Рецензент

» Комунікабельність;

Кількісний аспект власності - різноманітні об'єкти: заводи, засоби праці, земля, гроші, патенти, ліцензії та ін.

Найважливішими об'єктами власності є засоби виробництва. Залежно від того, в чиїх руках вони зосереджуються (рабовласника, феодала, чи капіталіста), формується відповідний суспільний спосіб виробництва.

Якісний аспект власності - відносини між людьми, підприємствами, державою та іншими суб'єктами з приводу привласнення засобів виробництва, створення продукту, цінних паперів тощо, у своїх суспільних відтвореннях.

Економічна власність реалізується тоді, коли вона приносить дохід. Так, для підприємця економічною формою реалізації власності є привласнення підприємницького доходу, для найманого працівника - заробітної плати.

Економічна власність тісно пов'язана з юридичною.

У процесі тривалого історичного розвитку людства сформувались такі
чотири основних типи економічної власності:

1) суспільна;

2) приватна;

3)колективна;

4) державна.

Із середини 50-х років XX ст. в окремих регіонах світового господарства, зокрема у межах Європейського економічного співтовариства (нині Європейського Союзу) почав формуватися п'ятий тип економічної власності - наддержавна (або наднаціональна).

Приватна власність - привласнення окремим індивідуумом, максимум однією сім'єю, матеріальних благ і послуг, та певна підсистема між суб'єктами цього типу власності у різних сферах суспільного відтворення.

Об'єктами цього типу власності в Україні є:

а) індивідуальні підприємства, засновані на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

б) приватні капіталістичні підприємства, засновані на власності окремого громадянина, який експлуатує найманих робітників;

в) підприємства, засновані на власності окремих іноземних громадян;

г) сімейні підприємства, засновані на власності та праці громадян - членів однієї сім'ї, які проживають разом;

д) селянські (фермерські) господарства, засновані на власності та праці членів однієї сім'ї; є) селянські (фермерські) господарства, засновані на експлуатації найманих працівників;

ж) майно громадян, у тому числі тих, хто займається підприємницькою діяльністю без наявності юридичної особи. До нього належать житлові будинки, квартири, садові будинки, дачі, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки та насадження на них, засоби виробництва, грошові кошти, інші цінні папери, майно виробничого призначення, відкриття, винаходи, промислові зразки, твори науки, літератури, мистецтва, майно споживчого призначення.

Розрізняють право приватної трудової власності та право приватної капіталістичної (нетрудової) власності.

Право приватної трудової власності виникає від участі у суспільному виробництві, індивідуальній праці, вкладення коштів у кредитні установи,акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування та в інших випадках.

Право приватної капіталістичної власності виникає на підставі ведення підприємницької діяльності на підприємствах, де експлуатується наймана робоча сила, наявне використання майна з метою наживи тощо.

Виходячи з цього, суб'єктами права приватної власності можуть бути не просто громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, як це стверджується у чинному законодавстві, а дрібні товаровиробники, капіталісти власники, менеджери фермери наймані працівники (останні лише суб'єктами трудової власності), орендарі та інші особи.

Колективна власність - привласнення асоційованими власниками
результатів колективної праці, матеріальних благ та послуг, та певна
підсистема відносин між суб'єктами цього типу власності у всіх сферах
суспільного відтворення.

Асоційованими власниками можуть бути трудовий колектив, об'єднання капіталістів, члени кооперативу, споживчих товариств та спілок, господарські товариства (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства), товариства покупців, організації орендарів, власники спільних підприємств (корпорації консорціуми, концерни та ін.).

Залежно від того, наймають чи не наймають асоційовані власники робочу силу, займаються чи не займаються продуктивною працею, колективна власність виступає у двох головних формах: колективна трудова та колек­тивна капіталістична.

Право колективної власності, згідно з законодавством, виникає на підставі:

а) перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства

б) добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних та інших господарських товариств та об'єднань;

г) надання державних субсидій;

д) пожертвувань організацій, громадян та інших цивільно-правових угод.

Суб'єктами права колективної власності є:

1) колективні підприємства (в т.ч. сільськогосподарських);

2) господарські товариства;

3)кооперативи;

4) споживчі товариства та їхні спілки;

5) орендарі підприємства та організації орендарів;

6) товариства покупців;

7) спільні підприємства;

8) об'єднання недержавних підприємств, політичні партії, інші об'єднання громадян;

9) релігійні організації та спілки.

Державна власність - привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу, та інших об'єктів власності у різних сферах суспільного відтворення.

