Вільям Батлер Їтс та його міфотворчість. Ідея народного театру

Вільям Батлер Їтс – видатний англомовний поет ХХ ст. виступив основоположником і головним натхненником Ірландського відродження, суспільно-культурного руху кінця XIX — початку XX ст. Рух ставив собі за мету створення дійсно національної літератури Ірландії, в якій знайшли б втілення народні традиції ірландської культури.

Значення Їтса — поета, драматурга, прозаїка і критика, котрий вплинув на характер цілої епохи ірландської літератури, виходить далеко за національні рамки. Його справедливо вважають одним із найвизначніших англомовних поетів XX ст. Творчість Їтса, яка розпочалася у 80-х pp. XIX ст. в колі англійських символістів, що групувалися довкола журналів “Жовта книга” і “Савой”, зазнала багатьох змін, рішучих відмов від зробленого раніше та повернень на новому естетичному рівні до забутих мотивів. Їтс став засновником і головним натхненником ірландського літературного відродження, частини загальнокультурного руху зламу століть, яке живилося ідеями визвольного руху і відобразило бурхливий ріст національної самосвідомості ірландського народу.

Починаючи з першої книги “Мандри Ойсина та інші вірші” (“The Wanderings of Oisin and Other Poems”, 1889) до поезії Їтса входить національна міфологія, котра поступово з теми стає засобом поетичного вираження, метафорою та символом, здатними передати невимовне, сказати про стан сучасного світу. У поемі, яка дала назву збірці Їтса, звернувшись до традиційної ірландської легенди, створив сучасний за світовідчуттям твір з лейтмотивом “земної туги” і “древнього людського смутку”.

Виступаючи з трибуни сенату, Їтс неодноразово говорив про необхідність вивчення давньої ірландської літератури і створення словника давньої ірландської мови, про наукове вивчення діалектів, що залишилися, закликає уряд забезпечити “дослідження в області літератури та історії, які уряд кожної країни вважав би своїм обов’язком”. Він підкреслює, що якщо німецькі вчені (Німеччина в той час була центром кельтології) підходять до ірландських пам’яток з точки зору їх світового значення, то ірландці перш за все повинні показати їх значення для країни.

Формуючи героїчну концепцію національної історії, Їтс опирався на міф, а саме на кельтську міфологію та фольклор. Збірка "Кельтські сутінки" (Celtic Twilight, 1893) дала початок Ірландському Літературному Відродженню, що привело до створення національного театру "Аббатство". Внесок ірландської літератури в сучасне мистецтво Їтс бачив у відкритті нового поетичного джерела — ірландських міфів, які можуть дати новому століттю самі незабутні символи.

Міфологічні пласти в поезії Їтса заслуговують особливої уваги. Вказівки на зв'язок сюжетів розповідей з міфами і легендами стародавньої Ірландії або з Святим Письмом – або прямі, або абсолютно прозорі. Розповіді несподівано перетинаються між собою найрізноманітнішим способом: то дія відбувається в одному і тому ж місці, то дійові особи одні і ті ж, то сюжети розповідей схожі, то міфологічні герої, про яких заходить мова є одночасно і в новому, і у знайомому вже образі.

Проте справжній зв’язок між розповідями – це міфопоетична традиція. Скели (scela) будуються за давньоірландським принципом навколо одного або кількох змістових центрів, що розкривають різноманітність головної ідеї. Їтс навмисно вилучає з своїх книг всяку подібність такого центру, залишаючи по можливості лише коментарі, натяки і посилання на нього –– наочні і яскраві. Чому? Тому що, по-перше, давньокельтська традиція є, і її буття продовжується. По-друге, тому що він прагне своєрідно використати традицію, а вона не виражається однозначно, а є саме системою взаємин і взаємооцінок. По-третє, традиція шифрує і дешифрує сама себе – не знайти ні початку, ні кінця. Тому її цінність в ній самій.

Їтс додавав глибокий сенс тому, що в Ірландії "національна традиція не захована в бібліотеках, вона живе в свідомості людей", що природний ландшафт оживає в “легендах про гори, які ми бачимо в дитинстві і старості, не відходячи від дверей власного будинку”.

