Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Рецензент



Т.Ф. Шумейко методист технікуму

Розглянуто і схвалено на

засіданні циклової комісії

технологія виробництва кулінарної продукції

протокол №від 20__ р.

голова ц/к


ЗМІСТ


Тема № - 1: Сутність підприємництва.

План:

1. Виникнення та еволюція поняття «підприємництво».

2. Основні функції підприємництва та комплексна характеристика його сучасної суті.

2.1 Риси підприємця.

2.2 Принципи підприємництва.

Література:

1. Варналій З.С., Сизоненко В.О., Основи підприємницької діяльності,

К, Знання України, 2003, стор.25-32

2. Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.І., Основи підприємницької діяльності, К, Видавничий центр «Академія», 2001, стор.7-12.

Серед багатьох чинників соціальна - економічного прогресу у більшості країн світу, в т.ч. в Україні, важливу роль у сучасних умовах відіграють підприємництво та суб'єкти, що його здійснюють-підприємці.

Поняття "підприємництво" уперше було вжите на початку ХУІІІ ст. англійським економістом Р. Кантільоном і означало особливу економічну функцію, важливою рисою якою є ризик. В наступний період воно розвивалось, збагачувалося у працях А. Сміта, Д. Рікардо, Ж.Б. Сея, А. Маршалла. Серед відомих західних економіс­тів ХХ ст. Важливий внесок в обґрунтування нових функцій та рис підприємця зробили И.Шумпетер, Ф.Хаєк, П.Дракер, П.Самуельсон, У.Ростоу, Р.Арон та ін.

Найповніше сутність цієї категорії серед західних економістів розкрив американський економіст Йозеф Шумпетер. Основними функціями підприємця він називав виготовлення нового блага (або старого блага нової якості), освоєння нового ринку збитку, джерел сировини та матеріалів, нових методів виробництва, його реалізація тощо.

Функції підприємництва:

Новаторська функція - сприяння процесу продукування нових ідей (технічних, організаційних, управлінських та ін), здійснення дослідно конструкторських розробок, створення нових товарів і надання нових послуг.

Організаційна функція - впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм з/плати та їх оптимальне поєднання з традиційними, раціональне поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів продуктивних сил та контроль за їх виконанням.

Господарська функція - найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів

Соціальна функція - виготовлення товарів і послуг, необхідних суспільству, благодійн а діяльність.

Особистісна функція - самореалізація власної мети підприємця, отримання, задоволення від своєї роботи, можливість відчути себе незалежним (поняття відносне).

На основі всебічної характеристики головних функцій підприємництва можна дати комплексне визначення його сучасної сутності.

Підприємництво - самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових товарів або старих новими методами відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків та самореалізації власної мети.

Виходячи з цього, підприємцю мають бути притаманні певні риси, пов'язані з його відповідними функціями.

Він повинен:

1. Вбачати в людині головне джерело підвищення ефективності роботи підприємства, нових ідей; сприяти формуванню лідерів і новаторів, стимулювати у них виправданих ступінь ризику; формувати економічне мислення, постійно здійснювати пошук нових можливостей, бути ініціативним.

2. Влити об'єднати людей для досягнення спільної мети; надихати співробітників приділяти значну увагу прагненням людей, їх духовним якостям; домагатися того, щоб цінності фірми були в центрі уваги працівників, вміти переконувати їх.

3. Бути професійно підготовленим для пошуку оптимальних варіантів розвитку підприємства, підвищення його ефективності; постійно орієнтуватись на ефективність і якість, здійснювати систематичне планування; прагнути до всебічної інформованості, йти на розумний ризик; впроваджувати форми і системи заробітної плати, які сприяють економії ресурсів, які сприяють економії ресурсів (сировини, електроенергії, палива, зменшення ручної праці) надавати підрозділам певну автономію, прагнути до простоти управління; вміло поєднувати автономію з жорстким централізмом та ін.

4. Постійно орієнтуватися на потреби споживачів, підвищення якості продукції та послуг, які надають згідно з чинним законодавством; сплачувати податки; не забруднювати довкілля; оптимально поєднувати індивідуальні, колективні й суспільні інтереси, відповідати за свої вчинки.

5. Діяти цілеспрямовано, енергійно, вірити в успіх справи, бути наполегливим і гнучким, розвивати свої творчі, організаторські здібності тощо.

У законі України "Про підприємництво" зазначається, що підприємництво - це самостійна ініціативна, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Основними принципами, за якими здійснюється підприємництво є:

Ø Вільний вибір діяльності на добровільних засадах.

Ø Залучення до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян.

Ø Самостійне формування програми діяльності вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до витрат виробництва з дотриманням чинного законодавства.

Ø Вільне наймання працівників.

Ø Залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством.

Ø Вільний розподіл прибутку, який залишається після внесення платежів, встановлених законодавством.

Ø Самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності.

Ø Використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

Підприємницька діяльність-праця індивіда, заснована на розвитку особистісних чинників, розширені знань про свої можливості, спрямовано на досягнення найкращого результату в господарській діяльності, на отримання економічної вигоди і насамперед привласнення додаткового продукту.

Основними завданнями, які необхідно вирішити на початку підприємницької діяльності є:

Ø вибір сфери та масштабів діяльності;

Ø вибір місця розташування підприємства, компанії;

Ø вибір форм підприємницької діяльності та назви фірми;

Ø фінансування та інвестування.

