Регіональні засади управління державним та комунальним секторами економіки

На території будь-якого регіону формуються і розширюють сферу своєї діяльності суб'єкти господарювання різноманітних форм власності. Поступово зростає кількість комерційних під­приємств, стають більш різноманітними організаційні форми гос­подарської діяльності. У межах кожної територіальної одиниці фор­муються виробничі і невиробничі комплекси з відповідною сис­темою взаємозв'язків, які необхідно регулювати виходячи з пот­реб регіонального розвитку. В умовах розмежування державної і комунальної власності зростає значущість низових рівнів управ­ління. Високоцентралізована система управління, що формувалась протягом багатьох років в Україні, зумовила низьку ефективність управління міським господарством. Тому сьогодні основні завдан­ня полягають у тому, щоб удосконалити структуру органів управ­ління, здійснити децентралізацію самої системи управління.

В основу формування комунального сектору економіки пок­ладено комунальну {communis — спільний) власність, в якій пе­ребувають: житловий і нежитловий фонд, що належить місцевим радам; освітні заклади, об'єкти соціального обслуговування, зак­лади охорони здоров'я, об'єкти фізичної культури і спорту, громад­ського харчування та побутового обслуговування населення, ре­монтно-будівельні організації, водопровідно-каналізаційне госпо­дарство, міський транспорт, газове господарство та інші об'єкти.

Поняття «комунальна власність» з'явилося у законодавстві України в 1990 р. з прийняттям Закону Української РСР «Про мі­сцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування». За­конодавчо закріплено, що комунальна власність становить осно­ву місцевого самоврядування. Законом України «Про власність» суб'єктами права комунальної власності були визнані адміністра-

тивно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, місь­ких, селищних, сільських рад. Однак за Конституцією України суб'єктами права комунальної власності, відокремленої від дер­жавної, вже стали територіальні громади села, селища, міста, які безпосередньо або через органи місцевого самоврядування управляють майном, що знаходиться у комунальній власності. З поділом державної власності на дві форми — загальнодержавну і комунальну — відбулося закріплення територіальної громади як суб'єкта місцевого самоврядування. Стаття 142 Конституції України визначає фінансові засади місцевого самоврядування в Україні, від яких залежить успішність виконання цими органами покладених на них функцій. Матеріальну і фінансову основу міс­цевого самоврядування в Україні становить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, які є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у міс­тах, а також об'єкти спільної власності, що перебувають в управ­лінні районних, міських, обласних рад.

Формування системи управління комунальним сектором еко­номіки передбачає: визначення кола підприємств, необхідних для виконання органами місцевого самоврядування своїх функцій; визначення засобів впливу територіальних громад на господарсь­ку діяльність комунальних підприємств; контроль за діяльністю керівників комунальних підприємств; урегулювання розмірів відрахувань від прибутку комунальних підприємств до місцевих бюджетів.

Органи місцевого самоврядування можуть утворювати, реор­ганізовувати та ліквідовувати комунальні підприємства відповід­но до законодавства, затверджувати статути створюваних ними підприємств. Вони регулюють ціни і тарифи на відповідну про­дукцію та послуги створених ними підприємств, їх взаємовідно­сини з бюджетом, визначають порядок використання прибутку, здійснюють контроль за використанням майна та веденням фі­нансово-господарської діяльності. В арсенал економічних мето­дів управління комунальними підприємствами входять: податко­ве, кредитне, субвенційне та дотаційне регулювання, а також формування державного замовлення, інвестування, зміна форми власності.

В Україні налічується 16 місцевих податків та зборів, які за­безпечують 2—4 % доходів місцевих бюджетів, що є недостатнім для розвитку господарства території. Завдяки використанню сис­теми податкових пільг місцеві органи управління мають змогу проводити диференційовану політику стосовно різних секторів та

галузей економіки. На пільгових умовах можуть надаватися кре­дити для діяльності об'єктів комунальної власності, на виконання міських комунальних програм. Кредитне регулювання сприяє розвитку підприємництва, дає змогу міським органам управління ефективно взаємодіяти з фінансовими структурами. У цілому участь органів місцевого самоврядування в фінансово-кредитних відносинах в Україні є обмеженою. Важливо скористатися світо­вим досвідом, який передбачає надання органам місцевого самов­рядування права створення фінансово-кредитних установ. Такі установи сприяли б діяльності органів місцевого самоврядування та вирішенню соціально-економічних проблем територій. Певний досвід участі органів місцевого самоврядування у створенні фі­нансових установ існує в Україні. Зокрема, муніципальні банки створено в Києві та Сумах.

Органи місцевого самоврядування регулюють інвестиційний процес, залучають додаткові капітальні вкладення у розвиток об'єктів комунальної власності. Підприємства комунального сек­тору економіки виконують різні функції, значна їх частина є при­родними монополістами. Як правило, у приватну власність не переходять: об'єкти, які надають гарантований мінімум послуг населенню безоплатно; об'єкти, які є загальнодоступними для рі­зних верств населення (стадіони, бібліотеки, місця відпочинку і дозвілля тощо); окремі інфраструктури об'єкти (вокзали, мости, аеропорти тощо); об'єкти, які надають платні послуги населенню, але можуть бути легко монополізовані (засоби зв'язку, мережа водо-, газо-, електропостачання тощо). Органи місцевого самов­рядування опрацьовують необхідні заходи для підвищення ефек­тивності функціонування об'єктів комунальної власності. З цієї метою залучається приватний капітал, стимулюється розвиток приватної ініціативи. У світовій практиці широко використову­ється така форма залучення іноземного капіталу, як проведення торгів на надання тих чи інших послуг.

Управління комунальним сектором економіки здійснюється так, щоб виконати двоєдине завдання: з одного боку — задоволь­нити потреби населення у певних видах послуг та забезпечити функціонування території як єдиного організму, а з другого — сприяти зростанню ділової активності населення. Управління ко­мунальним сектором економіки ґрунтується на таких принципах: узгодження державних, регіональних і місцевих інтересів; дифе­ренційований підхід до вибору форм і методів управління; ком­плексно-цільовий підхід до організації системи управління; оп-тимізації структури органів управління.