Науково-технічний потенціал України та оцінка його стану

Науково-технічний потенціал України зростав, змінювався, отримував свій розвиток разом з виробничим потенціалом. До початку кризового періоду (1992 р.) науково-технічний потенціал України був зосереджений більш ніж у 1448 науково-дослідних інститутах (НДІ), вищих навчальних закладах, філіях, проектно-конструкторських і технологічних бюро, відділеннях, центрах, а також лабораторіях і секторах окремих підприємств. Тут було 162 установи Академії наук (тепер Національної академії наук), 149 вищих навчальних закладів, 970 організацій, які являють со­бою галузевий сектор науки, 167 — заводської. Це основний по­тенціал науки України. Крім того, у заводський сектор входять ще 15 тис. різноманітних підрозділів, у тому числі 9 тис. лабора­торій, 4 тис. конструкторських бюро, близько тисячі дослідно-експериментальних та інших відносно нечисленних служб під­приємств і організацій (табл. 2.20, 2.21).

Усього в наукових і науково-технічних організаціях і устано­вах до 1991 р. працювало близько 650 тис. чол., з яких майже 7,5 тис. докторів і більш як 78 тис. кандидатів наук (табл. 2.22). У 2000—2001 pp. динаміка чисельності мало змінилася, тому що не було статобліку приватного сектору.

Таблиця 2.20

ДИНАМІКА КІЛЬКОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ, ЯКІ ВИКОНУВАЛИ

НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ Й РОЗРОБКИ В УКРАЇНІ

у 1991—2000 pp., ЗА ТИПАМИ (ОДИНИЦЬ)

Таблиця 2.22

ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ОСНОВНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ЗА СЕКТОРАМИ НАУКИ В УКРАЇНІ

у 1991—1999 pp., тис. осіб

Організації
Усього
У тому числі: науково-дослідні організації
конструкторські організації
дослідні заводи
проектні та про­ектно-пошукові організації
вищі навчальні заклади
науково-дос­лідні та конструк­торські підрозділи на промислових підприємствах
інші організації

Таблищ 2.21

ДИНАМІКА КІЛЬКОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ, ЯКІ ВИКОНУВАЛИ НАУКОВІ

ДОСЛІДЖЕННЯ Й РОЗРОБКИ В УКРАЇНІ у 1991—2000 pp.,

ЗА СЕКТОРАМИ НАУКИ (ОДИНИЦЬ)

Організації
Усього
У тому числі за секторами: академічний
галузевий
вузівський
заводський

Працівники							1999 р. до 1991 р.%
Усього	449,8	345,8	293,1	233,3	214,9	199,4	44,4
У тому числі за секторами: акаде­мічний	83,3	69,5	61,5	52,9	50,0	48,2	57,8
галузевий	398,2	223,6	186,9	166,9	133,9	121,4	30,5
вузівський	33,1	22,8	18,2	15,9	14,8	13,08	41,7
заводський	35,3	29,9	26,5	17,6	16,2	15,8	44,7
приватний	н. д.	н. д.	н. д.	н. д.	н. д.	н.д.	н.д.

Усі наші науково-технічні досягнення до 1990 р. та й саме зростання обсягів виробничого, особливо промислово-індуст­ріального потенціалу країни були тісно пов'язані. Разом з тим і причини його занепаду в кризовий (1991—2000 pp.) період у своїй основі є загальними, характерними для промислового потен­ціалу. Але є відмінність і своя специфіка. Якщо у 1960—70-ті pp. у науку приходив кожен 7—8-й випускник вузу, то вже у 1980— 90-ті — лише кожний 22-й, що призвело до різкого старіння кад­рів. Крім того, багато вчених і спеціалістів почали подаватися до комерційних структур, виїжджати за кордон, у результаті чо­го чисельність науково-технічного персоналу за цей період різ­ко скоротилася (майже наполовину). Цей процес продовжується і зараз.

Світовий досвід свідчить, що для виходу науки, особливо фун­даментальної, на сучасний рівень самих тільки ринкових інстру­ментів явно недостатньо. В усіх розвинутих країнах світу з рин­ковою економікою фундаментальні дослідження на 80 % здійс­нюються за рахунок державного бюджетного фінансування. Там рівень витрат дозволяє забезпечити фондоозброєність праці у сфері науково-технічної діяльності в 1,5—2 рази вище, ніж у промисловості. Так, у США, наприклад, вона становить більш як 60 тис. дол. на одного зайнятого у сфері НДДКР; в Японії і про­відних західних країнах — 80—120 тис. дол. на 1 наукового пра-

цівника на рік. В Україні фондоозброєність дослідників і розроб-лювачів у два рази менше, ніж у виробничників, що серйозно галь­мує подальший розвиток наукового пізнання.

Між іншим, і в ці складні роки в Україні багато робиться для розвитку її економіки та виходу з глибокої кризи. Ще на самому початку незалежності України (грудень 1991 р.) Верховною Ра­дою України був прийнятий Закон «Про основи державної полі­тики у сфері науки і науково-технічної діяльності», який створив можливість (у важкі роки) для інтеграції прикладної науки і ви­робництва, хоча створені умови не завжди дозволяли зробити це ефективно. Для більш ефективного управління науково-тех­нічним розвитком у країні було створено Міністерство України у справах науки і технологій, до функцій якого входила розроблен­ня заходів наукового і науково-технічного прогресу України, за­безпечення розвитку її науково-технічного потенціалу, організа­ція і координація інноваційної діяльності, системи науково-технічної інформації, здійснення заходів, що пов'язані із захис­том прав на наукову та інтелектуальну власність, керівництво і організація наукової та науково-технічної експертизи, контроль за науковою і науково-технічною діяльністю, забезпечення її ін­теграції у світовий науковий простір зі збереженням і захистом національних пріоритетів і багато іншого.

В Україні створено Державний фонд фундаментальних дослі­джень для їх цільової підтримки і виділення ресурсів у вигляді так званих фантів, які визначені шляхом проведення конкурсно­го відбору фундаментальних наукових проектів на засадах неза­лежної експертизи.

У країні прийнято Верховною Радою Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України (1999 р.) і відповідний їй Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність», які покликані забезпечити більш ефективне викорис­тання наявного науково-технологічного потенціалу з метою по­долання наслідків економічної кризи і переводу вітчизняного ви­робництва на інноваційний шлях розвитку. Проте всіх цих заходів в умовах жорсткого фінансового дефіциту, падіння обся­гів виробництва, структурних зрушень, корінної трансформації економічних відносин у країні у перехідний період все ще недо­статньо. Для більш ефективного функціонування науково-технічного потенціалу України, його глибокого впливу на всі сфери діяльності суспільства, а головне — економіку країни, вима­гається подальший пошук шляхів більш ефективного використан­ня всього економічного потенціалу України.