Підприємництво - один з важливих чинників соціально-економічного прогресу, тому суспільство зацікавлене в цивілізованому підприємництві, яке повинне мати правову підтримку у таких основних формах:

1) надання свободи підприємницької діяльності;

2) надання підприємцю статусу комерсанта;

3) створення умов для відкриття і реєстрації підприємства.

За вибору форми підприємництва беруть до уваги масштаб діяльності; форму відповідальності підприємця, можливості отримання кредитів, рівні оподаткування, можливий обсяг реалізації продукції та ін. Основними суб'єктами підприємництва є приватні особи, групи осіб (в акціонерних компаніях, кооперативах) і держава (відповідні органи).


Тема № - 2: Економічна свобода і підприємництво.

План:

1. Сутність економічної свободи

1.1.1. Економічна свобода виробника.

1.2.1. Економічна свобода споживача.

1.3.1. Економічна свобода найманих працівників.

1.4.1. Економічна свобода держави.

2.Принципи економічної свободи.

3.Принципи економічної свободи.

Література:

1. Варналій З.С., Сизоненко В.О., Основи підприємницької діяльності,

К,Знання України, 2003, стор.41-48

2. Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.І., Основи підприємницької діяльності, К, Видавничий центр «Академія», 2001, стор.60-63.

Важливою складовою підприємництва є економічна свобода в якісно різних формах її прояву, та певний комплекс умов підприємницької діяльності.

Економічна свобода - свобода економічних суб'єктів привласнювати різні об'єкти власності, вибирати сфери прикладання своїх знань, здібностей у межах різних типів власності та організаційно-правових форм господарювання, а також способів придбання ресурсів, розподілу доходів, споживання благ.

Така свобода реалізується передусім у свободі економічного вибору, тобто у свободі самостійно приймати рішення щодо привласнення різних об'єктів власності, видів і способів економічної діяльності.

Економічна свобода та свобода економічного вибору не означають економічної анархії та авантюризму. Вони обмежуються нормами чинного законодавства моралі тощо.

Економічна свобода окремих суб'єктів господарювання повинна враховувати інтереси суб'єктів, а також поєднуватися з економічною відповідальністю. Врахування інтересів здійснюється значною мірою шляхом прийняття взаємовигідних рішень, дотримання взаємних зобов'язань.

Розглянемо конкретні форми економічної свободи та свободи економічного вибору з урахування різних типів та видів економічних суб'єктів.

Двома основними типами таких суб'єктів є виробники (товарів, послуг, духовних цінностей тощо) та споживачі.

Економічна свобода виробника полягає у можливості вибору виду господарської діяльності та організаційних форм господарювання, структури та обсягів виробництва, умов реалізації, цін на продукцію та розподілу прибутку. Водночас така економічна свобода повинна органічно поєднуватися з економічною відповідальністю.

Економічна свобода споживача полягає у можливості вільного вибору якісних товарів і послуг, засобів задоволення своїх потреб залежно від величини доходів та цін. Така свобода повинна поєднуватися з усвідомленням і дотриманням суспільних вимог у цій сфері, а також морально-етичних норм. Так, споживач, вживаючи алкогольні напої, не повинен завдавати шкоди своєму здоров'ю, порушувати громадський порядок тощо.

Основними видами економічних суб'єктів у капіталістичному суспільстві є підприємці, (розглянуто вище в категорії «виробники»), наймані працівники і держава.

Економічна свобода більшості найманих працівників обмежується тим, що вони володіють лише власністю на свою робочу силу і позбавлені власності на інші чинники виробництва.

Економічна свобода держави означає можливість формувати свою економічну політику, втілювати її в життя, виконувати основні функції, зумовлені інтересами народу. Таку політику певною мірою можуть проводити лише найрозвинутіші країни світу. Економічна свобода України обмежена вимогами з боку міжнародних фінансово-кредитних організацій, кланових інтересів тіньового капіталу.

Економічною основою свободи за сучасних умов є оптимальне поєднання приватної, колективної та державної власності. Твердження про те, що такою основою є лише приватна власність, відповідає реаліям минулих століть. Нині без значної частки державної власності не може бути реалізована економічна свобода держави, без якої неможливе існування самої економічної системи, а отже і приватної власності.

Економічна свобода має свої основні принципи:

» Економічну самостійність;

» Економічну відповідальність;

» Економічну рівноправність.

Економічна самостійність полягає в наявності у підприємців права на власність, права на самостійне планування своєї господарсько-фінансової діяльності і т. д. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Економічна рівноправність – рівні економічні умови для будь-якої господарської діяльності, незалежно від форми власності та форми господарювання, а саме єдині ціноутворення, оподаткування розподіл прибутку, інвестиційна та кредитна політика тощо. Держава повинна гарантувати всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створювати рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних, інформаційних та інших ресурсів.

Підприємництво, як явище господарського життя завжди розвивається у певному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безперервного відтворення необхідно чітко визначені передумови. Можна виділити чотири їх групи:

§ Правові;

§ Економічні;

§ Політичні;

§ Психологічні.

Правові передумови підприємства ґрунтуються на законодавстві і правових актах, розроблених у країні. Останні мають визначити для усіх учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто надати однакові права і повну економічну свободу, не допускати втручання органів державного управління в господарську діяльність будь-якого суб’єкта за винятком законодавче обумовлених випадків. Тобто підприємці можуть діяти самостійно, вільно в межах закону.

Економічні передумови. Одним із шляхів створення економічних передумов є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарської діяльності.

Політичні передумови підприємництва полягають у забезпеченні в країнах сприятливого політичного клімату для підприємництва. Така політика має надати усім господарюючим суб’єктам гарантії збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації. Владні структури мають захищати всі види власності (у тому числі інтелектуальну), а також дбати про сприятливий підприємницький клімат завдяки відповідній податковій, кредитній, митній та іншій політиці.

