Короткий термінологічний словник. АВАЛЬ– вексельне гарантування, за яким особа, що його здійсню (аваліст), бере на себе відповідальність перед власником векселя за виконанні векселедавцем

АВАЛЬ – вексельне гарантування, за яким особа, що його здійсню (аваліст), бере на себе відповідальність перед власником векселя за виконанні векселедавцем, акцептантом чи індосантом зобов'язань щодо оплати цього векселя. А. можуть видавати як на повну суму векселя, так і на частину цієї суми Оформляють А. гарантійним написом аваліста на векселі чи на додатковому аркуші. А. збільшує гарантію оплати векселя. Вексель з А пред'являють до оплати звичайним порядком і тільки після відмови оплатити вексель вимогу про його оплату виставляють авалістові. Аваліст, оплативши вексель, має право вимагати оплати від особи, за яку він дав гарантію, а так як від осіб, відповідальних перед останньою.

АВАНС – 1)грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед 5 рахунок майбутніх платежів за матеріальні цінності, виконані роботи чи на дані послуги. У разі розірвання договору чи невиконання взятих зобов'язані А. підлягає поверненню. У міжнародній торгівлі розмір А. становить здебільшого 10-15% від суми контракту; 2) грошова сума, яку видають працівникові підприємства в рахунок належної йому заробітної плати або на витрати у зв'язку зі службовим відрядженням чи на господарські видатки.

АВІЗУВАТИ – повідомляти контрагента про здійснені на його рахунку операції, надсилаючи авізо.

АЖІО – 1)відхилення курсу валюти, акцій, векселів та інших цінних паперів від їх номінальної вартості або паритету в бік перевищення. Виявляється у: збільшенні вартості національної грошової одиниці стосовно інших валют; надвишку до продажної ціни валюти за особливих умов її реалізації (терміновість, обсяг обміну тощо); надвишку до ціни акції під час розміщення та перепродажу її на ринку, що визначається як різниця між продажною і номінальною цінами акції або як різниця між цінами останнього та передостаннього продажу акцій на фондовій біржі; надвишку до ціни золота, який за умови золотого обігу стихійно складається на ринку внаслідок знецінення паперово грошових одиниць щодо золота; перевищенні ринкової ціни золота над офіційною; комісійний збір, сплачуваний за обмін нерівноцінних валют або за обмін банкнот на металеві монети; різниця в сумах валютного виторгу або платежів, що виникає при зміні співвідношення між курсами валют оплати і національної валюти з моменту платежу.

АКРЕДИТИВ – 1) грошовий документ, за яким одна кредитна установа (банк) згідно з заявою клієнта доручає іншій здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги або виплатити пред'явникові А. певну суму грошей. Розрізняють такі види А.: за способом використання: документарні (товарні) і грошові (циркулярні); за формою: документарні А. й акредитивні комерційні листи; за способом повідомлення бенефіціара (експортера) про відкриття А. на його користь: а) прямо авізовані А. й А., авізовані через авізуючий (авізовий) банк; б) попередньо авізовані А.; за ступенем гарантованої оплати сум, що мають бути сплачені експортерові: відкличні і безвідкличні А.; за наявністю або відсутністю підтвердження за акредитивом з боку авізуючого чи іншого банку: підтверджені і непідтверджені А.; за характером платежу у зв'язку з можливістю чи неможливістю здійснювати часткові поставки продукції: подільні і неподільні А.; за валютою платежу: в національній валюті бенефіціара (експортера), в національній валюті імпортера, у валюті третьої країни; за місцем та суб'єктом виконання: А., що виконуються банком-емітентом у країні імпортера; А., що виконуються авізуючим або підтверджуючим банком, який міститься у країні бенефіціара (експортера); А., що виконуються за участю третього банку; залежно від виду зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання: А. на імпорт та А. на експорт; за способом виконання: А., що виконуються шляхом платежу по пред'явленні, шляхом акцепту, шляхом платежу з відтермінуванням і шляхом негоціації; залежно від наявності депонованих грошових коштів у підтверджуючому банку: покриті і непокриті А.; залежно від наявності інших бенефіціарів: переказні (трансферабельні) і не-переказні А.; спеціальні форми А.: компенсаційні, зустрічні, резервні, відновлювальні, револьверні А. та А. з червоною смугою; 2) іменний цінний папір, що підтверджує право особи, на ім'я якої він виписаний, отримати в банку вказану в А. суму.

АКРЕДИТИВ АВІЗОВАНИЙ – акредитив, за яким банк-емітент звертається з дорученням до іншого банку (авізуючого), щоб сповістити бенефіціара про відкриття акредитива без будь-якого зобов'язання з боку авізуючого банку.

АКТ РЕВІЗІЇ – офіційний документ, у якому зафіксовано результати перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, організації, установи чи посадових осіб за певний період.

АКТИВ – 1) частина бухгалтерського балансу (ліва сторона), яка відображає на певну дату всі належні підприємству активи (матеріальні цінності, кошти, боргові вимоги); 2) майнові права (майно), що належать фізичній або юридичній особі; 3) перевищення грошових надходжень держави, одержуваних із-за кордону (наприклад, від експорту товарів, робіт чи послуг), над її закордонними виплатами.

АКТИВИ – економічні ресурси підприємства у формі сукупних майнових цінностей, що використовуються в господарській діяльності і належать підприємству на правах власності, чи у формі претензій (вимог) за зобов'язаннями інших осіб. А. підприємства є кошти, цінні папери, товарно-матеріальні цінності, основні засоби (фонди), фінансові інвестиції, боргові вимоги та будь-яка інша його власність. Кожен з видів А. підприємства має грошову оцінку. У бухгалтерському балансі А. записують у лівій частині. А. підприємства класифікують за багатьма ознаками, основними з яких є: форма функціонування – матеріальні, нематеріальні, фінансові А.; характер участі в господарському обороті – оборотні та позаоборотні А.; ступінь ліквідності – ліквідні та неліквідні А.

АКТИВИ ГРОШОВІ – сума коштів, які перебувають у розпорядженні підприємства на певну дату і є його активами у формі готових засобів оплати (тобто у формі абсолютної ліквідності). До А. г. належать: кошти в касі підприємства, кошти на розрахунковому та валютному рахунках, короткотермінові фінансові вкладення, інші грошові активи. А. г. забезпечують постійну платоспроможність підприємства. На відміну від бухгалтерського обліку, де короткотермінові фінансові вкладення є самостійним об'єктом аналізу та звітності, у фінансовому менеджменті їх зараховують до А. г., оскільки ці вкладення є формою резервного зберігання коштів підприємства і в будь-який момент їх можна вилучити для забезпечення поточних платежів.

АКТИВИ ЛІКВІДНІ – кошти, цінні папери, матеріальні цінності, інші активи, які можуть бути швидко реалізовані і використані для сплати боргових зобов'язань. До А. л. підприємства належать грошові активи в різних формах (готівка, кошти на рахунках у банках тощо), короткотермінові фінансові вкладення, дебіторська заборгованість (крім безнадійної), запаси готової продукції, призначеної до реалізації.

АКТИВИ МАТЕРІАЛЬНІ – основні фонди й оборотні активи будь-якого виду, відмінного від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів. До А. м. підприємств належать активи, які мають речову (матеріальну) форму, зокрема: основні засоби, незавершені капітальні вкладення, обладнання, призначене до монтажу, виробничі запаси сировини і матеріалів, запаси малоцінних і швидкозношуваних предметів, обсяги незавершеного виробництва, запаси готової продукції, призначеної до реалізації, інші види активів матеріальних.

АКТИВИ НЕЛІКВІДНІ – група активів підприємства, які можуть бути реалізовані без втрат своєї поточної (балансової) вартості лише протягом тривалого часу. До цієї групи активів належать: основні засоби, незавершені капітальні вкладення, обладнання, призначене до монтажу, нематеріальні активи, довготермінові фінансові вкладення, безнадійна дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів.

У АКТИВИ НЕМАТЕРІАЛЬНІ – група активів підприємства, які не мають матеріально-речової форми, зокрема: придбані підприємством за плату права на користування землею, водою, корисними копалинами та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, авторські права, права на товарні знаки і торгові марки, інші майнові права, брокерські місця (права торгівлі на біржі), програмне забезпечення, організаційні витрати (включаючи оплату державної реєстрації підприємства), репутація підприємства (гудвіл), висока кваліфікація кадрів, фінансова стабільність та деякі інші активи.

АКТИВИ ОБОРОТНІ (ПОТОЧНІ) – сукупність майнових цінностей підприємства, які обслуговують поточний господарський процес і повністю споживаються впродовж одного операційного (виробничо-комерційного) циклу. До А. о.(п.) належать: виробничі запаси сировини й матеріалів, запаси малоцінних і швидкозношуваних предметів, обсяги незавершеного виробництва, запаси готової продукції, призначеної до реалізації, дебіторська заборгованість, грошові активи у всіх формах, короткотермінові фінансові вкладення, витрати майбутніх періодів.

АКЦІЯ ПРЕМІАЛЬНА – акція, що дає право лише на частину капіталу та прибутку порівняно зі звичайною акцією такої ж номінальної вартості. ці акції звичайно розподіляють як надлишок до заробітної плати.

АМОРТИЗАЦІЯ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ – поступове списання вартості нематеріальних активів у процесі їх виробничого використання. А. н. а. здійснюють, використовуючи рівномірний (прямолінійний) метод. норми списання нематеріальних активів підприємство встановлює самостійно в межах терміну їх повного корисного використання (але він не повинен перевищувати 10 років безперервної експлуатації). амортизацію нараховують до повної вичерпаності залишкової вартості нематеріальних активів

АМОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ – 1) списання протягом певного часу згідно з вимогами оподаткування та бухгалтерського обліку початкової балансової вартості основних фондів з метою відшкодування витрат на їх придбання. Цей процес полягає в зарахуванні встановленої згідно з нормативами частини вартості основних фондів, тобто амортизаційних відрахувань, до собівартості виготовленої продукції (робіт, послуг). До вартості основних фондів, що підлягають амортизації, включають витрати на їх придбання, виготовлення та поліпшення (ремонт, реконструкцію, модернізацію). Нарахування амортизації здійснюється за нормами амортизаційних відрахувань. За рахунок амортизаційних відрахувань, що включаються до витрат виробництва, формується амортизаційний фонд, кошти якого використовуються для відтворення основних фондів; зниження вартості основних фондів у процесі їх використання; елемент собівартості продукції (робіт, послуг), що відображає суму амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів, нараховану згідно з балансовою вартістю фондів та офіційно затвердженими нормами амортизаційних відрахувань.

БАЗА ОПОДАТКУВАННЯ – базова вартісна величина конкретного об’єкта оподаткування, за якою нараховують певний податок.

БАЛАНС – спосіб групування цифрових показників, що характеризують певне явище (зокрема наявність і використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів), через зіставлення або протиставлення окремих його сторін. Б., як правило, розробляють у формі таблиці, ліва та права частини якої рівні за числовим значенням. Звідси й пішла назва «баланс», тобто рівновага.

БАЛАНС БУХГАЛТЕРСЬКИЙ – 1)основна форма бухгалтерської звітності, що показує в грошовій формі процес кругообігу господарських засобів підприємства (організації, установи, об'єднання) та їх участь у розширеному відтворенні. Наявність у підприємства чи організації Б.б. є однією з умов його самостійності. Побудова балансу відповідає економічній класифікації господарських засобів та джерел їх формування. Б.б. має форму таблиці, яка характеризує стан господарських засобів на певну дату за їх складом і використанням (актив) та джерелами надходження і призначенням (пасив). Актив балансу характеризує всі наявні засоби підприємства (організації, установи) за їх речовим складом: основні засоби і вкладення; запаси і витрати; грошові засоби, розрахунки й активи. У пасиві балансу подають джерела формування (створення) та цільове призначення тих коштів, що зафіксовані в активі, а саме: джерела власних коштів; кредити й інші позичені кошти; розрахунки та інші пасиви. Оскільки актив і пасив балансу характеризують одні й ті ж кошти, але з різних сторін, важливою ознакою балансу є рівність обох частин. Кожен елемент активу і пасиву (вид засобів або джерел) називається статтею балансу. Джерелами інформації для складання Б.б. є бухгалтерські рахунки; 2) один з елементів методу бухгалтерського обліку.

БАНК-АКЦЕПТАНТ – банк, що взяв на себе зобов’язання оплатити рахунки, акцептував їх.

БАНК-ГАРАНТ – банк, що поручився за свого клієнта. гарантійні послуги банку полягають у наданні ним гарантії виконати фінансові зобов’язання свого клієнта перед іншими кредиторами у разі, коли сам позичальник виявиться неплатоспроможним. гарантії надаються за дорученням і за рахунок клієнтів. а також за рахунок банків-кориспондентів. Джерелом виконання зобов’язань є власні кошти клієнта, надані банкові заздалегідь, або кредити. Банківські платіжні гарантії особливо поширені у міжнародних торговельних операціях, яким притаманний високий рівень ризику. При цьому Б.-г. бере відповідальність перед кредитором (експортером) за виконання боржником (імпортером) його платіжних зобов’язань за контрактом.

БЕНЕФІЦІАР – особа, якій призначений платіж, зокрема за векселем; одержувач грошей.

ВАЛЮТА БАЛАНСУ – загальний підсумок балансу, рівний за активом і пасивом

ВАЛЮТА ВЕКСЕЛЯ – грошова одиниця, в якій виставлено вексель. Векселі, що використовуються у внутрішньому обігу країни, виставляються звичайно у валюті цієї країни, а в міжнародному обігу - у валюті країни-боржника, країни-кредитора, третьої країни чи в міждержавних розрахункових грошових одиницях.

ВАРТІСТЬ ОСНОВНИХ ФОНДІВ БАЛАНСОВА – вартість основних фондів на початок і кінець кожного року, визначена балансовим методом за даними бухгалтерського обліку про наявність і рух основних фондів. балансова вартість є, як правило, змішаною оцінкою основних фондів, оскільки частина інвентарних об'єктів числиться на балансі за відновною вартістю на момент останнього переоцінення, а основні фонди, придбані після цього, - за повною початковою вартістю.

ВАРТІСТЬ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ВІДНОВНА – вартість відтворення основних фондів за чинними цінами. її визначають, враховуючи умови відтворення основних фондів, які реально склалися на момент їх переоцінення.

ВАРТІСТЬ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ЗАЛИШКОВА – вартість основних фондів, не перенесена на вартість готової продукції, за станом на дату оцінювання основних фондів. її обчислюють виходячи з початкової або відновної вартості. У разі переоцінення основних фондів залишковою вартістю називається відновна вартість за вирахуванням зношення. За даними балансів основних фондів залишкова вартість може бути визначена як початкова вартість основних фондів за вирахуванням зношення, збільшена на суму витрат на капітальний ремонт. Відновна залишкова вартість є точнішою (реальнішою) оцінкою засобів праці, оскільки враховує не амортизацію, а дійсне зношення фондів на дату переоцінки.

ВАРТІСТЬ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ЛІКВІДАЦІЙНА – вартість матеріальних цінностей, отримана після ліквідації об'єктів основних фондів (придатних будівельних матеріалів, окремих вузлів і деталей машин чи обладнання, металевого брухту тощо), за вирахуванням витрат, пов'язаних із їх ліквідацією.

ВЕКСЕЛЕТРИМАЧ – власник векселя, що може бути пред’явлений до оплати. Має право на отримання тієї суми, на яку виписано вексель.

ВЕКСЕЛЕТРИМАЧ ЗАКОННИЙ – вексельний кредитор, що має право вимагати виконання вексельного зобов'язання від платника та інших зобов'язаних за векселем сторін. В.з. є: особа, на ім'я якої вексель виписаний; особа, на ім'я якої зроблено останній напис на векселі; будь-яка особа – власник векселя, коли останній напис на векселі є бланковим. В.з. володіє: майновим правом, тобто правом на вексель як цінний папір; зобов'язальним правом, тобто правом вимоги боргу за векселем; правом збереження векселя від зазіхань його колишнього власника; правом обмеження щодо заперечень, тобто правом захисту від відмови оплати зобов'язаної за векселем особи (зобов'язана сторона не може висувати проти вимоги тримача заперечень, які базуються на особистих стосунках з іншими сторонами за векселем).

ВЕКСЕЛІ ЗУСТРІЧНІ – векселі, за якими дві особи виступають одна стосовно іншої як кредитор і позичальник. В.з. видаються двома особами одна одній не на підставі укладення між ними комерційної угоди, а з метою обліку цих векселів у банку.

ВЕКСЕЛЬ – цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити у певний термін зазначену суму грошей власникові векселя (векселетримачеві). Розрізняють В. простий і переказний. Простий В. містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму. Переказний В. (трата) містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Трасат стає боржником за В. тільки після того, як акцептує В., тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис. Акцептант переказного В., як і векселедавець простого В., є головним вексельним боржником і несе відповідальність за оплату В. у визначений в ньому термін. У процесі обігу В. передається від одного тримача до іншого через передавальний запис -індосамент. Кожний індосант, як і векселедавець, несе відповідальність за акцепт і виплату за В. Вексельні зобов'язання платника, векселедавця та індосанта можуть бути додатково гарантовані за допомогою аваля – вексельного гарантування. Предметом В. можуть бути тільки гроші. Дозволяється виставляти В. як у національній, так і в чужоземній валюті. Можливість і умови виставлення й оплати В. в чужоземній валюті визначаються нормами національного валютного законодавства. Гуртовий продавець (А), купивши товар у виробника Б (операція 1) і продавши його роздрібному продавцеві В (операція 2), виписує вексель терміном на 10 днів на продавця В і розплачується цим векселем із виробником Б (операція 3). Останній пред'являє вексель продавцеві В для акцепту (операція 4). Ставши власником акцептованого векселя, виробник Б розплачується ним із постачальником Г за сировину (операції 5 і 6). Постачальник Г у разі виникнення потреби в коштах може здійснити облік векселя у своєму банку Д (операції 7 і 8). Банк Д у свою чергу може здійснити переоблік векселя в центральному банку Е (операції 9 і 10). Після настання терміну оплати за векселем центральний банк пред'являє вексель банкові Є, який обслуговує акцептанта векселя В, і сплачує суму векселя з кореспондентського рахунку цього банку (операції 11 і 12). Банк Є списує суму векселя з рахунку акцептанта В (операція 13) і вручає останньому оплачений вексель (операція 14).

ВЕКСЕЛЬ АВАНСОВИЙ – вексель, який застосовується для авансування майбутніх поставок товарів (виконання робіт, надання послуг) у разі одержання комерційного кредиту, як правило, за взаємного кредитування суб'єктів підприємництва.

ВЕКСЕЬ АКЦЕПТОВАНИЙ – вексель, що містить згоду (акцепт) платника (трасата) на його оплату.

ВЕКСЕЛЬ БЛАНКОВИЙ – вексель, бланк якого не заповнений повним текстом вексельного зобов'язання (відсутні один чи декілька його реквізитів), але має підпис векселедавця.

ВЕКСЕЛЬ ГАРАНТІЙНИЙ – вексель, виданий для забезпечення (гарантії) комерційної угоди без наміру векселетримача одержати від векселедавця зазначену у векселі суму.

ВИРОБНИЦТВО НЕЗАВЕРШЕНЕ – незакінчена продукція на різних стадіях технологічного процесу і запаси напівфабрикатів власного виробництва, на які списують витрати. Оцінювання В. н. здійснюється: 1) прямим обліком за даними інвентаризації; 2) за процентом готовності виробів; 3) шляхом перемножування собівартості залишків В. н. на коефіцієнти співвідношення вартості готових виробів у гуртових цінах підприємства та їх собівартості.

ВИТОРГ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ) – кошти за вироблену продукцію, виконані роботи чи надані послуги, які надійшли на рахунок підприємства чи до його каси. Річну суму виторгу підприємства обчислюють як вартісне вираження обсягу виробленої за звітний рік товарної продукції, зменшеного на величину залишків продукції, що переходить на наступний після звітного рік, і збільшеного на вартість товарної продукції, що перейшла як залишок нереалізованої продукції на початок звітного року. Виторг від реалізації є основним джерелом відшкодування матеріальних витрат на виробництво і реалізацію продукції, формування фонду оплати праці, амортизаційного і ремонтного фондів, формування прибутку підприємства. Обчислюється за гуртовими цінами підприємства.

ВИТРАТИ – зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі відпливу (вибуття) або використання активів чи виникнення заборгованості, що веде до зменшення власного капіталу, відмінне від розподілу капіталу між учасниками (акціонерами).

ВИТРАТИ АДМІНІСТРАТИВНО-УПРАВЛІНСЬКІ – частина витрат під підприємства, до яких належать: зарплата адміністративно-управлінського персоналу з відповідними нарахуваннями на неї; канцелярські, поштові, телефонні, телеграфні витрати; утримання легкового (особового) транспорту; утримання офісних приміщень; витрати на службові відрядження адміністративно-управлінського персоналу тощо.

ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА – сукупність витрат живої праці та праці, уречевленої в засобах виробництва, на всіх стадіях створення продукції. Розрізняють: 1) поточні витрати, що здійснюються безперервно і в процесі виробництва постійно відновлюються; 2) одноразові витрати у формі вкладення коштів у виробничі фонди до початку виробництва. В. в. є основним складником ціни на продукцію підприємства, вони визначають її собівартість.

ВИТРАТИ ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧІ – витрати на обслуговування основного і допоміжного виробництв підприємства, а саме: оплата праці персоналу управління й обслуговування виробництва; амортизаційні відрахування і витрати на ремонт основних засобів загальновиробничого призначення; витрати на опалення, освітлення й утримання виробничих приміщень; інші аналогічні за призначенням витрати.

ВИТРАТИ ЗАГАЛЬНОГОСПОДАРСЬКІ – управлінські та господарські витрати, безпосередньо не пов'язані з виробничим процесом, а саме: адміністративно-управлінські витрати; утримання загальногосподарського персоналу, що не працює у виробництві; амортизаційні відрахування і витрати на ремонт основних засобів управлінського і загальногосподарського призначення; витрати на оплату інформаційних, рекламних, аудиторських і консультаційних послуг; деякі інші витрати.

