Культура мови. Наголос

З вимовою звуків і звукосполучень якнайтісніше пов'язаний на­голос. Його роль у фонетичній системі досить важлива. Наголос за­вжди падає на голосний звук посиленням голосу при артикуляції мовних органів, причому він може падати на будь-який склад у слові. Наприклад: пра-ця, пра-цю-ю, пра-цю-ва-ти, пе-ре-пра-цю-вав-ся.

Наголос в українській мові різномісний, рухомий. Він може змі­нювати своє місце в похідних словах не лише при словотворенні, а й при зміні граматичної форми того самого слова, що засвідчує йо­го рухомість: стіл - стола - столу - столом; відіграє - відіграє; роблю - робиш - роби; високий - вищий; триста - трьохсот -трьомастами. У деяких словах наголос нерухомий і закріплений за певним складом при словозміні: вишня - вишні - вишнею - на вишні; думай - думаю - думаєш - думатимуть тощо. Але: вишня - вишневий - вишняк (при словотворенні). У словах, що мають лише один склад, наголос не має видільної функції і голосний звук зберігає ознаки наголошеного, за винятком тих випадків, коли неповнозначні слова разом із повнозначними утворюють одне фонетичне слово на зразок: під березою - [під^бе^ирезо^уйу], на столі - [на^сто^ул'і], знай же - [знайуне]. Тоді, як правило, наголос ставиться у повнозначному слові. У кожному слові чи словоформі має бути один наголос, місце якого продиктоване мовною практикою і закріплене літературною орфоепічною нормою. У складних словах фіксується так званий по­бічний наголос, що вимовля­ється з меншим напруженням голосу. Наприклад: життєрадісний, радіотелеграма, свіжоспечений.

Відступ від орфоепічних норм наголошування слів може пору­шити мовне спілкування, оскільки наголос нерідко виконує не лише форморозрізнювальну, а й словорозрізнювальну функцію. Пор.: атлас (альбом) - атлас (тканина); сестри (род. відм. одн.) - сестри (наз. відм. мн.); дорога (іменник) - дорога (прикметник); обід (у колеса) – обід (споживання їжі); на березі (від берег) – на березі (від береза); брати (дія) – брати (мн- від брат); образи (мн. від образ) – образи (мн. від образа) – образи (ікони); захід (у значенні «рух небесного світила»; заходження кудись; намір дії), проте лише захід (у значенні «сторона світу» або «дія, засіб для досягнення чогось»), плакати (дія) – плакати (гасла) тощо. У випадках багатозначності слів наголос може слугувати засобом розрізнення значень. Пор. батьківщина (спадщина) і Батьківщина (Вітчизна), окісний (від окіст) і окісний (від окістя), господарський (від господар) і госпо­дарський (від господарство) тощо.

Бід місця наголосу в деяких паралельно вживаних формах слів може залежати вибір закінчення, наприклад: зі стола - зі столу, біля моста - біля мосту, з двора - з двору, у гаї - у гаю.

Орфоепічні норми наголошування окремих слів у процесі роз­витку мови могли змінюватися. Про це свідчить наявність в укра­їнській мові незначної кількості слів з подвійним наголосом, але таких, що зберігають єдине, властиве їм лексичне значення. Наприклад: апостроф, також, зокрема, завжди, назавжди, договір, зерно, без ладу, васильки, закінчив, простий, догола, надвоє, байдуже, помилка, посеред, нашвидкуруч, ялинковий тощо.

Подвійний наголос може виконувати також і стилістичну роль. Наприклад: слова з наголосом на першому складі глибоко, висо­ко, широко є загальновживаними, а з наголосом на другому складі глибоко, високо, широко – це книжні слова (поетизми). У деяких ви­падках подвійний наголос веде до розрізнення лексико-семантичних розрядів слів у межах однієї частини мови. Наприклад: волошковий настій, волошкова настоянка (відносний прикметник), а волошковий колір, волошкові очі (якісний).

Необхідною ознакою культури усного мовлення є обов'язкове дотримання і постійне випрацювання навичок правильного наго­лошування слів, яке в умовах впливу діалектного мовлення та особ­ливо в умовах впливу російської мови нерідко порушують мовці. Наприклад, під впливом діалектного мовлення спостерігаємо пору­шення наголосу найчастіше в дієслівних формах: веземо замість веземо; роблю замість роблю; ношу замість ношу; несемо замість несемо; звемо замість звемо; знайдемо замість знайдемо; занесла за­мість занесла тощо.

З метою усунення помилкового і запам'ятовування правильного наголошування слів необхідно звертатися до орфоепічних словників, у яких подано не лише правильну вимову звуків і звукосполучень, а й правильне наголошування слів та їх правопис.

Наведемо приклади частовживаних слів, у яких під впливом ро­сійської мови мовці нерідко порушують наголос.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! В українській мові, на відміну від росій­ської, у більшості двоскладових прикметників наголос падає на за­кінчення: гіркий, тонкий, легкий, малий, старий, новий, м'який, тісний, пісний, вузький, чуткий, низький тощо. Завжди наголо­шеним є зменшено-пестливий суфікс -еньк- у похідних словах: добренький, тоненький, легенький та ін.

ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ наголошення деяких слів, у яких найчастіше порушується наголос: асиметрія, бюлетень, вимога, вимова, випадок, грошей, дітьми, довідник, заіржавіти, зубожіти (і в усіх похідних – зубожілий, зубожіння тощо), діалог, каталог, квартал, кілометр, маркетинг, ненавидіти (і в усіх похідних – ненависть, ненависний, але: ненависництво, ненависницький), пасквіль, поляк, псевдонім, свердло, симетрія, феномен, цемент, центнер.

Запам'ятайте наголос

Деякі цікавинки:

Складні випадки перекладу:

- супруги (те, которые впрегаются в упряжку) – подружжя (ті, які є стають друзями);

- невеста (невесть, кто) – наречена (названа, призначена Долею, Вищими силами);

- смирно! (быть смиренным) – струнко! (бути натягнутим як струна (зовнішній вигляд);

-больница (там, где болеют) – лікарня (там, де лікують);

- супруга (жінка, яка в упряжці) – дружина (друг, побратим – у давнину "військо", "друзі", "побратими");

- брак (что-то некачественное) – шлюб (ті, хто любиться).

3. Офіційно-діловий стиль. Написання автобіографії.

Одна з найважливіших умов культури спілкування – дотримання мовного стилю.

Мовний стиль – це сукупність мовно-виражальних засобів, зумовлених змістом, метою і функцією висловлювання.

В українській літературній мові виділяють такі функціональні стилі: побутовий (розмовний), художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, конфесійний.

Отже, залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбувається певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших для певної мовної ситуації співвідносних варіантів форм, слів, словосполучень, конструкцій речень.

Характерні риси офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид літературної мови, що використовується в офіційному спілкуванні (між установами, окремою особою і установою, між посадовими особами; ділові стосунки на виробництві). Це стиль ділових паперів – законів, договорів, розпоряджень, постанов, заяв, резолюцій, протоколів, актів, наказів, анкет тощо.

Обслуговуючи потреби суспільства в державному, громадському, економічному й політичному житті, тексти офіційно-ділового стилю мають виразні відмінності й у межах того самого жанру. Однак для всіх текстів цього стилю характерні й спільні мовні риси, зумовлені специфікою його використання:

1. Наявність реквізитів, що мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення та способу оброблення. Закріплення за реквізитами постійного місця робить документи зручними для зорового сприймання, спрощує їх опрацювання. Підпис є обов'язковим реквізитом будь-якого документа.

2. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні. Діловий стиль зазвичай позбавлений образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

3. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів.

Найхарактерніші прояви стандартизації такі:

а) широке вживання готових словесних формул типу: у зв 'язку з, відповідно до, з метою, згідно з, залежно від що спрощує й полегшує процес укладання окремих видів документів;

б) повторюваність тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій як результат досягнення однотипності вираження думки.

4. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику.

5. Для чіткої організації роботи з документами текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

6. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із значенням позачасовості, постійності дії: рішення надсилається, виробнича рада розглядає, має місце. Вживаються і такі звороти: згідно з оригіналом, складено й завірено (засвідчено) у двох примірниках, вжити заходів, визнати за можливе, звернутися в заявою, надати слово, оголосити подяку, перерахувати кошти, накласти резолюцію, довести до відома, давати згоду, вирішити питання.

7. Найхарактерніші речення – прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо). Вживаються також складні речення із сурядним і підрядним зв'язком.

Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень, точності й однозначності сприймання позначуваних понять, стислості, економності формулювань.

Автобіографія

Автобіографія – документ, у якому особа описує своє життя та діяльність власноручно у хронологічній послідовності з посиланням на склад сім'ї. Основна вимога до такого документа – досягти вичерпності потрібних відомостей і лаконізму викладу.

Кожне нове повідомлення починається з абзацу. Усі відомості про себе викладають у розповідній формі від першої особи і таким чином, щоб можна було скласти уявлення про життєвий шлях, кваліфікацію та громадську діяльність автора.

В автобіографії наводяться такі відомості:

– назва виду документа (автобіографія);

– прізвище, ім'я по батькові автора (теперішні та колишні, якщо були зміни) у називному відмінку;

– число, місяць, рік та місце народження;

– відомості про навчання;

– відомості про трудову діяльність;

– участь у громадському житті;

– короткі відомості про батьків (прізвище, ім'я по батькові теперішні та колишні (якщо були зміни), дата народження (смерті, якщо померли), де й ким працюють;

– сімейний стан та склад сім'ї;

– судимість, перебування під слідством близьких та рідних;

– паспортні дані, домашня адреса і номер телефону;

– дата складання (ліворуч), підпис (праворуч).

Автобіографія зберігається в особовій справі.