Перше, неповне, видання збірки "Кельтські сутінки" (Celtic Twilight) вийшло в 1893 році на Британських островах і ознаменувало собою початок "Ірландського Літературного Відродження", основним завданням якого була боротьба із занепадом культури. Цей рух дав світу таких письменників, як Дуглас Хайд (перший президент Ірландської республіки), Д.М. Сінг, Дж. Джойс і згодом – С. Беккет [53, с. 23].

Незважаючи на малий об'єм, твір Їтса пройнятий духом епосу. Можливо, це досягається своєрідністю архітектоніки, при якій розрізнені, на перший погляд, обривки міфу з'єднуються з авторською вигадкою і створюють динамічну і цілісну картину. Їтс додає народним переказам і легендам якусь певну містичність, що цілком відповідає традиціям символізму, що домінував у той час.

"Кельтські сутінки" – чотири десятки творів, жанр яких можна представити як щось середнє між нарисами з життя народу і легендарними описами ірландського побуту. Природно, що таке визначення не може бути вичерпним і у жодному випадку не претендує на науковість, але важко точніше охарактеризувати цей жанр, в якому одночасно присутні і цілком реалістичний образ оповідача, у дусі новел Меріме, і міфологічний сюжет, фантастична ситуація.

90-ті роки — найбільш символістський період у творчості Їтса з характерним для нього колоритом «кельтських сутінок». ання поезія Їтса (збірки «Троянда» — «The Rosa», 1893; «Вітер в очереті» — «The Wind Amond the Reeds», 1899) — це «політ у чарівну країну», у світ мрії, пошуки «неможливої, неймовірної краси». Традиційні для символістської поезії образи птахів, хвиль, вітру асоціюються з персонажами національної міфології, в якій Їтс не лише знаходив нові, ще не опановані мистецтвом символи, а й живий контакт із народною творчістю.

Наступна збірка "Сокровенна троянда" (The Secret Rose) є, напевно, однією із найбільш символістських збірок Їтса. Основними дійовими особами у ній є: магічні предмети, стандартні у Їтса ролі, – поет, солдат, відлюдник, володар, мудрець, коханець – в найрізноманітніших поєднаннях. Формальною рамкою служить простір – одні і ті ж околиці Слайго, міняється тільки час: від магічного часу чарівної казки про юного короля – і до конкретних, історично-відчутних часів [55, с. 65].

Важливий мотив "Сокровенної троянди" – це протистояння християнської і філідичної культур, при чому християнство виступає в ролі гонителя.

На перший погляд, міфопоетичний простір – світ досить консервативний. Зрозуміло, кожен оповідач привносить щось своє, по-своєму переказуючи міф, але суть від цього не змінюється. Міфопоетичний простір звернений перш за все до тих самих цінностей, які є нескороминущими. Все вірно, за одним виключенням: текст має чотири способи тлумачення: моральне, алегоричне, аналогічне і, нарешті, пряме, про яке стали якось забувати. Міфопоетичний простір саме через свою консервативність повертає пряме тлумачення на колишнє його законне перше місце. Перше не в сенсі важливості, а в сенсі першого, що приходить на думку.

Для Їтса, міф є взаємопроникненням природного і надприродного. Це взаємопроникнення складає надприродну модуляцію від духовного світу поза часом і простором в його ранній поезії до неоплатонічного царства ідей, що створюють людський шлях в часі і просторі в його середній поезії, і до сили волі і бажання самостверджуватися перед обличчям смерті в поезії його останніх років життя. Так само як змінюється розуміння Їтсом надприродного, так само міняється і розуміння міфічного. У його ранній поезії світ Ніам, Ойсина, Королеви Медб, Фергуса конкурує і майже спокушає світ часу і простору (цикли "Троянда», "Вітер в очеретах"). Пізніше, міф стає способом виразити цей світ (цикли "Відповідальність", "Дикі лебеді в Кулі").

