Види топогеодезичної прив'язки, їх характеристика і умови застосування. Поняття про опорну геодезичну мережу. Контурні точки карти, що використовуються при топоприв'язці

198206, Санкт-Петербург, ул. Летчика Пилютова, д. 1

[1] См.: Аникин А.В. Адам Смит и Адам Фергюсон // Вопросы истории. 1965. № 5.

[2] Витюк В.В. Становление идеи гражданского общества и ее историческая эволюция. М., 1995. С. 14.

[3] См.: Курмаев Р.М. Общественная палата Российской Федерации как институт гражданского общества: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. Волгоград., 2006. С.11.

[4] Пиголкин А.С. Общая теория права. М., 1997. С. 152.

[5] Федеральный закон РФ от 04.04.2005 № 32-ФЗ «Об Общественной палате Российской Федерации» (ред. от 23.07.2013) // Собрание Законодательства Российской Федерации. 2005. № 15. Ст.1277; Российская газета. № 163. 26.07.2013.

[6] Федеральный закон РФ от 31.05.2002 № 62-ФЗ «О гражданстве Российской Федерации» (ред. от 02.07.2013) // Собрание Законодательства Российской Федерации. 2002. № 22. Ст.2031; Российская газета. № 145. 05.07.2013.

[7] Конституция Российской Федерации (принята всенародным голосованием 12.12.1993), (с учетом поправок от 30.12.2008) // Собрание законодательства Российской Федерации. 2009. № 4. Ст. 445.

Види топогеодезичної прив'язки, їх характеристика і умови застосування. Поняття про опорну геодезичну мережу. Контурні точки карти, що використовуються при топоприв'язці.

Для топогеодезичної прив'язки необхідно знати координати початкових точок відносно яких, виконується визначення координат позицій, пунктів і постів. Ці дані називаються вихідними даними (вихідною геодезичною основою) і в залежності від вихідних геодезичних даних, що використовуються для визначення координат постів і пунктів, розрізняють два види топогеодезичної прив'язки:

на геодезичній основі;

по карті (аерознімку).

При топогеодезичній прив'язці на геодезичній основі координати прив'язуємих точок визначають за допомогою приладів (теодолітів, квантового далекоміра КТД-1, бусоль ПАБ-2А та ін.) відносно пунктів геодезичної мережі або точок артилерійської топогеодезичної мережі, а дирекційні кути орієнтирних напрямків геодезичним, гіроскопічним або астрономічним способами. Всі обчислювання (обробка результатів) виконують аналітичним методом (таблиці логарифмів, СТМ, АЛЛ, ШХ,).

Геодезичні мережі - це сукупність пунктів, закріплених на місцевості спеціальними підземними центрами і надверховими позначками. Координати пунктів геодезичної мережі і дирекційні кути напрямків між пунктами визначаються із заданою точністю і в одній системі координат.

Геод. мережі використовуються, як в оборонних цілях так і в народному господарстві. В залежності від їх призначення геод. мережі підрозділяють на:

державну геодезичну мережу (ДГМ);

спеціальну геодезичну мережу (СГМ);

артилерійську топогеодезичну мережу (АТГМ).

ДГМ — є головною геодезичною основою топогеодезичних робіт усіх видів.

Характеристика точності ДГМ

Найменування показників Клас

ДГМ

1-й 2-й 3-й 4-й

Середня довжина сторони 20 - 7 - 5 - 2 -
трикутника, км 25 20 8 5

Середня квадратична 0,1 0,2 0,5 0,5

похибка: визначення координат пункту, м

Визначення дирекційних 1-2 2 3 4

кутів сторон, сек.

Визначення дирекцій них 7 7 7 7

кутів на ОРП

Для пунктів усіх класів з геометричного чи тригонометричного нівелювання визначаються відмітки (висоти).

На пунктах ДГМ на відстанях від 500 до 1000 м (у лісі не ближче 250 м) установлюються два орієнтирних пункти (ОРП), на які визначаються дирекційні кути.

Усі пункти ДГМ, а також ОРП закріплюються на місцевості довгостроковими підземними центрами.

Над центром установлюються зовнішні знаки у виді дерев'яних чи металевих сигналів, пірамід і турів. При відсутності прямої видимості між пунктами будують складні чи прості сигнали. У верхній частині сигналу обладнаються площадка для спостерігача і столик для приладу.

При наявності прямої видимості між пунктами геодезичної мережі над центрами встановлюють тригранні чи чотиригранні піраміди висотою від 5 до 8 м. У високогірних і гірських районах установлюють тури. Тур являє собою кам'яний, цегельний, бетонний чи залізобетонний стовп, що споруджується над маркою (центром пункту), закладеною в скелю.

Щільність - один пункт на 50 - 60 км2 створюється, як правило, геодезичними мережами 1, 2 і 3-го класів. Щільність - один пункт па 20 - ЗО км2 дозволяється створювати тільки мережами 3-го класу, а щільність - один пункт на 5 - 15 км2 - тільки мережами 4-го класу.

