Павло алепський[§] про освіту в Україні у XVII ст

НАРОДНА ПІСНЯ ПРО БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ТА ПРО БИТВУ ПІД ЖОВТИМИ ВОДАМИ (середина XVII ст.)

Чи не той то хміль, що коло тичин в’ється?

Ой, той то Хмельницький, що з ляхами б’ється.

Чи не той то хміль, що по пиві грає?

Ой, той то Хмельницький, що ляхів рубає.

Чи не той то хміль, що у пиві кисне?

Ой, той то Хмельницький, що ляшеньків тисне.

Гей, поїхав Хмельницький к Золотому Броду, –

Гей, не один лях лежить головою в воду.

«Не пий, Хмельницький, дуже Золотої Води, –

Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди».

«А я ляхів не боюся і гадки не маю –

За собою великую потугу я знаю,

Іще й орду татарськую за собою веду, –

А все тото, вражі ляхи, на вашу біду».

Ой, втікали вражі ляхи – погубили шуби

Гей, не один лях лежить, вищеривши зуби!

Становили собі ляхи дубовії хати, –

Ой, прийдеться вже ляшенькам в Польщу утікати.

Утікали вражі ляхи, де якії повки[††]

Їли ляхів собаки і сірії вовки. <..>

Українські народні думи та пісні. – 1955. – С.92-93.

ІЗ УКАЗУ ПЕТРА І ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ЦЕНЗУРИ НАД ДРУКОВАНИМИ ЦЕРКОВНИМИ КНИГАМИ В УКРАЇНІ (1720 р.)

<..> А и оные церковные старые книги, для совершенного согласия с великороссийскими, с такими же церковними книгами сравнивать прежде печати, с теми великороссийскими печатьми, дабы никакой розни й особого наречия в нем не было. А других никаких книг, ни прежних, ни нових изданий, не обьявляя об оных в духовной коллегии, й не взяв от оной позволения, в тех монастырях не печатать, дабы не могло в таких книгах никакой в церкви восточной противности й с великороссийской печатью несогласия произойти.

Україна: Наука і культура. Вип. 26-27. – К., 1993. – С. 95.