Міжнародні стандарти ISО серії 14000

Захист навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів — найважливіші проблеми сучасності. Ці проблеми актуальні для всіх країн світу, оскільки вирішення на національному рівні не може бути ефективним. Багато ресурсів планети є, по суті, надбанням людей всього світу. Не знають державних кордонів атмосферне повітря, води світового океану, ряд тварин.

Водночас взаємовідносини людини і природи стають усе більш напруженими. Щорічно у світі добувається понад 4 млрд тонн нафти і природного газу, понад 2 млрд тонн вугілля, майже 20 млрд тонн гірської маси у вигляді руди і супутніх гірських порід, в навколишнє середовище викидається значна кількість виробничих і побутових відходів, які забруднюють повітря, ґрунт, воду. За даними Всесвітньої організації охорони здоров´я, 40 тис. хімічних речовин, які використовує людство, шкідливо впливають на здоров´я людини, що загрожує вимиранням, біологічною та генетичною деградацією населення планети.

Забруднення навколишнього середовища завдає збитків країнам на десятки мільярдів доларів.

Отже, проблема навколишнього середовища за самою своєю природою є міжнародною і може бути вирішена тільки на міжнародному рівні. Про це вперше було заявлено в червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро на конференції представників більш як 170 країн світу, організованій під егідою ООН і присвяченій проблемам навколишнього середовища. На конференції зроблено такий висновок: "Людство здатне зробити розвиток поступальним, забезпечити, щоб він задовольняв проблеми сучасності, не піддаючи ризику здатність наступних поколінь задовольняти свої потреби".

Після цієї міжнародної зустрічі стало зрозумілим, що економічні, екологічні та соціальні завдання необхідно вирішувати одночасно з позицій єдиної стратегії, яка в розвинених країнах отримала назву "поступального розвитку".

Концепція поступального розвитку має три аспекти: екологічний, економічний і соціальний. Тільки комплексне вирішення всіх трьох завдань поступального розвитку — зростання економіки при одночасному поліпшенні екологічного стану і вирішення соціальних проблем — дозволить реалізувати цю прогресивну стратегію.

Послідовне управління навколишнім середовищем базується на таких основних принципах:

ліси, рибні угіддя та інші природні багатства, які відновлюються, мають використовуватися лише тією мірою, якою вони можуть відтворюватися й поновлюватися;

нафта, природний газ, вугілля та інші невідновлювані природні багатства мають використовуватися якомога меншою мірою там, де можливе застосування відповідних замінників, зокрема відновлюваної енергії вітру та сонця;

викиди шкідливих речовин, таких як двоокис вуглецю, не мають бути більшими, ніж адаптивна здатність навколишнього середовища.

Україна відстає від світової спільноти у вирішенні глобальних і регіональних екологічних проблем, тому що, як висловився один із провідних американських промислових екологів Карл Адамс: "У вас не стільки зона екологічного лиха, скільки зона екологічного дрімучого неуцтва".

Основне місце в реалізації концепції поступального розвитку для України, екологічна ситуація, в якій може бути охарактеризована як кризова, посідає законодавство в галузі регулювання відносин щодо використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища й гарантування екологічної безпеки.

Сучасне економічне законодавство в Україні включає п´ять основних блоків законодавчого і підзаконного регулювання.

Конституційне регулювання економічних правовідносин, яке закріплює найбільш важливі принципи та форми використання природних ресурсів на різних юридичних титулах, декларує низку екологічних прав громадян, вимоги щодо охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки у процесі реалізації функцій різних державно-правових структур влади.

Так, у Конституції України, у статті 16 записано: "Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов´язком держави". А у статті 66 зазначається: "Кожен громадянин зобов´язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати заподіяні ним збитки".

Еколого-правове регулювання, що ґрунтується на нормах Закону України "Про охорону навколишнього середовища" від 25.06.91 p., який передбачає мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки. Розвиток цього Закону знайшов своє відображення в Законі України "Про екологічну експертизу" (1995 p.), Земельному, Водному та Лісовому кодексах (1992, 1995, 1994 p., відповідно), в Кодексі України про надра (1994 p.), Законах України "Про тваринний світ" (1993 р.), "Про охорону атмосферного повітря" (1992 р.), "Про природно-заповідний фонд" (1992 p.).

