ТЕМА 17. Пенітенціарна злочинність

Під час опрацювання матеріалів, студенти мають з’ясувати, що представляє собою пенітенціарна злочинність та які особливості вона має.

Пенітенціарну злочинність можна визначити як кримінальні пору­шення ізольованими від суспільства особами встановлених правил їх ут­римання та вчинення ними інших злочинів. Злочинність у місцях позбав­лення волі являє собою найнебезпечніші відхилення від правових норм.

Види: а) за ступенем тяжкості — на особливо тяжкі, тяжкі, середньої тяж­кості та невеликої тяжкості; б) за формами вини — умисні і необережні; в)за об'єктом посягання та мотивами — злочини проти порядку від­бування покарання, насильницькі злочини, корисливі злочини, статеві злочини; г) за соціально-демографічними ознаками — злочини чоловіків, жі­нок, неповнолітніх.

Особливості пенітенціарної злочинності:

1) за останні роки (2005 – 2010 р.р.) намітилася тенденція до зниження рівня пенітенціарної злочинності;

2) найбільш криміногенними залишаються установи суворого режи­му, де утримуються особи, які вже відбували покарання у місцях позбав­лення волі.;

3) найвищий рівень злочинності у розрахунку на 1 тис. засуджених спостерігається в колоніях - поселеннях для осіб, які стали на шлях ви­правлення;

4) у структурі пенітенціарної злочинності найпоширенішими є такі злочини, як злісна непокора адміністрації, втеча з колоній-поселень та погроза і насильство;

5) більшість злочинів вчинюються в нічний час та робочі дні тижня у житлових зонах;

6) злочини в основному вчиняють злісні порушники режиму і особи, що перебувають на профілактичному обліку.

В середовищі засуджених існує своя субкультура й ієрархія. Для того, щоб відокремити себе від інших засуджених та три­мати їх у покорі, організатори злочинних угруповань розробили і нама­гаються впроваджувати свої "закони".

Різні злочинні угруповання у середовищі засуджених становлять під­вищену суспільну небезпеку. По-перше, вони формуються з осіб, які мають кримінальне минуле (незалежно від того, були вони за це притяг­нуті до відповідальності чи ні). По-друге, їх члени вчиняють злочини час­тіше, ніж інші засуджені. По-третє, злочинні угруповання є своєрідними каталізаторами розповсюдження злочинності у виправних установах. По-четверте, наявність "протиправного бізнесу" в місцях позбавлення волі, який існує завдяки злочинним формуванням, дає змогу втягувати в зло­чинну діяльність нових засуджених, а також негативно впливати на тих, хто не має змоги дістати підтримку з боку адміністрації виправних уста­нов. По-п'яте, ці структури мають свою ієрархію "авторитетів" ("вимагателів", "охоронців" тощо). По-шосте, члени таких груп насаджують ат­мосферу єдиної "сім'ї", певні ритуали, після виконання яких між "новач­ком" і "авторитетом" настають відносини "батька" (пахана) та "сина" (пацана).

Злочинність у місцях позбавлення волі має свою специфіку, яка по­яснюється особливістю формальних і неформальних стосунків між засу­дженими, з одного боку, та ними і адміністрацією виправних установ — з іншого. Важливою ознакою цієї злочинності є те, що вона порушує нор­мальну роботу установ з виконання покарання, перешкоджає процесу ресоціалізації засуджених, формує почуття загальної недовіри до кримі­нально-виконавчої системи та її працівників.

Пенітенціарна злочинність характери­зується досить високим рівнем латентності. У латентній злочинності можна виділити два її види: 1) "природну", тобто не виявлену адмініст­рацією виправної установи в силу самої специфіки злочинів серед засу­джених і соціально-правової пасивності певної їх частини; 2) "штучну" латентність, яка охоплює ті злочини, про які відомо службовим особам виправних установ, але вони не порушують кримінальних справ з різних мотивів, як правило, кар'єристських, і не реєструють злочинні дії.

До соціально-психологічних чинників пенітенціарної злочинності належать: стан фрустрації деяких засуджених, що породжує агресію (у тому числі групову); почуття страху; відчуття нудьги та безвихідності; алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, гомосексуалізм; міжособистісні та міжгрупові конфлікти; психологія натовпу, яка знеособлює людину і породжує у неї комплекс неповноцінності.

Злочини в середовищі засуджених значною мі­рою пов'язані зі стійкими викривленнями їх ціннісних орієнтацій. Це негативне ставлення до праці, норм права, уявлення про те, що авторитет можна завоювати силою чи приниженням слабших, побиттям собі подіб­них, опором адміністрації виправної установи, створенням неформальних угруповань на порушення вимог режиму тощо. Сюди також відносяться: - негативне сприйняття необхідності дотримання режиму; - нігілістичне ставлення до загальноосвітньої та професійно-техніч­ної освіти; - неприйняття будь-яких форм виховної роботи, яка, до речі, про­водиться не професійно та формально; - лояльне ставлення до засуджених, які вчиняють злочини у виправ­них установах; - схвалення норм кримінальної субкультури.

Важливим чинником пенітенціарної злочинності є недоліки в системі виконання кримінальних покарань. Фактори, що зумовлюють недоліки у діяльності виправних установ, можна поділити на: юридичні; економічні; організаційні і соціально-пси­хологічні, їх усунення потребує суттєвого поліпшення умов утримання засуджених, удосконалення кримінально-виконавчого права, формуван­ня пенітенціарної системи відповідно до вимог міжнародних стандартів.

Детермінантами зло­чинності у місцях позбавлення волі є: наявність у значної кількості засуджених тих чи інших психічних аномалій; велика частка рецидивістів серед засуджених (майже половина ра­ніше судимі); невисокий освітній рівень і примітивні потреби; емоційна нестійкість особи, обмежена здатність саморегуляції по­ведінки, стан збудженості; конформізм, залежність від інших засуджених і водночас немож­ливість змінити оточуюче середовище; занурення у своє "я", замкнутість, песимізм та інші депресивні ста­ни, які за відсутності здорової розрядки виливаються у хуліганство, на­сильство, злісну непокору адміністрації виправної установи; завищена самооцінка, впертість, а у затятих рецидивістів — деспотизм, який разом з організаторськими здібностями сприяє вчиненню гру­пових, ретельно підготовлених злочинів; криміногенність самого середовища засуджених.

До факторів, що сприяють вчиненню злочинів ув'язненими, можна віднести:

- переповненість виправних установ, що значно погіршує комуналь­но-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання засуджених;

- незабезпеченість виправних установ необхідним матеріально-тех­нічним обладнанням, неукомплектованість особовим складом та кваліфі­кованими спеціалістами;

- недоліки в організації та проведенні профілактичної роботи;

- недостатня забезпеченість інженерно-технічними засобами об'єктів охорони та нагляду;

- прорахунки у здійсненні контролю за засудженими, збиранні, об­робці та аналізі інформації, потрібної для прийняття рішень щодо попе­реджувальної діяльності, перекриття каналів проникнення у зону заборо­нених предметів;

- недоліки в забезпеченні режиму утримання ув'язнених, роботі з їх скаргами, заявами, листами;

- вади оперативно-розшукової діяльності;

- недоліки у виховній роботі з засудженими та підвищенні їх освіт­ньо-професійного рівня.

Щодо загальної характеристики особи злочинців у місцях позбавлен­ня волі, то можна сказати, що цей тип відображає певну цілісність со­ціально надбаних, відносно стійких криміногенних властивостей, визна­чальним з яких є невідповідність їх свідомості та діяльності правовим нормам, що регулюють процес виконання кримінальних покарань. Кри­мінологічна типологія цих осіб має включати три групи ознак: а) які ві­дображають ступінь їх криміногенної враженості; б) характер особистіс­них деформацій; в) які розкривають генезис злочинної поведінки під час відбування покарання.

Типи злочинців: 1) випадкові; 2) ситуаційні; 3) нестійкі; 4) злісні; 5) особливо злісні.

Спе­ціально-кримінологічна профілактика спрямована на попередження окремих видів злочинів, до яких належить і пенітенціарна злочинність.

У системі спеціально-кримінологічної профілактики виділяють: - ранню профілактику, спрямовану на усунення чинників, які нега­тивно впливають на формування особи, і запобігання її переходу на зло­чинний шлях; - усунення факторів, що обумовлюють конкретні злочини; - попередження рецидивних кримінальних проявів.

