ТЕМА 8. Корупційна злочинність

Корупція – це соціальне явище, яке охоплює всю сукупність діянь, пов’язаних з неправомірним використанням особами наданої їм влади та посадових повноважень з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб, а також інших правопорушень, що створюють умови для вчинення корупційних діянь або їх приховування.

Сутність корупції полягає в тому, що вона має: соціальну обумовленість; свою „ціну”, що платить суспільство за її існування; негативний вплив на всі сфери суспільного життя; транснаціональний характер; економічні, політичні, правові, психологічні та моральні аспекти; здатність постійно пристосовуватися до нових реалій життя.

Корупційний злочин – це будь-який умисний злочин, що вичиняється посадовою особою органу державної влади чи місцевого самоврядування з використанням свого службового становища з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або для задоволення інтересів третіх осіб.

Студенти повинні засвоїти, що корупційні злочини можуть бути безумовними і умовно корупційними.

Безумовно, корупційними є злочини, всі ознаки яких вказують на корупційний характер і визначені в законі чи випливають з його змісту: одержання хабара; зловживання владою або службовим становищем; заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем; притягнення за відомо невинного до кримінальної відповідальності; постановлення суддею за відомо неправосудного вироку, рішення, ухвали чи постанови; зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем.

До умовно корупційних відносяться злочини, склади яких мають не всі ознаки корупційності. До них належать: порушення законодавства про бюджетну систему; перешкоджання здійсненню виборчого права; підлог виборчих документів; примушування давати показання; за відомо незаконний арешт та інші. Суб’єктом таких злочинів можуть бути як приватні, так і службові особи.

Корупційна злочинність – це сукупність злочинів, що полягають у зловживанні посадовими особами органів державної влади чи місцевого самоврядування наданими їм повноваженнями у власних або третіх осіб інтересах.

Кримінологічна характеристика корупційної злочинності ускладнюється відсутністю правового поняття корупційного злочину; неповнотою офіційної статистики, яка фіксує лише окремі показники корупційних діянь.

Детермінанти корупційної злочинності:

1. Політичні:

- відсутність програмності та предметності у впровадженні демократичних засад до різних сфер суспільного життя;

- повільний розвиток політичної структури та свідомості суспільства;

- відсутність системи виховання у службовців патріотичних почуттів, моральних, професійних якостей, розуміння того, що корупція підриває авторитет держави, етичні основи суспільної свідомості;

- недостатня визначеність і непослідовність у здійсненні антикорупційної політики, що породжує у службовців, схильних до корупційних діянь, відчуття безкарності.

2. Економічні:

- несприятливі умови для правомірної діяльності усіх суб’єктів господарювання;

- непрозорість процесів приватизації, вирішення інших господарських питань, оцінки прибутків, обсягу податків, одержання пільг тощо;

- зростання розриву між доходами підприємців і державних службовців, наділених повноваженнями управління економічними процесами.

3. Правові:

- недосконалість нормативно-правової бази, що не забезпечує ефективної протидії зловживанням чиновництва, зберігає його надмірну закритість, не сприяє чіткому контролю за діяльністю службовців та надійному правовому захисту громадян від свавілля посадових осіб;

- відсутність цілісної системи правових засобів впливу на фактори, що обумовлюють корупційні злочини;

- прогалини в законодавстві, що передбачає відповідальність за різні види корупційних правопорушень і регламентує діяльність державних органів і боротьбу з ними.

4. Організаційно-управлінські чинники: - слабка регламентація правил поведінки державних службовців, процедури здійснення їх повноважень, видання офіційних документів тощо;

- наявність у посадових осіб занадто широких можливостей для прийняття рішень на свій розсуд;

- поширеність випадків заміщення посад не на підставі ділових і моральних якостей особи, а через знайомство, особисту відданість, близькість політичних уподобань тощо;

- відсутність тестування на відповідність професійним і моральним якостям, періодичної ротації кадрів, формальне ставлення до їх атестації;

- відсутність механізмів унеможливлення прийняття на службу лідерів чи членів злочинних угруповань.

5. Соціально-психологічні чинники:

- зорієнтованість значної частини населення на протиправне вирішення життєвих питань, внаслідок чого корупція із соціальної аномалії перетворюється у правило поведінки;

- низька психологічна готовність населення протидії корупції;

- корислива спрямованість багатьох державних службовців, що призводить до порушення закону, норм моралі та професійної етики;

- моральна деформація частини керівників, яка виявляється у вчиненні ними злочинів, у поблажливому ставленні до корупційних діянь з боку підлеглих (кругова порука).

Питання для самостійного опрацювання:

1. Поняття корупції та корупційних злочинів.

2. Кримінологічна характеристика корупційної злочинності.

3. Детермінанти корупційної злочинності.

4. Засоби протидії корупційній злочинності

5. Кримінологічна характеристика особи корупціонера

Література:

1. Токарев А.Ф. Основные понятия криминологии. – М., 1989

2. Зелінський А.Ф. Кримінологія –Х.; 2000

3. Джужа О.М. Курс кримінології. Підручник в 2-х томах. –К.;2001

4. Гуров А.И. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия.-Киев, 1988

5. Гаухман Л.Д. Организованная преступность: понятие, виды, тенденции, проблемы уголовно-правовой борьбы.-М.,1993

6. Организованная преступность. Круглий стол.- М., 1989

7. Солопанов Ю.В. Криминологическое прогнозирование и планирование борьбы с преступностью.-М., 1983

8. Закалюк А.П. Прогнозирование предупреждения индивидуального преступного поведения.-М., 1986

9. Конвенція ООН проти транснаціональної організованної злочинності.-Палермо, 2000

10. Карпец И.И. Актуальные проблемы борьбы с организованной преступностью. –М., 1990