Головним міфологічним героєм Їтса став Кухулін, центральний персонаж кельтського епосу. Його образ супроводжував Їтса протягом всього творчого шляху. Перший вірш він присвятив йому на початку 1890-х років ("Битва Кухуліна з морем" (Cuchulain's Fight with the Sea, 1893), останній закінчив за декілька днів до смерті ("Кухулін заспокоєний" (Cuchulain Comforted), а в десятиліття між ними створив п'ять п'єс про Кухуліна (On Baile' Strand, 1903; The Golden Helmet, 1908 (у 1910 була перевидана під назвою The Green Helmet); At the Hawk's Well, 1916; The Only Jealousy of Emer, 1919; The Death of Cuchulain, 1939) [40, с. 68].

Проте, хоча Кухулін разом з Фінном – найбільш істотний ірландський герой, ні в одному з віршів Їтса немає історичного або політичного підтексту.

Їтс використовує персонажів героїчного ірландського і грецького міфу як матеріал для своєї міфології. Часто він співвідносить їх з своїми сучасниками — наприклад, Мод Гонн з Оленою Прекрасною і Афіною Палладою, або Патріка Пірса з Кухуліном.

Центральне місце в творах Їтса займає книга "Бачення" (Vision, 1925). У ній він виклав систему, яку називав своєю філософією або міфологією. Вона кидає яскраве світло на його характер і долю, і, крім того, в ній вкладено метафізичний базис його поезії, склад образів, з яких він будував свої вірші [55, с. 122].

"Бачення" – це трактат про закони кругового перевтілення душі, що підкоряється місячному циклу. Розробкою теми циклічних законів, займався Платон, проте найбільшу увагу приділили їй: неоплатонники Нуменій, Дамб і Порфирій.

У цьму трактаті можна побачити досить логічний поступ Їтса від захоплення кельтською тематикою до пізніших систематичних міфологій, зафіксованих як у зазначеному трактаті, так і у “Ego Dominus Tuus”. Взаємонакладення ірландського націоналізму й англійської культурної спадщини, які володіли ним і надихали його, мало створити для Їтса неабияку напругу, і можна припустити, що саме цю невідворотну політичну й секулярну напругу він намагався розв’язати на “вищому”, тобто неполітичному рівні. Глибоко ексцентричні й естетизовані історії, які вийшли з-під його пера у"Баченні" або “Візії”, та пізніші квазірелігійні вірші збільшують напругу до надмирського рівня так, ніби найкраще заволодіти Ірландією можна було над землею.

Ірландія Їтса була революційною, а тому він міг використовувати її безлад як джерело надзвичайно захопливого й різкого повернення до духовних ідеалів, утрачених у надрозвинутій модерній Європі. В таких драматичних реаліях, як Великоднє повстання 1916 року (мається на увазі Ірландське повстання проти британців, під час якого було проголошено незалежну Ірландську республіку. Повстання придушили, частину керівників стратили), Єйтс також убачав розірвання циклу нескінченого, можливо, взагалі беззмістовного повернення, яке символізують чи не вічні страждання Кухуліна.

Філософія Їтса, представлена у згаданій та наступній збірці “Вежа”, являє собою ускладнений варіант окультизму, в якому були використані астрологія, індуська символіка, буддійське колесо фортуни (долі). Таким чином від переосмислення національних міфів, він звертається до створення нових символів, у яких була виражена духовна криза, яку він переживав. Міфологізація життєвих ситуацій у поезії Їтса якось мірою близька Кафці та Джойсу.

