Завдання державної регіональної економічної політики

На основі чіткого визначення головної мети державної регіо­нальної економічної політики обґрунтовуються її основні завдан­ня. Вони тісно пов'язані з конкретним етапом розвитку економі­ки і відповідають існуючому в країні нормативно-правовому про­стору. Визначені завдання конкретизуються залежно від рівня управління і деталізуються за періодом їх здійснення.

Серед пріоритетних завдань на тривалу перспективу держав­ними органами управління визначено структурну перебудову еко­номіки регіонів України, у першу чергу промислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією підприємств важкої індустрії та складною екологічною ситуацією (Донецька, Дніпропетровсь­ка, Запорізька, Луганська області, міста Київ, Харків, Одеса, Кри­вий Ріг, Маріуполь та Макіївка). При здійсненні структурних транс­формаційних процесів передбачається поліпшити екологічну си­туацію у промислових центрах Донбасу, Придніпров'я, Прикар­паття та на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення.

На період до 2010 р. основні завдання державної регіональної економічної політики щодо удосконалення регіональної структу­ри економіки полягають у вирішенні таких проблем: вирівню­вання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів та підви-

щення ефективності територіального поділу праці, раціоналізації розселення; досягнення стабілізації виробництва у кожному регі­оні, оптимізація структури господарства на базі ефективного ви­користання наявного природно-ресурсного, виробничо-технічного та трудового потенціалу; удосконалення спеціалізації сільського господарства відповідно до зональних фунтово-кліматичних умов; здійснення програм облаштування депортованих народів у півден­них областях; формування нових територіально-господарських утво­рень — вільних економічних зон.

Основним завданням регіональної політики у сфері соціально­го розвитку є забезпечення населення робочими місцями, зни­ження рівня безробіття та залучення працездатного населення до сфери продуктивної зайнятості. У першу чергу це стосується те­риторій, де реально існує загроза поширення масового безробіття та незайнятості населення: вугільних, металургійних, гірничодо­бувних центрів Донбасу і Придніпров'я, трудонадлишкових те­риторій Карпатського регіону, монофункціональних територій з нерозвинутою сферою прикладання праці. Необхідно стабілізу­вати сферу зайнятості населення у сільській місцевості.

Правомірною є постановка питання про орієнтацію працездат­ного населення на збільшення отримуваних доходів за рахунок власних зусиль і можливостей, що відповідає принципам ринко­вого господарювання. І в цьому плані важливо підвищити адап­таційні можливості працездатного населення через активну про­фесійну перепідготовку. В Україні щорічно близько 15—18 % не­зайнятого населення проходить перепідготовку через центри зай­нятості, в той час як у розвинутих країнах світу понад 70 % не­зайнятого населення проходять відповідну перепідготовку чи під­вищують кваліфікацію.

Передбачається більш повно задовольнити попит населення на ринку праці, створити умови для запровадження ступеневої освіти та інтегрованих навчальних планів, вирівняти по можли­вості освітній потенціал різних регіонів, створивши потужні регіо­нальні навчальні заклади. До 2010 р. передбачається функціону­вання 21,3 тис. загальноосвітніх навчальних закладів; створення у кожному обласному і районному центрі спеціалізованих навчаль­них закладів для обдарованої молоді.

Необхідною передумовою соціального прогресу та одним з важливих завдань регіональної економічної політики є поліп­шення демографічної ситуації у регіонах України, покращання соціально-побутових умов життя населення, здійснення заходів щодо підтримки сімей з дітьми та найменш соціально захищених

верств населення, зростання рівня споживання населенням това­рів та послуг. Передбачається у найближчій перспективі досягти зменшення показників смертності населення за рахунок створен­ня безпечних умов праці, оздоровлення навколишнього середо­вища, поліпшення медичного обслуговування населення. Очіку­ється, що за межами 2000 р. уповільнюватимуться темпи природ­ного скорочення чисельності населення та відпливу за межі країни.

У виробничій сфері пріоритетними завданнями визначено роз­виток експортних та імпортозамінних виробництв у регіонах, де для цього є сприятливі умови (вигідне транспортно-географічне положення, необхідний економічний та науковий потенціал). Це дозволить суттєво вплинути на експортний потенціал територій, удосконалити структуру експорту держави, розширити зовнішньо­економічні зв'язки. З метою активізації технологічних змін в екс-портоспроможних галузях (електроенергетика, чорна металургія, хімічна і нафтохімічна промисловість, окремі галузі сільського го­сподарства та харчової промисловості) буде вжито додаткових за­ходів щодо залучення стратегічних інвесторів. Державне інвесту­вання спрямовуватиметься в першу чергу в галузі, які є малопри-вабливими для приватних інвесторів; через фінансову інфраст­руктуру до інвестиційної сфери залучатимуться кошти населення.

Особлива увага приділятиметься розвитку сільськогосподар­ського виробництва на основі удосконалення його спеціалізації та підвищення рівня інтенсифікації з метою нарощування експо­ртного потенціалу, комплексної інтеграції переробних галузей з виробництвом сільськогосподарської продукції та сировини. Пе­редбачається ефективне використання рекреаційних ресурсів Криму, районів узбережжя Чорного та Азовського морів, Карпат, а також сприятливих за кліматичними та природними чинниками районів Волинської, Вінницької, Полтавської, Черкаської та ін­ших областей з метою формування в майбутньому високорозви-нутих рекреаційно-туристичних та оздоровчо-лікувальних ком­плексів державного і міжнародного значення.