Згідно з чинним законодавством розрізняють загальнодержавну і комунальну форми державної власності. Комунальну власність ще називають власністю адміністративно-територіальних одиниць.

Суб'єктами права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України, а суб'єктами права комунальної власності - Верховна Рада Криму та адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Найважливішими об'єктами загальнодержавної власності є:

1) єдина енергетична система;

2) система транспорту загального користування, зв'язку та інформації загальнодержавного значення;

3) частка одержавленого національного доходу;

4) державні підприємства;

5) Національний банк України та його установи і створені ними кредитні ресурси;

6) об'єкти соціально-культурної сфери;

7) державні резервні, страхові та інші фонди майно вищих середніх спеціальних навчальних закладів;

8) оборонні об'єкти, майно Збройних сил; органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ та ін.

Основними об'єктами комунальної власності є:

1) кошти місцевих бюджетів;

2) державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства;

3) майно підприємств комунальної власності, закладі народної освіти, культури охорони здоров'я, торгівлі побутового обслуговування;

4) місцеві енергетичні системи;

5) транспорт, системи зв'язку та інформації;

6) майно, яке забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів, та інше.

Залежно від форм державної власності формуються різні види підприємств, організацій та установ, а отже види підприємницької діяльності, організаційно-правові форми господарювання.

Тема № - 6: Види підприємницької діяльності.

План:

1. Виробниче підприємництво.

2. Комерційне підприємництво.

3. Фінансово-кредитне підприємництво.

Література:

1. Варналій З.С., Сизоненко В.О., Основи підприємницької діяльності,

К, Знання України, 2003, стор.119 – 128.

Виробниче підприємництво - найважливішій провідний вид підприємницької діяльності, спрямований на виробництво продукції, послуг, інформації тощо, які підлягають реалізації споживачам.

Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні й інші роботи, надають побутові, консультативні, інформаційні та інші послуги, створюють духовні блага.

Тобто у центрі виробничого підприємства знаходиться виготовлення споживчих благ. Таким чином до виробничого підприємництва належать заводи, фабрики, перукарні, кав'ярні, школи, агрофірми тощо. Ці підприємства можуть і самі реалізовувати свою продукцію, але головна їхня функція -виробництво.

Комерційне підприємництво - це діяльність, яка пов'язана з обміном, розподілом та споживанням товарів і послуг.

Змістом комерційного підприємництва є товарно-грошові та торговельно-обмінні операції. Торговельно-обмінні операції здійснюються у вигляді угоди з купівлі продажу або перепродажу товарів і послуг. Основною формулою торговельної угоди є «товар-гроші» (за товар-гроші) при продажу та «гроші товар» - при купівлі. Торгівля охоплює і так звані бартерні, товарообмінні операції, які здійснюються за формулою, «товар-товар» (за товар - інший товар або послуги).

Комерційне підприємництво включає пошук, закупку товарів будь-якого виду і типу, забезпечує його збереження, транспортування, доставку у торговельне підприємство (місце), продаж товару, а інколи і після продажне обслуговування покупця - споживача (доставка додому, встановлення, налагодження, усунення дефекту тощо). Торгівля включає також і документальне оформлення торговельної угоди.

Суб'єктами комерційного підприємництва стають магазини, речові та продовольчі ринки, біржі, виставки-продажі, аукціони, торговельні доми, ярмарки, торговельні бази., комерційні кіоски,, намети тощо.

За умов чисельних господарських зв'язків комерційні організації не в змозі розв'язати всі питання обігу власними силами. Надійними партнерами тут виступають посередники, потреба в посередниках виникає тоді, коли виробник не може безпосередньо реалізовувати товар, а споживач - придбати. Представниками посередницьких структур є установи та окремі особи, які займають місце між підприємцем та споживачем. Посередницькі фірми не лише здійснюють брокерські (посередницькі) операції, а й можуть займатися торгівлею на власний розсуд.

Посередницький бізнес є різновидом комерційного підприємництва.

Фінансово-кредитне підприємництво - це діяльність, де об'єктом купівлі-продажу є специфічний об'єкт: гроші, іноземна валюта, цінні папери. Фінансово-кредитне підприємництво - особливий різновид комерційного підприємництва.

В Україні фінансово-кредитне підприємництво знаходиться на початковій стадії становлення, так як до недавнього часу фінансові операції були повністю монополізовані державою і укладення фінансових угод громадянами вважалося злочином.

У зв'язку з широким розповсюдженням купівлі-продажу акцій, облігацій, розвитком кредитних відносин, розширення кола валютних операцій, формуванням систем комерційних банків, в Україні передбачається значне зростання активності фінансово-кредитного бізнесу.