Психологічні передумови підприємництва полягають у позитивній суспільній думці стосовно підприємницької діяльності; відсутність їх стримує розвиток даного процесу.(Життя кількох поколінь відбулося в умовах, які формували негативне ставлення до підприємництва).


Тема № - 3: Конкуренція як засіб реалізації підприємництва.

План:

1. Суть та основні функції конкуренції.

2. Види конкуренції та їхня роль у розвитку підприємництва.

3. Форми конкуренції.

Література:

1.Варналій З.С., Сизоненко В.О., Основи підприємницької діяльності, К, Знання України, 2003, стор.55-59

2.Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.І., Основи підприємницької

діяльності, К, Видавничий центр «Академія», 2001, стор.89-93.

Важливою умовою розвитку підприємництва виступає існування конкурентно-ринкового середовища.

Конкуренція - це боротьба (в тому числі змагання, зіткнення, взаємодія) між виробниками (продавцями) за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення максимальних прибутків. Вона може бути ціновою і неціновою.

Цінова конкуренція - боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту.

Цінова конкуренція може здійснюватись шляхом:

застосування знижок до базових цін;

локального зниження рівня цін із застосуванням демпінгу (зниження ціни нижче собівартості продукту для подолання конкурента, після чого встановлюється монопольна ціна, що компенсує понесені витрати);

сезонного розпродажу товарів за зниженими (або стандартними) цінами;

надання послуг лізингового характеру.

Нецінова конкуренція - боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту, крім того для завоювання більших ринків збуту компанії подовжують термін гарантійного обслуговування, надають кредит та інше.

Основні функції конкуренції:

формування рушійних сил підприємницької діяльності, У саморегуляція ринкової системи;

удосконалення виробництва та оновлення товарів і послуг;

знаходження нових форм задоволення потреб споживачів.

Види конкуренції визначають характер і сфери суперництва між підприємцями. За кількісними ознаками виділяють внутрігалузеву, міжгалузеву та міжнародну конкуренцію.

Внутрігалузева конкуренція являє собою суперництво підприємств однієї галузі, що випускають однакову продукцію: взуття, тканини, продукти харчування тощо. Вона спричинює виникнення ринкової вартості товару.

Методи: зниження витрат виробництва та поліпшення якості продукції.

Міжгалузева конкуренція - конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства і випускають різнорідні види продукції.

Вихід продукції великих корпорацій на міжнародні ринки є свідченням міжнародної конкуренції.

В сучасній економічній науці розглядаються дві основні форми конкуренції (поділ за якісними ознаками):

досконала (або чиста, вільна);

недосконала (обмежена).

Ознаки досконалої конкуренції:

ринкова структура характеризується значною кількістю продавців і покупців товару;

спостерігається однорідність, стандартизованість продукції;

відсутні перепони для входження в галузь і виходу з неї;

жоден з учасників конкурентної боротьби не має влади над цінами й можливості контролювати їх.

Досконала конкуренція панувала на нижчій стадії капіталізму. За сучасних умов таким вимогам певною мірою відповідають ринки сільськогосподарської продукції, цінних паперів та послуг.

Різновидами недосконалої конкуренції є:

монополістична конкуренція;

чиста монополія;

олігополістична конкуренція.

Монополістична конкуренція ведеться між крупними компаніями і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями). Її найважливішими рисами є встановлення монопольно високих прибутків. Для цього компанії -монополісти використовують рекламу, розширюють кількість після продажних послуг, поліпшують якість продукції, її корисні властивості. Загалом компанія-монополіст не може безмежно підвищувати ціни, оскільки це призводить до скорочення попиту на п продукцію, а отже обсягу продаж.

Олігополістична конкуренція характеризується спільним контролем виробництва і збуту певного виду продукції з боку кількох крупних компаній (що випускають, наприклад комп'ютери, автомобілі, засоби зв'язку, сучасну побутову техніку), які намагаються не допустити проникнення в галузь нових підприємств.

Існування чистих монополій створює таку ситуацію, за якої є тільки один продавець товару, який практично здійснює контроль над цінами.


Тема № - 4: Підприємець – ключова фігура ринкової економіки.

План:

1.Визначення поняття «підприємець».

2.Функції, які виконує підприємець.

3.Складові підприємницького доходу.

4.Найважливіші характерні риси підприємця.

Література:

1. Варналій З.С., Сизоненко В.О., Основи підприємницької діяльності,

К, Знання України, 2003, стор.91-95

Необхідною передумовою започаткування і здійснення підприємницької діяльності є наявність підприємців, тобто осіб, котрі самостійно приймають господарські та інші рішення з метою досягнення певного підприємницького успіху. Успіх у підприємництві базується на здатності підприємця прийомом правильні (обґрунтовані) рішення. Підприємець є визначальною особистістю у підприємництві, ключовою (центральною) фігурою в ринковій економіці.

Підприємцем прийнято вважати ділову людину, котра привносить щось нове або покращує щось вже існуюче і реалізує його в практичній діяльності. Зміст самостійного прийняття інноваційного рішення підприємцем зводиться до організації виробництва і поставки на ринок товарів та послуг з певним зиском для себе.

Таким чином, підприємець це людина, яка здійснює самостійну, систематичну, ініціативну, ризикову діяльність, що спрямована на виробництво товарів та надання послуг з метою одержання прибутку або особистого доходу і передбачає здійснення нововведення.

