Основні засоби визначення характеристик, склад, облік

Основні засоби – це матеріально-речові цінності, що використовуються як засоби праці протягом тривалого часу і мірою зносу частинами переносять свою вартість на вартість вироблених товарів, наданих послуг, виконаних робіт.

Згідно П(С)БО № 7 до основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або до здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

У бухгалтерському обліку основні засоби класифікуються за дев'ятьма групами:

земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель; будівлі, споруди і передавальні пристрої; машини та устаткування; транспортні засобі; інструменти, прилади, інвентар (меблі); робоча і виробнича худоба; багаторічні насадження; інші основні засоби.

У податковому обліку прийнятий інший порядок класифікації основних засобів, які поділяють на чотири групи:

група 1 – будівлі, споруди(квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення земель;

група 2 – автомобільний транспорт, електромеханічні прилади та інструменти;

група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації.

Структура показує наскільки ефективно підприємство розпоряджається фінансовими ресурсами для формування основних засобів.

Основні засоби функціонують тривалий час і частинами переносять свою вартість на вартість продукції (робіт, послуг), тому спостерігається зміна їх майнової вартості.

Показники стану та ефективності використання основних засобів об’єднуються у групи:

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, відносяться: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт вартості основних засобів у майні підприємства.

До показників якісного стану основних засобів відносяться коефіцієнти зносу, придатності, оновлення, вибуття і приросту.

До показників ефективності використання основних засобів відносяться: фондовіддача, рентабельність основних засобів, абсолютна сума прибутку на одну гривню основних засобів.

22.основні поняття, функції…

Відносини між державою і суб’єктами господарювання у сфері оподаткування регулюються Законами України “Про систему оподаткування”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про податок на додану вартість” та інші. В них визначені обов’язки і права платників податков та інших обов’язкових платників, порядок їх сплати, відповідальність за всілякі порушення податкового законодавства, система контролю за справлянням податків і платежів, взаємовідносини між податковою службою і суб’єктами підприємницької діяльності.

Податкова система – це сукупність податків, зборів, інших платежів і внесків бюджету і державних цільових фондів, платників податків та органів, що здійснюють контроль за правильністю обчислення і вчасністю сплати їх у встановленому законом порядку.. Податок – це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету (державного і місцевих, в розмірах і в терміни згідно закону) на принципах обов’язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності.. Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. податки виконують дві основні функції - фіскальну та регулюючу. Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту. З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання
Законом "Про систему оподаткування" визначено такі важливі принципи побудови:
- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;
- стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;
- обов'язковість;
- рівнозначність і пропорційність;
- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;
- соціальна справедливість;
- стабільність;
- економічна обгрунтованість;
- рівномірність сплати;
- компетентність;
- єдиний підхід;
- доступність.
23 Основні принципи організації фінансів підприємств. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.
В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром - прибутком.
Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами - з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами.
Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.
Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва.
24. Оборотні кошти обіговий капітал: сутність, склад, стр-ра, джерела

Оборотний капітал вкладається у оборотні засоби і засоби обігу, обслуговує їх економічний кругообіг та використовується для підтримки безперервності виробничого процесу. Після завершення кожного циклу виробництва (кругообігу) повністю відшкодовується у грошовій формі. Вкладається одночасно на усіх стадіях кругообігу і забезпечує єдиний процес.

Джерела формування оборотного капіталу обумовлюються особливостями кругообігу та встановленням оптимального співвідношення між власними і залученими коштами.

Першочергово оборотний капітал формується за рахунок статутного капіталу підприємства. По мірі зростання виробничої програми джерелом поповнення оборотного капіталу є чистий прибуток підприємства, який спрямовується на покриття приросту нормативу власних оборотних активів. До засобів, які прирівнюються до власних, належать сталі пасиви, які постійно знаходяться в обігу підприємства і в сумі залишку використовуються як джерело формування власних оборотних активів. До сталих пасивів відносяться: мінімальна заборгованість по заробітній платі, резерви майбутніх платежів, мінімальна заборгованість бюджету і позабюджетним фондам, мінімальна заборгованість кредиторам по оплаті продукції. Кошти, що надходять додатково, є джерелом покриття власних оборотних засобів лише в сумі приросту, тобто різниці між їх величиною на кінець і початок майбутнього періоду (року).

В джерелах формування оборотних активів важливе значення мають позикові кошти – короткострокові кредити банку, а також інші залучені кошти – кредиторська заборгованість, залишки фондів і резервів самого підприємства, які тимчасово не використовуються і можуть залучатись до обігу на період часу, що передує їх цільовому використанню.Правильне співвідношення між власними, позиковими і залученими джерелами формування оборотного капіталу має важливе значення для зміцнення фінансового стану підприємства.Оборотний капітал, порід з основними засобами, визначає загальні темпи і ефективність виробництва на підприємстві. Ефективність використання оборотного капіталу визначається системою показників: тривалість одного обігу в днях, кількість обігів за визначений період (коефіцієнт обертання), коефіцієнт завантаження активів, показники віддачі оборотного капіталу (рентабельність).

25.планування витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Витрати підприємства характеризують у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах вартісну оцінку господарської, фінансової та соціальної діяльності. Визначення витрат має два аспекти – фінансовий і податковий. З точки зору фінансової діяльності до них належать усі реально проведені витрати. А з позиції оподаткування прибутку проводиться певні регламентування у встановленні валових доходів і валових витрат з метою визначення об’єкта оподаткування. Мета такого регламентування полягає у розмежуванні проведених витрат між валовими витратами (собівартістю) і прибутком, адже так чи інакше усі отримані доходи будуть витрачені. Якщо не обмежувати віднесення витрат на валові витрати, то прибуток, як облікова величина, взагалі зникає.Планування витрат виробництва здійснюється при розробці різних планів підприємства, при цьому витрати можуть розбиватися за кварталами і місяцями.Витрати виробництва продукції у вартісному вимірі формують собівартість. Мета розробки планової собівартості пропозиції є визначення планових мінімальних загальних витрат, які забезпечили б нормальну організацію процесу виробництва. Собівартість продукції за етапами, місцем і обсягом формування класифікується на: технологічну, цехову, виробничу, позовиробничу, повну, індивідуальну, середньогалузеву. А функціональною ознакою розрізняють собівартість продукції кошторисну та нормативну. Розрахунки планового розміру витрат на реалізовану продукцію (ВРП) проводиться за допомогою товарного балансу: ВРП = Зп + Опс – Зк,

де: Зп – залишки непроданої продукції на початок планового періоду за собівартістю; Опс – обсяг продукції, запланований до випуску у майбутньому періоді за собівартістю; Зк – залишки непроданої продукції на кінець планового періоду за собівартістю. Шляхи мінімізації (оптимізації) витрат виробництва слідуючи: зниження матеріалоємності та енергоємності; зменшення трудоємкості; ефективне використання фінансових ресурсів і всього капіталу підприємства; скорочення витрат у процесі реалізації продукції; здійснення цих напрямків зменшення витрат можливе за допомогою апарату управління, комерційного менеджменту, обліку, маркетингу та інших служб підприємства.

26. планування виручки від реалізації продукції

Реалізація (продаж) – відвантаження (передання) продукції, а також підписання сторонами документів про виконані роботи, надані послуги. Виручка від реалізації – кошти у вигляді грошового еквіваленту вартості продукції основного та допоміжного виробництва через систему цін. Значення виручки – підприємство-виробник використовує кошти від реалізації продукції (робіт, послуг) для покриття витрат на виробництво і обіг, підтримку постійного продажу відтворення, поновлення фінансових ресурсів і отримання прибутку.Виручка від реалізації є об’єктом оперативного планування, контролю та аналізу, бо від неї залежить нормальна фінансово-господарська діяльність підприємства. Плановий обсяг виручки від реалізації продукції (Врп) обчислюється з врахуванням так званого „рівня товарного балансу” за формулою:

В_РП = З_П + О_ТП + З_К, де: О_ТП – обсяг товарної продукції, що планується до випуску на рік (квартал, місяць); З_П і З_К – перехідні залишки нереалізованої та реалізованої неоплаченої продукції відповідно на початок і кінець планового періоду. Чинники росту виручки: обсяг продажу, рівень ціни, якість і асортимент продукції (робіт, послуг).

Методи розрахунку планового обсягу виручки від реалізації продукції (робіт, послуг): метод поасортиментного (прямого) розрахунку і метод укрупненого розрахунку.