Вказаними законами закріплено цілий пакет екологічних прав громадян, що базуються на загальнолюдських, природних правах, в тому числі:

праві на безпечне для життя і здоров´я довкілля;

праві на отримання повної та достовірної інформації про стан довкілля і його вплив на здоров´я людей;

праві на участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

праві на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

праві на участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього середовища;

праві на регіональне і комплексне використання природних ресурсів;

праві на отримання екологічної освіти;

праві на об´єднання у громадські природоохоронні формування;

праві на участь в обговоренні проектів законів та екологічно значущих проектів і рішень;

праві на подання до суду позовів до фізичних і юридичних осіб про відшкодування збитків, заподіяних їхньому здоров´ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище.

Регулювання екологічних правовідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства у сфері здійснення широкого кола позитивної діяльності:

законотворчої;

науково-технічної;

підприємницької;

зовнішньоекономічної тощо.

Вказана діяльність має бути спрямована на впровадження системи еколого-правових вимог у процесі її здійснення щодо використання екологічної безпеки.

Міжнародно-правове регулювання за допомогою ратифікованих Верховною Радою України міжнародних концепцій на рівні ООН, Європейського Союзу, дво- та багатосторонніх угод України з іншими країнами світу, а також прийняттям як національних міжнародних стандартів ISO 14000 на системи управління навколишнім середовищем.

Регулювання екологічних правовідносин нормами забезпечувальних галузей законодавства, що визначають підстави та особливості притягнення певних осіб до дисциплінарної, адміністративної, майнової та кримінальної відповідальності.

Так, згідно зі статтею 52 Кодексу України про адміністративні правопорушення — псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель хімічними і радіоактивними речовинами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами, а так само невжиття заходів щодо боротьби з бур´янами тягнуть за собою накладання штрафів на громадян від шести до двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів, а на посадових осіб — від восьми до п´ятнадцяти неоподаткованих мінімумів їхніх доходів.

Приховування або перекручування відомостей про екологічний стан чи захворюваність населення згідно з Кримінальним кодексом України карається виправними роботами терміном до одного року або штрафом від 60 до 160 мінімальних розмірів заробітної плати.

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 29.10.92 p. № 2751-ХІІ, встановлено порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій та об´єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього середовища.

Варто зазначити, що, на жаль, в Україні протягом тривалого часу основним завданням було виявлення і покарання винних у забрудненні навколишнього середовища, фіксація й аналіз наслідків техногенного впливу на природу і людину, в той час як весь цивілізований світ давно відійшов від цієї оборонної концепції. Всі перейшли до активного перетворення промислового і сільськогосподарського виробництва, яке отримало назву "екологізація".

Екологізацією називають стратегію перетворення виробництва, за якої метою є не тільки задоволення потреб людини, а й поліпшення екологічних характеристик виробничого об´єкта. Основним принципом екологізації є системний підхід, який розглядає удосконалення природно-технічних систем і взаємного впливу їхніх складових.

Проблеми захисту навколишнього середовища тісно пов´язані із проблемами захисту зайнятих на виробництві, тому вони регулюються аналогічними нормативними документами. В Україні це Закон "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14.10.92 р. та стандарти системи безпеки праці, які регламентують вимоги до організації робіт щодо забезпечення безпеки й організаційно-методичні основи стандартизації у сфері безпеки праці, а також вимоги і норми для небезпечних і шкідливих виробничих факторів, безпеки й виробничого обладнання, технологічних процесів, засобів захисту працівників тощо.

У цьому розділі розглядаються основні положення системи стандартів з управління навколишнім середовищем (ДСТУ ISO 14000), а також питання екологічного маркування продукції.

Норматвні документи

Система управління навколишнім середовищем — це частина загальної системи менеджменту, яка включає організаційну структуру, діяльність щодо планування, обов´язки, відповідальність, досвід, методи, процеси і ресурси для формування, здійснення, аналізу та реалізації екологічної політики.

Враховуючи те, що управління навколишнім середовищем за своєю природою є міжнародною проблемою, яка може бути вирішена тільки на міжнародному рівні, всі закони, нормативні документи і стандарти, які стосуються навколишнього середовища, мають базуватися на одній науковій і методичній базі. Така заява була зроблена ISO ще в сімдесятих роках, а в 1996 р. нею була опублікована низка основних стандартів ISO 14000, які встановлюють загальні критерії для оцінювання відповідності систем управління навколишнім середовищем. Вони, а також принципи і процедури екологічного аудиту та кваліфікаційні критерії для аудиторів з екології, впроваджуються на промислових підприємствах, або в організаціях, які надають послуги.

Появу ISO 14000 серії міжнародних стандартів систем екологічного менеджменту на підприємствах і в компаніях - називають однієї з найбільш значних міжнародних природоохоронних ініціатив. Система стандартів ISO 14000 орієнтована не на кількісні параметри (обсяг викидів, концентрації речовин і т.п.) і не на технології (вимога використати або не використати певні технології, вимогу використати «найкращу доступну технологію»). Основним предметом ISO 14000 є система екологічного менеджменту. Типові положення цих стандартів полягають у тому, що в організації повинні дотримуватися певні процедури, підготовлені певні документи, призначені відповідальні за певні області екологічно значимої діяльності.

