Організація та проведення наукового дослідження

1.1. Загальні положення
про науково-дослідну роботу студентів

Науково-дослідна робота студентів (НДРС) вищих педагогічних навчальних закладів є одним з основних чинників підготовки висококваліфікованих спеціалістів, що поєднує в собі:

– навчання студентів елементам дослідницької діяльності, організації та методики наукової творчості;

– наукові дослідження, що проводять студенти під керівництвом професорів і доцентів.

НДРС об’єднує цілі та напрями навчальної і наукової діяльності, які здійснюються в навчальному процесі та в позанавчальний час, що забезпечує:

– формування науково-професійного світогляду, оволодіння методологією та методами наукового дослідження;

– більш глибоке розуміння обраної спеціальності;

– розвиток творчого мислення та індивідуальних здібностей студентів у вирішенні практичних завдань;

– розширення теоретичного кругозору й наукової ерудиції майбутнього педагога.

НДРС є обов’язковим елементом навчального процесу і втілюється в навчальних планах і навчальних програмах курсів. Крім того, НДРС здійснюється у студентських наукових гуртках та проблемних групах. Її результати оприлюднюються на студентських наукових конференціях, конкурсах, при захисті бакалаврських, дипломних та магістерських робіт і на сторінках вузівських наукових часописів.

Метою будь-якої наукової роботи є виявлення нових фактів та закономірностей, а також отримання нових результатів та уточнення відомих раніше положень, що недостатньо досліджені.

У науково-дослідній роботі студента мають бути присутні елементи власних наукових оцінок і результатів, одержаних відповідно до самостійно здійсненого аналізу й синтезу основних положень наукових і професійно-виробничих документів та проведеного експерименту в певній освітній установі чи її структурному підрозділі. Адже кваліфікація майбутнього спеціаліста – це поєднання ерудиції та творчих навичок у проведенні наукової й експериментальної роботи, спроможності критично осмислювати наукову інформацію, оцінювати її переваги і вади, "нестандартно" мислити, знаходити власні вирішення визначеної проблеми. Усе це висуває такі основні вимоги до науково-дослідної роботи студентів:

– бути спрямованими на розв’язання науково-методичних, організаційних чи практичних проблем з теми дослідження;

– базуватися на використанні методів наукового пізнання;

– мати чіткі пропозиції щодо можливостей вдосконалення визначеного напряму інформаційної роботи;

– показати вміння студента кваліфіковано орієнтуватись у теоретичних і практичних розділах основних дисциплін, пов’язаних з обраною професією та використовувати їх при самостійному вирішенні конкретних дослідницьких завдань.

Усі різновиди самостійної науково-дослідної роботи студентів подаються у визначений термін на кафедру для рецензування, після чого робота допускається до публічного захисту. Захист науково-дослідної роботи проводиться згідно з графіком на засіданні комісії та передбачає виступ студента з повідомленням про результати дослідження та доопрацювання зауважень, висловлених у рецензії, відповідей студентів на запитання членів екзаменаційної комісії та будь-кого з присутніх, виступу керівника та оцінювання роботи.

Студенти, які досягли значних успіхів у навчально-дослідницькій діяльності за рішенням Державної екзаменаційної комісії вищого навчального закладу можуть бути рекомендовані до вступу в аспірантуру та на викладацьку роботу.

1.2. Організація та проведення
наукового дослідження

1. Вибір (постановка) теми або проблеми дослідження

Теми і проблеми досліджень виникають з потреб розвитку суспільства, більш конкретно, з пошуку шляхів підвищення ефективності діяльності людини. Тема – це наукова задача, яку слід вирішити.

2. Ознайомлення зі станом обраної для дослідження проблеми

Щоб розв’язати проблему треба володіти, як можна повнішою інформацією. Для цього аналізуються:

1) нормативні і патентні документи;

2) літературні джерела;

3) статистичні матеріали.

На даному етапі вивчення проблеми слід розпочинати з найбільш ґрунтовної публікації, близької до обраної теми. З неї можна:

1) визначити перелік необхідних джерел;

2) прізвища авторів, що займаються даною проблемою.

Результатом цього етапу дослідження повинен стати бібліографічний список опрацьованих джерел.

Після ознайомлення з літературою може виявитись, що обрана проблема вже вивчена, описана і знайшла широке застосування в практиці. В такому разі даний етап запобігає подальшому вивченню вже дослідженої проблеми.

3. Уточнення проблеми (теми) і складання програми дослідження

Попередній вибір теми не завжди є остаточним. При вивчені літератури вона може змінитись, розширитись або звузитись.

Після остаточного уточнення теми складають програму (план) дослідження. Головне місце у програмі займає методика дослідження, тобто сукупність та взаємозв’язок способів, методів і прийомів дослідження.

У програмі дослідження:

– обґрунтовують вибір теми;

– розкривають її актуальність;

– розкривають наукову новизну;

– визначають мету та завдання дослідження;

– складають календарний план проведення робіт;

– формулюють гіпотезу дослідження.

Обґрунтування теми має на меті показати, з яких міркувань було обрано для дослідження вказану проблему, чим зумовлена необхідність проведення дослідження:

– розвитком науки;

– суспільними потребами;

– узагальненням певного досвіду.

Актуальність дослідження визначається тим, наскільки його результати будуть сприяти вирішенню конкретних практичних задач або усуненню протиріч.

Новизна дослідження може визначитись новими закономірностями та способами їх застосування для конкретних практичних потреб людини.

Мета дослідження вже закладена у назву теми.

Цілі можуть бути спрямовані на:

– виявлення залежностей між певними факторами;

– визначення зв’язків між певними явищами;

– визначення умов для усунення недоліків у процесах;

– розкриття можливостей удосконалення процесів;

– встановлення закономірностей та тенденцій розвитку.

Мета дослідження конкретизується у його завданнях. Вони вказують на що спрямоване дослідження. Завдання розкривають мету і у своїй сукупності повинні бути їй адекватні.

Календарний план робіт сприяє чіткому визначенню розподілу часу на кожен етап дослідження, що веде до підвищення якості дослідження.

Гіпотеза дослідження – це можлива відповідь на питання, яке ставить дослідник.

Розрізняють: індуктивні і дедуктивні гіпотези.

Індуктивна гіпотеза виходить із спостереження окремих фактів на основі яких намагаються зробити узагальнюючі висновки.

Дедуктивна гіпотеза – на основі загального положення роблять висновки про зв’язки між окремими явищами.

Гіпотеза повинна відповідати таким вимогам:

1) бути розумним передбаченням, а не здогадкою;

2) бути простою і чіткою за формулюванням;

3) пояснювати певне коло явищ дійсності;

4) передбачати нові факти, явища і зв’язки між ними;

5) піддаватись емпіричній перевірці.

4. Систематичне накопичення дослідних матеріалів.

Щоб зібрати потрібний матеріал, застосовують різноманітні методи наукового дослідження. Всі вони повинні бути спрямовані на перевірку висунутих в гіпотезі передбачень.

Важливе місце у підтверджені гіпотези займає експеримент.

5. Зведення (опрацювання) результатів дослідження.

На цьому етапі зібрані матеріали систематизуються, перевіряється їх достовірність. Одержані дані приводять у зручний для аналізу вигляд (графіки, таблиці, формули, рівняння).

6. Теоретичний аналіз результатів дослідження та експериментальна перевірка.

Зведені матеріали вивчаються та аналізуються. Головними засобами обробки результатів дослідження виступають методи: аналіз і синтез; математичної статистики.

Завдання аналізу дослідних даних полягає у їх порівнянні із сформульованою гіпотезою дослідження.

Результати порівняння зводяться до трьох можливих наслідків.

1. Сформульовані в гіпотезі передбачення повністю узгоджуються з результатами дослідження.

2. Результати дослідження частково узгоджуються з гіпотезою. Як наслідок, потрібно змінити формулювання основних положень гіпотези, щоб вони відповідали дослідним даним. Для підтвердження зміненої гіпотези, проводять нові дослідження і роблять остаточні узагальнення.

3. Гіпотеза не підтверджується дослідними даними. Тоді гіпотезу повністю переглядають і повторюють нові дослідження.

На основі проведеного аналізу формулюють висновки або пропозиції. Кількість висновків не повинна бути дуже великою (від 3 до 6).

7. Літературне оформлення результатів дослідження.

Відповідно до затверджених стандартів та загально­прийнятих правил провести оформлення рукопису проведеного дослідження.

8. Упровадження результатів дослідження в практику.

Результати дослідження стають науковою продукцією лише з часу їх практичного використання. Початок використання результатів в реальних практичних умовах називають їх упровадженням.

Процес упровадження складається з двох етапів:

1) дослідна перевірка;

2) широке упровадження (при позитивних результатах
1-го етапу).

9. Оцінювання значущості результатів дослідження.

Оцінюють ефективність результатів наукових досліджень на основі спеціальних методик, які дають можливість визначити існуючі для цього показники.

РОЗДІЛ 2 СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ
ВИПУСКНОЇ РОБОТИ

Випускна робота бакалавра