Господарський комплекс країни та його структура

Національне господарство будь-якої країни формується в результаті економічного і соціального розвитку суспільства, поглиблення спеціалізації і кооперування праці, міжнародного співробітництва з іншими країнами.

Господарський комплекс (національна економіка країни) – це сукупність взаємопов’язаних галузей, які відрізняють національне господарство однієї країни від господарств інших країн.

Економіка країни має особливу структуру, формування і розвиток якої відбувається в залежності від суспільних потреб в матеріальних благах і послугах, суспільного поділу праці і об'єктивних зв’язків між окремими видами виробництва.

Для аналізу структурних особливостей господарського комплексу країни застосовують такі його характеристики, як сфери економіки, галузі господарства та сектори економіки.

У національній економіці виділяють сфери матеріального виробництва і невиробничу сферу. У свою чергу вони поділяються на спеціалізовані галузі.

У сфері матеріального виробництва здійснюється створення матеріальних благ у формі продуктів, енергії та надання послуг з їх постачання споживачам у формі транспортування, зберігання продукції і т.п.

До матеріального виробництва відноситься промисловість, сільське господарство, лісове господарство, рибне господарство, транспорт і зв'язок, будівництво, торгівля, громадське харчування і т.п. У свою чергу кожна складова сфери матеріального виробництва має власну розгалужену структуру. Провідною галуззю сфери матеріального виробництва є промисловість, яка складається з таких галузевих груп, як: паливна промисловість; електроенергетика; машинобудування; металургія та металообробка; хімія та нафтохімія; деревообробна, легка, харчова та інші промисловості.

У невиробничій сфері (нематеріального виробництва) здійснюється надання суспільству різноманітних послуг, необхідних для підтримання певного рівня його життя. До цієї сфери відносять житлово-комунальне господарство, охорону здоров'я, фізичну культуру і соціальне забезпечення, освіту і науку, культуру і мистецтво, кредитування та страхування, діяльність апарату органів управління.

Таким чином, галузь – це якісно однорідна сукупність господарських одиниць (підприємств, організацій, установ) різних форм власності, які характеризуються особливими умовами виробництва в системі суспільного розподілу праці та однорідною продукцією, а також виконують однакову функцію у національному господарстві.

Кількісне співвідношення між окремими галузями і певні виробничі взаємозв’язки між ними визначають галузеву структуру господарства країни. Ця структура не є сталою: одні галузі і види виробництв характеризуються швидким розвитком, інші, навпаки, уповільнюють темпи свого зростання.

Основними факторами, які впливають на галузеву структуру господарства будь-якої країни, є: ступінь впровадження досягнень науково-технічного прогресу; рівень концентрації, спеціалізації і кооперування; електрифікація, механізація і автоматизація виробничих процесів; наявність природних ресурсів і корисних копалин; суспільно-історичні умови розвитку економіки і геополітичний стан країни; географічне розташування країни і її кліматичні умови; розвиток транспортної мережі; матеріальний і культурний рівень населення країни і т.п.

З розвитком економічних відносин подальше поглиблення спеціалізації виробництва призводить до формування нових галузей і видів виробництв. Одночасно зі спеціалізацією відбуваються процеси кооперування, інтеграції виробництва, яке сприяє виникненню стійких виробничих зв’язків між галузями, створення змішаних виробництв і міжгалузевих комплексів.

Міжгалузевий комплекс – це інтеграційна структура, яка характеризується взаємодією господарських одиниць різних галузей, різних стадій виробництва і розподілу продукту.

Міжгалузеві комплекси можуть виникати як в середині спеціалізованої галузі економіки, так і між різними галузями. Наприклад, у складі промисловості діють паливно-енергетичний і металургійний комплекси. Більш складну структуру мають агропромисловий та будівельний комплекси, які об’єднують різні галузі господарства країни.

Під час аналізу економічних процесів в складі національного господарства країни виділяють також сектори економіки.

Під сектором економіки розуміють сукупність інституційних одиниць з однаковими економічними цілями, функціями і поведінкою. До них відносять: сектор підприємств, сектор домашніх господарств, сектор державних установ, зовнішній сектор.

Сектор підприємств ділиться на сектори нефінансових і фінансових підприємств.

Сектор нефінансових підприємств об'єднує підприємства, які здійснюють виробництво продукції і надання послуг з метою отримання прибутку, і некомерційні організації, які не мають мети одержання прибутку від своєї діяльності (наприклад, благодійні фонди, громадські організації). В залежності від того, хто здійснює контроль за їх діяльністю, в свою чергу, поділяються на державні, приватні, національні та іноземні нефінансові підприємства.

Сектор фінансових підприємств охоплює інституційні одиниці, що виконують фінансові посередницькі функції (банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії тощо).

Сектор домашніх господарств охоплює переважно споживчі одиниці, тобто домашні господарства і підприємства, які ними створені. Домашні господарства є власниками певних факторів виробництва, які вони продають, здають в оренду, отримують від цього дохід і розподіляють його на поточне споживання і накопичення. У національних економіках розвинених країн цей сектор займає помітне місце.

Сектор державних установ – це сукупність органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів соціального забезпечення та контрольованих ними некомерційних організацій.

Зовнішній сектор являє собою сукупність інституційних одиниць – нерезидентів даної країни, що підтримують з нею економічні зв'язки, а також мають на території даної країни посольства, консульства, військові бази, міжнародні організації.

Таким чином, функціонування національної економіки можна розглядати як взаємодію її секторів і взаємозв’язки між ними.

Під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів в галузях економіки постійно відбуваються кількісні та якісні зміни, які називаються галузевими зрушеннями. Ці зрушення мають закономірний характер, їх об’єктивним підґрунтям є невідповідність між потребами суспільства, що виникають в національному господарстві, і економічними можливостями їх задоволення.

Зрушення в галузевій структурі господарського комплексу країни аналізують за допомогою таких основних показників:

1) темп зростання обсягу виробництва окремої галузі характеризує, у скільки разів обсяг виробництва за аналізований період більше (або менше) обсягу виробництва за базисний період:

;

2) галузевий коефіцієнт випередження характеризує зміни, що відбуваються в галузевій структурі господарства країни, і обчислюється за формулою:

,

де – темп росту економіки країни в цілому;

3) частка окремої галузі в загальному обсязі виробництва у відповідній сфері економіки, яку можна чекати в плановому періоді:

,

де – частка окремої галузі в загальному обсязі виробництва у відповідній сфері економіки в базисному періоді.

Втручання держави в ринкові перетворення відбувається через здійснення державної структурної політики, призначення якої полягає у сприянні формуванню такої структури національної економіки, яка забезпечувала б стабільне економічне зростання країни та вирішення актуальних соціальних проблем суспільства. Основні напрямки структурної політики такі:

– подолання технологічного старіння і оновлення виробничої бази;

– зменшення залежності від імпорту сировини;

– збільшення частки ресурсозберігаючих виробництв і галузей з новітніми технологіями;

– створення розвинутого споживчого сектора;

– зменшення негативних наслідків структурних перетворень на ринку праці.

Основними важелями державного стимулювання структурних перетворень в економіці є:

– система податків, їх диференціація в залежності від суб'єктів і об'єктів оподаткування;

– надання різноманітних кредитних пільг, проведення політики прискореної амортизації;

– надання субсидій, дотацій, позик на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів;

– проведення диференційованої митної політики і т.п.

Вибір конкретної системи, напрямів і пріоритетів структурної перебудови в будь-якій країні залежить від специфіки її економічної системи та цілей соціально-економічного розвитку. Здійснення виваженої структурної політики забезпечує збалансованість, стабільне економічне зростання і розвиток господарства країни.