Захо­ди загальної профілактики у місцях позбавлення волі можна поділити на: методи виявлення та методи усунення, нейтралізації й блокування кри­міногенних факторів. До методів виявлення чинників злочинності у ви­правних установах належать: 1) перевірка роботи адміністрації вищестоящими органами Держав­ного департаменту України з питань виконання покарань та прокуратури. Функції контролю за діяльністю виправних установ покладені на центральний та обласні апарати управління зазначеного департаменту; 2) виявлення криміногенних зон у виправних установах, де найчасті­ше вчинюються злочини; типових для всіх установ недоліків у роботі, які сприяють вчиненню злочинів засудженими; кількісних та якісних змін контингенту засуджених; злочинної субкультури у кожній установі.

До методів усунення, нейтралізації чи блокування факторів злочин­ності у виправних установах належать: 1)технічне переоснащення установ, засобів комп'ютерної обробки ін­формації, охорони та спостереження; 2) укомплектування установ висококваліфікованими кадрами; 3) проведення комплексних оперативних заходів із залученням усіх сил та засобів, включаючи інші виправні установи та органи внутрішніх справ; 4) налагодження чіткого обміну інформацією між різними підрозді­лами установи та системи в цілому про кримінальних лідерів та їх угру­повання з метою своєчасного профілактування цієї категорії осіб; 5) недопущення переповнення виправних установ; 6) підвищення дисципліни працівників установ, сприяння просуван­ню їх по службі та звільнення з виправних установ співробітників, які допускають порушення несення служби; 7) створення окремих загонів з числа злісних порушників режиму відбування покарання; 8) роз'єднання групи, що створює джерело напруги, введення до її складу засудженого, який може запобігти конфліктам.

Формами індивідуальної профілактики суспільно небезпечних діянь у виправних установах виступають:

1) вивчення особи засуджених: аналіз кримінальних і особових справ, поштових відправлень; опитування осіб, які добре знають засудже­ного; спостереження за його оточенням; тестування;

2) облік засуджених, що мають відхилення у поведінці: ведення кар­тотек (алфавітних, за видами порушень тощо); комп'ютерного обліку, який включає всі основні дані про особу;

3) методи контролю за поведінкою засуджених, які перебувають на обліку: контроль за допомогою оперативно-розшукових прийомів; повто­рне обстеження протягом певного часу одними й тими самими методами; догляд, обшук, цензура кореспонденції, перевірка посилок, передач та ін­ші режимні заходи; опитування засуджених та персоналу виправних установ.

До індивідуальної профілактики злочинів серед ув'язнених належать також методи зміни особистісних якостей (самовиховання, аутотренінг тощо) та оптимізації взаємовідносин у місцях позбавлення волі (групова психотерапія, раціональний розподіл засуджених по загонах тощо). Основним напрямом індивідуальної профілактики мусить бути ді­яльність адміністрації щодо адаптації засуджених до умов утримання у виправних установах.

Важливим заходом індивідуальної профілактики є ство­рення так званого архівного банку даних про осіб, котрі перебувають на профілактичних обліках. Ці дані можна використовувати як у виправних установах, так і на волі, передаючи відповідну інформацію в територіаль­ні органи внутрішніх справ. Останні, у свою чергу, при затриманні особи повинні негайно направляти до виправної установи всю інформацію що­до осіб, які перебували на профілактичному обліку в правоохоронних ор­ганах.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Поняття пенітенціарної злочинності та її характеристика.

2. Детермінанти пенітенціарної злочинності.

3. Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють злочини в місцях позбавлення волі.

4. Попередження злочинів в місцях позбавлення волі.

Література:

1. Токарев А.Ф. Основные понятия криминологии. – М., 1989

2. Зелінський А.Ф. Кримінологія –Х.; 2000

3. Джужа О.М. Курс кримінології. Підручник в 2-х томах. –К.;2001

4. Лановенко И.П. Борьба с вовлечением несовершенолетних в преступную деятельность.- Киев, 1986

5. Шость Н.В. Проблемы борьбы с вовлечением несовершенолетних в преступную и иную антиобщественную деятельность.-Харьков, 1992

6. Гоголева Л.Л., Женунтий В.И., Цыбуленко Т.Д. Вовлечение несовершенолетних в преступную деятельность: виктимологический аспект.-Киев, 1981

7. Жигарев Е.С. Криминологическая характеристика социальных аномалий в среде несовершенолетних и их предупреждение.-М., 1992

8. Миллер А.И. Противоправное поведение несовершенолетних. Генезис и ранняя профилактика.-Киев, 1985

9. Антонян Ю.М. Преступность среди женщин.-М., 1992

10. Проституция и преступность /Ред.и сост.Ю.М. Хотченков. -М.,1991