вибір джерел інформації

3. Пошук, обробка інформації та оформлення довідки про пошук.

4. Систематизація та аналіз інформації.

5. Оформлення звіту про патентні дослідження.

28.Мета та види патентного пошуку. Широта та ретроспективність патентного пошуку.

Предмет пошуку визначають виходячи з конкретних задач патентних досліджень, категорії об'єкту: винахід, корисна модель, промисловий зразок, знак для товарів та послуг.

Наступним етапом буде визначення мети пошуку.

Для винаходу (корисної моделі) як правило метою патентних досліджень є знаходження аналогів та виявлення найбільш близького до розробленого винаходу (корисної моделі) – прототипу і визначення, що на даний момент такого технічного рішення не існувало.

Для промислового зразка – метою буде знаходження аналогів та виявлення найбільш близького до розробленого промислового зразка – прототипу, щоб забезпечити конкурентоспроможність зразка і виключення невиправданого дублювання існуючих промислових зразків.

Для торговельної марки – метою буде огляд аналогічних торговельних марок зареєстрованих під такі ж саме класи товарів і послуг та промислових зразків (Згідно Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» торговельна марка не повинна відтворювала промисловий зразок права на який належать в Україні іншим особам), для забезпечення конкурентоспроможності марки і виключення невиправданого дублювання існуючих торгових марок та промислових зразків.

Існують наступні види патентних досліджень:

Тематичний (предметний) пошук є найголовнішою і найпоширенішою пошуковою процедурою. Як пошуковий зразок використовуються ключові слова, відповідні індекси різних систем класифікації, заголовки документів або його елементи, що мають суттєве значення.

Метою тематичного пошуку є перевірка матеріалів заявки на винахід на предмет наявності світової новизни, також метою може служити опротестовування виданого документа, патенту.

Іменний пошук (фірмовий) є пошуком об'єктів інтелектуальної власності, що охороняються, за даними, що відносяться до авторів винаходів, заявників, патентовласників (конкретним підприємствам, фірмам). Мета – відстеження діяльності конкурентів.

Нумераційний пошук проводиться по формальних ознаках документа (номер заявки, патенту, дата пріоритету, дата публікації). Інформація про такий номер може дійти до зацікавленої особи різними шляхами. Наприклад, на виробі поміщається позначення «Запатентовано; Патент №…». Про номер може бути згадка в науковій публікації або рекламі.

Іменний і нумераційний пошук є допоміжними видами пошуку. Як правило для всіх розглянутих об’єктів буде використовуватись тематичний пошук.

Ретроспективність (глибина) пошуку:

Стосовно винаходів (корисних моделей) ретроспективність як правило для винаходів – 20 років, для корисної моделі – 10 років, по термінам дії патентів.

Стосовно промислових зразків ретроспективність як правило складає 15 років, по терміну дії патенту.

Для торговельної марки ретроспективність складає 16 років, з моменту появи Законодавства з інтелектуальної власності в Україні (1993 р.), бо термін дії свідоцтва на неї складає 10 років і продовжується Установою по клопотанню власника свідоцтва кожного разу на 10 років, за умови сплати збору.

29. Ліцензії на право користування об’єктами інтелектуальної власності. Види ліцензій.

