Методичні рекомендації щодо підготовки до семінарського заняття. Під час підготовки до семінарського заняття доцільно ознайомитися з конспектом лекції, теоретичними джерелами і нормативно-правовими актами

Під час підготовки до семінарського заняття доцільно ознайомитися з конспектом лекції, теоретичними джерелами і нормативно-правовими актами, що стосуються теми семінарського заняття. Зокрема звернутися до матеріалів основної та додаткової літератури, що наводиться далі в даному посібнику.

Готуючись до відповіді на перше питання плану семінарського заняття опрацюванню підлягають поняття та зміст виконавчого провадження. Насамперед треба вивчити відповідні положення Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження». Перш за все, слід проаналізувати положення ст. 1 Закону, якими виконавче провадження визначається як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб). Слід пам’ятати, що у ст. 2 Закону визначено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, а у ст. 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98 – ВР «Про державну виконавчу службу» закріплено коло осіб, які мають статус державного виконавця.

Крім того, необхідно розглянути характерні ознаки виконавчого провадження, якими є: сукупність процесуальних та фактичних дій органів і посадових осіб, зазначених у законі; процесуальна діяльність учасників виконавчого провадження врегульована законом; виконання віднесене до компетенції органів не судової, а виконавчої влади; мета полягає у примусовому виконанні рішення, яке здійснюється на підставі, способами і в межах повноважень, визначених законом. Певне значення для належного розкриття загальної характеристики виконавчого провадження має знання студентами (курсантами) видів рішень, які підлягають примусовому виконанню, та вміння надання стислої оцінки їх системи.

Для якісного розгляду другого питання плану заняття щодо змісту адміністративно-правового статусу державного виконавця студентам (курсантам) слід звернутися до відповідних положень законів України «Про виконавче провадження» та «Про державну виконавчу службу». Зокрема правовий статус працівників органів державної виконавчої служби регламентує ст. 6 Закону України «Про державну виконавчу службу», згідно з якою працівники органів ДВС є державними службовцями, а державний виконавець є посадовою осо­бою органу ДВС та обов'язковим суб'єктом правовідносин, що виникають у виконавчому провадженні. Важливо враховувати, що згідно зі ст. 8 Закону державним виконавцем може бути громадянин України, котрий має юридичну освіту, володіє державною мовою, здат­ний за своїми особистими та діловими якостями викону­вати покладені на нього обов'язки. Але при цьому слід пам’ятати, що зарахування на керівні посади органів ДВС потребує наявності вищої юридичної освіти, певного строку постійного проживання на території України та певного стажу юридичної роботи.

Водночас для характеристики адміністративно-правового статусу державного виконавця важливо проаналізувати положення ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», якими визначено обов’язки і права державного виконавця. Насамперед треба пам’ятати про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Крім того, доцільно проаналізувати зміст прав, які має державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження, наприклад:

- проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

- з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну;

- безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища;

- накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

- звертатися до суду або до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення;

- викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ;

- накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

- у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням тощо.

Певне значення для повного розгляду даного питання плану заняття має наведення характеристики підстав для відводу державного виконавця. Зокрема згідно з ст. 16 Закону державний виконавець не може брати участь у виконавчому провадженні і підлягає відводу, якщо він є близьким родичем сторін, їх представників або інших осіб, які беруть участь у провадженні, або заінтересовані в результаті виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. При цьому за наявності підстав для відводу виконавець зобов'язаний заявити самовідвід. З тих самих підстав відвід державному виконавцю може бути заявлений стягувачем, боржником або їх представниками. Відвід має бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і може бути заявлений у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.

Окрему увагу слід приділити правовому механізму реалізації рішень про відвід. Так, питання про відвід державного виконавця вирішується начальником відділу, якому підпорядкований державний виконавець, про що виноситься постанова. А питання про відвід, самовідвід начальника відділу або всіх державних виконавців зазначеного відділу вирішується керівником відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня. Постанова про задоволення чи відмову у задоволенні відводу, самовідводу начальника відділу або всіх державних виконавців зазначеного відділу може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Водночас, слід пам’ятати, що посадові особи, які мають право на розгляд питання про відвід державного виконавця, експерта, спеціаліста, оцінювача чи перекладача, зобов'язані розглянути заяву про відвід або самовідвід у строк до п'яти робочих днів.

Готуючись до відповіді на третє питання плану семінарського заняття, студентам (курсантам) необхідно звернутися до стст. 7-15 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас, найбільшу увагу треба приділити вивченню положень ст. 12 Закону, якими безпосередньо визначено права і обов'язки сторін та інших учасників виконавчого провадження. Перш за все, слід пам’ятати, що сторони виконавчого провадження (стягувач і боржник) мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у передбачених випадках, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

При цьому стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку його пред'явлення до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа, а сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і результати його оцінки, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.

Інші учасники виконавчого провадження мають право подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження тощо.

Поряд із розглядом прав доцільно приділити увагу й обов’язкам зазначених осіб. Так, сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи. А боржник зобов'язаний: утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасно з'являтися за викликом виконавця; письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Надаючи відповідь на четверте питання плану, треба навести характеристику видів рішень, які підлягають примусовому виконанню. З цього приводу студентам (курсантам) слід вивчити положення ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» щодо видів виконавчих документів, які підлягають виконанню державною виконавчою службою, а саме: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Крім того, для більш повної характеристики видів рішень, які підлягають примусовому виконанню, важливе практичне значення має розкриття змісту вимог до виконавчого документу, що унормовано положеннями ст. 18 Закону. Так, слід знати, що у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Слід пам’ятати, що виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України. Водночас Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

Після розгляду вимог згідно з планом заняття необхідно розглянути положення про строки пред'явлення виконавчих документів до виконання, які закріплено у ст. 22 Закону. Так, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. Крім того, слід пам’ятати, що строки, зазначені у ч. 1 ст. 22 Закону, встановлюються для: виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення; виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.

Певну увагу доцільно приділити аналізу положень ст. 23 Закону щодо переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання. Зокрема, треба знати, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. А після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. При цьому час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Для змістовної відповіді на п’яте питання плану семінарського заняття студентам (курсантам) необхідно ретельно проаналізувати положення стст. 25-27 Закону, які регулюють порядок прийняття виконавчого документа до виконання, підстави для відмови у відкритті провадження або початку примусового виконання рішень. Так, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (ч. 1 ст. 25). У подальшому державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова (ч. 2 ст. 25).

Важливо пам’ятати про те, що копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові, а сама постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому Законом (ч. 5, 6 ст. 25).

З практичної точки зору важливо знати підстави та порядок відмови у відкритті виконавчого провадження, які закріплені у ст. 26 Закону. Так, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених Законом; якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення та в деяких інших випадках (ч. 1). При цьому, за загальним правилом, про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом (ч. 2 ст. 26 Закону).