Успіх підприємницької діяльності багато в чому залежить від здібностей і таланту людини, яка нею займається. Це, власне, й робить підприємця центральною постаттю ринкової економіки в цілому. Підприємця від інших суб’єктів господарювання відрізняють специфічні функції, які він виконує (повинен виконувати) та характерні ділові якості його особистості.

Підприємець виконує слідуючи функції:

Ресурсна функція полягає в тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання фінансових, виробничих, матеріальних, сировинних, людських, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів у процесі виробництва товару чи надання послуг, організовує виробництво, розподіляє засоби виробництва і трудову діяльність.

Управлінська функція підприємця – це прийняття управлінських рішень на всіх стадіях виробничої та збутової діяльності, здійснення організації, планування мотивації та контролю виробництва.

Інноваційна функція передбачає здійснення інновації (нововведення), освоєння нової продукції, нових технологій та нових форм організації виробництва і праці, пошук ринків збуту, нових засобів задоволення потреб споживача, перехід від традиційних до нових форм господарювання (які не мають аналогів у господарській діяльності)

Ризикова функція (функція ризику) полягає у необхідності прийняття рішень, які спрямованні на досягнення успіху, але не гарантують його через невизначеність та мінливість економічної ситуації. Підприємець ризикує не лише власним майном, своєю власністю вкладними коштами, а й своєю працею, своїм часом, діловою репутацією.

Виконуючи всі ці функції, підприємець діє під впливом достатніх стимулів, вагомих мотивів. Головний стимул - підприємницький дохід, грошова виручка, яку отримує підприємець за свій товар, називається виручкою від реалізації продукції. З неї підприємець відраховує втрати на виробництво і отримує чистий прибуток. Таким чином чистий прибуток – це різниця між валовим прибутком і сумою податкових платежів.

Чистий прибуток – це головна частина підприємницького прибутку. Її отримання говорить про ефективну роботу підприємства. Чистого прибутку може й не бути, або він може мати негативне значення (коли витрати перебільшують прибутки). Чистий прибуток залежить від здібностей підприємця до інновацій і ризику. Більш точніше ефективність виробництва вимірюється з виручки підприємця віднімають не лише явні, а й скриті витрати. Статистика підприємства опилює тільки поняття чистого прибутку.

Незалежно від фінансових результатів діяльності, підприємець отримує ще й нормальний прибуток це винагорода підприємцю за його працю. Вона береться не з прибутків фірми, а входить в її витрати.

Нормальний прибуток – обов’язкова, невід’ємна частина підприємницького прибутку.

Характер підприємницької діяльності висуває певні вимоги до особистості підприємця. Тому підприємець повинен мати не лише бажання, або нахил до підприємництва, а й певні ділові якості й риси характеру.

Згідно даними п’ятирічного проекту виявлення «профілю підприємця», організованого американською фірмою «Мок-Бер енд Компані», існує 21 найважливіша риса «оптимального типу підприємця» найважливіші з них:

» Організаційно-господарське новаторство;

» Пошук можливостей;

» Орієнтація на якість та ефективність;

» Майнова відповідальність;

» Здатність до «жертв» в інтересах справи;

» Систематичне планування;

» Постійне самооновлення;

» Надійність;

» Нестандартність;

» Готовність до ризику;

» Ініціативність;

» Цілеспрямованість;

» Висока інформативність;

» Постійне вивчення ринків товарів;

» Здатність переконувати людей;

» Комунікабельність;

» Чесність;

» Рішучість.

Підприємцями не народжуються, підприємцями стають. Підприємцем має і мусить бути людина не лише з яскраво вираженими рисами лідера, зі здатністю впливати на інших людей, а й професійно підготовлена. Для цього треба вчитися підприємництву і збагачуватись практичним досвідом постійно. Саме такі люди досягають підприємницького успіху.


Тема № - 5: Основні типи та форми власності.

План:

1. Сутність економічної власності.

2. Приватна власність.

3. Колективна власність.

4. Державна власність.

Література:

1. Варналій З.С., Сизоненко В.О., Основи підприємницької діяльності,

К, Знання України, 2003, стор.119 – 128.

Власність - складна соціологічна категорія окремі сторони якої вивчають юриспруденція, економічна наука, політекономія, психологія, історія, соціологія.

Економічна власність - привласнення різними економічними суб'єктами матеріальних благ та послуг і сукупність відносин між цими суб'єктами у всіх сферах суспільного відтворення (безпосереднього виробництва, обміну, та споживання).

У свою чергу, власність характеризується єдністю двох аспектів: кількісного та якісного.

Кількісний аспект власності - різноманітні об'єкти: заводи, засоби праці, земля, гроші, патенти, ліцензії та ін.

Найважливішими об'єктами власності є засоби виробництва. Залежно від того, в чиїх руках вони зосереджуються (рабовласника, феодала, чи капіталіста), формується відповідний суспільний спосіб виробництва.

Якісний аспект власності - відносини між людьми, підприємствами, державою та іншими суб'єктами з приводу привласнення засобів виробництва, створення продукту, цінних паперів тощо, у своїх суспільних відтвореннях.

Економічна власність реалізується тоді, коли вона приносить дохід. Так, для підприємця економічною формою реалізації власності є привласнення підприємницького доходу, для найманого працівника - заробітної плати.

Економічна власність тісно пов'язана з юридичною.

У процесі тривалого історичного розвитку людства сформувались такі
чотири основних типи економічної власності:

1) суспільна;

2) приватна;

3)колективна;

4) державна.

Із середини 50-х років XX ст. в окремих регіонах світового господарства, зокрема у межах Європейського економічного співтовариства (нині Європейського Союзу) почав формуватися п'ятий тип економічної власності - наддержавна (або наднаціональна).

Приватна власність - привласнення окремим індивідуумом, максимум однією сім'єю, матеріальних благ і послуг, та певна підсистема між суб'єктами цього типу власності у різних сферах суспільного відтворення.

Об'єктами цього типу власності в Україні є:

а) індивідуальні підприємства, засновані на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

б) приватні капіталістичні підприємства, засновані на власності окремого громадянина, який експлуатує найманих робітників;

в) підприємства, засновані на власності окремих іноземних громадян;

г) сімейні підприємства, засновані на власності та праці громадян - членів однієї сім'ї, які проживають разом;

д) селянські (фермерські) господарства, засновані на власності та праці членів однієї сім'ї; є) селянські (фермерські) господарства, засновані на експлуатації найманих працівників;

ж) майно громадян, у тому числі тих, хто займається підприємницькою діяльністю без наявності юридичної особи. До нього належать житлові будинки, квартири, садові будинки, дачі, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки та насадження на них, засоби виробництва, грошові кошти, інші цінні папери, майно виробничого призначення, відкриття, винаходи, промислові зразки, твори науки, літератури, мистецтва, майно споживчого призначення.

Розрізняють право приватної трудової власності та право приватної капіталістичної (нетрудової) власності.

Право приватної трудової власності виникає від участі у суспільному виробництві, індивідуальній праці, вкладення коштів у кредитні установи,акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування та в інших випадках.

Право приватної капіталістичної власності виникає на підставі ведення підприємницької діяльності на підприємствах, де експлуатується наймана робоча сила, наявне використання майна з метою наживи тощо.

Виходячи з цього, суб'єктами права приватної власності можуть бути не просто громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, як це стверджується у чинному законодавстві, а дрібні товаровиробники, капіталісти власники, менеджери фермери наймані працівники (останні лише суб'єктами трудової власності), орендарі та інші особи.

Колективна власність - привласнення асоційованими власниками
результатів колективної праці, матеріальних благ та послуг, та певна
підсистема відносин між суб'єктами цього типу власності у всіх сферах
суспільного відтворення.

Асоційованими власниками можуть бути трудовий колектив, об'єднання капіталістів, члени кооперативу, споживчих товариств та спілок, господарські товариства (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства), товариства покупців, організації орендарів, власники спільних підприємств (корпорації консорціуми, концерни та ін.).

Залежно від того, наймають чи не наймають асоційовані власники робочу силу, займаються чи не займаються продуктивною працею, колективна власність виступає у двох головних формах: колективна трудова та колек­тивна капіталістична.

Право колективної власності, згідно з законодавством, виникає на підставі:

а) перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства

б) добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних та інших господарських товариств та об'єднань;

г) надання державних субсидій;

д) пожертвувань організацій, громадян та інших цивільно-правових угод.

Суб'єктами права колективної власності є:

1) колективні підприємства (в т.ч. сільськогосподарських);

2) господарські товариства;

3)кооперативи;

4) споживчі товариства та їхні спілки;

5) орендарі підприємства та організації орендарів;

6) товариства покупців;

7) спільні підприємства;

8) об'єднання недержавних підприємств, політичні партії, інші об'єднання громадян;

9) релігійні організації та спілки.

Державна власність - привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу, та інших об'єктів власності у різних сферах суспільного відтворення.

Згідно з чинним законодавством розрізняють загальнодержавну і комунальну форми державної власності. Комунальну власність ще називають власністю адміністративно-територіальних одиниць.

Суб'єктами права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України, а суб'єктами права комунальної власності - Верховна Рада Криму та адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Найважливішими об'єктами загальнодержавної власності є:

1) єдина енергетична система;

2) система транспорту загального користування, зв'язку та інформації загальнодержавного значення;

3) частка одержавленого національного доходу;

4) державні підприємства;

5) Національний банк України та його установи і створені ними кредитні ресурси;

6) об'єкти соціально-культурної сфери;

7) державні резервні, страхові та інші фонди майно вищих середніх спеціальних навчальних закладів;

8) оборонні об'єкти, майно Збройних сил; органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ та ін.

Основними об'єктами комунальної власності є:

1) кошти місцевих бюджетів;

2) державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства;

3) майно підприємств комунальної власності, закладі народної освіти, культури охорони здоров'я, торгівлі побутового обслуговування;

4) місцеві енергетичні системи;

5) транспорт, системи зв'язку та інформації;

6) майно, яке забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів, та інше.

Залежно від форм державної власності формуються різні види підприємств, організацій та установ, а отже види підприємницької діяльності, організаційно-правові форми господарювання.


Тема № - 6: Види підприємницької діяльності.

План:

1. Виробниче підприємництво.

2. Комерційне підприємництво.

3. Фінансово-кредитне підприємництво.

Література:

1. Варналій З.С., Сизоненко В.О., Основи підприємницької діяльності,

К, Знання України, 2003, стор.119 – 128.

Виробниче підприємництво - найважливішій провідний вид підприємницької діяльності, спрямований на виробництво продукції, послуг, інформації тощо, які підлягають реалізації споживачам.

Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні й інші роботи, надають побутові, консультативні, інформаційні та інші послуги, створюють духовні блага.

Тобто у центрі виробничого підприємства знаходиться виготовлення споживчих благ. Таким чином до виробничого підприємництва належать заводи, фабрики, перукарні, кав'ярні, школи, агрофірми тощо. Ці підприємства можуть і самі реалізовувати свою продукцію, але головна їхня функція -виробництво.

