Перевірка головних теоретичних положеньз теми

Готуючи відповідь на це питання, важливо зосередити увагу на таких моментах.

Мовлення вчителя може по-різному впливати на учнів. Значною мірою це залежить від його комунікативних якостей, зокрема такого важливого показника, як виразність. Аналіз шкільної практики дає можливість переконатися в цьому. Так, на жаль, ще можна спостерігати приклади мовлення безбарвного, монотонного. Воно не викликає в учнів емоційного ставлення до того, про що говорить учитель, не збуджує їхньої думки. Вчитель просто інформує про ті чи інші явища, предмети, залишаючи учнів пасивними слухачами, які мусять механічно сприймати і відтворювати цю інформацію. Та й сам учитель, посідаючи позицію інформатора, як суб'єкт не включається до активної взаємодії з учнями.

На противагу цьому — приклади виразного мовлення, яке активізує увагу учнів, їхню відтворювальну і твор-

чу уяву, викликає співроздуми і співпереживання. Образне, емоційне, естетично привабливе мовлення і називають виразним. Для виразного мовлення характерні також безпосередність, конкретність, здатність викликати в слухачів візуальні картини, яскраві бачення і відчуття. Перелічені особливості виразного мовлення позитивно впливають на механізм мислення учнів, загострюють чуттєвість слухового аналізатора; учень настроюється на сприймання звукової інформації. Вчитель, який володіє засобами виразного мовлення, має ефективний інструмент виховного впливу на дітей. Не будемо забувати і того, що за допомогою виразного мовлення вчителя формується виразне мовлення в учнів.

Різні ситуації педагогічного спілкування потребують використання відповідних типів мовленнєвої виразності. Певну специфіку має мовлення вчителя в ситуаціях розповіді. Розповідь, як відомо, відрізняється від інших видів мовлення вчителя (наприклад, пояснення, коментар) тим, що вона має викликати в учнів активність образного мислення, почуттів. Учитель повинен розказувати так, щоб учні бачили те, що бачить він, відчували те, що він відчуває, коли говорить. Мета вчителя — допомогти учням не тільки зрозуміти, а й побачити, відчути те, про що йдеться. Майстерність виразної педагогічної розповіді і полягає в умінні викликати в учнів реальні життєві відчуття, активізувати діяльність уяви, пам'яті. Розповідаючи, вчитель не просто пояснює, інформує, а ніби перекладає суху мову наукових понять на емоційну мову чуттєвих образів.

Доцільно згадати теорію К, С Станіславського, за якою він поділяв дію актора на сцені на фізичну і словесну. Він вважав, що слово, яке звучить зі сцени, теж, повинно бути дією. "Діяти словами", за визначенням видатного режисера і педагога, означає намагатися впливати словами на слухачів відповідно до завдання і надзавдання розповіді, допомагати їм побачити розповідь так, як бачить її оповідач. Пропонуємо визначити своє ставлення до використання спадщини К. С Станіславського в педагогічній діяльності.

Відповідь на друге питання дасть змогу визначити головні засоби і техніку виразного мовлення вчителя. Ра-

димо звернути увагу на те, що в техніці виразного мовлення виділяють дві групи засобів — виражальні засоби художнього мовлення і виражальні засоби звукового мовлення [4, 5). До першої групи належать виражально-зображальні засоби мови — тропи (епітети, метафори, порівняння: гіперболи, алегорії тощо). Підсилювати об-разно-емоційну виразність мовлення можуть також введення в розповідь віршованих цитат, крилатих висловів, використання прийомів стилістичного синтаксису (введення в оповідання діалогу, антитези, емоційних окликів),

У другій групі засобів виразності мовлення слід виокремити насамперед мовленнєву інтонацію [2, 4]. Важливо знати, що інтонаційну забарвленість мовленню забезпечують якості його звучання: сила звука (посилення і послаблення), що зумовлює динаміку мовлення і відбивається в наголосі; висота звука (підвищення і зниження), що передає мелодику мовлення; швидкість звука, що визначає темп і ритм мовлення; тембр мовлення, що надає йому емоційної забарвленості. Сукупність цих компонентів, які зумовлюються змістом і метою висловлювання, і допомагає знайти точну мовленнєву інтонацію.

Техніка створення в процесі розповіді словесних картин різноманітна. Найцікавіші знахідки в цьому плані мають теорія і практика театрального мистецтва, риторика [4, 5, б]. В процесі підготовки до практичного заняття радимо ознайомитися з деякими з них: введенням у розповідь описів, які підсилюють звукове і зорове зображення; використанням замість загальних слів конкретних фактів, деталей, які мають великий емоційний вплив, полегшують сприйняття (так звана "образна конкретність"); використанням прийому персоніфікації, введенням у розповідь власних спогадів, спостережень, емоційних суджень; розробкою партитури тексту розповіді.

Відповідь на третє питання допоможе глибше усвідомити те, що виразність мовлення потребує спеціальної роботи над собою. Вона забезпечується дотриманням низки умов [4, 6]. Звернімо увагу тільки на деякі з них:

а) учитель, який розказує дітям оповідання, повинен сам уявляти ті предмети, явища, події, про які він розповідає. У нього мають бути розвинені творча і відтворю-вальна уява, здатність до емоційного відгуку, асоціатив-

на і образна пам'ять. Звідси виникає вимога до педагога: вчитися бачити, чути, відчувати світ у розмаїтості кольорів, звуків, картин;

б) учитель має бути зацікавлений тим, про що він розповідає. Демонстрація особистісного ставлення надає розповіді щирості, допомагає знайти потрібну, інтонацію, а отже, й запобігти монотонності. Зацікавленість учителя породжує в учнів емоційний та інтелектуальний відгук, сприяє встановленню психологічного контакту між ними;

в) учитель повинен досконало володіти мовою, її виразними можливостями, систематично вдосконалювати техніку і культуру мовлення. Важливо формувати в себе психологічну установку на виразність мовлення, здійснювати самоконтроль вербального і невербального спілкування, удосконалювати комунікативні якості свого мовлення.

3. Виконання вправ