Стандарти серії ISO 14000 не містять ніяких «абсолютних» вимог до впливу організації на навколишнє середовище, за винятком того, що організація в спеціальному документі (екологічній політиці) повинна оголосити про своє прагнення відповідати національному природоохоронному законодавству й національним стандартам.

Такий характер стандартів обумовлений, з одного боку, тим, що ISO 14000 як міжнародні стандарти не повинні вторгатися в сферу дій національних нормативів. З іншого боку, попередником ISO є «організаційні» підходи до якості продукції, (наприклад, концепція «загального управління якістю»), згідно яким, ключем до досягнення якості є вибудовування належної організаційної структури й розподіл відповідальності за якість продукції й послуг.

Базовим стандартом ISO серії 14000 є стандарт ISO 14001:2004 [1]. Він є єдиним офіційним міжнародним документом, що встановлює вимоги до системи управління навколишнім середовищем (СУНС), і може використатися для створення й сертифікації СУНС на підприємстві.

Успіх системи залежить від обставин, прийнятих всіма рівнями організації, особливо вищим керівництвом. Такий підхід дає організації можливість установити екологічну політику, мети й процеси для досягнення відповідності стандарту, скласти план реалізації своєї екологічної політики. Для ефективного впровадження СУНС організація повинна створити відповідні можливості й кошти забезпечення. Вона повинна вимірювати, здійснювати моніторинг і оцінювати свої екологічні характеристики. Керівництво повинне періодично аналізувати СУНС, ухвалювати рішення щодо її вдосконалення. Кожний працівник організації повинен усвідомлювати свою відповідальність за поліпшення екологічних характеристик.

Перша версія стандарту ISO 14001 була опублікована в 1996 році. Його метою була заявлена підтримка мер в області охорони навколишнього середовища й запобігання її забруднення при збереженні балансу із соціально-економічними потребами.

У цей час стандарт ISO 14001:1996 [2] переглянутий і замінений другою версією ISO 14001:2004 [1], опублікованої 15 листопада 2004 року. Міжнародний Форум по Акредитації IAF визначив 18-місячний перехід на нову версію стандарту до 15 травня 2006 року.

Друге видання ISO 14001 спрямоване на розвиток першого, більше докладне роз'яснення вимог стандарту й збільшення сумісності з ISO 9001:2001 [3].

Стандарт ISO 14001:2004 [1] заснований на методології, відомої як “Плануй - Роби - Контролюй - Впливай” (ПРКВ). На рисунку 1.1 продемонстрована модель стандарту ISO 14001 із циклом ПРКВ.

Коротко ПРКВ може бути описана в такий спосіб.

Плануй: установити мети й процеси, які повинні дати результат відповідно до екологічної політики організації.

Роби: впровадити процеси.

Контроль: здійснювати моніторинг і вимірювати процеси стосовно політики, цілям, завданням, законодавчим і іншим вимогам, і повідомляти результати.

Рисунок 1.1 - Структура ISO 14001 із циклом ПРКВ.

Впровадження: уживати дії по постійному вдосконалюванню результативності системи менеджменту навколишнього середовища.

Багато організацій управляють своїми операціями за допомогою системи процесів і їхніх взаємодій, що називається “процесний підхід”, що відповідає вимогам ISO 9001 [3]. Оскільки ПРКВ застосовуємо до всіх процесів, обидві методології сумісні.

Нижче наведені особливості нової версії стандарту ISO 14001.

Навколишнє середовище - середовище, у якій функціонує організація, включаючи повітря, воду, ґрунт, природні ресурси, флору, фауну, людей, а також взаємозв'язку між ними.

Екологічний аспект - елемент діяльності, продукції або послуг організації, що може взаємодіяти з навколишнім середовищем.

Вплив на навколишнє середовище - будь-яка зміна в навколишнім середовищі, шкідливе або корисне, котре повністю або частково викликано екологічними аспектами організації.

Система управління навколишнім середовищем (СУНС) - частина загальної системи управління організації, використовувана для розробки й впровадження її екологічної політики й управління її екологічними аспектами.

Екологічна мета - загальна екологічна мета діяльності, що погодиться з екологічною політикою, що організація сама встановлює для досягнення.

Екологічна результативність - вимірні результати управління організацією своїми екологічними аспектами.