Комерційне підприємництво - це діяльність, яка пов'язана з обміном, розподілом та споживанням товарів і послуг.

Змістом комерційного підприємництва є товарно-грошові та торговельно-обмінні операції. Торговельно-обмінні операції здійснюються у вигляді угоди з купівлі продажу або перепродажу товарів і послуг. Основною формулою торговельної угоди є «товар-гроші» (за товар-гроші) при продажу та «гроші товар» - при купівлі. Торгівля охоплює і так звані бартерні, товарообмінні операції, які здійснюються за формулою, «товар-товар» (за товар - інший товар або послуги).

Комерційне підприємництво включає пошук, закупку товарів будь-якого виду і типу, забезпечує його збереження, транспортування, доставку у торговельне підприємство (місце), продаж товару, а інколи і після продажне обслуговування покупця - споживача (доставка додому, встановлення, налагодження, усунення дефекту тощо). Торгівля включає також і документальне оформлення торговельної угоди.

Суб'єктами комерційного підприємництва стають магазини, речові та продовольчі ринки, біржі, виставки-продажі, аукціони, торговельні доми, ярмарки, торговельні бази., комерційні кіоски,, намети тощо.

За умов чисельних господарських зв'язків комерційні організації не в змозі розв'язати всі питання обігу власними силами. Надійними партнерами тут виступають посередники, потреба в посередниках виникає тоді, коли виробник не може безпосередньо реалізовувати товар, а споживач - придбати. Представниками посередницьких структур є установи та окремі особи, які займають місце між підприємцем та споживачем. Посередницькі фірми не лише здійснюють брокерські (посередницькі) операції, а й можуть займатися торгівлею на власний розсуд.

Посередницький бізнес є різновидом комерційного підприємництва.

Фінансово-кредитне підприємництво - це діяльність, де об'єктом купівлі-продажу є специфічний об'єкт: гроші, іноземна валюта, цінні папери. Фінансово-кредитне підприємництво - особливий різновид комерційного підприємництва.

В Україні фінансово-кредитне підприємництво знаходиться на початковій стадії становлення, так як до недавнього часу фінансові операції були повністю монополізовані державою і укладення фінансових угод громадянами вважалося злочином.

У зв'язку з широким розповсюдженням купівлі-продажу акцій, облігацій, розвитком кредитних відносин, розширення кола валютних операцій, формуванням систем комерційних банків, в Україні передбачається значне зростання активності фінансово-кредитного бізнесу.

Агентами фінансово-кредитного підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, окремі фірми, навіть громадяни-підприємці.

Державна власність.

Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхове підприємництво.

Страхове підприємництво пов'язане з ризиком, який є невід'ємною рисою ринкової економіки. Підприємець діє на свій страх і ризик і тому не може обійтися без надійного страхування життя, здоров'я, майна на випадок небезпеки.

Страхування - це формування грошових фондів та їх використання на відшкодування збитків у разі непередбачених випадків, а також на допомогу громадянам у певні періоди життя.

Найбільш відомі три види страхування:

Ø «Життя і здоров'я»;

Ø «Майна»;

Ø «Відповідальності».

Страхову діяльність в сучасній економіці України здійснюють державні організації, акціонерні товариства, кооперативи.


Тема № - 7: Форми організації підприємництва: одноосібне володіння.

План:

1. Організаційні одиниці підприємництва.

2. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності: одноосібне володіння.

Література:

1. Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.І., Основи підприємницької

діяльності, К, Видавничий центр «Академія», 2001, стор.105-109

2. Варналій З.С., Сизоненко В.О., Основи підприємницької діяльності,

К,Знання України, 2003, стор.135-141

Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в певних організаційних формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від особистих уподобань та смаків, але в головному визначається об’єктивними умовами – сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами та недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, треба знати із чого можна вибрати.

Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

v кількість учасників створюваного підприємства;

v власника використаного капіталу;

v джерела майна, як матеріальної основи господарської діяльності;

v межі майнової (матеріальної відповідальності);

v спосіб розподілу прибутку і збитків;

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

v одноосібне володіння;

v партнерство (товариство);

v корпорація.

Не має особливого значення, яку форму підприємець обирає первісно, він може змінити її у майбутньому. Є багато випадків, коли приватні підприємці перетворювали свої фірми у партнерства або корпорації залежно від степеня економічного зростання.

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.

Фірма – це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку. Фірмою можуть бути представлені індивідуальні підприємці та їх об’єднання.

Компанія – це асоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших формах організації бізнесу.

Корпорація Незалежна юридична особа, підприємство засноване на акціонерній власності.
Партнерство Декілька окремих осіб домовляються про володіння підприємством та управлінням ним (спільна власність).
Одноосібне володіння (індивідуальний бізнес) Самостійне введення справ, засноване на власності підприємства.
Переваги Недоліки
Ø Повна самостійність, свобода, оперативність; привласнення всього прибутку та можливість вільно розпоряджатися ним (крім сплати частини податків); Ø Наявність на цій основі високоефективних стимулів до праці; Ø Незначні витрати на організацію виробництва; Ø Відносна простота застосування та ліквідації фірми; Ø Простота для оподаткування (оподатковується лише індивідуальним подохідним податком, нижчим від оподаткування прибутку). Ø Незначні обсяги привласнованого прибутку, а отже обмежені можливості розширення підприємства за рахунок власних коштів; Ø Більші, порівняно із середніми та крупними підприємствами, труднощі в отриманні кредитів і вищі відсотки за них; Ø Значно більші можливості збанкрутувати; Ø Більша тривалість робочого дня, вища інтенсивність праці та гірша техніка безпеки; Ø Відповідальність власника підприємства за зобов’язання не лише активами підприємства, а й своїм особистим майном.

