розвиток соціально педагогічної діяльності в 90 роках

Складні і суперечливі процеси, які відбуваються в Україні в кінці 90-х років ХХ ст. і на початку ХХІ ст.: нестабільність соціально-економічного та політичного розвитку; кризові явища; погіршення долі мільйонів людей; збільшення конфліктів соціального характеру; масове безробіття, зростання бездоглядності, пияцтва, злочинності, наркоманії та правопорушень серед підлітків; приниження ролі школи й сім’ї в процесі соціалізації особистості; посилення влади вулиці над дітьми; збільшення кількості дітей, які попадають до в’язниць та психіатричних лікарень; зростання скептицизму в молодіжному середовищі - вимагають змін парадигм у формуванні духовної сфери особистості.Розвиток обґрунтовується соціально-економічними та політичними зрушеннями, які відбулися в українській державі в 90-ті рр. ХХ ст. (розвиток України як суверенної держави; одночасне поглиблення кризових явищ в суспільстві, що пов’язане зі зростанням бездоглядності, злочинності, наркоманії, пияцтва серед дитячого населення; офіційне введення спеціальностей “соціальний педагог”, “соціальний працівник” і “фахівець з соціальної роботи” тощо) і сприяли змістовній розробці соціальної педагогіки як системи, частковому поверненню до прогресивного досвіду організації соціально-педагогічної діяльності, котрий було накопичено на минулих етапах розвитку соціальної педагогіки як науки, та впровадженню його в життя.

Новий етап становлення наукової парадигми соціально-виховної роботи в Україні почався з 90-х років. Це дозволяє говорити про за­родження нової професії - соціального педагога та введення нової спеціальності у вищому навчальному закладі. Цей процес спонукав до розвитку наукової думки, вирішення практичних питань у со­ціальній сфері, розвитку нових соціальних інфраструктур, визна­чення наукового статусу нових дисциплін у вищій школі. Ми могли бачити, як від емпірики соціально-педагогічна діяльність поступово переходила на пристойний науковий рівень з досить окресленою власною теоретичною і методологічною базою.

Розглядаючи зміст і структуру соціально-педагогічної роботи, вважаємо за доцільне зробити акцент на тому, що вона є видом ді­яльності. Ми виходимо, з одного боку, із загальноприйнятого філо­софського і психологічного тлумачення діяльності, а з другого боку, ми враховуємо специфіку і фактори, що характеризують об'єкт, який ми вивчаємо.

27..Девіантна поведінка як форма соціальної дезадаптації. Девіантна поведінка (від лат. deviatio — відхилення) — система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечить соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки. Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми варіанта поведінки в тій чи іншій ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи і суспільства, особистості та групи. В основі відхилень у поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунку. до людей, що порушують норми моралі та права.Істотним показником девіантної поведінки є відхилення в той чи інший бік з різною інтенсивністю від поведінки, яка визначається нормальною. Нормальна, або гармонічна, поведінка характеризується:1) збалансованістю психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту, типу вищої нервової діяльності);2) адаптивністю та самоактуалізацією (на рівні характерологічних особливостей);3) духовністю і самоактуалізацією (на особистісному рівні). Подібно до того, як норма поведінки базується на цих трьох основних характеристиках, так і аномалія та девіації засновані на змінах, відхиленнях і порушеннях цих характеристик.Девіантна поведінка має складну природу, зумовлену найрізноманітнішими чинниками, що перебувають у взаємодії та взаємовпливі. Зміст профілактики девіантної поведінки дітей і молоді: — правова освіта, розповсюдження інформації щодо правових можливостей подолання проблем (лекції, кіно- та відео-лекторії, освітні програми, матеріали в ЗМІ, методика "рівний — рівному", соціальна реклама);— надання консультативної допомоги у вирішенні проблем (консультації юриста, психолога, лікаря, педагога, консультування в ЗМІ, телефонне консультування);— надання кризової соціально-психологічної допомоги (кризові стаціонари, служби "телефон довіри" тощо);— соціально-педагогічна допомога сім'ям з обмеженими педагогічними ресурсами, сім'ям з проблемними дітьми (сімейне консультування і психотерапія, соціальний захист і представництво інтересів сімей);— соціальний захист і реабілітація дітей з девіантних сімей (консультування, кризове втручання, позбавлення або обмеження батьківських прав, фостерінг);— сприяння зайнятості населення, особливо представників соціально вразливих груп і груп ризику (центри зайнятості і працевлаштування, громадські роботи);— створення умов для змістовного проведення дозвілля (творчі гуртки та студії, спортивні секції, дозвільні заклади, конкурси, вуличні ігрові майданчики);— соціально-психологічні тренінги (дають змогу краще пізнати себе, підвищити впевненість у собі, розвинути комунікативні якості, вміння вирішувати складні ситуації, формувати навички відповідальної поведінки);— навчання на рівних (підготовка волонтерів з підлітків та молоді, які порушуватимуть профілактичну інформацію в середовищі однолітків, зокрема під час неформального спілкування).

28. види та причини інвалідності. Інвалідність трактується як обмеження в можливостях, обумовлене фізичними, психічними, соц.-культ чи іншими барєрами, які не дозволяють людині бути інтегрованими в суспільство.\Є багато класифікацій відхилень у здоров'ї та розвитку. Однією з найпоширеніших е британська тризіркова шкала обмежених можливостей:— недуга — втрата чи аномалія психічних або фізіологічних функцій, елементів анатомічної структури, що утруднює певну діяльність;— обмежена можливість — втрата здатності (унаслідок наявності дефекту) виконувати певну діяльність у межах того, що вважається нормою для людини;— недієздатність — наслідок дефекту або обмежена можливість конкретної людини, що перешкоджає чи обмежує виконання нею певної нормативної ролі, виходячи з вікових, статевих або соціальних факторів.Види відхилень у здоров'ї:1) фізичні: тимчасові або постійні відхилення у розвитку і (або) функціонуванні органу (органів) людини, хронічні соматичні захворювання, інфекційні захворювання;2) психічні: тимчасові або постійні відхилення у психічному розвитку людини (порушення мови; пошкодження мозку; порушення розумового розвитку; затримка психічного розвитку; психопатії);3) складні: поєднання фізичних і психічних відхилень (дитячий церебральний параліч тощо);4) важкі: поєднання фізичних і психічних відхилень, за яких оволодіння освітою в обсязі державних стандартів є неможливою (ідіотія, аутизм тощо).Безпалько виділяє: за причиною: інваліди з дитинства, по захворюванням, інв.. праці., за ступенем мобільності: мобільні, мало мобільні, немобільні.Причини за Безпалько: механічні пошкодження, фізичні, біологічні, психічні, порушення у харчуванні. Також причини бувають біологічні та соціальні, хвороби та генетичні аномалії

