Мово-во давньої Індії,Китаю,античне мово-во.Мово-во серед віків та Відродження

У Давній Індії мовознавство використовувалося го́ловно для аналізу і опису древніх гімнів («Веди»), що були написані санскритом, який у той час переважна більшість людей не розуміла. Індійські мовознавці вперше здійснили спробу класифікувати звуки за фізіологічним принципом, відкрили морфологічний закон словоформи як структури, розробили теоретичні проблеми лексико-морфологічного принципу класифікації слів на частини мови, виділивши імена і дієслова, а також багато іншого. Найвідомішим представником індійської філологічної школи вважають Паніні, який жив у 4 столітті до н. е. У Стародавн Китаї причина виникнення і розвитку мовознавства була приблизно такою ж, як і в Індії — потреба тлумачення древніх текстів. Мова китайськими лінгвістами розглядалася як продукт природи. На поч. 13 століття китайські мовознавці прагнули дослідити конкретні теоретичні питання у галузях: текстологія, ієрогліфіка,фонетика і діалектологія. Також у цей час велася активна лексикографічна робота. Було укладено словники рим, діалектичних синонімів, енциклопедичні словники, етимологічні тощо. У середньовіччі розвивалися дві основні лінгвістичні школи: латинська та арабсько-єврейська.Оскільки латинська мова стала мовою освіти, релігії і науки в Європі, на основі давньої лексикографічної традиції з 13 століття почали укладатися різні граматики та словники. У період середньовіччя та Відродження, як і в давньогрецькій науці, мова була проблемо обговорення у філософських та філологічних працях.З 16 століття європейська цивілізація починає відкривати для себе нові народи та мови, що зумовлює потребу укладання нових словників та граматик. У багатьох країнах проводиться велика лексикографічна робота(Іспанія, Франція, Англія, Московщина).У 1660 році було укладено граматику Пор-Рояля, що мала великий вплив на подальший розвиток мовознавчої науки і стала вельми популярною у Європі. Вона базувалася на декартівській філософії, згідно з якою основними принципами побудови граматики повинні бути:логічність (раціональність),універсальність (тобто повинна бути загальною для всіх мов).

4.Порів-істор мово-во.Мово-во 19 ст-поч 20ст. Порівняльно-історичне мовознавство (лінгвістична компаративістика) - область лінгвістики, присвячена перш за все спорідненості мов, яке розуміється історико-генетично (як факт походження від загального прамови). Порівняльно-історичне мовознавство займається встановленням ступеня спорідненості між мовами (побудовою генеалогічної класифікації мов), реконструкцією прамови, дослідженням диахронических процесів в історії мов, їх груп та сімей, етимологією слів. Порівняльно-історичне мовознавство з'явилося після відкриття європейцями санскриту, літературної мови давньої Індії. Початок порівняльно-історичного мовознавства було покладено в XVIII столітті Уїльямом Джонсом. Франц Бопп досліджував порівняльним методом відмінювання основнихдієсліву санскриті, грецькому, латинською і готській, зіставляючи як коріння, так і флексії. Третім основоположником порівняльного методу в мовознавстві був А. Х. Востоков. Він займався тільки слов'янськими мовами. Востоков перший указав на необхідність зіставлення даних, які полягають в пам'ятниках мертвих мов, з фактами живих мов і діалектів, що пізніше стало обов'язковою умовою роботи мовознавців в порівняльно-історичному плані.

5.Проблема мовознавства у 20 ст.
структурна лінгвістика виникла і розвивалася у першій половині 20 стол.

на сучасному етапі розвику науки про мову чітко виділяється 4 різновидності лінгвістичного структуралізму:
1.копенгагентська школа(глосематика)

2.десприктивна школа(дистрибутивна)американського структуралізму
3.Празька(функціональна школа)

4.лондонська структуральна школа.

Ці школи хоч і мають суттєві відмінності,характеризуються і спільними рисами,а саме:

1.усі структуральні школи виступаои проти молодограматизму.

2. мовознавці усіх структуральних шкіл визнали єдиним об’єктом лінгвістики структурі різних видів мови.

3.представники усіх напрямів структуралізму вважали,що основним завданням лінгвістики є синхронне вивчення мов.

4.для усіх шкіл важлива формалізація лінгвістичного аналізу.

5. майже всі, за винятком празької школи, розгалуження структуралізму розглядають структуру як елемент іманентної системи,тобто такої системи що існує сама в собі і для себе.

Основи етнолінгвістики були вкладені Вільгельмом Гумбольдтом. Теоретично обґрунтовуючи порівняльно-історичний метод,він підкреслював:компаративістика матиме успіх тільки тоді,кол досліджуватиме мову не саму по собі,а одночасно з вивченням народного духу.

Під значним впливом цих думок Гумбольдта,як і його ідеї про мову,що маючи твірну силу,оточує звуковим ланцюжком певну етнічну групу.

Формуючи її світогляд,який може бути змінений тільки тоді,коли замінити цей звуковий ланцюг іншим,тобто коли змінити мову,виникло 2 цілком автономних напрями етнолінгвістики- європейський і американський.

6.Природа і сутність мови. Ф-ції мови. Мова і сус-во.Загальнонар мова та її диференціація. Мова, безумовно, не є біологічним явищем, бо вона не закладена в біологічній природі людини. Якщо б вона мала біологічну природу, то дитина, народившись, одразу б сама заговорила. Однак такого не буває. Дитину потрібно навчити мови. Про те, що мова не є біологічним явищем, свідчить і той факт, що межі мов і рас не збігаються. Мову не можна розглядати і як явище психічне. Оскільки психіка в кожної людини своя, неповторна, то за умови психічної природи мови на світі було б стільки мов, скільки людей.Мова - явище суспільне. Вона виникла в суспільстві, обслуговує суспільство, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза суспільством існувати не може. Функції мови.Комунікативна: мова використовується як засіб спілкування. Номінативна: предмети і явища, пізнані людиною, одержують назву (завдяки цій функції кожну мову можна розглядати як окрему своєрідну картину світу). Мислетворча: мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом творення самої думки. Гносеологічна (пізнавальна): людина пізнає світ не лише через власний досвід, а й через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. Експресивна (виражальна): мова надає можливість розкрити світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для інших людей, вплинути на них силою своїх переконань чи почуттів. Загальнонародна мова — це сукупність слів, граматичних форм, особливостей вимови й наголошення, що їх використовують люди, для яких українська мова є рідною. Загальнонародна мова охоплює діалекти, просторіччя, професійну лексику, жаргони тощо.

Вищою формою загальнонародної мови є літературна мова.