Підготовка пряжі (ниток) утоку до ткання складається з процесів: перемотування, зволоження, ткацтво

Тканину отримують на ткацькому верстаті. Незважаючи на конструктивні особливості багатьох видів і різновидів ткацьких верстатів принцип їх будови і роботи однаковий, тому суть ткання полягає у такому.

Рис 8 Схема ексцентрикового ткацького верстата

1 - ткацький навій, 2 - скало, З - ламель ламельного механізму, 4 - ремізки, 5 - бердо, 6 - ботан, 7 -грудниця, S - приймальний валик, 9- товарний вал, 10 - важелі, 11 - ексцентрики готовного валу, 12 - колінчатий вал, ІЗ - човник зі шпулькою утокових ниток, 14 – погонялка.

Під час обертання головного валу верстата ексцентрики (рис.8) перемінно змінюють положення важелів підніжок, що з’єднані ремінцями з двома ремізками. Під час підняття першої ремізки (непарні нитки) і опускання другої (парні нитки) утворюється кут (фак), в який погонялка перекидає човник з одного боку на другий. При цьому човник прокладає нитку утоку. Після чого ботан, в якому закріплено бердо, приводиться в рух колінчатим валом і прибиває нитку утоку до краю тканини. Ексцентрики, обертаючись, змінюють своє положення і положення утоку. Прокинута нитка утоку заробляється в структуру тканини з одночасним утворенням нового факу для прокладання наступної нитки. Процес ткання повторюється безперервно, готова тканина періодично намотується на товарний вал з одночасним змотуванням (подаванням) ниток основи з ткацького навою.

Сучасні ткацькі верстати класифікують за різними ознаками і принципами дії. Вони бувають ручні і механічні. Ручні верстати примітивні, їх використовують переважно майстри художньо-декоративного мистецтва. Механічні верстати мають різні конструкції. За способом прокладання ниток утоку механічні ткацькі верстати поділяють на човникові (одно-, багаточовникові) і безчовникові. На безчовникових верстатах уток прокладають мікропрокладачами, рапірами, краплями води (гідравлічні), стиснутим повітрям (пневматичні). За ознакою факоутворюючого механізму верстати поділяють на ексцентрикові, кареточні і жакардові, а за шириною берда – на:

– дуже вузькі (30-60 см),

– вузькі (60-80 см);

– середні (80-100 см);

– широкі (більше 100 см).

Унаслідок переплетення ниток основи і утоку формується певний порядок їх перекрить і взаємодії, що створює на поверхні тканини відповідний візерунок, який називається ткацьким переплетенням. Існує багато візерунків (переплетень), які під час проектування тканин зображають на папері в клітинку. Вертикальні ряди клітинок називають нитками основи і нумерують зліва на право, а горизонтальні ряди клітинок – нитками утоку і нумерують цифрами знизу вгору. У місцях, де нитки основи виходять на лицьову поверхню тканин, перекриваючи нитки утоку, клітинки зафарбовують в темний колір, а там де нитки утоку перекривають нитки основи клітинки залишають світлими.

Тканина, що знята з ткацького верстата, має назву сурової. Сурові тканини непридатні або малопридатні для безпосереднього їх використання тому, що вони, як правило, забруднені різними природними або іншими речовинами, мають надмірну жорсткість, або навпаки, в’ялість, не дуже задовільний зовнішній вигляд і фарбування. Усі ці недоліки сурових тканин усуваються в процесі їх обробки, що складається з різних операцій залежно від природи волокнистого складу, структури ниток, тканини, характеру і призначення самої тканини.

Обробка тканин впливає на формування усього комплексу їх споживчих властивостей і особливо – на формування естетичних властивостей тканин. Повний закінчений цикл обробки тканин різного волокнистого складу і призначення в оброблювальнім виробництві складається з попередньої обробки і білення, фарбування, вибивки, кінцевої і спеціальної обробки.

За допомогою операцій попередньої обробки і білення досягається очищення сурових тканин, вибілювання, підвищення їх сорбційної здатності і надання необхідних властивостей тканинам. Характер операцій попередньої обробки тканин залежить від їх волокнистого складу, супутніх і забруднюючих речовин.