Агентами фінансово-кредитного підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, окремі фірми, навіть громадяни-підприємці.

Державна власність.

Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхове підприємництво.

Страхове підприємництво пов'язане з ризиком, який є невід'ємною рисою ринкової економіки. Підприємець діє на свій страх і ризик і тому не може обійтися без надійного страхування життя, здоров'я, майна на випадок небезпеки.

Страхування - це формування грошових фондів та їх використання на відшкодування збитків у разі непередбачених випадків, а також на допомогу громадянам у певні періоди життя.

Найбільш відомі три види страхування:

Ø «Життя і здоров'я»;

Ø «Майна»;

Ø «Відповідальності».

Страхову діяльність в сучасній економіці України здійснюють державні організації, акціонерні товариства, кооперативи.

Тема № - 7: Форми організації підприємництва: одноосібне володіння.

План:

1. Організаційні одиниці підприємництва.

2. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності: одноосібне володіння.

Література:

1. Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.І., Основи підприємницької

діяльності, К, Видавничий центр «Академія», 2001, стор.105-109

2. Варналій З.С., Сизоненко В.О., Основи підприємницької діяльності,

К,Знання України, 2003, стор.135-141

Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в певних організаційних формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від особистих уподобань та смаків, але в головному визначається об’єктивними умовами – сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами та недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, треба знати із чого можна вибрати.

Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

v кількість учасників створюваного підприємства;

v власника використаного капіталу;

v джерела майна, як матеріальної основи господарської діяльності;

v межі майнової (матеріальної відповідальності);

v спосіб розподілу прибутку і збитків;

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

v одноосібне володіння;

v партнерство (товариство);

v корпорація.

Не має особливого значення, яку форму підприємець обирає первісно, він може змінити її у майбутньому. Є багато випадків, коли приватні підприємці перетворювали свої фірми у партнерства або корпорації залежно від степеня економічного зростання.

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.

Фірма – це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку. Фірмою можуть бути представлені індивідуальні підприємці та їх об’єднання.

Компанія – це асоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших формах організації бізнесу.

Корпорація Незалежна юридична особа, підприємство засноване на акціонерній власності.

Партнерство Декілька окремих осіб домовляються про володіння підприємством та управлінням ним (спільна власність).

Одноосібне володіння (індивідуальний бізнес) Самостійне введення справ, засноване на власності підприємства.

Ця форма організації підприємств та підприємництва є найбільш адекватною для малих підприємств.

Тема № - 8: Підприємство – як організаційна структура підприємництва.

План:

1. Підприємство, його сутність та функції.

2. Види та об’єднання підприємств.

3. Господарські товариства.

Література:

1. Варналій З.С., Сизоненко В.О., Основи підприємницької діяльності,

К,Знання України, 2003, стор.145-153.

Основною організаційною та виробничою ланкою народного господарства країни – є підприємство.

Підприємство має самостійний баланс (грошове вираження стану засобів виробництва), розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою підприємства, товарний знак (для промислових підприємств). Підприємство має свій трудовий колектив з його специфічними інтересами.

Ознаки підприємства.

Підприємство – це технологічно і територіально відособлена сукупність засобів виробництва і робочої сили.

Фактори виробництва – праця, земля, капітал функціонують та розвиваються тільки об’єднавшись у рамках конкретних підприємств. Кожне підприємство має різні фактори виробництва і по – різному узгоджує їх (обладнання, сировину, робочі різні професії). На різних підприємствах застосовують різні технології виробництва. Тому різні підприємства технологічно і територіально відособлені одне від одного. У цьому розумінні підприємство можна визначити як технологічне об’єднання факторів виробництва.

» Кожне підприємство характеризується ще й економічною відособленістю. Підприємство розпоряджається своїм майном і на цій підставі воно самостійно складає виробничу програму, набирає кадри, здійснює управління робочим процесом, реалізує одержану продукцію, відшкодовує свої витрати та отримує прибуток. Економічну життєдіяльність підприємства називають мікроекономікою.

» Кожне підприємство спеціалізується на виготовленні певного товару чи наданні послуг. Поєднання факторів виробництва в процесі створення товару завершується випуском готової продукції, тобто виробничі процеси в рамках підприємства набувають завершеності у вигляді кінцевого результату.(мукомольний комбінат, хлібозавод).

» Підприємство – це соціальний осередок суспільства, певний колектив співробітників. На ньому проходить важлива частина життя людини, через колектив відбувається її розвиток, духовне зростання. Від злагоди у колективі залежить економічний успіх підприємства (Усім відомо, яке значення надають японці почуттю колективізму на підприємствах. Під час знайомства японець називає не своє прізвище, а фірму де він працює.).