Екологічна політика - загальні наміри й напрямок діяльності організації в області її екологічної результативності, офіційно сформульовані вищим керівництвом.

Екологічне завдання - деталізована вимога, що випливає з екологічних цілей, до результативності, застосовне до організації або до її частини, яких необхідно встановити й виконати для досягнення цих цілей.

Внутрішній аудит - систематичний, незалежний і документований процес одержання свідоцтв аудита й об'єктивного їхнього оцінювання з метою встановлення ступеня виконання встановлених організацією критеріїв аудита системи управління навколишнім середовищем.

Відповідно до змін, що знайшли своє відбиття в ISO 14001:2004 [1], організація повинна визначити й документувати області поширення СУНС. Екологічна політика організації не повинна перевищувати область поширення. Вона тепер повинна бути ширше чисто екологічного законодавства й може включати, наприклад, законодавство по охороні праці й інші вимоги, прийняті організацією, якщо вони пов'язані з екологічними аспектами.

ISO 14001:2004 [1] установлює, що екологічні аспекти повинні бути документовані й охоплювати види діяльності, послуги й продукти з обліком планованих або нових розробок, нових або модифікованих видів діяльності, продуктів і послуг.

Згідно ISO 14001:2004 [1], організація повинна забезпечити компетентність будь-якої особи, що працює для організації або з її доручення, а не тільки персоналу. Нова вимога передбачає навчання субпідрядників, фахівців із продажу, співробітників, що працюють удома, якщо вони ще не навчені.

Відповідно до ISO 14001:2004 [1] потрібно більше документів СУНС, але менше документируємих процедур, необхідних тільки відносно операційного контролю, коли їхня відсутність може привести до відхилення. Тепер потрібні наступні нові документи: “Область застосування”, “Екологічні аспекти”, ”Рішення про зовнішні повідомлення”, документування інформації для відстеження результативності, що відповідають мір управління операціями й відповідності екологічним цілям і завданням організації. Документи повинні обновлятися в міру необхідності. Тепер не обов'язково періодично переглядати їх. Зміни в документах повинні бути ідентифіковані.

В ISO 14001:2004 [1] відзначається, що організація повинна періодично аналізувати свою готовність до аварійних ситуацій, реагувати на них і попереджати або зм'якшувати пов'язані з ними шкідливі впливи на навколишнє середовище.

Організація повинна також установити й виконувати процедури періодичного оцінювання відповідності не тільки законодавчим, але й іншим вимогам, які вона прийняла, і вести запис результатів оцінки.

ISO 14001:2004 [1] формулює нові вимоги по розробці й впровадженню процедур для дослідження причин невідповідності й аналізу результативності прийнятих коригувальних і попереджуючих дій. Через із сумісність з ISO 9001:2000 [3], зазначена зміна забезпечує чіткі послідовні вимоги.

За аналогією з ISO 9001:2000 [3] нова версія ISO 14001 [1] вносить вимоги до зберігання, захисту, пошуку й вказівці строку зберігання записів, необхідних для доказу відповідності СУНС даному стандарту.

ISO 14001:2004 [1] відзначає, що вибір аудиторів і виконання внутрішніх аудитів повинні забезпечити об'єктивність і неупередженість процесу аудита.

Сумісність із ISO 9001:2000 [3] виражається також у докладному списку вхідних даних для аналізу СУНС із боку керівництва. До них ставляться: оцінка відповідності законодавчим і іншим вимогам; повідомлення від зацікавлених сторін; екологічна результативність організації; статус коригувальних і попереджуючих дій; дії, що пішли за попередніми аналізами з боку керівництва.

Збільшення випадків проведення комплексних аудитів, при яких одночасно оцінюється функціонування різних систем менеджменту, говорять про необхідність зближення вимог відповідних стандартів.

Поява стандарту ISО 19011 [4] версії 2002 р., що формулює узагальнені вимоги до аудитів як систем управління якості, так і систем управління навколишнього середовища, стало підтвердженням процесів інтеграції цих систем.

Керування діяльністю процесом при забезпеченні якості й підвищенні задоволеності зовнішніх і внутрішніх споживачів створює основу для керування всією діяльністю організації на базі цієї методології. Як правило, розширення процесного підходу відбувається як по вертикалі, так і по горизонталі. По вертикалі відбувається більше глибоке проникнення процессної логіки аж до рівня працівників. По горизонталі розгортання починає охоплювати види діяльності, які не є обов'язковими при плануванні СУЯ але вимогам стандарту ISО 9001. Наприклад, менеджмент охорони здоров'я й безпеки праці, екологічний менеджмент і т.д.

Як правило, інтеграція систем менеджменту проводиться на базі першої впровадженої СУЯ. У більшості випадків це виправдано, але вимагає зустрічного руху систем один до одного. Інакше кажучи, впровадження нової системи менеджменту провокує зміни в існуючій системі. На рисунку 1.2 представлена логічна послідовність по нарощуванню систем менеджменту в організації.

Від системи на базі стандарту ISО 9001 [3] рух іде убік системи управління навколишнього середовища на базі ISО 14001 [1], потім система менеджменту охорони здоров'я й безпеки праці і система менеджменту соціальної відповідальності з поступальним рухом у напрямку до TQM. Послідовність може бути й інший, може базуватися на інших стандартах.

Рисунок 1.2 – Підхід до розвитку менеджменту

Процеси, що пронизують і перетинають звичні функціональні зв'язки, стають центральним пунктом систем керування.

Процесний підхід є інтегруючою ланкою у взаєминах між підрозділами. На базі процесів буде надалі проходити інтеграція систем менеджменту. Інтеграція систем з використанням процесного підходу стане пріоритетним напрямком при розвитку менеджменту підприємств.

Аналіз розглянутих змін стандарту ISO 14001:2004 [1] говорить про те, що нова версія враховує інтереси компаній із впровадженою системою управління якістю по ISO 9001:2000 [3], особливо малих і середніх організацій.

Поряд з перерахованими вище міжнародними стандартами ТС 207 розробив ще ряд стандартів екологічного менеджменту, у тому числі:

- ISO 14015. Екологічна оцінка цехів і підрозділів [5];

- ISO 14031. Оцінювання екологічної ефективності. Загальні вимоги [6];

- ISO 14040. Оцінка життєвого циклу. Принципи й структура [7];

- ISO 14041. Оцінка життєвого циклу. Мети, сфера й аналіз [8];

- ISO 14042. Оцінка життєвого циклу. Оцінка впливу [9];

- ISO 14043. Оцінка життєвого циклу. Інтерпретація [10];

- ISO 14050. Терміни й визначення [11];

- ISO Guide 64. Посібник із включення екологічних аспектів у стандарти продукції [12].

Міжнародні стандарти ISO серії 14000 повністю враховують потреби промисловості, уряди й суспільства.

Підприємства зацікавлені в збільшенні прибутку й ринкової вартості акцій, у підвищенні довіри з боку клієнтів, партнерів, інвесторів і акціонерів.

Основні завдання уряду пов'язані з охороною навколишнього середовища, дотриманням законів, запобіганням негативних наслідків для торгівлі, розширенням ринків збуту, у підвищенні довіри з боку інших держав. Суспільство хвилює такі питання, як охорона навколишнього середовища, достовірні екологічні звіти й безпека продукції.

Сертифікація на відповідність вимогам міжнародних стандартів серії 14000 - сприяє підвищенню конкурентоздатності на зовнішньому ринку й зміцненню ринкових позицій.

Проведені дослідження показують, що до головних стимулів для впровадження систем управління навколишнім середовищем ставляться дотримання законодавства щодо навколишнього середовища, виконання експортних вимог, відповідність обов'язковим вимогам стандартів і задоволення вимог міжнародних домовленостей в області природоохоронної діяльності, бажання зберегти конкурентноздатність на загальному ринку.

Стандарти ISO серії 14000 забезпечують організаціям всіх типів - як у державному, так і в приватному секторі - структуру, методологію й кошти для управління наслідками їхньої діяльності для навколишнього середовища. Вони призначені для ініціативних керівників, які не задоволені лише простим дотриманням законодавства й мають досить широкий кругозір, щоб розуміти, що застосування стратегічного підходу може принести прибуток на капітал, інвестований у заходи, пов'язані з охороною навколишнього середовища. Перевагами цього системного підходу є:

- мінімізація впливу на навколишнє середовище;

- економія енергії й матеріалів;

- зниження витрат, пов'язаних з управлінням відходами;

- зниження ризиків виникнення аварійних ситуацій;

- більше висока корпоративна репутація серед органів регулювання, споживачів і громадськості;

- усунення бар'єрів у торгівлі, у тому числі з іншими країнами.

Передумовою до розробки СУНС можуть стати вже функціонуючі на багатьох підприємствах системи управління якістю, оскільки між системами існує структурний, термінологічний і інший взаємозв'язок.

Сертифікація системи на відповідність вимогам стандарту ISO 14001 забезпечує впевненість у тім, що ця організація контролює й виконує всі аспекти впливу її виробничих процесів на навколишнє середовище, і що вона зобов'язалася дотримуватися відповідних екологічних законів і норм, і має намір безперервно поліпшувати свої екологічні характеристики.