З початком нового століття Їтс позбувається надмірного колориту таємничості. Він критично оцінює свої ранні вірші, відмовляється від умовно-орнаментального, декоративного стилю, який підхопили його численні імітатори. У збірці “Відповідальності” (“Responsibilities”, 1914) він заявив про своє прагнення “відкинути все штучне, виробити в поезії стиль, подібний до звичайної мови, простий, як найпростіша проза, як крик серця”. Їтс розлучається з мріями, від яких “зав'януло листя в лісі”, він заперечує замежовий, чарівний світ, населений “дітьми богині Дану”, до якого охоче прагнув у 90-х pp. У цій збірці з'являються нові персонажі, від імені яких дедалі частіше виступає поет: злиденні, самітники, дурні. Як королі, вони входять в уявлення Їтса про романтичну Ірландію. Зневага до середньої верстви породжувала ідеалізацію тих, хто не входив сюди: королів і злидарів, вільних, як королі:

Побагатіли бідняки,
А багачі — ті навпаки,
А я до раю утікаю.
Товариші шкільних забав!
Хто духом з вас не занепав,
Панчохи грішми не напхав?
Царі стають там жебраками.
Грайливий вітер, хоч старий,
А я тікаю від нори,
А я до раю утікаю.
Отак, як вітер цей, чи ж друг
Бодай один — ділив мій дух?
Цей вітер, вільний від наруг!..
Царі стають там жебраками
(«Тікаю до раю», тут пер. О. Мокровольського) [24].

Їтс уважно вдивлявся в те, що відбувалось в Ірландії. Повстання 1916 p., національно-визвольна війна і подальша громадянська війна викликали в душі поета суперечливі почуття: він готовий був визнати героїзм повстанців, але кровопролитна боротьба вселяла гіркоту і відчай. Ставлення до повстання відображене у вірші “Великдень 1916” (“Easter 1916”), опублікованому в збірці “Майкл Робартес і танцівниця” (“Michael Robartes and the Dancer”, 1821). Лейтмотивом проходить образ Грізної Краси, що протистоїть Вічній Красі ранніх віршів. Він сподівається на оновлення і водночас відчуває страх перед боротьбою, яка потребує жертв і перетворює серця людей у камінь. Образ серця, що перетворюється у камінь, стає символом фанатичної відданості ідеї революції на шкоду життю та любові. Мотив самозречення, відречення від природних людських почуттів уже виникав у інтимній ліриці Їтса, яку надихала ірландська революціонерка Мод Гонн. Мод була його безнадійним коханням упродовж значної частини життя. Єйтс кілька разів пропонував їй одружитися, але отримував відмови. Вже у похилому віці, коли поету минуло за п'ятдесят, Їтс одружився із англійкою Джорджі Гайд-Ліз, вдвічі за нього молодшою. У них народилося двоє дітей — син, котрий став політиком, і дочка — у майбутньому художниця. У Мод Гонн він вбачав рідкісне поєднання жіночої краси й камінної твердості. У цьому, на його думку, полягало її власне нещастя, яке відлунювало стражданням і в його серці. Тепер акцент змінюється, виразно утверджується думка, що камінне серце бездушне.

Песимістичні настрої, навіяні спогляданням страхіть, які завершують історію двадцяти століть, особливо відчутні у вірші тієї ж збірки “Друге пришестя” (“The Second Coming”). Трагічним світовідчуттям пронизані поетичні книги Єйтса “Вежа” (“The Tower”, 1928) та “Гвинтові сходи” (“The Winding Stair”, 1933). У семичастинному циклі “Роздуми під час Громадянської війни” (“Meditations in Time of Civil War”, 1923) поет постає скорботним свідком насильства, яке загрожує зруйнувати колишню велич культури, створеної численними поколіннями, водночас сумніваючись у її величі:

Що, як увінчані гербами двері,

Минулим гордим зведені двірці,

Ходіння по паркетах, шерх матерій,

Палати, зали, галереї ці,

Де предки на портретах — лорди, пери;

Що, як озії, що звели отці,

Не величчю благословлять явились,

А красти — велич, гіркоту і милість? [24]

Його переслідує видиво “майбутньої пустки”, він говорить про “насильство на дорогах”, про “зло, що звело голову”, шукає порятунку у світі, зверненому до минулого, в “холодних снігах мрії”. Згодом, у вірші “Що втрачено?” (“What Was Los”, 1937) Їтс підсумує пережите: “Я оспівую втрачене і жахаюся здобутого”.