Ця форма організації підприємств та підприємництва є найбільш адекватною для малих підприємств.


Тема № - 8: Підприємство – як організаційна структура підприємництва.

План:

1. Підприємство, його сутність та функції.

2. Види та об’єднання підприємств.

3. Господарські товариства.

Література:

1. Варналій З.С., Сизоненко В.О., Основи підприємницької діяльності,

К,Знання України, 2003, стор.145-153.

Основною організаційною та виробничою ланкою народного господарства країни – є підприємство.

Підприємство має самостійний баланс (грошове вираження стану засобів виробництва), розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою підприємства, товарний знак (для промислових підприємств). Підприємство має свій трудовий колектив з його специфічними інтересами.

Ознаки підприємства.

Підприємство – це технологічно і територіально відособлена сукупність засобів виробництва і робочої сили.

Фактори виробництвапраця, земля, капітал функціонують та розвиваються тільки об’єднавшись у рамках конкретних підприємств. Кожне підприємство має різні фактори виробництва і по – різному узгоджує їх (обладнання, сировину, робочі різні професії). На різних підприємствах застосовують різні технології виробництва. Тому різні підприємства технологічно і територіально відособлені одне від одного. У цьому розумінні підприємство можна визначити як технологічне об’єднання факторів виробництва.

» Кожне підприємство характеризується ще й економічною відособленістю. Підприємство розпоряджається своїм майном і на цій підставі воно самостійно складає виробничу програму, набирає кадри, здійснює управління робочим процесом, реалізує одержану продукцію, відшкодовує свої витрати та отримує прибуток. Економічну життєдіяльність підприємства називають мікроекономікою.

» Кожне підприємство спеціалізується на виготовленні певного товару чи наданні послуг. Поєднання факторів виробництва в процесі створення товару завершується випуском готової продукції, тобто виробничі процеси в рамках підприємства набувають завершеності у вигляді кінцевого результату.(мукомольний комбінат, хлібозавод).

» Підприємство – це соціальний осередок суспільства, певний колектив співробітників. На ньому проходить важлива частина життя людини, через колектив відбувається її розвиток, духовне зростання. Від злагоди у колективі залежить економічний успіх підприємства (Усім відомо, яке значення надають японці почуттю колективізму на підприємствах. Під час знайомства японець називає не своє прізвище, а фірму де він працює.).

Функції підприємств.

Основною функцією підприємства є максимально можливий випуск суспільно-корисної продукції при найменших витратах. Для здійснення цієї функції підприємство розгортає діяльність у різних сферах, виконуючи у кожній з них специфічні функції.

Виробничо-технологічні функції підприємства пов’язані із забезпеченням процесу виробництва необхідними заходами та їх використанням, упровадженням новітніх технологій, раціоналізацією виробничих процесів і винахідництвом.

Економічні функції підприємства – це управління процесами виробництва та збуту товарів, укладення контрактів, наймання працівників і раціональна організація їхньої праці, розподіл доходів (зарплати і прибутків), розрахунок економічної ефективності, ціноутворення, вивчення ринку.

Соціальні функції підприємства: поліпшення умов праці та відпочинку співробітників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, надання допомоги та пільг працівникам і членам їхніх сімей, благодійна діяльність.

Зовнішньоекономічні функції. Підприємство бере участь у міжнародному обміні товарів, спільному з іноземними партнерами виробництві, будівництві, науково-технічному співробітництві.

Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. У разі збиткової діяльності підприємств, держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати таким підприємствам дотацію, інші пільги.


 
 


Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Існують такі об’єднання підприємств:

Асоціації – договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з учасників.

Корпорація – договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Концерни – статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

До господарських товариств відносять:


Товариства є юридичними особами, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, що не суперечить законодавству України.

Акціонерне товариство (з економічного погляду) – підприємство, об’єднання кількох фізичних або юридичних осіб, які формують свій капітал шляхом випуску і продажу цінних паперів, передусім акцій, з метою отримання прибутку.

Акціонерне товариство (з правового погляду) – організаційно-правова форма функціонування та розвитку підприємств, компаній, що базується на статутному фонді, поділеному на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, учасники якої несуть відповідальність за зобов’язання тільки майном підприємства.

Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства лише в межах належних їм акцій.

У відкритому акціонерному товаристві акції розповсюджуються шляхом відкритої підписки та відкритої купівлі - продажу (на біржах).

У закритому акціонерному товаристві – у формі закритої підписки, шляхом розподілу між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки і не можуть купуватися та продаватися на біржах.

Товариство з обмеженою відповідальністю – це товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів. Це одно з найпоширеніших форм партнерства, як за кордоном так і в Україні.

Товариство з додатковою відповідальністю – товариство, статутний фонд якого поділено на частки визначених установчими документами розмірів, а його учасники відповідають за зобов’язання своїми внесками до статутного фонду. У разі недостатності цих сум учасники товариства відповідають за його борги додатково належним їм майном у розмірі, кратному до внеску кожного учасника. граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Повне товариство – це товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Товариство працює за засновницьким договором, який регламентує розмір частки кожного учасника та форму участі їх у справах товариства.

Товариства з додатковою та повною відповідальністю не набули поширення на Заході і навряд чи набудуть його в Україні.