29. 29. зв'язок соціальної педагогіки з іншими наукамиСоціальна педагогіка, як інтегративна наука, спирається на результати досліджень інших наук, із яких вона запозичує ту інформацію, що необхідна для всебічного пояснення соціальних феноменів, які нею вивчаються.Педагогіка є базовою дисципліною, яка дозволяє соціальній педагогіці вивчати особливості виховання, освіти та навчання особис-тості на різних етапах її соціалізації.Психологія дозволяє більш точно зрозуміти психологічні особли-вості особистості чи групи, що, у свою чергу, є підґрунтям для розробки різноманітних форм та методів соціально-педагогічної діяльності.Соціологія розкриває особливості становлення, функціонування та розвитку соціальних спільнот, соціальних груп та взаємостосунків між ними.Економіка дає можливість соціальній педагогіці розглядати економічні процеси як причини окремих соціальних проблем, визначати їх вплив на розвиток соціально-педагогічної діяльності, їі матеріальне забезпечення.Політика дозволяє соціальній педагогіці враховувати особли-вості політичних явищ та процесів для визначення змісту соціальної політики щодо дітей та молоді, соціального виховання та характе-ристик процесу соціалізації особистості.Право дає можливість відстоювати інтереси дітей та молоді в соціально-педагогічній діяльності на основі державних та міждержав-них правових документів.Дефектологія дозволяє соціальній педагогіці розробляти зміст та форми соціальної підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями на основі знань про психофізіологічні особливості дітей з фізичними та психічними недоліками.Віктимологія виступає теоретичним підґрунтям для організації соціально-педагогічної роботи з людьми, які перебувають в несприят-ливих умовах соціалізації.Менеджмент дає можливість організувати соціально-педагогічну діяльність на управлінських засадах, що можуть забезпечити опти-мальну ефективність практичної роботи фахівців.Історія дає свідчення про особливості становлення та розвитку соціальної педагогіки як науки та сфери практичної діяльності у різні часові періоди.Етнологія дає соціальній педагогіці можливості враховувати особливості національного досвіду та традицій у процесі організації соціального виховання.Етика визначає основні морально-етичні вимоги до професійної діяльності соціального педагога.

30. Соціально-педагогічна діяльність - це інтегроване, цілісне утворення, яке включає такі структурно-змістові компоненти: цільовий, мотиваційний, комунікативний, процесуальний, результативно-оціночний.Так,О. Безпалько, структуруючи соціально-педагогічну діяльність, виокремлює такі компоненти: суб’єкт, об’єкт, мету, завдання, зміст, технології, результат; І. Звєрєва – мету, принципи, напрями, етапи, сфери, зміст, форми, методи, прийоми, професійні якості; А. Капська – суб’єкт, об’єкт, мету, зміст та функції.Зміст соціально-педагогічної діяльності визначають наступніфункції.Комунікативна функція соціально-педагогічної діяльності полягає в налагодженні взаємодії особистості з різними сферами життєдіяльності.Організаторська функція характеризує соціально-педагогічну діяльність з точки зору соціального менеджменту, що полягає в структуруванні, плануванні, розподілі різних видів діяльності, координації роботи з різними соціальними інститутами.Прогностична функція означає передбачення результатів своєї діяльності.Охоронно-захисна функція спрямована на відстоювання прав та інтересів дітей та молоді.Діагностична функція покликана виявляти окремі аномалії в певному мікросоціумі.Попереджувально-профілактична функція має на меті запобігання асоціальних явищ.Корекційно-реабілітаційна функція полягає у зміні та удосконаленні якостей особистості, особливостей життєдіяльності клієнта.Соціально-терапевтична функція спрямована на вчасне подолання кризових ситуацій та проблем клієнта.

31.Охарактеризувати розвиток благодійництва в Київській Русі. з V ст. н.е. етапом суспільної (общинно-родової, церковної) благодійності, який тривав аж до XVI ст. У Стародавній Русі він тісно пов’язаний з процесом становлення державності та проникненням християнства.З часу запровадження релігії починає формуватися християнська концепція допомоги, в основі якої є філософія любові до ближнього. Основними об’єктами допомоги були визначені хворі, жебраки, вдови, сироти. З’явилися законодавчі акти, що регулювали відносини щодо опіки над різними категоріями населення. До найдавніших джерел права належать статути князів Володимира Великого та його сина Ярослава Мудрого. Виникли і нові суб’єкти допомоги: князь, церква, парафія, монастирі.Другий етап з другої половини ХП ст. до ХШ ст. включно, коли благодійницькі функції князя поступово злилися з церковно-монастирськими формами опіки. Найпростіші види благодійності полягали спочатку майже виключно в харчуванні злидарів.Три основні форми княжої благодійності: 1) роздача милостині; 2) харчування на княжому дворі; 3) розвезення продуктів містом для убогих. Князь Володимир встановив разом з митрополитом Львом давати десятину із всього майна для бідних, сиріт, немічних, перестарілих, а також для допомоги багатодітним і тим, у яких майно було знищено вогнем, і нарешті, для полегшення потреб всіх знедолених.Володимир Мономах. Опіка над бідними і страждальцями стала одним з найбільших його обов’язків, яскравим свідченням чому служить його “Повчання дітям”. (1114). У ньому Володимир Мономах створює образ справедливого захисника слабких і убогих.

32.Дати характеристику дитячих будинків сімейного типу. Дитячий будинок сімейного типу — окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних дітей. Вихованці перебувають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у Діти,які можуть бути влаштовані до дитячого будинку сімейного типу До дитячого будинку сімейного типу влаштовуються діти, які мають визначений статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. В першу чергу до дитячого будинку сімейного типу влаштовуються діти, які перебувають між собою у родинних стосунках, за винятком випадків, коли за медичними показаннями або з інших причин вони не можуть виховуватися разом.Дитячий будинок сімейного типу комплектується дітьми протягом дванадцяти місяців з дня створення. Контроль за його комплектуванням здійснює місцева служба у справах дітей. Батьками-вихователями може стати Батьками-вихователями можуть бути повнолітні та працездатні особи.Особи, які виявили бажання стати батьками-вихователями, в обов’язковому порядку мають пройти навчання, організоване обласними (міськими у містах Києві та Севастополі) центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді із залученням спеціалістів з питань психології, педагогіки, медицини тощо, за спеціальною програмою.

33.Дати характеристику закладів соціально-педагогічного спрямування(соціальні гуртожитки,центри соціально-психологічної допомоги,центри для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді_ Соціальний гуртожиток – заклад для тимчасового проживання (терміном до 3-х років) дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 15 до 18 років, а також молодих осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 18 до 23 років, після завершення періоду перебування у відповідних закладах для таких дітей, дитячих будинках сімейного типу, прийомних сім’ях, припинення піклування, припинення договору про патронат, завершення строкової служби у Збройних Силах, відбування покарання у вигляді позбавлення волі за умови відсутності у них житла або у разі, коли їх житло визнане в установленому порядку непридатним для проживання або не підлягає ремонту та реконструкції. Гуртожиток відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує тимчасовим житлом терміном до 3-х років;створює соціально-побутові умови для проживання;надає психологічні, соціально-педагогічні, юридичні, соціально-економічні та інформаційні послуги особам, які тимчасово у ньому проживають;здійснює захист прав та інтересів осіб, які в ньому проживають. Центр соціально-психологічної допомоги є закладом, що утворюється місцевим органом виконавчої влади та органом місцевого самоврядування і надає соціальні послуги особам, які опинилися у складних життєвих обставинах(внаслідок стихійного лиха, учинення стосовно них злочину, насильства (у тому числі в сім'ї) або реальної загрози його вчинення та за інших обставин), наслідки яких вони не можуть подолати самостійно. Центр для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді - спеціалізований заклад, що проводить роботу із соціальної адаптації ВІЛ-інфікованих дітей та молоді.надання ВІЛ-інфікованим дітям та молоді різних видів соціальних послуг (психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, юридичні, інформаційні, соціально-економічні);організація клубів за інтересами, здійснення заходів змістовного дозвілля;залучення батьків або осіб, що їх замінюють, до співпраці, надання їм методичних порад;організація роботи груп взаємодопомоги для ВІЛ-інфікованої молоді, а також батьків або осіб, що їх замінюють;співпраця із закладами охорони здоров'я, навчальними закладами та іншими організаціями, які надають допомогу ВІЛ-інфікованим дітям та молоді.

34.Розкрити роль соціальної адаптації в соціалізуючому процесі. Соціальна адаптація є однією із складових процесу соціалізації особистості. Соціальної адаптація - процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища, вид взаємодії особистості чи соціальної групи з соціальним середовищем.Процес соціальної адаптації є безперервним, зважаючи на те, що в навколишньому середовищі постійно відбуваються зміни соціальної дійності, що безперечно, потребує нових способів пристосування індивіда. Соціальна адаптація здійснюється з різною мірою інтенсивності. Важливим компонентом соціальлної адаптації є узгодженість оцінок, особистих можливостей і домагань індивіда з цілями, цінностями соціального середовища. Значну роль у процесі соціальної адаптації відіграє адаптанційний потенціал людини(Це ступінь можливостей особистості включитися в нові умови соціального середовища,). Соціальна адаптація виступає в двох формах: активній та пасивній.

За умови дії актвної форми індивід прагне енергійно взаємодіяти з середовищем, впливати на його розвиток та зміни, долати труднощі й перепони, вдосконалювати суспільні процеси. При наявності пасивної форми адаптації індивід не прагне до змін оточуючої дійсності, пасивно приймає існуючі норми, оцінки, способи діяльності, слабо мобілізує біологічні та психологічні ресурси до пристосування в соціальному серодовищі. В результаті цього при зустрічі індивіда з певними об'єктивними труднощами, хворобами, екстримальними ситуаціями як результат низької адаптації може з'витися соціальна дезадаптація, що проявляється в різних формах девіантної поведінки.Таким чином соціальна адаптація по-перше, вона є необхідною умовою і водночас засобом оптимізації взаємодії людини з природою та соціальним середовищем. По-друге, адаптація сприяє розвитку людини та вдосконаленню навколишнього середовища. По-третє, через адаптацію формується соціальна сутність людини. По-четверте, адаптація є необхідною в разі оволодіння людиною будь-якого з існуючих видів діяльності. У сукупності все це дає змогу бачити в адаптації одну з основоположних, сутнісних ознак людини, розглядати адаптацію як основну умову та механізм людської діяльності.

35.Дати характеристику волонтерського руху в Україні. Волонтерська діяльність – це добровільна неприбуткова діяльність фізичних осіб – волонтерів, яка спрямована на надання допомоги особам, котрі перебувають у складних життєвих об­ставинах та потребують сторонньої допомоги, і сприяє самореалізації волонтера.Волонтерська діяльністьґ рунтується на таких основополож­них засадах: добровільність та доброчинність; – законність; – гуманність та гідність; – спільність інтересів і рівність прав її учасників; – гласність; – відповідальність; – конфіденційність.Волонтерську діяльність провадять фізичні особи – волонтери, які можуть входити до волонтерських організацій (об'єднань) – громадських чи релігійних організацій, які діють відповідно до їх статутів Волонтерська діяльність провадиться за такими напрямами: надання соціальних послуг громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю чи станом здоров'я, відсутністю житла або роботи, наслідки стихійного лиха, ката­строф тощо) надання соціальних послуг дітям та молоді, що перебу­вають у складній життєвій ситуації у зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім'ї. Волонтерська діяльність провадиться шляхом:а) надання допомоги особам, які перебувають у СЖО (за місцем проживання особи, у стаціонарних інтернатних установах та закладах; у реабілітаційних установах та закладах; в установах та закладах денного перебування; у територіальних центрах соціального обслуговування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування та в інших закладах соціальної підтримки (догляду));б) залучення пенсіонерів, дітей та молоді до участі у волонтерській діяльності в) встановлення зв'язків із міжнародними волонтерськими організаціями. В Україні волонтерський рух, детермінований гуманізацією суспільного життя, є відповіддю на суспільні потреби. Будучи закоріненим у традиції безкорисливої допомоги нужденним, історично притаманній українській національній культурі, і взявши на озброєння досвід ряду передових у цій сфері західних країн, вітчизняний волонтерський рух з кожним роком набуває усе більшої потужності, об’єднує усе більше громадян та залучає значні ресурси.

36.Визначити функції та параметри сучасної сім`ї. Сім'я - це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює сою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Функції: - Матеріально-економічну функцію сім '('становлять її бюджет, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, здобуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил. Сім'я повинна брати участь у суспільному виробництві, здобувати професію, заробляти собі на життя, на відновлення втрачених на виробництві сил.- Житлово-побутова функція - це забезпечення сім'ї житлом, ведення домашнього господарства, організація домашнього побуту. Ця функція тісно пов'язана з попередньою.- Репродуктивна (демографічна) функція сім "і полягає у відтворенні життя, продовженні людського роду, тобто в народженні дітей. Мається на увазі відтворення не тільки кількісне, а й якісне (народження фізично і психічно здорового покоління, без біологічних і психічних аномалій).- Комунікативна функція сім'ї передбачає створення сприятливого сімейного мікроклімату, необхідного для психічно-емоційного відтворення сил членів сім'ї, внутрісімейного спілкування подружжя, батьків і дітей, сім'ї та оточуючого мікро- і макросередовища, а також її спілкування з духовними та інтелектуальними надбаннями суспільства (засоби масової інформації, література, мистецтво тощо). - Виховна функція полягає у передачі дітям дорослими членами сім'ї соціального досвіду. Правильне сімейне виховання розвиває здібності, здрові інтереси та потреби дитини, формує правильний світогляд, позитивне ставлення до праці, сприяє прищепленню гуманних моральних якостей, розумінню необхідності дотримуватися правових і моральних норм життя, поведінки, що сприяє розвитку фізичної досконалості дітей, зміцненню їхнього психічного здоров'я, виробленню навичок санітарно-гігієнічної культури Рекреативна функція сім’ї - це організація вільного часу та відпочинку сім'ї.. Кожна сім'я відрізняється одна від одної такими основними пара­метрами: соціально-культурний - освітній рівень подружжя, їх участь у житті суспільства; соціально-економічний - майнові характеристики сім'ї, зайнятість подружжя у сфері суспільного виробництва; техніко- гігієнічний - умови проживання, обладнання житла, особливості спо­собу життя; демографічний - кількість членів сім'ї.