20-ті роки в житті Їтса були часом визнання його заслуг. Восени 1923 р. йому присуджено Нобелівську премію з літератури. В Ірландії він мав величезний вплив як у літературних, так і в громадських колах. Свідченням тому є здобуття почесного ступеня в Королівському університеті в Белфасті та у Дублінському університеті Трініті Коледж, куди замолоду, вважаючи себе непідготовленим, він не зважився вступати.

Життя Їтса в останнє десятиліття, здавалося би, перебігало спокійно, але це були роки внутрішньої боротьби, що знайшло своє відображення у його творах. Він приймає життя, але його згода з ним протилежна до заспокоєння. Ним опановує «обурення», земні пристрасті беруть гору над безпристрасною мудрістю. Найближчим йому письменником стає Дж. Свіфт. За рік до смерті, готуючи до друку твори другої половини 30-х років, Єйтс назвав їх “Нові вірші”. Видані вони були вже після смерті поета під назвою “Останні вірші” (“Last Poems”, 1939). Значне місце в цьому циклі займає сповідальна, філософська лірика, з посиленими мотивами тривоги, сумнівів, які нерідко прибирають діалогічної форми (“The Man and the Echo”).

Експериментальна поезія 20—30-х років залишилася чужою для Їтса. Йому не імпонувало захоплення сучасних поетів вільним віршем, в якому, на його думку, втрачалися ознаки віршованої організації. Їтс зберіг у своїх творах традиційні розміри. Драматичність, внутрішня напруга його поетичного мовлення досягається за допомогою “пристрасного та виразного синтаксису”.

За кілька місяців до смерті Їтс написав віршовану автоепітафію “Під тінню Бен Балбена”:

Кинь холодний погляд

На життя, на смерть,

Вершнику, проїжджай! [24]

Творчість Їтса справила великий вплив на розвиток англомовної поезії XX ст.

В його поезіях відбилися особливості світосприйняття його епохи, його покоління, його соратників, яке неоднозначно відбивається у перекладах наших сучасників. Звернімось до українських перекладів творів Їтсa. Переклад поетичних творів В. Б. Їтса був здійснений кількома перекладачами: Олександром Мокровольським, Максимом Стріхою, Віктором Коптіловим та Віталієм Коротичем. Зважаючи на те, що досить часте звернення до питань життя та смерті є характерною рисою поезії Їтса, спробуємо прослідкувати як змінюється звучання концептів „життя” та „смерті” в перекладах Віталія Коротича. Перекладам Віталія Коротича характерна простота лексики, лаконічність форми, мінімальна кількість трансформацій, адекватність відтворення змісту. У відтворенні концептів „життя” та „смерті”, перекладач як можна ближче дотримується оригіналу, проте у його трактуванні поняття смерті набуває дещо більш позитивного звучання: “What is it but nightfall? // No, no, not night but death; // Was it needless death after all? // For England may keep faith” – „Що – знов ніч розгорнула сни? // О, ні, ні, -- то вже смерть гряде. // Може марно вмерли вони слово Англії -- ще тверде?” [9, c.121].

У своїй поезії В. Б. Їтс часто звертається до питань філософії, сумних сторінок історії Ірландії. Можливо з цієї причини його творам характерні атмосфера всеохопної безнадії, смутку, страху, навіть розпачу. У перекладах Віталія Коротича це враження дещо нівелюється: And hens to moor-cocks call; // Minute by minute they live: // The stone’s in the midst of all.” – „Лиш комишниця пискне з води // Мить за миттю усе мине, // Тільки камінь тут назавжди” [9, c.120]; “Last night they trundled down the road // The dead young soldier in his blood:” – „Минулої ночі повз наш пройшла вона сад -- // Лежить на дорозі юний мертвий солдат ” [9, c.136]. Вилучення означення in his blood дещо пом’якшує створений образ в українському варіанті.

Лаконічність перекладацького стилю Віталія Коротича можемо спостерігати у трансформації складних граматичних конструкцій: “All other lovers being estranged or dead,” – „Коханці інші далеко – може їх смерть торкала ” [9, c.169]. Заміна конструкції пасивного стану being estranged прикметником далеко та іменником смерть надає формі вірша простоти, робить його легшим у читанні та, що характерно для більшості перекладів Віталія Коротича, полегшує гнітючу атмосферу приреченості, властиву поезії Єйтса.

В результаті аналіза лексичних одиниць life, death, життя та смерть. було встановлено, що лексична одиниця life налічує 28 словникових значень, її український відповідник життя – 11, death – 15 значень, смерть -- 5. До ядра концепту «смерть» в англійській мові входять наступні лексичні одиниці: death, dead man, grave, tomb, to die із наступним словниковим значенням: an act of dying, the end of life. В українській мові до ядра концепту «смерть» входять слова: смерть, тіло, нелюд, могила, домовина, померти, завмерти, згаснути, та словникові значення припинення життєдіяльності організму і загибель його, припинення існування людини, тварини, розмов.. щось дуже погане, неприємне, небажане. До ядра концепту життя в англійській мові входять лексичні одиниці life, birth, conduct, course, зі словниковими значеннями the condition that distinguishes animals and plants from inorganic objects and dead organisms, the animate existence or term of animate existence of an individual в українській мові – життя, народження, душа та словникові значення існування всього живого, стан живого організму в стадії розвитку, зросту.. За підрахунками, спільні для двох мов ядерні значення складають 39,2 %. Із вищезазначеного можна зробити наступні висновки:

У творчості В. Б. Їтса концепт „смерті”є всепоглинаючим настільки, що витісняє собою поняття життя, поняття смерті присутнє навіть у любовній ліриці.

У перекладах Віталія Коротича концепт „смерті” набуває менш трагічного зображення. Перекладач досягає даного ефекту без використання евфемізмів, за допомогою мінімальної кількості трансформацій, лаконічності форми.

У результаті проведеного компонентного аналізу було виявлено, що спільність значень даних концептів у двох мовах складає лише 39,2%. Можна зробити припущення, що в українській ментальності поняття життя та смерті трактуються із більшою долею пошани, благоговіння, тому їх вербалізація дещо обмежена, відповідно - менша кількість словникових значень.

Таким чином, ми бачимо, що Вільям Батлер Їтс своєю творчістю показав усю самобутність ірландської літератури, звернувся до її витоків, відродив старі традиції та започаткував нові. Він перший в ірландській поезії знайшов шлях зближення літературної мови з мовою вулиць. Вульгаризми необхідні йому для вираження нового світовідчуття, одночасно трагічного та патетичного. Головне у його поезії – це Ірландія. Він довів право ірландської літератури на існування. Перейшовши на іншу мову, ірландська література вийшла переможцем у тяжкому випробуванні, що випало на її долю. І прикладом стала творчість великого У.Б. Їтса, лауреата Нобелівської премії 1923 р., котрий із "несприятливого для ірландця становища зміг здобути очевидні переваги. Він почав писати в найгірший період англійської поезії, але національна самосвідомість допомогла йому уникнути естетизму своїх англійських сучасників" [51].

Яскрава, сильна поетична постать У. Їтса виявилася консолідуючою силою, здібною примирити минуле й сучасне, створити традицію за умов відсутності рідної мови як основи, що завжди і природньо є фактором об’єднання. Поезія Їтса була романтично-суб’єктивною: його уява спиралася на улюблену антитезу, протиставляючи природу й мистецтво, тіло й душу, молодість і старість, пристрасть і мудрість. Наступні покоління поетів ХХ ст. прагнули знайти свій голос і зверталися до об’єктивного світу, переживаючи його нові конфлікти, як свої особисті, пильно вслухаючись та вглядаючись у драму національної свідомості. Роки другої світової війни та перше повоєнне десятиліття були для Ірландії роками застою. Давалися взнаки негативні наслідки позиції нейтралітету під час війни. Політична ізоляція позначилася на духовному житті посиленням етнонаціоналізму в культурі. На противагу йому формувалась повоєнна ірландська поезія, розквіт якої почався в 50-і роки. Нова поезія вирізнялася динамічним відношенням до традиції – через заперечення до більш глибокої національної ідентифікації на тлі розмаїття впливів та уподобань.