Та ранні натурфілософські вчення

У IV тисячолітті до н.е. в землеробських народів Малої Азії, Єгипту, Північної Індії і Китаю з ' явилися перші рабовласницькі держави. Їх розвиткові сприяло положення уздовж широких заплав великих річок з родючими зрошуваними ґрунтами і природні рубежі - гори і пустелі.Саме в цих державах, сформувалися ранні натурфілософські учення (здебільшого незалежно одне від одного). Натурфілософія – система поглядів на світ, що пояснює природу засобами споглядання й логічних суджень (а не за допомогою інструментальних досліджень, вимірювань і розрахунків). Натурфілософські вчення виникли у різних частинах планети (Древніх Індії, Китаї, Вавилоні, Єгипті та Греції), переважно незалежно одне від одного.

Уявлення про природу культурних стародавніх народів були дуже перемішані з міфологією. Ще в ІV-III тис. до н.е. шумери створили міфи про створення світу, потоп і рай.У Британському музеї є географічні карти на глиняних табличках, очевидно, виготовлені біля 6 тис. років тому! На одній з них зображена північна частина Межиріччя (Євфрату і Тигру) та два гірські ланцюги.

Наступники шумерів – вавилоняни розвивали уявлення про походження світу („космогонію”), і його будову („космологію”). Тут, очевидно виникла писемність (клинопис) та календар. Світ вавилоняни уявляли куполоподібним, а небо – твердим „дахом”, поверх якого знаходяться дощові води. До „даху” прикріплені зірки, а під „дахом” рухаються Сонце і Місяць (який вавилоняни вважали головним небесним світилом. Землю вони уявляли підвищенням, яке оточене водою – Океаном. Під поверхнею землі, вважали вони, знаходиться печера (пекло, підземелля). Ці уявлення можна віднести до міфологічних.

Але наряду з цим, користуючись методами логіки і спостережень (тобто натурфілософ-ськими підходами), вавилонян відкрили й ряд нових законів:

Ø Послідовне розташування від Землі п’яти відомих тоді планет.

Ø Виявили періодичність сонячних та місячних циклів та затемнень.

Ø Почали поділяти рік на 12 місяців; добу – на 24 години.

Ø Увели поділ 60-ричної шкали часу й шкали вимірювання окружності (60 хв.; 360^○).

Ø Запропонували поділ екліптики (великого кола небесної сфери, по якому відбувається рух Сонця серед зірок) на 12 знаків Зодіаку, сформували зоряний („астральний”) світогляд. Його сутність полягає у вірі в прямий вплив космічних тіл на долю людей.

Пізніше космогонічні уявлення поширилися і в інших державах Близького Сходу. Між Вавилоном і Стародавнім Єгиптом були безперечні зв’язки. Проте головне місце серед небесних тіл давні єгиптяни відводили не Місяцю, а Сонцю. Понад 3,5 тис. років тому вони першими точно визначили тривалість року й поділяли його на 12 місяців рівної тривалості (по 30 днів + 5 днів додавали понад цих місяців). Жерці прогнозували розлив Нілу в залежності від періодів календаря.

Значно розширили контури стародавнього світу „народи моря” – фінікійці й карфагеняни. Вони відкривали нові землі (завдяки урахуванню знань з астрономії при навігації по Середземномор’ю).

У стародавній Індії ще в середині І тис. до н.е. сформувалися релігійні й етичні учення, в яких було закладено матеріалістичне відношення до навколишнього світу: джайнізм (уявлення про матерію, простір і час, принцип „не заподіяння шкоди”), „Вайшешика” (5 субстанцій: земля, вода, світло, повітря та ефір, що складаються із вічних атомів, різних за якостями). Ці ідеї з’явилися одночасно, або навіть дещо раніше ніж у Стародавній Греції.

Китайці у І ст. до н.е. вже знали компас і гномон, рисували картосхеми на папері. Поміт-не місце у світогляді давніх китайців відігравало вчення даосизму (суть якого полягає у тому, що життя природи й людей по природному шляху – „ дао ”, в русі і зміні субстанції речей – „ ци ”).