Ліцензія — надання за визначену винагороду (у встановленому порядку і на визначених умовах) прав на використання винаходів, промислових зразків, товарних знаків, захищених охоронними документами в Україні і за кордоном, і/або "ноу-хау" (чи інших науково-технічних досягнень) юридичним чи фізичним особам (громадянам). Ліцензіар (продавець) — країна, фірма або людина, яка продає ліцензію, а Ліцензіат — яка здобуває ліцензію. Бувають ліцензії добровільні (за прямою двосторонньою угодою), примусові (якщо патентовласник не здійснив свій винахід протягом звичайно не менше трьох років з моменту видачі патенту, то компетентний орган надає право зацікавленим особам використовувати винахід, за що вони вносять патентовласнику визначену плату), відкриті, обов'язкові. За обсягом переданих прав ліцензії поділяються на: - повні;- виключні;- одиничні;- прості (невиключні);- залежні (субліцензії). Повні ліцензії передбачають передачу ліцензіатові монопольних прав на використання винаходу (зразка, знака, "ноу-хау") у всьому їх обсязі й економічно рівнозначні продажу патенту. У діловій практиці вони зустрічаються порівняно рідко й в основному тоді, коли дрібні фірми й окремі особи уступають свої права великим компаніям. За виключною ліцензією продавець (ліцензіар) надає лише одному продавцю (ліцензіатові) виключне право використання об'єкта угоди, а сам позбавляється права як на видачу, так і (в принципі) на самостійне використання об'єкта угоди. Одинична ліцензія видається теж лише одному ліцензіату і виключає можливості видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіатором цього об'єкта у зазначеній сфері. За договором про просту (невиключну) ліцензію Ліцензіар (продавець) дозволяє Ліцензіатові (покупцю) в обговорених межах використовувати об'єкт угоди, але залишає за собою право як самому використовувати його, так і видавати на тих же умовах ліцензії третім особам. Прості (невиключні) ліцензії видаються на недовго живучі товари, товари масового попиту або в країни з ємним внутрішнім ринком. У цьому випадку декілька ліцензіатів швидше освоять ринок. Ліцензія залежна (субліцензія) — ліцензія, яка видана Ліцензіатом (покупцем) іншій особі на право використання винаходу від імені Ліцензіата, що володіє повною або винятковою ліцензією, якщо така видача не суперечить умовами ліцензійної угоди.

30.Способи вартісної оцінки об’єктів інтелектуальної власності.

Вартість є однією з основних ознак товару. Щоб продати права на об'єкти інтелектуальної власності чи використати їх у власному виробництві, необхідно визначити їхню вартість. Оцінка вартості ІС здійснюється з метою визначення:

- оподатковуваної бази майна фірми;

- вартість інтелектуальної (промислової) власності, яка вноситься в статутний капітал;

- вартість виключних прав, що передаються на основі договору;

- розміру компенсації, яку треба виплатити власнику ІС за порушення його майнових прав.

До об’єктів інтелектуальної власності можна віднести:

- патенти і технології;

- торгівельні знаки і бренди;

- інформаційне програмне забезпечення;

- програмні продукти;

- права копіювання;

- франчайзінгові права.

Рекомендованим методом встановлення вартості прав на перераховані ОІВ є доходний метод. Крім програмного забезпечення, для якого підходить витратний.

Нематеріальні активи ОІВ, до яких застосовуються методи оцінки вартості:

- права на знаки для товарів та послуг;

- права на об'єкти промислової власності;

- авторські та суміжні права;

- гудвілл (репутація фірми).

Основні способи вартісної оцінки об’єктів інтелектуальної власності:
- витратний підхід – сукупність методів оцінки вартості об'єкта оцінки, заснованих на визначенні витрат, необхідних для відновлення або заміщення об'єкта оцінки, з урахуванням його зносу;
- ринковий (порівняльний) підхід;
- доходний підхід - сукупність методів оцінки вартості об'єкта оцінки, заснованих на визначенні очікуваних доходів від об'єкта оцінки.

Витратний підхід (на основі активів) заснований на припущенні, що вартість об'єкта ІВ дорівнює вартості витрат на його створення, або заміщення та доведення до робочого стану у поточних цінах, і подальшому корегуванні (зменшені) на суму його зносу (амортизації).

Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об'єкта інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним витратам на створення об'єкта інтелектуальної власності, тобто без прибутку.

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об'єкти ІВ припускає використання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об'єкта, що оцінюється, з аналогічними по призначенню, якості і корисності об'єктами, які були продані на цей час на аналогічному ринку.

Використання доходного підходу здійснюється за умови можливості отримання доходів від використання ІВ - різниці за проміжок часу між грошовими надходженнями і грошовими виплатами, яку отримує правовласник за предоставлене право користування ІВ.