37.Девіантна поведінка як форма соціальної дезадаптації. Девіантна поведінка (від лат. deviatio — відхилення) — система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечить соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки. Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми варіанта поведінки в тій чи іншій ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи і суспільства, особистості та групи. В основі відхилень у поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунку. до людей, що порушують норми моралі та права.Істотним показником девіантної поведінки є відхилення в той чи інший бік з різною інтенсивністю від поведінки, яка визначається нормальною. Нормальна, або гармонічна, поведінка характеризується:1) збалансованістю психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту, типу вищої нервової діяльності);2) адаптивністю та самоактуалізацією (на рівні характерологічних особливостей);3) духовністю і самоактуалізацією (на особистісному рівні). Подібно до того, як норма поведінки базується на цих трьох основних характеристиках, так і аномалія та девіації засновані на змінах, відхиленнях і порушеннях цих характеристик.Девіантна поведінка має складну природу, зумовлену найрізноманітнішими чинниками, що перебувають у взаємодії та взаємовпливі. Зміст профілактики девіантної поведінки дітей і молоді: — правова освіта, розповсюдження інформації щодо правових можливостей подолання проблем (лекції, кіно- та відео-лекторії, освітні програми, матеріали в ЗМІ, методика "рівний — рівному", соціальна реклама);— надання консультативної допомоги у вирішенні проблем (консультації юриста, психолога, лікаря, педагога, консультування в ЗМІ, телефонне консультування);— надання кризової соціально-психологічної допомоги (кризові стаціонари, служби "телефон довіри" тощо);— соціально-педагогічна допомога сім'ям з обмеженими педагогічними ресурсами, сім'ям з проблемними дітьми (сімейне консультування і психотерапія, соціальний захист і представництво інтересів сімей);— соціальний захист і реабілітація дітей з девіантних сімей (консультування, кризове втручання, позбавлення або обмеження батьківських прав, фостерінг);— сприяння зайнятості населення, особливо представників соціально вразливих груп і груп ризику (центри зайнятості і працевлаштування, громадські роботи);— створення умов для змістовного проведення дозвілля (творчі гуртки та студії, спортивні секції, дозвільні заклади, конкурси, вуличні ігрові майданчики);— соціально-психологічні тренінги (дають змогу краще пізнати себе, підвищити впевненість у собі, розвинути комунікативні якості, вміння вирішувати складні ситуації, формувати навички відповідальної поведінки);— навчання на рівних (підготовка волонтерів з підлітків та молоді, які порушуватимуть профілактичну інформацію в середовищі однолітків, зокрема під час неформального спілкування).

38.Дати класифікацію ресурсів соціально-педагогічної діяльності. ресурс визначається як засіб, можливість, якими можна скористатися в разі необхідності.Соціальна педагогіка стає суспільно значущим ресурсом соціального розвитку, оскільки займається пошуком шляхів соціального миру на основі ідеї розв'язання і попередження соціальних конфліктів засобами освіти й виховання. До внутрішніх ресурсів соціально-педагогічної роботи належать: — особливості психічних пізнавальних процесів особистості (сприймання, уваги, пам'яті, мислення, мови, уяви);— прояви емоційно-вольових процесів та психічних станів;— особистісні характеристики (особливості характеру, темпераменту, потреби, інтереси, цінності, мотиви);— показники освітнього рівня людини;— професійні та соціальні уміння й навички, якими вона володіє. До основних видів зовнішніх ресурсів належать: матеріальні; людські; інформаційні; соціальні; технологічні. Серед матеріальних ресурсів можна виокремити фінансові і нефінансові, офіційні та неофіційні. До фінансових ресурсів можна віднести всі види грошових надходжень для організації та здійснення соціально-педагогічної роботи. Серед них — бюджетні витрати на забезпечення діяльності різних соціальних служб, пенсії та інші види виплат. У свою чергу вони є різновидом і офіційних матеріальних ресурсів. Прикладом неофіційних фінансових ресурсів можуть бути грошова допомога друзів, колег по роботі, спонсорів, яка безпосередньо передається в руки людині, що потребує підтримки, або її близьким. Серед нефінансових матеріальних ресурсів можна виокремити приміщення, обладнання, книги, речі, ліки тощо.Основні людські ресурси: соціальні педагоги; соціальні працівники; психологи; реабілітологи; інші працівники соціальних інститутів; волонтери. До основних видів інформаційних ресурсів соціально-педагогічної роботи належать: спеціальна література; буклети, листівки, брошури, прес-релізи; рекламна продукція (плакати, стенди); інформація у ЗМІ про благодійні заходи неурядових структур і соціальні програми органів влади та місцевого самоврядування; інформаційна мережа Інтернет (сторінки донорів, інформаційно-пошукові сервери, спеціалізовані сторінки зі фандрайзингу тощо); усна інформація спеціалістів та волонтерів.Кожна держава має систему соціальних інститутів, які безпосередньо чи опосередковано займаються вирішенням соціальних проблем і виступають як інституціальні ресурси.Технологічні ресурси — це сукупність форм, методів, засобів та прийомів, що застосовуються соціальними службами, окремими закладами соціального обслуговування, соціальними педагогами та працівниками з метою досягнення успіху соціально-педагогічної роботи та забезпечення завдань соціального захисту населення. Окрім перерахованих вище різновидів внутрішніх та зовнішніх ресурсів, окремим ресурсом соціально-педагогічної роботи виступає сім'я.

39.Дати характеристику методу «рівний-рівному». Грецьке слово "метод" означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної діяльності людей. Метод розглядають як сукупність підходів, прийомів, операцій практичного чи теоретичного характеру. Методи соціально-педагогічної роботи - це сукупність прийомів і способів, які використовуються для стимулювання і розвитку потенційних мож-ливостей особистості, конструктивної діяльності щодо зміни нес-приятливої життєвої ситуації чи розв'язання проблем клієнтів та досягнення різноманітних професійних завдань соціального педагога. Метод "рівний-рівному"- це спосіб надання та поширення досто-вірної інформації шляхом довірчого спілкування ровесників в межах організованої (акції, тренінги) та неформальної роботи (спонтанне спілкування), яку проводять спеціально підготовлені підлітки та молоді люди. Переваги цього методу полягають у тому, що молоді люди знаходяться постійно з ровесниками, а дорослі-професіонали - лише тимчасово; молоді люди розуміють, що означає бути молодим, a дорослі “намагаються зрозуміти”, пригадуючи себе в такому віці; молоді люди спілкуються за допомогою специфічних вербальних (сленг) та невербальних засобів і тому не завжди сприймають форми спілкування дорослих. Серед слабких сторін цього методу можна виокремити спотворення інформації під час її передачі іншим, недостатній життєвий досвід підлітків, обмеженість знань підлітків з певних питань, які цікавлять однолітків.Метод „рівний-рівному" здебільшого розглядається як навчання молодих людей молодими, підлітків-підлітками. Молоді люди при цьому обмінюються інформацією, спростовують помилкові тверджен-ня, міфи щодо вживання психоактивних речовин. Проте цей метод недоцільно розглядати лише як передачу знань між однолітками. Він, скоріше, є одним із способів впливу на особистість з метою розвитку навичок прийняття самостійних рішень та уміння бути відповідальним за свої вчинки.