Подальше збільшення щільності геодезичної мережі досягається розвитком геодезичної мережі згущення. Пункти геодезичних мереж згущення, так само як і пункти ДІМ, використовуються в якості вихідних для топогеодезичної прив'язки і закріплюються центрами з розрахунком на довгострокову схоронність. Зовнішніми знаками служать дерев'яні і металеві піраміди різних конструкцій. Точність визначення координат пункту мережі згущення складає 0,5 м.

Результати робіт зі створення державної геодезичної мережі і геодезичних мереж згущення відображаються в каталогах координат геодезичних пунктів. Кожен каталог охоплює пункти, розташовані на одному листі карти масштабу 1: 200 000.

Спеціальні геодезичні мережі (СГМ) являють собою сукупність пунктів, визначених на місцевості з заданою точністю координат і дирекційних кутів з метою забезпечення військ вихідними даними, необхідними для топогеодезичної прив'язка елементів бойових порядків ракетних військ і артилерії.

СГМ створюються частинами і підрозділами військово-топографічної служби в позиційних районах і районах розгортання ракетних військ і артилерії шляхом згущення державної геодезичної мережі.

СГМ розвиваються методом тріангуляції і чи полігонометрії.

Точність визначення пунктів СГМ приведена в таблиці 2:

таблиця 2

СГМ	ВИД	Серединні похиб-ки координат пунктів, м	дирекційних кутів сторін і напрямків на ОРП, м	висота
	СГМ	0,7		1,5
	СГМ	1,5		1,5
	СГМ	3,5		3,5

Артилерійська топогеодезична мережа (А11 М)створюється на місцевості з обмеженою кількістю пунктів геодезичної мережі, контурних точок чи при відсутності великомасштабних карт із метою скорочення часу, підвищення точності і надійності топогеодезичної прив'язки.

АТГМ являє собою сукупність закріплених (позначених) на місцевості точок (орієнтирів), координати яких визначені що до вихідних пунктів (точок) із серединною помилкою не більше 5 м.

На деяких точках АТГМ визначаються дирекційні кути орієнтирних напрямків із серединною помилкою 0-00,5 (2).

АТГМ створюється топогеодезичними підрозділами артилерійських частин (підрозділів), як правило, у масштабі артилерійської групи в районах СП і на маршрутах переміщення.

Точки АТГМ закріплюють на місцевості центрами-стовпами діаметром 8-10 см, довжиною 1 м, що забивають у землю на глибину 0,5 - 0,7 м. У верхній зріз стовпа забивають цвях з капелюшком діаметром 3-5 мм. Для позначення точок використовують віхи і тури. Точки обкопують канавкою глибиною 0,2 м у формі квадрата зі стороною 1 м.

Як орієнтирні напрямки використовують напрямки на один-два окремих місцеві предмети, що добре спостерігаються з точок мережі. При відсутності місцевих орієнтирів - напрямок закріплюють стовпами (віхами) на віддаленні не менш 200 м від точки АТГМ.

За результатами проведених робіт складають списки координат точок АТГМ, у яких указують координати точок і дирекційні кути орієнтирних напрямків.

При топогеодезичній прив'язці по карті (аерознімку):

- координати прив'язуємих точок визначають за допомогою
топоприв'язчика (апаратури топоприв'язки) або приладів відносно контурних
точок топографічних карт (аєрознімків).

дирекційні кути орієнтирних напрямків одним із слідуючих способів: гіроскопічним, астрономічним, геодезичним, за допомогою магнітної стрілки бусолі або передачею дирекційного кута, кутовим ходом, одночасним відмічанням по небесному світилу і за допомогою гіропоказника навігаційної апаратури.

при роботі груп самоприв'язки в аномалійних районах і коли застосування вищеперелічених способів неможливе, дирекційні кути орієнтирних напрямків можуть визначатися по контурним точкам карти.

- абсолютні висоти прив'язуємих точок, у гірській місцевості
визначають за допомогою приладів відносно пунктів геодезичних мереж або
контурних точок місцевості висоти яких визначені надійно.

Для топогеодезичної прив'язки використовуються топографічні карти масштабів 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000. По топографічній карті визначають вихідні дані (прямокутні координати контурних точок) для топогеодезичної прив'язки та контролю топогеодезичної прив'язки.

За контурні точки беруть місцеві предмети, позначені на карті і які надійно спізнані на місцевості. Такими точками можуть бути споруди баштового типу, мости, перехрестя доріг і млини, радіомачти, колодязі, окремо стоячі дерева, будівлі, сараї, церкви, фабричні труби та інші місцеві предмети. Але необхідно мати на увазі, що карти можуть старіти і частина контурних точок, які є на картах, важко визначати або вони будуть відсутні на місцевості; в районах з пісочним ґрунтом перехрестя доріг брати як контурну точку недоцільно, так як із часом вони можуть змінювати своє місцеположення.

Координати контурних точок визначають за допомогою циркуля-вимірювача і поперечного масштабу. Точність положення контурних точок і горизонталей на картах різних масштабів приведена в табл.З: