Амортизація основних засобів

Амортизація – процес зносу і поступового перенесення вартості основних засобів на виготовлений за їхньою участю продукт.

У Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств” у статті 8: „ амортизація ” основних засобів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань”.

Згідно з П(С)БО 7 амортизація – це систематичний розподіл амортизаційної вартості необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Всі об’єкти основних засобів підлягають фізичному і моральному зносу. Амортизація є економічним зносом, який виражений у грошовій формі.

Амортизаційні кошти надходять підприємству у складі виручки від реалізації готової продукції (робіт, послуг) і накопичується підприємствами поступово і використовуються для вкладень у основні засоби не відразу, а в міру накопичення.

Згідно Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” порядок нарахування амортизації диференційовано за групами основних засобів в розрахунку на податковий квартал: група 1 – 2%, група 2 – 10%, група 3 – 6%, група 4 – 15%. група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;

група 2 – автомобільний транспорт, обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 – електронно-обчислювальні машини, програмне забезпечення, інші інформаційні системи,

Платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують цих норм.

Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів: прямолінійного, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивного, виробничого.

Метод амортизації об’єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Суму нарахованої амортизації усі підприємства відображають збільшенням суми витрат і зносу необоротних активів.

Види фынансового планування

За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Саме тому зросло значення перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.
Фінансове планування на рівні господарюючих суб’єктів – це процес планування надходжень і використання фінансових ресурсів, встановлення оптимальних співвідношень у розподілі доходів підприємства.

Управління виробничими процесами і регулювання розрахунків з покупцями, постачальниками, працівниками підприємства, фінансовою системою, кредитними установами, забезпечення платоспроможності підприємства значною мірою залежить від організації оперативного фінансового планування, яке включає складання платіжного календаря, касового плану і розрахунку потреби в короткостроковому кредиті.

Поточне фінансове планування є складовою частиною перспективного плану, є, власне, його конкретизацією. Воно полягає в розробці: плану руху грошових коштів, плану про прибутки (збитки), плану бухгалтерського балансу. Поточний фінансовий план складається на рік з розбивкою по кварталах, оскільки протягом року потреба в грошових коштах значно змінюється і може статися брак або надлишок фінансових ресурсів.

3.виручка від реалізації…

Виручка від реалізації – кошти у вигляді грошового еквіваленту вартості продукції основного та допоміжного виробництва через систему цін.

Значення виручки – підприємство-виробник використовує кошти від реалізації продукції (робіт, послуг) для покриття витрат на виробництво і обіг, підтримку постійного продажу відтворення, поновлення фінансових ресурсів і отримання прибутку.

Виручка від реалізації є об’єктом оперативного планування, контролю та аналізу, бо від неї залежить нормальна фінансово-господарська діяльність підприємства.

Плановий обсяг виручки від реалізації продукції (Врп) обчислюється з врахуванням так званого „рівня товарного балансу” за формулою: В_РП = З_П + О_ТП + З_К, де: О_ТП – обсяг товарної продукції, що планується до випуску на рік (квартал, місяць); З_П і З_К – перехідні залишки нереалізованої та реалізованої неоплаченої продукції відповідно на початок і кінець планового періоду.

Чинники росту виручки: обсяг продажу, рівень ціни, якість і асортимент продукції (робіт, послуг).

Методи розрахунку планового обсягу виручки від реалізації продукції (робіт, послуг): метод поасортиментного (прямого) розрахунку і метод укрупненого розрахунку.

Оперативний контроль за надходженням виручки від реалізації здійснюється постійно, бо від надходження коштів залежить фінансова стійкість підприємства, стан його оборотних засобів, своєчасність розрахунків з бюджетом, позабюджетними фондами, банками, постачальниками. Тобто виручка від реалізації є для підприємства основним джерелом надходження коштів.

4.визначення прибутку.

Згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємства” прибутком вважається сума валових доходів від усіх видів діяльності, скоригована на сум валових витрат підприємства і суму амортизаційних відрахувань. Прибуток як об’єкт оподаткування являє собою величину, яка відображає співвідношення між доходами і витратами підприємства за встановлений період. У стандарті бухгалтерського обліку П(С)БО № 3 записано: Прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару (без податку на додану вартість і акцизу) і собівартістю (витратами на виробництво товару).

Формування прибутку підприємства визначається як фінансовий результат усіх видів діяльності: прибуток (збиток) від звичайної діяльності та від надзвичайних подій. Прибуток від збиткової діяльності формується як фінансовий результат операційної діяльності, інвестиційної діяльності та фінансових операцій. Крім цих джерел формування прибутку у певних випадках підприємство може мати прибуток (збиток) від надзвичайних подій (природних, техногенних та інших подій).

Управління плануванням і розподілом прибутку засновується на впливі різних чинників, які визначають фінансові результати. Оскільки прибуток (збиток) є інтегрованим показником, то на нього впливають усі чинники діяльності підприємства, вони визначають основні напрямки пошуку резервів збільшення прибутку.

В залежності від рівня дії чинники поділяються на зовнішні (макроекономічні) та внутрішні (мікроекономічні).

Методи планування прибутку від реалізації продукції: прямого поасортиментного розрахунку, укрупненого методу на основі витрат на гривню продукції та аналітичний метод.

Для розрахунку прибутку від реалізації продукції (П_РП­­) використовується формула: П_РП = П_ЗПП + П_ВП – П_ЗПК, де: П_ВП – прибуток від випуску продукції; П_ЗПП і П_ЗПК – прибуток у залишках нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового періоду:

П_ЗПП та П_ЗПК = С • Р: 100%, де: С – собівартість залишків нереалізованої продукції на початок та кінець планового періоду відповідно;

Р – середня рентабельність виробництва продукції в періоді (попередньому і плановому відповідно).

Об’єктом розподілу є отриманий підприємством прибуток. Під розподілом розуміють направлення прибутку в бюджет і використання на підприємстві. Прибуток для держави надходить до відповідних бюджетів у вигляді податків і обов’язкових платежів. При прийнятті рішення про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, створення резервного капіталу, поповнення статутного капіталу, матеріального заохочення працівників, соціального розвитку, виплату дивідендів, придбання цінних паперів, благодійні внески та інші цілі. Певна сума складає нерозподілений прибуток, що використовується в діяльності підприємства і свідчить про його фінансову стійкість, про наявність джерел для подальшого розвитку.