40.Неурядові організації як суб`єкти соціально-педагогічної роботи на локальному рівні. За останнє десятиріччя в Україні активним суб'єктом соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю стали неурядові організації. За активної участі неурядових організацій у місцевих громадах вирішуються такі важливі для суспільства питання, як підтримка дітей групи ризику, відстоювання їх прав на сприятливе оточуюче середовище, профілактика негативних явищ серед неповнолітніх, організація дозвілля, розробка та впровадження нових освітніх технологій тощо.Неурядові організації це громадські організації, благодійні фонди, які сформовані на принципах добровільності, не мають на меті отримання прибутку, незалежні та не підпорядковані урядовим структурам, захищають інтереси окремих груп людей відповідно до статутуСьогодні в Україні у відповідності з концептуальними положен­нями базових міжнародних документів створюються та розвиваються дитячі та молодіжні громадські організації, які розглядаються як соціально-педагогічний суб'єкт виховання особистості, своєрідний інститут громадянського суспільства. Своєрідним каталізатором цього процесу стало прийняття у 1998 році Закону України „Про молодіжні та дитячі громадські організації", у якому визначено, що вони мають здійснювати діяльність, спрямовану на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей дітей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, сприяти соціальному становленню дітей як повноправних членів суспільства. Дитяча громадська організація- добровільне, закріплене формальним членством об'єднання дітей і підлітків, яке побудоване на принципах самодіяльності і організаційної самостійності, має своїм завданням сприяти природному прагненню дітей до самореалізації і самоорганізації на основі здійснення багатопланової діяльності, яка спрямована на задоволення різноманітних інтересів членів організації, захист їх прав і потреб, а також соціальне становлення підростаючого покоління.Дитячі громадські організації використовують соціально-психолого-педагогічний потенціал вільного часу дитини та відрізняються від інших формальних та неформальних дитячих об'єднань низкою специфічних особливостей. Громадське об'єднання - об'єднання, створене за ініціативою і на основі вільного волевиявлення громадян, яке не є безпосереднім структурним підрозділом державного закладу, але може функціонувати за його підтримки, у т. ч. матеріально-фінансової, і не має на меті отримання прибутку та розподіл його між членами об'єднання. Найпоширенішою формою об'єднань є організації. У загальному розумінні організація (франц. organisation, від середньолат. organizo - надаю стрункого вигляду, влаштовую) є об'єднанням людей, які спільно реалізують програму чи досягають мети та діють за встановленими правилами і процедурами. Громадська організація - об'єднання, яке створюють за ініціативою і на основі вільного волевиявлення дітей і дорослих, не є безпосереднім структурним підрозділом державного органу, але може функціонувати на його базі і за його підтримки, не ставить своєю статутною метою отримання прибутку та розподілу Його між членами організації. Досить помітну роль у реалізації завдань соціальної політики в останній час відіграють неурядові організації соціальної спрямованості (їх ще називають сервісними організаціями). Виокремлють такі групи сервісних неурядових організацій, які працюють в інтересах дітей та молоді. До першої групи організацій соціальної спрямованості зарахо­вують такі, які пріоритетною метою своєї діяльності вважають соціальну підтримку та допомогу різним категоріям дітей, що знаходить своє відображення у назві цих організацій. За даною ознакою виокремлюють два типи таких організацій:представництва міжнародних;вітчизняні громадські організації. Другу групу організацій соціальної спрямованості складають організації, створені на підтримку дітей з функціональними обмежен­нями та їх сімей. Серед них можна також виокремити організації двох типів:громадські організації, створені батьками дітей-інвалідів, як організації самодопомоги;громадські організації, які створені для соціального захисту осіб із функціональними обмеженнями. Третю групу складають організації, діяльність яких націлена на профілактику негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі. До четвертої групигромадських організацій соціального спря­мування зараховують організації, створені на підтримку сім'ї та дітей, позбавлених батьківського піклування. П'ята група представлена громадськими організаціями і благодійними фондами, які створені та працюють під патронатом релігійних. Соціально-педагогічна діяльність неурядових організацій в Україні здійснюється за такими напрямками: соціальний супровід дітей та молоді, які перебувають у важкій життєвій ситуації;гуманітарна допомога (безкоштовний одяг, ліки, продукти хар­чування, подарунки до свят тощо);організація профілактичної роботи щодо попередження та локалізації негативних явищ у молодіжному середовищі;реалізація соціальних програм у партнерстві з державними організаціями;соціально-анімаційна робота з дітьми та молоддю;оздоровлення дітей та учнівської молоді в канікулярний період;підтримка дитячих і молодіжних ініціатив;проведення навчальних тренінгів і семінарів для фахівців соці­альної сфери;залучення громадськості до вирішення проблем дітей та молоді з використанням різних інформаційно-рекламних технологій.

41. У деяких російських і українських підручниках об’єктом виступає дитинавід народження до 18 років, але існує інша точка зору, за якою об’єктом можевиступати особа з проблемами соціально-педагогічного характеру, незалежно відїї віку.

А. Капська визначає такі групи об’єктів соціально-педагогічної діяльності:

інваліди (представники різних вікових груп), сім’ї, у яких виховуються діти-

інваліди, діти й дорослі, які мають психологічні проблеми, стреси, схильні до

суїциду; люди похилого віку; діти й молодь, схильні до девіантної поведінки;

діти, які зазнають психічного, фізичного чи сексуального насильства; сім’ї, у

яких живуть особи, схильні до вживання наркотиків, алкоголю; кризові, небла-

гополучні сім’ї, у яких виховується діти-сироти або діти, що залишились без ба-

тьківської опіки; багатодітні сім’ї; неповні сім’ї; сім’ї, де виявляється жорстока

поведінка батьків, конфліктні ситуації, сексуальна розбещеність; діти, які опи-

нились у складних критичних ситуаціях з різних причин.

Л. Завацька вважає, що за характером потреб об’єкти соціально-

педагогічної діяльності можна поділити на три групи: перша – соціально неза-

хищені люди, друга – маргінальні і третя – особи з відхиленнями в поведінці.

Таким чином, соціально-незахищеною людиною може бути дитина, а спи-

раючись на класифікацію об’єктів Л. Завацької, у контексті означеної

проблеми, об’єктом соціально-педагогічної діяльності з формування готовності

до безпечної життєдіяльності в умовах ЗНЗ виступають школярі.

42.Середовище - це сукупність умов існування людини та суспільства. У соціології під соціальним середовищем людини розуміють економічні, політичні, соціальні, духовні, територіальні умови, що впливають на становлення особистості. Соціальна педагогіка, базуючись на цьому визначенні, розглядає соціальне середовище як сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на її свідомість та поведінку.
У структурі соціального середовища виділяють макро- та мікрорівні. До макрорівня належить матеріальне, культурне, політичне середовище. Мікрорівень - це конкретні умови життя особистості (сім’я, сусідство) та умови в середовищі найближчого оточення (вулиця, тип поселення, навчальний чи трудовий колектив, громадські організації, формальні та неформальні об’єднання).
Соціальне середовище як сукупність соціальних умов виховання безпосередньо впливає на механізми його регулювання. Зміни у виховному процесі обов’язково обумовлюються реформаціями у структурі та функціонуванні соціального середовища.
Соціалізація особистості невід’ємна від соціального середовища. Воно охоплює людину від моменту її народження і впливає на неї до самої смерті. Саме соціальне середовище, зокрема його сфери - політична, соціальна, духовна - формують певні очікування щодо поведінки особистості. Ці очікування перетворюються відповідними соціальними інститутами у цілі, завдання, зміст соціального виховання. Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша і різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим інтенсивніше його розвиток та різноманітніші умови життєдіяльності особистості.

