Особливості складоподілу у слов’янських мовах

Усі слов’янські мови до занепаду зредукованих характеризувалися відкритими складами, тобто склади закінчувались на голосний звук. Після втрати зредукованих утворилися закриті склади, які в наш час можна простежити в усіх слов’янських мовах.

Особливістю структури складу в даний період було й те, що звуки в кожному складі розташовувались у порядку наростаючої звучності. Словотворчими звуками були голосні, що самі (без приголосного) могли утворювати склад. Цією якістю характеризувались також плавні р, л, що знаходились після голосного перед приголосним (вbлкb).

Така структура складу зумовила те, що, як правило,у кожному складі голосному передував один приголосний звук, хоч були можливі й групи їх. Із груп приголосних, що знаходилися перед голосним у складі, простежувались:

1)сполучення шумних із сонорними;

2) сполучення деяких шумних.

Тенденція до відкритих складів і тенденція наростаючої звучності якоюсь мірою діють і в сучасних слов’янських, зокрема, східнослов’янських, мовах: межа складоподілу звичайно проходить після голосного перед наступним приголосним.

У всіх слов’янських мовах складотворними звуками є голосні. Складотворчий характер плавних р і л східнослов’янськими мовами втрачений. З інших слов’янських мов він зберігається в сербській, словенській, чеській і словацькій мовах, у яких складовий характер сонорних р, л зберігся до нашого часу.

Склади у східнослов’янських мовах бувають відкриті та закриті. Відкриті склади закінчуються на голосний звук, а закриті – на приголосний. Ось приклади таких складів: укр. по-жар, вер-ба; рос. по-жар, вер-ба; біл. па-жар, гол-ка.