ВИТРАТИ МАЙБУТНІХ ПЕРІОДІВ – витрати, здійснені підприємством у звітному році, але списані на собівартість у наступні періоди. До них належать витрати, пов'язані з гірничопідготовчими роботами, освоєнням нових підприємств, виробництв і потужностей, рекультивацією земель, нерівномірно здійснюваним протягом року ремонтом основних засобів (у разі, коли підприємство не створює відповідного резерву чи фонду), внесенням орендної плати за наступні періоди, передплатою періодичних видань тощо. їх показують в активі балансу підприємства (у складі його оборотних активів). Оскільки В.м.п. є абсолютно неліквідними активами, при оцінюванні рівня ліквідності активів та платоспроможності підприємства їх вилучають зі складу оборотних активів.

ВИТРАТИ НА ОПЛАТУ ПРАЦІ – елемент собівартості продукції (робіт, послуг), який відображає витрати на оплату праці основного виробничого персоналу підприємства включно з преміями робітникам і службовцям за виробничі результати, стимулювальними та компенсаційними виплатами. Сюди зараховують і компенсації щодо оплати праці у зв'язку з підвищенням та індексацією доходів у межах норм, передбачених законодавством, а також витрати на оплату праці нештатних працівників підприємства, котрі належать до основного виробництва.

ВИТРАТИ НАКЛАДНІ – додаткові (до основних) витрати на управління, організацію виробництва, утримання виробничих та управлінських приміщень, обладнання. їх зараховують до собівартості продукції.

ВИТРАТИ ОБІГУ – сукупні витрати, що пов'язані з процесом обігу товарів і збільшують їх ціну. Поділяються на чисті й додаткові. До чистих належать витрати, безпосередньо пов'язані з актом купівлі-продажу; до додаткових – витрати на транспортування товарів, їх зберігання, комплектування, фасування, доставляння покупцеві. Додаткові В.о. є частиною виробничого процесу, перенесеною в торгівлю. Згідно з єдиною обліковою номенклатурою статей В.о. всі витрати на здійснення торговельної (торгово-посередницької, збутової) діяльності підприємства поділяють на: витрати на перевезення; витрати на оплату праці; витрати на оренду та утримання основних фондів і нематеріальних активів; амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів і нематеріальних активів; зношення та витрати на утримання малоцінних і швидкозношуваних предметів; витрати на паливо, газ та електроенергію для виробничих потреб; витрати на зберігання, підсортування, оброблення, пакування товарів у межах норм природних втрат під час перевезення, зберігання і реалізації; витрати на тару, відрахування на соціальні заходи; витрати на обов’язкове страхування майна; інші витрати.

ВИТРАТИ ПОЗАВИРОБНИЧІ – витрати, пов’язані з реалізацією продукції (робіт, послуг). їх зараховують до повної собівартості продукції понад її виробничу собівартість.

ВИТРАТИ ПОСТІЙНА – витрати матеріальних і трудових ресурсів на виробництво продукції (робіт, послуг), що не залежать від обсягу виробництва, а зумовлені тільки структурою та організацією управління виробництвом. Охоплюють витрати на утримання управлінського персоналу, допоміжних служб підприємства, служби маркетингу, торговельної мережі, а також на рекламу.

ВИТЯГ (ВИПИСКА) З БАНКІВСЬКОГО РАХУНКУ – документ, у якому вказують суми банківських операцій, а також початковий і кінцевий залишок коштів на рахунку. Видається установою банку власникові розрахункового чи поточного рахунку в терміни, узгоджені з власником рахунку. До витягу додають первинні розрахункові документи, на підставі яких були здійснені банківські операції.

ВТРАТА КУРСОВА – збитки власників валюти, пов’язані зі зниженням валютного курсу.

ДАТО-ВЕКСЕЛЬ – вексель, що має бути оплачений через певний час від дня його видачі.

ДЕБЕТ – ліва сторона бухгалтерських рахунків, що служить для відображення господарських операцій методом подвійного запису. Запис, здійснений в Д. одного рахунку, обов'язково повторюється в кредиті іншого рахунку. Тому сума записів у Д. всіх рахунків за звітний період обов'язково має дорівнювати сумі записів у їх кредиті. Д. активних рахунків показує збільшення сум, які обліковують, а Д. пасивних рахунків – їх зменшення. В активно-пасивних рахунках Д. може вказувати як на збільшення, так і на зменшення коштів. Зв'язок, що виникає між двома рахунками внаслідок подвійного запису, називається кореспонденцією рахунків. Залишок у Д. рахунків відбиває наявність господарських засобів на кінець звітного періоду, і його показують в активі бухгалтерського балансу.

ДЕБІТОР – 1)юридична або фізична особа, що має документально зафіксовану в бухгалтерських відомостях фінансову заборгованість певному підприємству, організації чи установі. Д. можуть бути юридичні особи, які не оплатили вартості поставлених їм товарів, виконаних робіт чи наданих послуг або не сплатили за отриманими авансами чи векселями, а також громадяни,

ДОХІД (ДОХОДИ) – 1)збільшення економічних вигод протягом звітного періоду у формі набуття або зростання активів чи зменшення зобов'язань, що забезпечує збільшення капіталу і не є внесками учасників (акціонерів);

2) гроші або матеріальні цінності, одержані від виробничої, комерційної, посередницької чи іншої діяльності (виторг).

ДОХІД ЗА ЦІННИМ ПАПЕРОМ ПОТОЧНИЙ – дохід у формі дивідендів чи процентів, який виплачують власникові цінного папера в передбачені терміни (без урахування приросту його курсової вартості та повернення суми основного боргу під час його погашення).

ДОХОДИ МАЙБУТНІХ ПЕРІОДІВ – доходи, отримані підприємством у звітному періоді, але віднесені згідно з правилами бухгалтерського обліку до майбутніх періодів.

ЕМІСІЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ – випуск в обіг акцій, облігацій, скарбничих зобов'язань та інших цінних паперів. Здійснюється державними та комер­ційними кредитними установами, підприємствами, органами влади різних рівнів. Мета Е.ц.п. – залучення додаткових коштів з ринку позикових капіталів. Підприємства залучають такі кошти для розширення виробництва, банки – для збільшення кредитних ресурсів, державні органи - для покриття дефіциту своїх бюджетів.

ЕМІТЕНТ – держава, установа чи підприємство – ініціатор, організатор емісії цінних паперів, грошових знаків, платіжно-розрахункових документів тощо. Емітентами можуть бути держава (центральні чи місцеві органи влади й управління) або підприємства (установи, організації), резиденти і нерезиденти.

ЕМІТЕНТ ЦІННИХ ПАПЕРІВ – юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери (здійснює емісію) і мусить виконувати зобов'язання, що випливають з умов їх випуску.

ЖУРНАЛ-ОРДЕР – основний обліковий реєстр у журнально-ордерній формі обліку. Це комбінований реєстр, що формується за кредитною ознакою: записи даних з первинних документів здійснюють лише за кредитом основного рахунку (для якого відкритий Ж.-о.) в кореспонденції з різними дебетовими рахунками, назви і коди яких подано у відповідних графах цього Ж.-о. Записи в Ж.-о. здійснюють упродовж місяця за хронологічним порядком після надходження первинних документів. У кінці місяця всі Ж.-о. закривають, а їх підсумки переносять у головну книгу, що відкривається на рік.

ЗАБОРГОВАНІСТЬ – сума фінансового зобов'язання чи грошового боргу, яка підлягає погашенню (поверненню) протягом певного терміну. Якщо на момент закінчення цього терміну 3. не погашена, вона стає протермінованою.