43/ Соціально-педагогічна діяльність - різновид професійної діяльності, яка спрямована на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її соціокультурних потреб або відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини..Зміст соціально-педагогічної діяльності визначають наступніфункції.Комунікативна функція соціально-педагогічної діяльності полягає в налагодженні взаємодії особистості з різними сферами життєдіяльності.Організаторська функція характеризує соціально-педагогічну діяльність з точки зору соціального менеджменту, що полягає в структуруванні, плануванні, розподілі різних видів діяльності, координації роботи з різними соціальними інститутами.Прогностична функція означає передбачення результатів своєї діяльності.Охоронно-захисна функція спрямована на відстоювання прав та інтересів дітей та молоді.Діагностична функція покликана виявляти окремі аномалії в певному мікросоціумі.Попереджувально-профілактична функція має на меті запобігання асоціальних явищ.Корекційно-реабілітаційна функція полягає у зміні та удосконаленні якостей особистості, особливостей життєдіяльності клієнта.Соціально-терапевтична функція спрямована на вчасне подолання кризових ситуацій та проблем клієнта

44.У світі історично склалися декілька стратегій і моделей профілактики негативних явищ. Щодо негативних явищ у молодіжному середовищі можна виділити такі стратегії: боротьби та нормалізації.За стратегією нормалізації негативне явище, проблема визнаються небажаними, але припустимими. У такому разі профілактика спрямовується на недопущення або обмеження їх негативних наслідків.У межах стратегії боротьби можна виділити сім моделей профілактики негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі. Перша – модель стримування. Тут профілактика зводиться до заборони певних дій і видів поведінки дітей та молоді, обмеження їх особистої свободи Друга модель – модель залякування. Зупинити їх прагнуть, викликавши страх перед прямими і непрямими негативними наслідками ризикованих. Інформація про наслідки подається в емоційно-забарвленому вигляді, небезпека перебільшується. За цією моделлю робота проводиться у формі лекцій, бесід, кіно- і відео лекторіїв, демонстрації документальних і художніх фільмів, соціальної реклами. Третя модель – модель ствердження моральних принципів. Профілактика за цією моделлю будується на спробі переконати молодь в аморальності, гріховності певних видів поведінки та навернути їх на інші, альтернативні цінності. При цьому використовуються прийоми наведення прикладів, переконання, навіювання, груповий психологічний вплив. Четверта модель – модель поширення фактичних знань. Вона ґрунтується на уявленні про те, що поширенню негативних явищ сприяє відсутність у підлітків і молоді повної адекватної інформації. П’ята модель профілактики має назву “навчання позитивній поведінці“ або “афективного” навчання. Профілактична робота спрямована на розвиток у людини вмінь задовольняти свої потреби і вирішуватипроблеми за будь-яких обставин позитивним чином. Профілактика проводиться за допомогою ігор, тренінгів, індивідуальних і групових консультацій, психотерапії, розповсюдження профілактичної літератури, створення теле- і радіопрограм, навчання на рівних.

Шоста модель – модель формування здорового способу життя. Прибічники цієї моделі профілактики стверджують, що причина поширеності негативних явищ – несформованість у молодих людей цінності власного здоров’я, орієнтація на задоволення інших потреб за рахунок фізичного і психічного здоров’я.

І остання, сьома модель отримала декілька назв: радикальна модель або модель соціального впливу.. Тут основними засобами протидії негативним явищам виступають заборона чи обмеження шкідливої реклами викривлених сексуальних стосунків та насильства в ЗМІ, впровадження законодавства, яке захищало би права громадян на ведення здорового способу життя тощо. При цьому використовуються лобіювання, масові акції, компанії у ЗМІ, соціальна реклама

45.

Соціальна педагогіка — галузь педагогіки, яка вивчає сутність соціального виховання з метою дослідження особливостей становлення та розвитку особистості в різних мікросоціумах соціального середовища.

Об'єктом соціальної педагогіки є конкретна особа (чи група), яка має соціальні або особисті проблеми чи потреби, що вимагають вирішення і задоволення.

Предмет соціальної педагогіки — процес соціального виховання дітей та молоді в умовах різних рівнів соціального середовища.

Постійні завдання соціальної педагогіки:

— здійснення соціальної адаптації людини;

— аналіз та осмислення основних рівнів соціалізації особистості;

— організація й забезпечення міждисциплінарних зв'язків соціальної педагогіки;

— вивчення особливостей соціально-педагогічних процесів: соціалізація, адаптація, реабілітація, профілактика, корекція, перевиховання;

— виявлення та педагогічно доцільне використання можливостей соціальних факторів, які впливають на людину на різних вікових етапах її розвитку;

— вивчення виховних можливостей різних соціальних інститутів;

— створення педагогічних технологій попередження впливу негативних факторів соціального середовища на становлення особистості.

Тимчасові завдання соціальної педагогіки:

— надання екстренної кваліфікованої допомоги дитині, котра знаходиться в кризовому стані;

— організація культурно-дозвільної діяльності дітей-інвалідів у певних умовах мікросоціуму.

Загальна мета соціально-педагогічної науки полягає у розкритті її сутності, обґрунтуванні методологічних засад, закономірностей, принципів, форм, методів вивчення особистості дитини, в розробці науково-методичної системи організації соціально-педагогічної діяльності. Провідна роль у з'ясуванні сутності соціально-педагогічної науки належить методології, яка визначає систему підходів щодо дослідження означеної проблеми.

46. Розкрити особливості прояву батьківської позиції стосовно дітей

Батьківство - процес забезпечення батьками (рідними чи прийомними) необхідних умов для повноцінного розвитку та навчання дітей. Розвинена форма батьківства характеризується відносною стабільністю й реалізується в узгодженості між батьками поглядами на батьківство. Цю форму батьківства складають такі компоненти: ціннісні орієнтації подружньої пари (сімейні цінності); батьківські установки та сподівання; батьківські почуття; батьківська позиція; батьківська відповідальність; стиль сімейного виховання. Батьківська позиція- психологічна й виховна спрямованість матері та батька, заснована на свідомій чи неусвідомлюваній оцінці дитини, що знаходить своє вираження в певних способах і нормах взаємодії з нею. Складниками батьківської позиції є: адекватність (найбільш близька до об'єктивної оцінка психологічних та характерологічних особливостей дитини, побудова виховного впливу на основі такої оцінки); гнучкість (здатність змінювати методи та форми спілкування і впливу на дитину відповідно до її вікових особливостей, конкретних ситуацій); прогностичність (здатність батьків до прогнозування подальшого розвитку життя дитини та побудови взаємодії з нею).

47. Соціальне сирітство в Україні, причини його розвитку.

Соціальне сирітство – соціальне явище, спричинене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків по відношенню до дитини. Соціальні сироти – це особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин залишилися без батьківського піклування, за умови відсутності можливостей, умов або бажання у батьків виконувати свої батьківські обов’язки.. Основними причинами залишення дітей без батьківського піклування є:

- соціально-економічні, пов’язані із зубожінням сімей (безробіття обох або одного з батьків, жебрацтво батьків, тривала відсутність батьків, відсутність постійного житла, розлучення батьків); "човниковий бізнес",

- морально-етичні (асоціальний спосіб життя батьків, різні види залежності, примушення дітей до жебракування, злочинні діяння батьків, різноманітні форми насильства, спрямованого на дітей);

- психологічні (суб’єктивні) – раннє або позашлюбне материнство; дисфункційність сім’ї (неповна, новоутворена, багатодітна, сім’я інвалідів), нездорова емоційна атмосфера в сім’ї, конфліктність її членів;

- медичні – наявність хвороб у батьків, що унеможливлюють виконання батьківських обов’язків.

48.Характеристика прояву наркозалежної поведінки неповнолітніх

Наркоманія- це хворобливий психічний стан зумовлений постійною інтоксикацією організму внаслідок зловживання наркотичними засобами і характеризується психічною і фізичною залежністю від них.

Про вживання підлітків наркотичних засобів часто свідчать: зміна кола знайомих, поява нових друзів, з якими вони не знайомлять батьків виникнення грошових боргів, продаж сімейних цінностей або перепродаж речей для отримання власних грошей; байдуже ставлення до навчання, нехтування своїми обов'язками (погіршення успішності, прогули);порушення біологічних ритмів, які безпосередньо пов'язані з прийомом наркотиків: різка зміна настрою, почуття пригніченості, роздратованості; зміна тривалості сну, надмірне вживання їжі та великої кількості рідини (особливо солодкої);зміна ритму активності: зниження в ранкові години і вдень (сонливість, в'ялість) і підвищення її у другій половині дня, ближче до ночі (безсоння);поява слідів проколів шкіри за ходом підшкірних вен; зміна зовнішнього вигляду підлітка:відсутність кашлю під час простудних захворювань, порушення травлення;Синдром залежності - поєднання вживання речовин або класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей iндивiдa. Основною характеристикою синдрому залежності е потре6а приймати психоактивні речовини, алкоголь або тютюн.Стадії залежності – 1.Соціальна -Бажання бути визнаним у референтній групі, відчути стан зміненої свідомості, про який розповідають інші(Я можу бути в такому стані, як вони, якщо захочу)2.Психологічна- Бажання знову опинитися в тому стані, який відчувала людина під час наркотичного сп'яніння(Я хочу бути в цьому стані)3.Фізична -Бажання уникнути фізичного дискомфорту при синдромі(Я не можу існувати в іншому стані)

49.Визначити функції професійної діяльності соціального педагога

Зміст соціально-педагогічної діяльності визначають наступні функції.

Комунікативна функція соціально-педагогічної діяльності полягає в налагодженні взаємодії особистості з різними сферами життєдіяльності.

Організаторська функція характеризує соціально-педагогічну діяльність з точки зору соціального менеджменту, що полягає в структуруванні, плануванні, розподілі різних видів діяльності, координації роботи з різними соціальними інститутами.

Прогностична функція означає передбачення результатів своєї діяльності.

Охоронно-захисна функція спрямована на відстоювання прав та інтересів дітей та молоді.

Діагностична функція покликана виявляти окремі аномалії в певному мікросоціумі.

Попереджувально-профілактична функція має на меті запобігання асоціальних явищ.

Корекційно-реабілітаційна функція полягає у зміні та удосконаленні якостей особистості, особливостей життєдіяльності клієнта.

50. Зміст та форми соціальної профілактики

Соціальна профілактика —Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Соціальна профілактика ґрунтується на виявленні несприятливих психобіологічних, психолого-педагогічних, соціальних умов, що зумовлюють відхилення в психічному та соціальному розвитку молоді, в її поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності й дозвілля. Зміст соціальної профілактики полягає:· у роз'ясненні правових норм соц значущої діяльності та поведінки;· наданні різним категоріям молоді інформації про можливі наслідки асоціальних дій, нехтування здоровим способом життя, відмови від культурного проведення дозвілля;· організації заходів щодо забезпечення програми позитивної життєдіяльності особистості;· здійсненні системи соціального захисту різних категорій молоді;· формуванні відповідальності за можливі наслідки анти-правних дій. Види та форми соціальної профілактики: Організацій но-педагогічні заходи зі створення виховного середовища за місцем проживання (робота консультаційних пунктів з проблем освіти, виховання, організації дозвілля, працевлаштування, вибору професії, правових питань; реалізація державних, галузевих програм з профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі — алкоголізму, наркоманії, проституції, правопорушень). Залучення різних соціальних інститутів у процес соціалізації дітей і молоді (проведення масових свят, конкурсів, спортивних змагань, театралізованих дійств).· Організація соціально-педагогічної і психологічної роботи з молоддю групи ризику (індивідуальна і групова робота з батьками та дітьми- бесіди, консультації, тренінги,).· Сприяння різного роду установам освіти, спорту, культури щодо розгортання форм організації дозвілля молоді, спрямованих на відродження української національної культури (Будинки художньої творчості, Центри художнього виховання, об'єднання за інтересами, фольклорні свята, конкурси обдарованої молоді, художні виставки, творчі об'єднання і майстерні з декоративно-прикладного мистецтва).

51. Тиологія сімей у соц пед науці Сімя- це соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних абоприйомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

За загальним складом: складна, неповна, повна, материнська

За кількістю дітей:бездітна, малодітна, багатодітна (від 3)

За наявністю не рівних дітей:прийомні, опікунські

За сімейн стажем: молода, зріла, середнього шлюбного віку

За типом главенства:демократична(партнерська), авторитарна(домінантна)

За національним або етнічним складом: одно національна, міжнаціональна, різних вір сповідання

За місцем проживання: міська, сільська, віддалена

За рівнем матеріального достатку:малозабезпечена, забезпеч, заможні, елітарні

За проф. діяльністю: робітничі, фермерські

За особливими умовами сімейного життя: студентська, дискантна, у громадянському шлюбі, позашлюбна

За якістю сімейних взаємин: благополучна, неблагополучна

52) визначити мотиви суїцидальної поведінки неповнолітніх

Ключовими чинниками, що призводять до самогубства, вважають психологічні, оскільки суїцид є явищем психологічним. Усі інші чинники діють опосередковано через емоційні переживання, мотивацію людини. Мотивація особистості охоплює складні процеси людської психіки, у яких взаємодіють усі її рівні та утворення -- від відчуттів до ідейних переконань.

Мотивами суїцидальної поведінки неповнолітніх можуть бути особистісно-сімейні конфлікти; стан фізичного та психічного здоров'я; конфлікти, пов'язані з моральною поведінкою; конфлікти у професійній або навчальній сфері; матеріально-побутові труднощі та ін. З точки зору особистісного сенсу суїцидальна поведінка представлена такими типами: протест, помста; уникнення стриї дання чи покарання; заклик; самопокарання; відмова існування.