Командитне товариство – вид змішаного товариства, в якому поєднуються риси товариств повного і з обмеженою відповідальністю. Це об’єднання кількох громадян і (або) юридичних осіб на основі договору між ними для спільної господарської діяльності, що включає дійсних членів і членів-вкладників (командиторів). Члени товариства несуть повну відповідальність за його зобов’язаннями усім своїм майном, а члени-вкладники (командиторів) – у межах своїх вкладів у капітал товариства.

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть повну солідарну відповідальність за борги товариства.


Тема № - 9: Мале підприємництво.

План:

1.Економічна сутність малих підприємств.

2.Переваги і недоліки малих підприємств.

Література:

1. Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва», від 19 жовтня 2000 р.,

2. Варналій З.С., Сизоненко В.О., Основи підприємницької діяльності, К, Знання України, 2003, стор.157-164

3. Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.І., Основи підприємницької діяльності,

К, Видавничий центр «Академія», 2001, стор. 114-122

Економічна сутність малих підприємств.

Найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Відмінності між цими трьома видами підприємництва обумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Мале підприємництво - це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку.

Мале підприємництво здійснюється створенням і функціонуванням розгалуженої системи малих підприємств.

Малі підприємства - це організаційно-економічний вид підприємств, які кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників з градацією за сферами діяльності, обсягом основного капіталу, річного обороту тощо.

В Україні, зокрема, до малих підприємств відносяться підприємства з кількістю зайнятих від 15 до 200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Так, у промисловості та будівництві малими вважаються підприємства, на яких працює до 200 осіб,

в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб,

у науці та науковому обслуговуванні - до 100 осіб,

у галузях невиробничої сфери - до25 осіб,

а в роздрібній торгівлі - до 15 осіб.

В США та країнах Європейського Союзу до малих підприємств відносять підприємства з кількістю працюючих до 500 осіб.

Малі підприємства можуть бути різних форм власності, передусім приватної та колективної.

Відповідно до Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», який було ухвалено 19 жовтня 2000 р., суб'єктами малого підприємництва є фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, та юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб, а обсяг річного валового доходу не перевищує 500 тис. євро. Існують також мікропідприємства.

Малим підприємством може бути кооператив і товариство з обмеженою відповідальністю, перукарня і магазин та будь-які інші утворення, якщо вони за своїми параметрами вписуються у задані за розмірами обмеження.

Похідними цілями діяльності малих підприємств є виробництво товарів і послуг високої якості та низької собівартості, завоювання певної ніші на ринку, задоволення споживчого попиту населення та інше.

Малий бізнес у країнах з розвиненою ринковою економікою є наймасовішим, провідним сектором, який визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику валового національного продукту, є основою сучасної ринкової інфраструктури.

Мікропідприємства — це суб'єкти малого підприємництва з чисельністю працюючих за звітний період до десяти осіб включно, обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.

Переваги і недоліки малих підприємств.

Повніше внутрішня економічна сутність малого підприємництва розкривається у виконуваних ним функціях, поєднанні його позитивних та негативних сторін.

Позитивні риси малих підприємств Недоліки діяльності малих підприємств
  1. гнучкість і мобільність в управлінні та організації виробництва. 2. повніше використання робочої сили та устаткування, менший рівень запасів (тоді як на крупних підприємствах залишаються не завантаженими в середньому 75% виробничих потужностей).   3. раціональна організаційна структура підприємства. 4. швидка адаптація до кон'юнктури ринку, місцевих умов, запитів споживачів, оперативне оновлення асортименту продукції. 5. можливість швидкого впровадження значної частки нових ідей, проектів і створення нових взірців в продукції. 6. невисокі експлуатаційні витрати. 7. відносно невеликий капітал для створення таких підприємств. 8. можливість зменшення витрат виробництва за рахунок вузької спеціалізації, економії на управлінських витратах. 9. високі шанси на успіх. значна роль у створенні нових робочих місць велике значення у формуванні середнього класу населення. 12. створення конкурентного середовища, як важливої рушійної сили економічного прогресу. формування підприємництва, як чинника соціального – економічного прогресу.       1. нижча продуктивність праці (у більшості випадків) порівняно з крупними підприємствами. 2. нездатність впроваджувати важливі капіталомісткі досягнення науки і техніки у виробництві.   3. вища інтенсивність праці за рахунок тривалішого робочого дня, використання сімейної праці. 4. економія на умовах праці та технікибезпеки. 5. обмеженіша можливість підвищувати кваліфікаційний рівень найманих працівників. 6. значні труднощі з фінансуванням, отриманням кредитів, недостатність, тощо. 7. відсутність профспілок, а отже тих прав в управлінні виробництвом, які завоювали наймані працівники на крупних підприємствах. 8. обмеженість у впровадженні найпрогресивніших форм та методів організації виробництва. 9. формування сукупністю малих підприємств загалом стихійного характеру розвитку немонополізованого сектора економіки, лише частково підпорядкованого дії закону планомірного розвитку (тією мірою, якою ці підприємства контрактні відносини з крупними компаніями та державою)

Щоб посилити позитивні та послабити негативні сторони діяльності малих підприємств, необхідна всебічна підтримка державою їх діяльності.


Тема № - 10: Створення та діяльність селянських (фермерських) господарств.

План:

1.Сутність селянського (фермерського) господарства.

2.Створення та діяльність фермерських господарств.

Література:

1. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство», грудень 1991р.

2. Варналій З.С., Сизоненко В.О., Основи підприємницької діяльності,

К., Знання України, 2003, с. 171-177

Сутність селянського (фермерського) господарства.

Однією з форм підпр





Дата публикования: 2015-04-07; Прочитано: 485 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.089 с)...