Класичні героїчні епоси

Класичний епос є витвором усної колективної та писемно-індивідуальної традиції. До видатних епічних творів пізнього Середньовіччя належать російські билини, героїчні пісні балканських народів, поеми (вірменська «Давид Сасунський», французька «Пісня про Роланда», іспанська «Пісня про мого Сіда», німецька «Пісня про Нібелунгів») та ін. Ці твори демонструють специфіку бачення історичних подій середньовічною людиною та втілюють ідеали, які й упродовж попередніх століть визначали першооснови життя. Як зазначав Г. Гачев, епос – «перший універсальний акт свідомості суспільства», поетичне свідчення творення державності, тому кожен народ прагнув до створення таких монументальних форм. Витоками класичного епосу «були історичні перекази і багатющий арсенал образних засобів архаїчного епосу».

У Західній Європі з Х століття утворився інститут народних мандрівних співців і акторів. У Франції їх називали жонглерами, в Іспанії – хугларами, у Німеччині – шпільманами. Із часом під впливом церкви та в залежності від специфіки творчої манери виконавців із груп жонглерів та шпіль­манів виокремилися потішники (виразники народної культури) та читці високих жанрів – епосу й духовних релігійних віршів. Недоброзичливе ставлення світської влади та аскетично налаштованої церкви до діяльності мандрівних акторів знайшло своє вираження в ряді утисків: вони втрачали право спадкоємності, не допускалися до причастя, не могли бути поховані в освяченій землі тощо. na("Источник: Средние века и Возрождение\n BAAA4CAA5B46755A594D5C5E23606D9A5E257F78B49751716D5C4368594A4F995F296F75415D23A27978474E7B6A544BA571534A574032A4B8565C25617AB85941666F5B4DAB947F5B43503865675F433A7DB465454EBF785D4FA9944648578F3C7B7C54572E73667A524D72645450A55A505458562C65704491246C707A52507C6158527994404F574B2468679A593A707A685F577A7B52437A94555F505E3B6A704854207E7976465263B198526558519A5F4AE9756A5A912F677D69454277785D4879595F4B4B53")

Орієнтація на історію визначила специфіку класичного героїчного епосу. У поемах зрілого Середньовіччя відбито народну точку зору на важливі для національної історії події, що відбувалися в «епічну» добу.

Події відтворено на конкретному географічному й етнічному тлі. У ХІ–ХІІІ століттях племінні інтереси поступово нівелювалися, зливаючись із національними, державними. Тому в поемах більшості народів мотив захисту роду трансформувався в тему відстоювання інтересів держави. Еволюцію героїчного епосу на західноєвропейській території доби пізнього Середньовіччя можна простежити на прикладі німецького твору («Пісня про нібелунгів»), що містить цілий ряд архаїчних рис, іспанської («Пісня про мого Сіда») та французької («Пісня про Роланда») поем, що є більш зрілими художніми явищами. Епізод смерті героя (як невід’ємна частина сюжету героїчного епосу) увиразнює тогочасне розумiння суспiльної моральної поведiнки та соціального iдеалу. У період розпаду патріархально-родових стосунків та зародження феодально-родових міжусобиць епічний герой гине в сутичках із родичами (убивство Зігфріда, загибель Гунтера та його братів у німецькому епосі). За умов сформованої народної самосвідомості він приймає смерть під час бою як захисник своєї країни (смерть Роланда у французькій поемі).

У порівнянні з архаїчним, у класичному епосі дійсність змальовано більш достовірно. Цьому сприяли як зменшення ролі казково-міфологічних деталей, так і розробка суспільно-важливих тем (відданість державі, захист країни від завойовників, вірність королю, засудження феодального розбрату тощо).

Новаторство періоду позначилося й на образній системі творів. «Міфологічні образи (по мірі того, як племінна свідомість у зв'язку з етно-політичною консолідацією підіймалася до державної й національної) поступово витіснилися історичними» / Жорж Дюба /.

Персонажі часто мали реальних прототипів (Карл Великий, Роланд у французькій літературі; Марко Королевич у сербському або Сід в іспанському епосі та ін.). Із метою ідеалізації героїв у творах застосовано різке протиставлення протагоніста його супротивникам. Важливим щодо розуміння героїки епосів є твердження К. Юнга про те, що образ героя – це «архетип, який існує з давніх давен» [45, с. 73], генетично пов'язаний з міфічним Героєм Змієборцем.

На художньому рівні класичному героїчному епосу властива стійка система художніх засобів: сталі епітети, гіперболізація, зачини й кінцівки, триразові повтори, поширені діалоги тощо.

Типологічна спільність героїчних поем, створених різними народами Європи, що виявляється на ідейно-тематичному та художньому рівнях пояснюється рядом історичних явищ. Передусім ці тенденції обумовлені однаковим рівнем історичної свідомості та близькістю етнічної куль­тури країн на етапі формування феодальної епохи. Крім того, схожою була й історична ситуація, що підлягала художньому узагальненню. Засобом же передачі суб’єктивної думки співців послуговувала образна мова, що має спільні корені в європейському фольклорі. Незважаючи на певну типологічну спорідненість героїчного епосу народів Західній Європі, у національних літературах є багато неповторних, специфічних рис.

Спільні ознаки героїчних поем зрілого середньовіччя:

· в основі - історичні події, поетично переосмислені з точки зору народної свідомості, ідеалів та інтересів;

· провідна тема - вірне служіння монарху, б-ба за незалежність батьківщини;

· головний герой - людина знатного походження, не має міфологічних якостей, але наділений відвагою та мужністю;

· традиційна композиція - зачини й кінцівки, триразові повтори, поширені діалоги, різке протиставлення головного героя його суперникам;

· стійка система художніх засобів: сталі епітети, гіперболізація, ідеалізація героїв.