53) Методи соціально - педагогічної діяльності

- педагогічні, які спрямовані на виховання, перевиховання, корекцію, реабілітацію, навчання соціального досвіду;

- соціологічні, які дозволяють зібрати необхідну інформацію: аналіз документів; спостереження, опитування, аналіз змісту газет, кінофільмів, публічних виступів;

- психологічні, які забезпечать зняття психологічного навантаження: тренінг; психотерапія: сугестивна, раціональна, аналітична і групова. Сугестивна психотерапія використовується до пацієнтів і клієнтів як під гіпнозом, так і в стані бадьорості, має на меті визначення хворобливих проявів через навіювання. Раціональна психотерапія здійснюється при лікуванні хворого в стані бадьорості шляхом бесіди, в ході якої лікар обговорює з хворим захворювання, а також навчає його прийомам спротиву хворобі. Аналітична психотерапія враховує реакцію людини на патогенний вплив середовища, тобто вплив який викликає захворювання. Групова психотерапія ґрунтується на позитивному впливові, який чинять один на одного члени групи;

- фінансово-економічні методи спрямовані на розв'язання матеріальних проблем: економічні пільги і санкції;

- правові методи, які допоможуть відновити права і обов'язки клієнта як члена суспільства, знайти юридичні документи, які сприятимуть розв'язанню проблеми клієнта;

- медико-соціальні методи допоможуть вивчити вплив соціальних факторів на стан здоров'я населення і розробити профілактичні заходи усунення шкідливого впливу і попередити можливі захворювання;

- організаційні методи, пов'язані з організацією трудової діяльності клієнта і громадською діяльністю незахищених верств населення;

- комунікативні методи спрямовуються на дотримання етикету спілкування між клієнтом і соціальним педагогом;

- філософські методи: метод емпіричного пізнання (спостереження і експеримент) дозволить обґрунтувати проблему із теоретичних засад;

- логічні методи дозволять соціальному педагогу будувати структуру роздумів над проблемою, використовуючи методи індукції, дедукції, традукції, аналізу, синтезу, узагальнення, систематизації, класифікації.

54) Дати характеристику соціально педагогічної діяльності Шацького

Свою соц. Пед. Діяльність Шацький почав із спроби створити приватну школу(йому було відмовлено)Створив перші в Росії дитячі клуби позашкільні установи для дітей. У 1911 р заснов трудова колонія «Бадьоре життя» Основ життя була фіз. Праця: приготування їжі, самообслуговування, робота на городі, в саду.У вільний час ігри, бесіди, співи, вистави. Природне і соц. Середовище розгляд ним як чинники розвитку дитини.» Діти поєднані з навколишнім середовищем і тісно стикаються з ним»Школа в його розумінні виступає як специфічна частина заг процесу виховання але в жодному випадку не може її замінити.. Головна роль школи полягає в тому, щоб давати в своїх стінах «правильне виховання», вилучаючи зі своеї роботи все те, що є шкідливим, порочним впливом на життя з точки зору школи, а в тому щоб уважно вивчати позитивні і негативні аспекти педагогіки навколишнього середовища, підтримувати перших і боротися з останніми. Роб школи полягає в організації різноманітного розвиваючого і віховуючого дитячого життя.Елементи дитячої діяльності: фізична, розумова, праця, гра, зміцнення здоров’я, ми-во. Найкращим засобом виховання є прояв у душі дитини якого-небудь сильного,щирого почуття, який залишає глибокий слід, спрямив волю.

56.соц.середовище як чинник соціалізації соціальне середовище — це сукупність соціальних умов життє­діяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на формування її свідомості та поведінки.[1] Соціальні умови життєдіяльності – це всі ті фактори, які визначають, якою буде поведінка людини, якою буде її доля і місце у суспільстві, тобто, це умови в сім’ї, колективі дитячого садка, школи, друзі, вулиця, родина, гуртки, ЗМІ.
Саме соціальне середовище, зокрема його сфе­ри: політична, соціальна, духовна формують певні очікування що­до поведінки особистості. Ці очікування перетворюються відповід­ними соціальними інститутами у цілі, завдання, зміст соціального виховання. Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша і різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим інтенсивніше його розвиток та різноманітніші умови життєдіяльності особистості.[2] В структурі соціального середовища виділяють макро- та мікрорівні. До макрорівня належить матеріальне, культурне, політич­не середовище. Макрорівень - це загально створені умови існування для кожної людини і є однаковими для всіх. А саме до макросередовища належать: держава, етнос, суспільство, регіон, місто, селище чи село, а також ті великі організації, які діють на території даних середовищ, а саме засоби масової інформації, субкультури, контркультури, а також економічне і політичне становище у країні, які також відіграють чималу роль у соціалізації індивіда.Мікрорівень - це конкретні умови життя особистості (сім'я, сусідство) та умови в середовищі найближчого оточен­ня (вулиця, тип поселення, навчальний чи трудовий колектив, гро­мадські організації, формальні та неформальні об'єднання). Отже, мікрорівень (мікросоціум) - це спільність, що діє на певній території, включає сім'ю, сусідство, групи однолітків, різні громадські, державні, релігійні, приватні і виховні організації, а також різнінеформальні групи жителів|мешканець|. Визначити межі|кордон| мікросоціуму не завжди просто. У сільських поселеннях, в селищах, в малих містах ці межі|кордон|, як правило, співпадають|збігатися| з|із| межами конкретного поселення в середніх і великих містах визначення меж|кордон| мікросоціуму проблематично. Мікросоціум можна обмежувати двором (якщо йдеться про мікросоціум маленьких дітей); кварталом (для молодших школярів), мікрорайоном (для більш старших вікових груп). Умовно мікросоціум - це конкретне сільське поселення, селище або мале місто, а в середніх і більших містах - мікрорайон. Вплив мікросоціуму на процес соціалізації дітей, підлітків, юнаків|юнак| залежить від об'єктивних характеристик мікросоціуму і суб'єктивних характеристик самої людини.

57.соц-пед.діял в 60-90 рр в 60-ті роки ХХст. В Інституті педагогіки в Москві починає розроблятися система «школа-центр життя». В рамках експерименту школа була осередком навчальної та виховної роботи, створювались групи, гуртки для дітей, клуби вихідного дня, секції, але через перевантаженість експеримент потерпів поразку. Проте він дав поштовх для створення осередків позашкільної зайнятості. Вони починають діяти і активно працюють при школах до 90-х років, далі держава не має ресурсів їх утримувати. школа і педагогічна наука України в період так званого розвинутого У цих дослідженнях розвиток історико-педагогічної думки прямо пов’язувався з п’ятирічними планами, партійними з’їздами та постановами. Природно, що побудована на цих засадах періодизація розвитку історії педагогіки як науки не є нині перспективною основою для розгортання відповідних досліджень. програми підвищення життєвого рівня народу. Одним із ключових завдань в цьому напрямку було вирішення житлової проблеми. Житлове та комунальне будівництво офіційно було віднесено до розряду пріоритетних. підвищення заробітної плати працівникам виробничої сфери, стипендії студентам, пенсії літнім людям та інвалідам. Історія легітимного визнання державою в 1992 році професії соціального педагога (у т. ч. різні напрямки діяльності і внутрішні спеціалізації) засвідчує, що помітно загострилась проблема само­визначення власне професійної сфери соціально-педагогічної робо­ти