ЗАБОРГОВАНІСТЬ БЕЗНАДІЙНА – заборгованість, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

- заборгованість щодо зобов'язань, за якою минув термін позовної давності;

- заборгованість, не погашена внаслідок недостатності майна юридичної або фізичної особи, оголошеної банкрутом, чи юридичної особи, що ліквідується;

- заборгованість, не погашена внаслідок недостатності коштів, одержаних від реалізації на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого під заставу як забезпечення зазначеної заборгованості;

- заборгованість, стягнення якої неможливе внаслідок дії обставин нездоланної сили, стихійного лиха (форс-мажору);

протермінована заборгованість померлих фізичних осіб, осіб, визнаних судом безвісти зниклими, померлими чи недієздатними, а також протермінована заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

ЗАБОРГОВАНІСТЬ ДЕБІТОРСЬКА – сума заборгованостей підприємству (організації) від юридичних або фізичних осіб (дебіторів). Виникає внаслідок господарських стосунків між ними. Основними видами З.д. є: заборгованість за товари, роботи, послуги, термін оплати яких не настав; заборгованість за товари, роботи, послуги, не оплачені вчасно; заборгованість за отриманими векселями; інші види З.д. (заборгованість за розрахунками з бюджетом, працівниками тощо). Розрізняють нормальну і протерміновану З.д. Своєчасне стягнення З.д. – один з основних шляхів поліпшення фінансового стану підприємства. Після закінчення позовної давності З.д. списують на збитки.

ЗАБОРГОВАНІСТЬ КРЕДИТОРСЬКА – тимчасово залучені підприємством (організацією) кошти, які підлягають сплаті відповідним юридичним або фізичним особам (кредиторам). З.к. в межах нормативних термінів оплати рахунків чи зобов'язань вважається нормальною; у разі порушення термінів платежів -протермінованою. Розрізняють такі види З.к. підприємства: за товари, роботи чи послуги, термін оплати яких не настав; за товари, роботи чи послуги, не оплачені вчасно; за виданими векселями; за отриманими авансами; за розрахунками з бюджетом та позабюджетними фондами; за страховими внесками; за оплатою праці; деякі інші види З.к.

ЗАКОНОДАВСТВО ВЕКСЕЛЬНЕ – сукупність юридичних норм, що регламентують порядок видавання, оформлення, оплати векселів та порядок передавання їх новим власникам. Уся робота з питань З.в. провадиться на підставі Женевської вексельної конвенції, укладеної 1930 р., і здійснюється за координації Комісії ООН з прав міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ).

ЗАКРИТТЯ РАХУНКУ В БАНКУ – припинення дії розрахункового чи поточного рахунку підприємства (організації, установи) за його заявою, за ухвалою органу, що його заснував, або за ініціативою банку.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА (ПЛАТНЯ) – оплата праці, як правило, в грошовому обчисленні, яку за трудовою угодою власник підприємства, організації чи установи або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Розмір З.п. залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці, фінансово-господарської діяльності підприємства.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА ДОДАТКОВА – оплата праці понад установлені норми – за трудові успіхи та винахідливість, а також за особливі умови праці. До неї належать доплати, надвишки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, а також премії за виконання виробничих завдань і функцій.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА НОМІНАЛЬНА – виражена в грошовій формі оплата праці, а також певна сума грошей, яку одержує працівник за свою роботу. З.п.н. характеризує рівень зарплати поза зв'язком із цінами на товари та послуги і величиною сплачуваних із заробітної плати податків.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА ОСНОВНА – оплата за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування) чи посадових обов'язків. Нараховується за тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками (для робітників) та за посадовими окладами (для службовців).

ЗАСТАВА – одна з форм забезпечення боргових зобов'язань, яка передбачає передавання кредиторові майнових чи інших цінностей позичальника. У разі невиконання боржником кредитних зобов'язань кредитор може повернути собі борг за рахунок коштів, отриманих від реалізації заставленого майна. Предметом застави може бути як рухоме, так і нерухоме майно. Предмет застави може передаватися заставотримачеві у фізичній (натуральній) формі чи у формі документально зафіксованого права на його отримання – заставного зобов'язання.

ЗАСТАВОТРИМАЧ – 1) кредитор, власник заставного права на майно, надане йому заставодавцем; 2) юридична, або фізична особа, на ім’я якої відповідним договором оформлено заставу цінних паперів.

ЗБИТОК – поняття, яке у страховій справі має такі значення:

шкода, якої завдано застрахованому майну внаслідок страхового випадку і яка підлягає відшкодуванню;

сам факт настання страхового випадку (відбувся збиток - означає, що стався страховий випадок);

справа, яку заводить (відкриває) страхова організація за певним страховим випадком (справа з документами за цим випадком).

ЗБИТОК ВАЛОВИЙ – 1)втрата застрахованого об'єкта, що повністю зруйнований чи пошкоджений і не підлягає відновленню; 2) збиток, який спричинює виплату всієї страхової суми.

ЗБІР НА ОБОВ'ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ СТРАХУВАННЯ обов'язкові відрахування юридичних осіб та громадян до Пенсійного фонду України.

ЗБІР НА ОБОВ'ЯЗКОВЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ – обов'язкові відрахування юридичних і фізичних осіб до Державного бюджету України з метою соціального страхування громадян, у тому числі й на випадок безробіття.

ЗВІТ АВАНСОВИЙ – документальний звіт працівника про використання авансу, одержаного під звіт для виконання службового доручення (відрядження, господарські видатки тощо). У ньому вказують одержані під звіт суми, фактично здійснені витрати, залишок невикористаних коштів чи суму перевитрат. До З.а. додають відповідні документи, які підтверджують витрачання підзвітних сум.

ЗВІТ ПОДАТКОВИЙ – сукупність документів, які подають до податкової адміністрації, із звітними даними щодо розрахунків з бюджетом і спеціальними фондами.

ЗВІТ ПРО РУХ ГРОШОВИХ КОШТІВ – один із документів фінансової звітності підприємства, який характеризує рух коштів за певний період часу (здебільшого – фінансовий рік).

ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ – звіт підприємства, що містить відомості про фінансові результати (прибутки, збитки) від усіх видів господарських операцій, а також про використання прибутку, платежі до бюджету та деякі інші відомості.

ЗВІТНІСТЬ ФІНАНСОВА КОНСОЛІДОВАНА – об’єднана звітність щодо результатів фінансової діяльності материнської компанії і підпорядкованих їх самостійних дочірніх підприємств. У ній відбиваються взаємні фінансові вимоги та зобов’язання, агреговані активи і використовуваний капітал. Цю звітність готує материнська компанія.

І НВЕНТАРИЗАЦІЯ – складання опису майна (інвентаря) підприємства, установи; періодична перевірка наявності цінностей, що перебувають на балансі підприємства, стану їх зберігання, правильності ведення складського господарства і реальності даних обліку. І є важливим засобом контролю за зберіганням майна, дотриманням фінансово-платіжної дисципліни.

ІНВЕСТИЦІЇ – грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту; капітальні вкладення в розвиток виробництва чи невиробничу сферу.

ІНВЕСТИЦІЇ КАПІТАЛЬНІ – вкладення коштів у придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

ІНВЕСТИЦІЇ ПРЯМІ – внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.

ІНВЕСТИЦІЇ ФІНАНСОВІ (ВКЛАДЕННЯ ФІНАНСОВІ) – придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів, інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні. За періодом інвестування розрізняють коротко- та довготермінові фінансові вкладення. Довготермінові – це інвестиції на термін, більший за один рік. Основними формами таких інвестицій є: вкладення в довготермінові фондові інструменти (акції, облігації тощо), вкладення в довготермінові грошові інструменти (депозитні вклади в банках), вкладення в статутні фонди спільних підприємств. Короткотермінові вкладення – це інвестиції підприємства терміном до одного року. їх основними формами є: придбання короткотермінових облігацій, ощадних сертифікатів та векселів, розміщення коштів на депозит терміном до одного року. Короткотермінові фінансові вкладення є формою тимчасового використання вільних грошових активів підприємства з метою отримання доходу та захисту їх від інфляції. Вони (у зв'язку з їх високою ліквідністю) прирівнюються до готових засобів оплати і можуть служити забезпеченням невідкладних фінансових зобов'язань підприємства.