Зразок автобіографії

Автобіографія

Я, Іващенко Катерина Андріївна, народилася 9 травня 1985 року в селі Лебедівка Вишгородського району Київської області. Українка, громадянка України.

З вересня 1992 року до липня 2003 року навчалась у Лебедівській середній школі, де одержала атестат про середню освіту.

У липні 2003 року вступила до Науково-навчального інституту підготовки кадрів кримінальної міліції Київського національного університету внутрішніх справ на факультет підготовки кадрів кримінальної міліції. Зараз навчаюсь на З курсі, проживаю в гуртожитку інституту.

Батько, Іващенко Андрій Максимович, 1960 року народження, проживає у м. Вишгороді, працює директором Вишгородської середньої школи № 2.

Мати, Іващенко (Ткачук) Вікторія Анатоліївна, 1965 року народження, проживає у м. Вишгороді, працює вчителем української мови та літератури Вишгородської середньої школи № 5.

Брат, Іващенко Сергій Андрійович, 1990 року народження, учень Вишгородської середньої школи № 5.

Ні я, ні близькі родичі до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягалися.

Паспортні дані: серія МР 69334, виданий УМВС м. Вишгорода 16.10.2001.

Домашня адреса: вул. Київська, 24, кв. 216, м. Вишгород, 52002.

01.12.2014. (підпис)

ІІІ. Домашнє завдання. Вивчити правила. Довиконувати вправи. Написати автобіографію за зразком.

Знайомтесь:

Григорій Сковорода

(1722-1794)

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака.

У дитинстві малий Гриць дуже любив сидіти під вербою, спостерігати за навколишнім світом і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо хлопець вражав своєю допитливістю, до того ж у нього виявився незвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця нотної грамоти і поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію.

У 1738 році здійснилася давня мрія хлопця — навчатися у Києво-Могилянській академії. Григорій став одним з найретельніших, особливо наполегливих і тямущих студентів.

З 1742 по 1744 рік жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом, створював музику на власні вірші. Навчання продовжив в Київській академії.

У 1750 році у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн.

Повернувся в Україну у 1753 році, викладав поетику в Переяславському колегіумі. Був старанним, чесним і неординарним учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Отже, учив, як жив, а жив, як навчав — найкраща риса педагога. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший філософський твір, основою якого є думка, що ледарство — найбільша людська вада. Студенти любили вчителя, але той незабаром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів: можновладці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: «Весь світ спить, пора прокидатися!». Написав для слухачів курс поетики «Роздуми про поезію і порадник до майстерності оної».

Протягом 1754 – 1759 pоків жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову» (1760 р.), склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики.

У 1766 році філософ написав трактат «Вхідні двері до християнської доброчинності», наступного року філософські твори «Наркіс. Розмова про те: взнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе».

Протягом 1769 – 1774 років Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу». У 1775 – 1776 роках були написані твір «Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська («Ізраїльський змій») та «Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова». Твори «Суперечка архістратига Михайла з сатаною про те: легко бути благим», «Пря Біса з Варсавою» були написані в 1783 – 1784 роках. У 1785 році Сковорода об’єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень». У 1787 році він написав «Вдячного Еродія» і «Убогого Жайворонка», а у 1791 році завершив філософський твір «Діалог. Ім’я йому – Потоп зміїний».

І з 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами; щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. «Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? — відповів великий просвітитель бєлгородському єпископові на прохання стати ченцем. Ченці Києво-Печерської лаври, у свою чергу, вмовляли: «Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і окрасою обителі». На це Григорій Савич саркастично сказав: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння умножати собою не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому! Світ мене не впіймає». І таки не впіймав! Не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар’єру купити розум, честь та волю Сковороди. Щастя письменник вбачав не в маєтках і славі, а в житті за совістю; шляхом до щастя вважав самопізнання. Навіть Катерині II Сковорода не побоявся виповісти: «Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця». Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки.

Сковорода навчав що в природі — краса, гармонія, а в суспільстві — несправедливість, і щоб змінити макросвіт (навколишнє), треба кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого). З цією думкою тісно пов’язана його ідея «сродної праці»: пізнавай себе, а пізнавши — удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця: один ходить за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пасти череду. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Веління природи — це веління Бога в людині. Пізнання природи — це пізнання Бога.

У 72 роки поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» — запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час». Коли ж гості роз’їхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту білизну, ліг на лаві й… заснув навіки. Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури

Всякому місту – звичай і права

Всякому місту — звичай і права,

Всяка тримає свій ум голова;

Всякому серцю — любов і тепло,

Всякеє горло свій смак віднайшло.

Я ж у полоні нав'язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,

Федір-купець обдурити прудкий,

Той зводить дім свій на модний манір,

Інший гендлює, візьми перевір!

Я ж у полоні нав'язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,

Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак,

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.

Я ж у полоні нав'язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,

З диспутів учню тріщить голова,

Тих непокоїть Венерин амур *,

Всяхому голову крутить свій дур.

В мене ж турботи тільки одні,

Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть — як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик то чи цар,—

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь...