Поняття і система фінансового права

Фінансове право є галуззю публічного права, оскільки предмет фінансового права обмежений сферою публічних фінансів, і при здійсненні фінансово-правового регулювання постає завдання задоволення передусім публічного інтересу.

Специфіка відносин, що регулюються нормами фінансового прана, полягає в тому, що вони складаються в особливій сфері життєдіяльності суспільства - фінансовій діяльності.

Як і будь-яка інша галузь права фінансове право характеризується специфічним предметом і методом правового регулювання.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються й припиняються в галузі формування, розподілу й використання фондів коштів держави й місцевого самоврядування та врегульовані фінансово-правовими нормами.

Методом правового регулювання фінансового права є система юридичних прийомів (способів), за допомогою яких здійснюється регулювання фінансових правовідносин, юридичний пилив на учасників останніх.

Основним методом фінансово-правового регулювання є метод владних приписів (імперативний), який полягає у державно-владних вказівках одному учаснику фінансових відносин з боку іншого. Цей останній виступає від імені держави чи місцевого самоврядування та наділений у зв'язку з цим відповідними повноваженнями. Для державно-владних приписів у сфері фінансової діяльності характерні такі риси, як категоричність та відсутність оперативної самостійності. У нормах фінансового права жорстко закріплюються вимоги органу державної влади чи органу місцевого самоврядування в галузі фінансової діяльності.

Окрім методу владних приписів, фінансово-правовому регулюванню властиві й інші методи: узгодження, рекомендації, координації і т.п. Найчастіше ці методи застосовуються не як самостійні, а в тому чи іншому поєднанні з основним методом фінансово-правового регулювання - методом владних приписів.

Отже, фінансове право - це самостійна галузь права, яка є системою норм прав, що регулюють суспільні відносини у процесі формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави та місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їхніх завдань і функцій і задоволення публічного інтересу.

Система фінансового права - це об'єктивно обумовлена внутрішня організація фінансового права, що полягає в єдності й узгодженості фінансово-правових норм та їх згрупуванні у фінансово-правові інститути й підгалузі.

Основними структурними елементами системи фінансового права є:

1) фінансово-правова норма як базовий структурний елемент;

2) фінансово-правовий інститут як сукупність фінансово-правових норм, які регулюють певну групу однорідних фінансово-правових відносин. Інститути фінансового права можна класифікувати:

- за функціональною роллю: регулятивні (наприклад, інститут місцевих податків і зборів) та охоронні (наприклад, інститут фінансової відповідальності);

- за змістом: матеріальні (наприклад, інститут бюджетного устрою) та процесуальні (наприклад, інститут бюджетного процесу);

3) підгалузь фінансового права як об'єднання інститутів фінансового права, що регулюють окремий вид фінансових правовідносин (наприклад, бюджетне право).

Фінансове право складається із Загальної та Особливої частин.

Загальна частина включає такі норми, які є спільними для всіх фінансово-правових відносин і становлять підґрунтя для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування.

Ос облива частина фінансового права складається з норм, які регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування, різні ланки фінансової системи, зокрема суспільні відносини в галузі:

- державного й місцевого бюджетів;

- спеціальних цільових фондів коштів;

- державних і місцевих доходів;

- державного й муніципального кредиту;

- обов'язкового державного страхування;

- державних і місцевих видатків;

- грошового обігу й розрахунків;

- банківського кредитування (щодо задоволення публічного інтересу);

- валютного регулювання; фінансів суб'єктів господарювання тощо.

Отже,норми Загальної частини фінансового права конкретизуються в його Особливій частині.

4) Фінансове планування

Фінансове планування являє собою процес розроблення і затвердження фінансових планів як засобу збалансування фінансових потреб і можливостей. Фінансовий план того чи іншого суб’єкта відображає його фінансову діяльність, тобто процес формування доходів і здійснення витрат. Їх склад і структура, а також збалансованість визначаються завданнями, напрямами і методами реалізації фінансової політики. Фінансові плани є як відображенням певної політики, так і її обґрунтуванням. Будь-яка політика без її обґрунтування у фінансових планах не може бути успішно реалізована. Водночас жодний варіант фінансового плану не може розглядатись як оптимальний, якщо він не забезпечує реалізацію відповідних цілей і завдань фінансової політики.

Фінансове планування здійснюється на двох рівнях. На мікрорівні - це індивідуальні плани окремих суб’єктів підприємницької діяльності. Ці плани відображають фінансову стратегію і тактику підприємств. Їхні головні завдання - визначення джерел та обсягів формування доходів, оптимізація витрат і досягнення фінансової збалансованості. На макрорівні - це основний фінансовий план, що характеризує діяльність держави - бюджет, а також зведений фінансовий план, у якому відображаються доходи і видатки усіх суб’єктів фінансових відносин. Саме ці плани є відображенням фінансової політики держави. Водночас вони мають різну значущість. Бюджет, це реальний директивний документ, що затверджується у вигляді закону, і є основним засобом реалізації фінансової політики. Зведений фінансовий план є, по суті, довідковим документом, призначенням якого є визначення загальної маси доходів і видатків та узгодження процесів їх розподілу і перерозподілу між окремими сферами і ланками фінансової системи. Він є основним засобом обґрунтування та збалансування фінансової політики.

Завдання фінансового планування полягають у визначенні реальних джерел і обсягів доходів, оптимізації структури видатків на основі критерію вирішення завдань фінансової політики та збалансування доходів і видатків.

Першим за послідовністю і значущістю є визначення реальних обсягів доходів. Будь-які прорахунки, як у бік їх завищення, так і заниження впливають на реальність фінансового плану, а отже і фінансової політики, ускладнюючи її реалізацію.

Другим важливим завданням фінансового планування є оптимізація витрат. Фінансове планування в частині розподілу видатків повинно мати зворотний зв’язок з фінансовою політикою, а не передбачати необґрунтовану її реалізацію за будь-яку ціну. Крім того, воно має спрямовуватися на економне, раціональне та ефективне використання доходів.

Третім, інтегративним завданням є збалансування доходів і видатків. Фінансовий план і за формою, і за змістом є балансом доходів та видатків, а отже, він не може бути незбалансованим. Це найскладніше завдання, яке може містити безліч варіантів його досягнення. У кінцевому підсумку вибір оптимального варіанта забезпечує передумови для реалізації фінансової політики і робить фінансову діяльність усіх суб’єктів чітко організованою і скоординованою.