ІНДЕКСАЦІЯ ВАРТОСТІ ОСНОВНИХ ФОНДІВ – періодичне переоцінювання основних фондів з метою доведення їх початкової вартості до поточної ринкової (відновної) вартості.

ІНДОСАМЕНТ – 1)передавальний напис на векселі, чеку, іншому цінному папері, який засвідчує перехід прав за цим документом до іншої особи. І роблять на звороті документа або на додатковому аркуші до нього. І поряд із функцією передавання правових повноважень виконує і гарантійну функцію, оскільки кожен індосамент (а їх за одним векселем може бути декілька) несе за оплату векселя солідарну відповідальність разом з векселедавцем та акцептантом. 2) документ, що додається до страхового поліса і містить зміни умов страхування.

ІНДОСАМЕНТ БЕЗОБОРОТНИЙ – форма індосаменту, за якої векселедавець перед своїм підписом робить напис: «Без обороту на мене». Це дає йому змогу уникнути претензій, що можуть бути пред'явлені до нього у разі неоплати векселя зобов'язаною за ним особою. Векселі з І. б. банки облікують за підвищеними ставками.

ІНДОСАНТ – особа, яка передає право стягнення боргу за переказним векселем іншій особі через оформлення індосаменту; те саме, що і жирант.

ІНДОСАТ – особа, якій шляхом індосаменту передається право вимоги виконання боргового зобов’язання за переказним векселем; те саме, що й жират.

ІНДОСАЦІЯ – передавання векселя у власність іншій особі шляхом передавального напису – індосаменту.

ІНКАСУВАННЯ ВЕКСЕЛЯ – банківська операція стягнення певної суми коштів з боржника за дорученням векселетримача.

КАЛЬКУЛЯЦІЯ – 1) розрахунок, обчислення в грошовому вимірі певних економічних показників: собівартості робіт, продукції, послуг; гуртових та інших цін. У плануванні, обліку й аналізі використовують планову, нормативну та фактичну К.; форма калькуляційного листа, в якому розраховують собівартість робіт (продукції, послуг) за встановленими статтями витрат; один з елементів методу бухгалтерського обліку.

КАЛЬКУЛЯЦІЯ СОБІВАРТОСТІ – обчислення в грошовій формі витрат на виробництво та реалізацію одиниці продукції (робіт, послуг).

КАПІТАЛ ВКЛАДЕНИЙ – кошти, вкладені в активи підприємства акціонерами в обмін на акції; складають частину власного капіталу акціонерного товариства. Розподіл прибутку підприємства здійснюється саме за вкладеним акціонерами капіталом, частку якого фіксують в установчому договорі та в списку (книзі) акціонерів.

КАПІТАЛ ВЛАСНИЙ – фінансові засоби окремого об'єкта господарювання, які належать йому на правах власності і використовуються для формування певної частини його активів (чистих активів підприємства). Сукупний К. в. підприємства показують у його балансі в таких основних формах: статутний фонд, резервний фонд, цільові (спеціальні) фінансові фонди, нерозподілений прибуток, інші форми власного капіталу.

КАПІТАЛ ГРОШОВИЙ – капітал у грошовій формі. Утворення К.г. (грошових інвестицій, капітальних вкладень) звичайно передує створенню на його основі фізичного капіталу – основних фондів, які набуваються за К.г. і утворюють продуктивний, товарний капітал.

КАПІТАЛ ДОДАТКОВИЙ – капітал, одержуваний внаслідок додаткової емісії акцій чи їх продажу за ціною; вищою від номінальної.

КАПІТАЛ ЗАЛУЧЕНИЙ – кошти, залучені підприємством зі сторони. Довготерміновий К.з. (термін сплати боргу понад один рік) формується завдяки реалізації акцій, розміщених підприємством на ринку цінних паперів, та довготерміновій кредиторській заборгованості. Короткотерміновий К.з. (термін сплати боргу до одного року) складається з короткотермінової кредиторської заборгованості та заборгованості щодо заробітної плати і податків.

КАПІТАЛ ПАЙОВИЙ – капітал, сформований із внесених паїв.

КАПІТАЛ ПОЗИКОВИЙ – грошовий капітал чи майно, що надається в позику на умовах повернення і плати у формі процента. Розрізняють такі види К. п.: фінансовий банківський кредит; фінансовий кредит, отриманий від інших установ та підприємств; емісія облігацій підприємства; товарний кредит, отри­маний від контрагентів; внутрішня кредиторська заборгованість за розрахунками. Щодо термінів використання К.п. поділяють на довготерміновий (з терміном використання понад один рік) і короткотерміновий (з терміном використання до одного року).

КАПІТАЛ РЕЗЕРВНИЙ – частина капіталу підприємства, яка формується внаслідок відрахувань від його прибутку і є джерелом поповнення основного капіталу, покриття можливих збитків, виплати дивідендів у разі, якщо для цього не вистачає поточного прибутку. На підприємствах формами К.р. є нерозподілений прибуток, резервний і страховий фонди.

КАПІТАЛ СТАТУТНИЙ – початкова сума капіталу підприємства, визначена його статутом. Формується за рахунок внесків засновників та випуску акцій. До К.с. належить вартість основних та обігових коштів. К.с. показують у балансі підприємства за його початковою вартістю.

КАСА – 1) готівка, що є в розпорядженні підприємства; рахунок бухгалтерського обліку, в якому відображено надходження та видавання готівки; спеціально обладнане приміщення для приймання, зберігання, видавання грошей та інших цінностей; структурний підрозділ підприємства, організації чи установи, що виконує касові операції.

КАСИР – посадова особа, яка безпосередньо виконує касові операції.

КНИГА КАСОВА – бухгалтерська книга, призначена для обліку всіх надходжень та видавання грошей. К.к. також називають касовим журналом.

КНИЖКА ЧЕКОВА – певне число зброшурованих бланків чеків, що видається банком власникові поточного банківського рахунку. Використовуючи чеки, клієнт банку може знімати необхідну суму з рахунку й отримувати її готівкою або розплачуватися з третіми особами безпосередньо чеками. К.ч. є інструментом розпоряджання поточним рахунком.

КОНТРАГЕНТ – кожна зі сторін у договорі; кожен із суб’єктів, що взаємодіють між собою, беручи участь у спільній роботі, в реалізації угоди, тощо.

ЛІКВІДНІСТЬ АКТИВІВ – спроможність окремих видів активів підприємства швидко конвертуватися в грошову форму без втрати своєї балансової вартості з метою досягнення необхідного рівня ліквідності підприємства.

ЛІКВІДНІСТЬ БАЛАНСУ – характеристика ліквідності підприємства. Ви­значають шляхом зіставлення засобів за активом балансу (в якому відображено розміщення засобів підприємства в елементи обігових коштів), згрупованих за термінами можливого швидкого їх перетворення в гроші, із зобов'язаннями за пасивом балансу, згрупованими за ступенем терміновості їх оплати. Засоби активу балансу за ступенем ліквідності групують таким чином: I група – ліквідні засоби: гроші (каса, розрахунковий та інші рахунки в банках, депозитні рахунки); II група – вимоги підприємства, що легко реалізуються: товари відвантажені, розрахунки з дебіторами, розрахунки з працівниками за одержані ними позики; III група – елементи нормованих обігових коштів, що легко реалізуються: виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, витрати майбутніх періодів.

Засоби пасиву балансу за ступенем терміновості їх оплати групують так: I група – заборгованість щодо оплати праці та страхування; протермінована заборгованість за кредитами банків; протермінована заборгованість постачальникам; платежі до бюджету; II група – короткотермінові кредити (в тому числі непогашені вчасно); розрахунки з банком та кредиторами; дивіденди за паями та акціями.

ЛІМІТ КАСИ – гранична сума грошей, яка може зберігатися в касі підприємства. Встановлюється баком залежно від конкретних умов діяльності підприємства.

МЕТОДИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ – методи обчислення собівартості продукції, робіт чи послуг залежно від їх видів, складності, характеру організації виробництва та інших чинників.

НЕРЕЗИДЕНТ – чужоземна фізична або юридична особа, а також особа певної країни чи особа без громадянства, яка постійно проживає за кордоном і діє на підставі законодавства країни перебування; чужоземне дипломатичне, торговельне чи інше офіційне представництво, а також представництво підприємства чи організації, що розташоване на території цієї країни, але не здійснює господарської та іншої комерційної діяльності. Н. є суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності, має відповідні права та обов’язки. Режим оподаткування та регулювання для Н. може відрізнятися від режиму для резидентів і часто визначається міждержавними угодами.

ОБ'ЄКТ ІНВЕНТАРНИЙ – елемент основних фондів, за яким здійснюється облік у натуральній формі згідно з типовою класифікацією. До О.і. належать окремі будівлі, споруди, машини, обладнання, передавальні пристрої, транспортні засоби, інструмент, інвентар та інші технічні пристрої з усім необхідним приладдям і електрообладнанням.

ОБ'ЄКТ ОПОДАТКУВАННЯ – фізична чи вартісна величина, за якою нараховують податок; все, що оподатковується. Основними О.о. є прибуток (дохід) юридичних і фізичних осіб, додана вартість продукції, відпускна ціна окремих видів товарів, майно юридичних і фізичних осіб, окремі види діяльності тощо.

ОБЛІГАЦІЯ – цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому термін із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Можуть випускатися державою (державна позика), підприємствами чи їх об'єднаннями. О. випускають з метою залучення коштів; вони є формою кредитування емітентів особами, котрі придбали О,

ОБЛІГАЦІЯ ВІДКЛИЧНА – облігація, яка дає право емітентові її відкликати, тобто викупити до офіційного терміну погашення, сплативши власникові певну суму (викуп).

ОБЛІГАЦІЯ ГАРАНТОВАНА – облігація, випущена дочірньою компанією під гарантію материнської компанії. Гарантія стосується як основної суми боргу, так і процентів за облігацією.

ОБЛІГАЦІЯ ДИСКОНТНА – облігація, яку емітент реалізує зі знижкою, а погашає за номінальною вартістю. Відсотка за такою облігацією не нараховують, а дохід (інтерес) виникає внаслідок її реалізації за ціною, вищою від ціни придбання.

ОБЛІК АНАЛІТИЧНИЙ – система бухгалтерського обліку, яка дозволяє одержувати детальні відомості про рух господарських засобів. На відміну від синтетичного обліку, О.а. здійснюють не тільки за вартісними, але й за натуральними показниками.

ОБЛІК БУХГАЛТЕРСЬКИЙ – система збирання, обробки, інтерпретування інформації про господарську діяльність підприємства (організації, установи) і передавання цієї інформації внутрішнім та зовнішнім користувачам для прийняття управлінських рішень.

ОБЛІК СИНТЕТИЧНИЙ – бухгалтерський облік господарських засобів, їх джерел та господарських процесів за синтетичними рахунками. У фінансово-кредитних установах О.с. використовують для контролю за виконанням бюджету і кредитними операціями.

ОВЕРДРАФТ – 1) форма короткотермінового кредиту, суть якого полягає у списанні коштів з розрахункового рахунку клієнта понад їх залишок на рахунку, тобто в утворенні на рахунку клієнта дебетового сальдо. Для банківських кореспондентських розрахунків з використанням О. застосовують бланкові кредити. Кредит за О. визначається під час відкриття рахунку і не може перевищувати наперед визначеної суми. 0. надають особливо надійним клієнтам. З від'ємного залишку на рахунку стягують процент, як і за звичайні кредити; 2) сума, що її отримують за чеком понад залишок на поточному рахунку.

ОСОБА ПІДЗВІТНА – працівник підприємства, організації чи установи, який отримав гроші для майбутніх витрат під звіт. О. п. звітує про витрачання одержаних сум авансовим звітом.

ПАПЕРИ ЦІННІ – грошові документи, що засвідчують право власності чи відносини позики, визначають взаємини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передавати грошові та інші права, що випливають із цих документів, іншим особам. Можуть бути іменними чи на пред'явника. Іменні П.ц. передають звичайно передавальним записом (шляхом повного індосаменту), який засвідчує перехід прав за П.ц. до іншої особи. П.ц. на пред'явника обертаються вільно. Згідно з чинним законодавством України можна випускати такі різновиди П.ц.: акції, облігації, скарбничі зобов'язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати.

ПАСИВ – 1) частина бухгалтерського балансу, яка показує джерела формування засобів підприємства, банку тощо (статутний фонд, спеціальні фонди, прибуток, кредити, кредиторська заборгованість) та їх приналежність (власні, прирівняні до власних, позичені); сукупність боргів і зобов'язань підприємства; перевищення закордонних витрат держави (у т.ч. на імпорт товарів) над надходженнями коштів із-за кордону (у т.ч. за експорт); дефіцит платіжного балансу.

ПРОЦЕНТ ОБЛІГАЦІЙНИЙ – норма доходу, встановлена для цінних паперів (облігацій, сертифікатів тощо) їх емітентами. Оскільки ліквідність цінних паперів нижча, ніж банківських депозитів, для зацікавлення інвесторів П.о. зазвичай є більшим за банківський процент. Проте ставки П.о. можуть істотно коливатися залежно від виду цінних паперів, рейтингу їх емітента, терміну тощо.

РАХУНКИ БУХГАЛТЕРСЬКІ – 1)спосіб групування фінансово-економічної інформації для її поточного відображення в бухгалтерському обліку і для здійснення контролю за господарськими процесами, станом і рухом господарських засобів та джерелами їх формування; 2) один з елементів методу бухгалтерського обліку.

Графічно рахунок являє собою двосторонню таблицю, лівий бік якої називається дебетом, а правий - кредитом. Сума записів у дебеті називається дебетовими, а в кредиті - кредитовими оборотами. Різниця між дебетовими і кредитовими оборотами утворює залишок, або сальдо. Залежно від видів господарських засобів чи їх джерел Р.б. поділяються на активні, пасивні й активно-пасивні. Рахунки, в яких ведуть облік господарських засобів за їх видами, називаються активними, а в яких відображають джерела засобів, - пасивними. Рахунки, що поєднують ознаки активних і пасивних рахунків, називаються активно-пасивними. Для отримання різних за рівнем деталізації показників існує два види рахунків: синтетичні й аналітичні. Синтетичні рахунки подають узагальнені відомості про господарські засоби. Аналітичні рахунки служать для деталізації даних, що містяться в синтетичних рахунках. Наприклад, для синтетичного рахунку «Матеріали» відкривають аналітичні рахунки окремо на кожен вид і сорт матеріалів. Крім синтетичних і аналітичних рахунків, у бухгалтерському обліку використовують також субрахунки, які є проміжною ланкою між названими видами рахунків. За економічним змістом Р.б. поділяються на рахунки господарських засобів і їхніх джерел (основні) та рахунки господарських процесів (операційні). Усі перелічені рахунки називаються балансовими. Особливим різновидом Р.б. є позабалансові рахунки, призначені для обліку засобів, що не належать даному підприємству, але тимчасово перебувають у його розпорядженні.

РАХУНОК – 1) основний розрахунковий документ у комерційних угодах і в комерційному кредитуванні. Містить вимогу продавця до покупця щодо оплати вказаної в Р. суми за поставлені товари (виконані роботи, надані послуги). У Р. вказують: ціну за одиницю товару, суму рахунку, умови постачання товару, умови оплати, форму розрахунку, установу банку, що здійснює оплату, відомості про оплату перевезення та страхування товару;

2) обліковий реєстр у формі таблиці, сторінки в бухгалтерських книгах чи журналах, відомостях, призначений для бухгалтерського відображення інформації з первинних документів.

РАХУНОК РОЗРАХУНКОВИЙ – один з основних рахунків, що відкривається банками підприємствам, організаціям, громадянам для зберігання коштів і здійснення розрахунків. На Р.р. зараховують надходження на користь його власника, а з рахунку списують платежі за відповідними видатковими документами. Кошти на Р.р. - частина пасивів банку, яку він використовує для кредитування своїх клієнтів. Наявність розрахункового рахунку в банку є однією з основних ознак підприємства як юридичної особи. Власник розрахункового рахунку самостійно розпоряджається наявними коштами. Розрахунковий рахунок може бути відкритий як в національній, так і в чужоземній валюті (валютний рахунок). Р.р. відкривають лише юридичним особам та іншим суб'єктам підприємницької діяльності, що перебувають на господарському розрахунку, володіють власними обіговими коштами. Філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи для зарахування коштів і проведення розрахунків мають право за клопотанням власника основного рахунку відкривати за місцем свого розташування розрахункові субрахунки та поточні рахунки.

Для відкриття Р.р. підприємства подають установам банків такі документи: заяву на відкриття рахунку; копію свідоцтва (рішення) про державну реєстрацію підприємства, засвідчену нотаріально чи органом, що видав таке рішення; копію свідоцтва зі статуправління про присвоєння юридичній особі ідентифікаційного коду; копію рішення про створення чи реорганізацію підприємства, засвідчену нотаріально чи органом, що видав таке рішення; один із примірників належним чином затвердженого та зареєстрованого статуту (положення); картку встановленого взірця зі зразками підписів та відтиском печатки підприємства.

У разі створення філій та інших відокремлених підрозділів, крім перелічених документів, подається ще й клопотання юридичної особи, що створює цей підрозділ, про відкриття рахунку.

Для відкриття валютного рахунку в установу банку, крім документів, необхідних для відкриття Р.р., подають: копію інвестиційного свідоцтва Міністерства фінансів України (для спільних підприємств); індивідуальну ліцензію НБУ на торгівлю товарами з оплатою в чужоземній валюті. Чужоземний інвестор повинен подати, крім зазначених, ще й такі документи: заяву на відкриття рахунку, засвідчену в посольстві (консульстві) відповідної чужоземної держави в Україні; витяг із трудового реєстру країни перебування про реєстрацію фірми як юридичної особи;

копію інвестиційного свідоцтва Міністерства фінансів України.

РАХУНОК-ФАКТУРА – документ, що його виписує продавець на ім'я покупця для оплати останнім вартості товарів, які реалізуються, або виконаних робіт чи наданих послуг. Р.-ф. містить опис та вартість товарів (робіт, послуг). У ньому можуть також фіксувати й інші дані про товар та способи постачання (вагу товару, маркування тощо). Є підставою для оплати, розрахунків.

РЕЗИДЕНТ – фізична або юридична особа даної країни чи інших країн, а також особа без громадянства, яка постійно проживає в даній країні; дипломатичне, торговельне чи інше офіційне представництво цієї країни за кордоном, а також інше представництво підприємства, компанії, фірми чи організації, що не здійснює господарської або комерційної діяльності. На Р. повністю поширюється режим оподаткування та податкового регулювання.

РЕКВІЗИТИ – сукупність обов'язкових елементів у складі угоди чи документа, відсутність яких позбавляє угоду чи документ юридичної сили. До Р. угоди належать: предмет угоди, сторони угоди, термін її виконання, вартість та порядок розрахунків тощо. Р. документа є: назва документа, дата й місце його складання, назва підприємства, організації чи установи, юридична (поштова) адреса, підписи та інше.

РЕКВІЗИТИ ВЕКСЕЛЯ – обов'язкові відомості, дані, що їх повинен містити вексель як платіжний документ (цінний папір), зокрема: місце і дата видачі, сума боргового зобов'язання, термін і місце платежу, відомості про кредитора, відомості про векселедавця та його підпис. Вексель, у якому відсутній будь-який із реквізитів, не має сили за винятком таких випадків: вексель, терміну платежу за яким не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред'явленні; за відсутності особливої вказівки місце, позначене поруч з найменуванням платника (місце складання документа – для простого векселя), вважається місцем платежу й одночасно місцем проживання платника (векселедавця – для простого векселя);

Вексель у якому не вказано місця його складання, вважається підписаним у зазначеному поруч з найменуванням векселедавця.

ЕКВІРЕНТ – векселетримач, який звертається до нотаріального чи іншого уповноваженого органу з вимогою опротестувати вексель.

РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ – виражений у відсотках відносний показник прибутковості, який характеризує ефективність витрат підприємства загалом або ефективність виробництва окремих видів продукції. Рівень рентабельності розраховують як відношення величини прибутку, отриманого за певний період (місяць, квартал, рік), до середньої за цей період вартості засобів виробництва чи до загальної величини витрат на виробництво.

РІЗНИЦЯ КУРСОВА – різниця в сумах валютного виторгу або платежів, що виникає внаслідок зміни курсу національної валюти відносно чужоземної з моменту укладення угоди до моменту оплати торговельно-фінансових операцій. Може бути об'єктом спекулятивних угод.

РОЗРАХУНКИ АКРЕДИТИВАМИ – форма безготівкових розрахунків, що використовується для міжміських платежів. Оплату товарів і послуг через акредитиви здійснюють за місцем перебування постачальника з коштів, заброньованих для цього. За такої форми розрахунків відбувається відволікання коштів покупця, а його контроль за постачанням продукції дещо знижується. Тому акредитивну форму розрахунків використовують лише тоді, коли вона визначена договором, а також коли через систематичні затримки платежів постачальник переводить покупця на розрахунки за акредитивами.

Відкриття (виставлення) акредитива здійснюється за рахунок власних коштів покупця або кредитів банку, депонованих на суму акредитива. Кожен акредитив призначений для розрахунків тільки з одним постачальником. Час дії акредитива визначається покупцем, як правило, в межах 15 днів від дня відкриття. В окремих випадках, коли це зумовлено умовами постачання, керівник банку покупця може продовжити термін дії акредитива. Виплату постачальникові за акредитивом здійснюють на повну суму або частинами. Покупець має право відкликати акредитив.

Умовою виплати грошей з акредитива може бути акцепт уповноваженого, котрий засвідчує в банку постачальника зразок свого підпису. У такому разі уповноважений покупця сам вирішує питання щодо використання грошей, оскільки банк видає кошти за акцептованими (підписаними) ним документами. Якщо виплату коштів за акредитивом передбачено здійснювати без акцепту уповноваженого, до заяви на акредитив можуть бути внесені певні додаткові умови, зокрема: відвантаження товарів тільки в конкретні пункти призначення; подання документів, що засвідчують якість продукції; заборона часткових виплат за акредитивом; спосіб транспортування вантажів; комплектність поставок тощо.