Функції підприємств.

Основною функцією підприємства є максимально можливий випуск суспільно-корисної продукції при найменших витратах. Для здійснення цієї функції підприємство розгортає діяльність у різних сферах, виконуючи у кожній з них специфічні функції.

Виробничо-технологічні функції підприємства пов’язані із забезпеченням процесу виробництва необхідними заходами та їх використанням, упровадженням новітніх технологій, раціоналізацією виробничих процесів і винахідництвом.

Економічні функції підприємства – це управління процесами виробництва та збуту товарів, укладення контрактів, наймання працівників і раціональна організація їхньої праці, розподіл доходів (зарплати і прибутків), розрахунок економічної ефективності, ціноутворення, вивчення ринку.

Соціальні функції підприємства: поліпшення умов праці та відпочинку співробітників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, надання допомоги та пільг працівникам і членам їхніх сімей, благодійна діяльність.

Зовнішньоекономічні функції. Підприємство бере участь у міжнародному обміні товарів, спільному з іноземними партнерами виробництві, будівництві, науково-технічному співробітництві.

Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. У разі збиткової діяльності підприємств, держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати таким підприємствам дотацію, інші пільги.

Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Існують такі об’єднання підприємств:

Асоціації – договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з учасників.

Корпорація – договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Концерни – статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

До господарських товариств відносять:

Товариства є юридичними особами, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, що не суперечить законодавству України.

Акціонерне товариство (з економічного погляду) – підприємство, об’єднання кількох фізичних або юридичних осіб, які формують свій капітал шляхом випуску і продажу цінних паперів, передусім акцій, з метою отримання прибутку.

Акціонерне товариство (з правового погляду) – організаційно-правова форма функціонування та розвитку підприємств, компаній, що базується на статутному фонді, поділеному на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, учасники якої несуть відповідальність за зобов’язання тільки майном підприємства.

Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства лише в межах належних їм акцій.

У відкритому акціонерному товаристві акції розповсюджуються шляхом відкритої підписки та відкритої купівлі - продажу (на біржах).

У закритому акціонерному товаристві – у формі закритої підписки, шляхом розподілу між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки і не можуть купуватися та продаватися на біржах.

Товариство з обмеженою відповідальністю – це товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів. Це одно з найпоширеніших форм партнерства, як за кордоном так і в Україні.

Товариство з додатковою відповідальністю – товариство, статутний фонд якого поділено на частки визначених установчими документами розмірів, а його учасники відповідають за зобов’язання своїми внесками до статутного фонду. У разі недостатності цих сум учасники товариства відповідають за його борги додатково належним їм майном у розмірі, кратному до внеску кожного учасника. граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Повне товариство – це товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Товариство працює за засновницьким договором, який регламентує розмір частки кожного учасника та форму участі їх у справах товариства.

Товариства з додатковою та повною відповідальністю не набули поширення на Заході і навряд чи набудуть його в Україні.

Командитне товариство – вид змішаного товариства, в якому поєднуються риси товариств повного і з обмеженою відповідальністю. Це об’єднання кількох громадян і (або) юридичних осіб на основі договору між ними для спільної господарської діяльності, що включає дійсних членів і членів-вкладників (командиторів). Члени товариства несуть повну відповідальність за його зобов’язаннями усім своїм майном, а члени-вкладники (командиторів) – у межах своїх вкладів у капітал товариства.

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть повну солідарну відповідальність за борги товариства.

Тема № - 9: Мале підприємництво.

План:

1.Економічна сутність малих підприємств.

2.Переваги і недоліки малих підприємств.

Література:

1. Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва», від 19 жовтня 2000 р.,

2. Варналій З.С., Сизоненко В.О., Основи підприємницької діяльності, К, Знання України, 2003, стор.157-164

3. Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.І., Основи підприємницької діяльності,

К, Видавничий центр «Академія», 2001, стор. 114-122

Економічна сутність малих підприємств.

Найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Відмінності між цими трьома видами підприємництва обумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Мале підприємництво - це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку.

Мале підприємництво здійснюється створенням і функціонуванням розгалуженої системи малих підприємств.

Малі підприємства - це організаційно-економічний вид підприємств, які кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників з градацією за сферами діяльності, обсягом основного капіталу, річного обороту тощо.

В Україні, зокрема, до малих підприємств відносяться підприємства з кількістю зайнятих від 15 до 200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Так, у промисловості та будівництві малими вважаються підприємства, на яких працює до 200 осіб,