Склад та економічний зміст витрат страховика

Витрати страховика пов’язані із двоїстим характером його діяльності, яка передбачає проведення власне страхування (страхових операцій) і виконання страховиком ролі активного інвестора, тобто інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів страхових резервів та власних коштів. Вділяють такі види витрат страховика:

1. витрати на проведення страхових операцій, що становлять собівартість страхової послуги;

2. витрати на проведення інших операцій, які супроводжують одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів.

У широкому розуміння собівартість – сукупність усіх витрат страховика з надання послуг, як безпосередніх. Спрямованих на здійснення виплат з відшкодування збитків або страхових сум та на ведення страхової справи, так і опосередкованих, тобто витрат, пов’язаних із забезпеченням фінансової стійкості страхової компанії (формування запасних та резервних фондів).

У вузькому розумінні собівартість – це витрати страховика на ведення страхової справи.

Витрати страховика складаються з витрат на проведення страхових операцій (формують собівартість страхової послуги) і витрат на проведення інших операцій (супроводжують одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів).

Витрати на проведення страхових операцій складають від 60 до 90 % їх загального розміру. За економічним змістом їх поділяють на три великі групи:

1. виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;

2. виплати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;

3. витрати на утримання страхової компанії.

Найважливіша стаття витрат страховика, що виправдовує його існування – виплати страхових відшкодувань (за умови майнового страхування, страхування відповідальності і підприємницьких ризиків) і страхових сум (за умови особистого страхування). Це ті витрати, які відповідно до структури тарифної ставки, забезпечуються нетто-преміями страхових тарифів.

Друга і третя групи витрат об’єднуються поняттям “витрати на ведення страхової справи”. Вони є основним складовим елементом навантаження як складової частини страхового тарифу і мають свої специфічні особливості.

Витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування в спеціальній економічній літературі і в страховій практиці поділяють на аквізиційні, інкасаційні і ліквідаційні.

Аквізиційні витрати – це виробничі витрати страховика, пов’язані із залученням нових страхувальників і укладанням нових страхових договорів за посередництвом страхових агентів. Вони можуть включати оплату послуг із розробки умов, правил і актуарних розрахунків з нових видів страхування, комісійну винагороду страховим посередникам, оплату послуг спеціалістів, які оцінюють прийняті на страхування ризики, витрати на рекламу та інші.

Інкасаційні витрати – це витрати пов’язані із обслуговуванням готівкового обігу з надходження страхових платежів (страхових премій), тобто на оплату праці службовців компанії, які забезпечують отримання готівкових грошей, втрати на виготовлення бланків квитанцій і відомостей щодо прийому страхових премій, на оплату банківських послуг та інші.

Ліквідаційні витрати – це витрати, пов’язані із ліквідацією збитку, спричиненого страховим випадком, тобто витрати на оплату праці особам, зайнятим ліквідацією збитку, судові витрати, поштово-телеграфні витрати, витрати на оплату банківських послуг, пов’язаних з виплатою страхового відшкодування, відрахування в резерв збитків та інші.

Разом із страховими виплатами зазначені витрати відрізняють витрати страховика від витрат інших суб’єктів господарювання.

Витрати на утримання страхової компанії – це ті самі адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який суб’єкт господарювання: заробітна плата персоналу компанії з нарахуваннями, плата за оренду приміщення, оплата комунальних послуг, послуг зв’язку, витрати на відрядження, утримання й обслуговування транспорту, амортизаційні відрахування та інші, які відповідно до чинного законодавства відносяться на собівартість страхової діяльності. Управлінські витрати можуть поділятись на загальні витрати управління і витрати з управління майном. Вони не пропорційні зібраним страховим платежам.

Страховики несуть також витрати, пов’язані із забезпеченням процесу інвестуванням і розміщення тимчасово вільних грошових коштів, тобто управління своїми активами. Інші витрати, що пов’язані з управлінням активами – це оплата послуг фінансово-кредитних установ, які діють на ринку цінних паперів; витрати, пов’язані з одержанням доходів від інших (крім страхових та інвестиційних) господарських операцій.

Окремо виділяють організаційні втрати, пов’язані із заснуванням страхової компанії. Воно по суті є активами страховика, тобто його інвестиційними.

В спеціальній економічній літературі витрати на проведення страхування і перестрахування за своїм еквівалентним змістом поділяють на:

1. постійні і змінні;

2. залежні і незалежні;

3. загальні і часткові.

Змінні витрати відносяться до окремих видів страхування (страхового полісу). Постійні витрати не можуть бути віднесені на окремий вид, а розподіляються на весь портфель укладених договорів страхування. Поняття постійних і змінних витрат використовують в актуарних розрахунках за договорами страхування з терміном дії більше 1 року. У діяльності страховика змінні витрати займають основне місце, тоді як питома вага постійних витрат доволі незначна.

Витрати на ведення справи можуть бути пов’язані і не пов’язані із зміною страхової суми. Деякі з них можуть мати одночасно характер залежних і незалежних.

У вітчизняній страховій практиці у складі витрат страховика не виокремлюються специфічні витрати.

Загальний обсяг витрат страховика впливає на фінансовий результат діяльності страховика.