Попередня обробка бавовняних тканин складається з таких операцій: обпалювання, розшліхтування, відварювання, вибілювання, мерсеризація, ворсування.

Лляні тканини виробляють з відвареної або частково вибіленої пряжі. З відвареної пряжі одержують сирово-варені тканини, які характеризуються м’якістю, добре змочуються у воді, але мають колір, близький до кольору сирової тканини. Лляні тканини із напівбілої пряжі після обпалювання і розшліхтування відварюють двічі у лужному розчині й вибілюють гіпохлоритно-перекисневим способом. Крім сирово-варених і білих, випускають кисловані лляні тканини з пряжі, обробленої слабким розчином сірчаної кислоти. Такі тканини мають ясно-сірий колір і підвищену м’якість порівняно з сирововареними.

До початку попередньої обробки сирової вовняної тканини її піддають чищенню і штопанню, з метою видалення вузликів, місцевих потовщень, залишків реп’яху (чищення), виправлення деяких дефектів, що порушують ткацький малюнок (штопання).

- Обпалюють тільки деякі різновиди камвольних тканин, щоб надати їх поверхні чистоти, а ткацькому малюнку – чіткість.

- Камвольні тканини заварюють, тобто обробляють їх у розпрямленому стані в киплячій воді протягом 15-20хв. У процесі заварювання знімаються (усуваються) надлишкові внутрішні напруги, кератин вовни переходить у фіксований стан.

- Вовняні камвольні тканини після заварювання, а суконні після чищення і штопання промивають розчином мила або миючих речовин і кальцинованої соди (3-5 г/дм³) при температурі близько 40⁰С з додаванням поверхнево-активних речовин.

- Напіввовняні тканини з синтетичними волокнами після промивання піддаються антистатичній обробці.

- Найважливішою підготовчою операцією вовняних суконних тканин, що значно впливає на їх структуру і споживчі властивості, є валяння, яке здійснюють у спеціальній валяльній машині в слабколужному або слабкокислому середовищі з пом’якшувачами при температурі 40⁰С.

- Однією з операцій попередньої підготовки чистововняних тканин є карбонізація, тобто обробка тканин 4-5%-им розчином сірчаної кислоти з метою очищення чистововняних тканин від залишків целюлозних домішок.

- Суконні вовняні тканини піддають ворсуванню, при якому повстяне застелення на поверхні тканини, що утворилося в процесі валяння, розпушується. Витягнуті волокна, переважно з уточних ниток, утворюють начесаний ворс. Ворсування здійснюється з допомогою голчатої стрічки або ворсувальних шишок.

- Вибілювання вовняних тканин здійснюється за допомогою хімічних та оптичних способів. Щоб уникнути утворення заломів під час подальшої обробки і з метою вирівнювання напруги в тканинах, камвольні і тонкосуконні тканини піддаються мокрій декатировці, тобто обробці тканин гарячою водою і парою.

Обпалюють тільки сирові шовкові тканини, що виробляють із пряжі.

- Тканини із шовкових ниток відварюють у розчині мила при температурі 90-95⁰С протягом 1-3 годин, внаслідок чого виділяється серицин і максимально виявляються природні властивості натурального шовку – ніжний, без лиску, блиск, м’якість і еластичність.

- Після відварювання тканини старанно промивають.

- Шовкові тканини майже не відбілюють, тому що після відварювання вони мають м’який кремовий відтінок, який не перешкоджає фарбуванню тканин, навіть у світлі кольори.

- Тканини з шовкових ниток оживлюються і обважнюються.

- Оживлення –обробка тканин неміцним розчином оцтової, мурашиної, молочної кислот, після чого тканина набуває властивість хрустіти на дотик. Якщо оживлення здійснюють після фарбування, то тканина має більш соковитий і яскравий колір.

- Обважнення тканин із шовкових ниток досягається обробкою їх деякими мінеральними (солі заліза, олова, свинцю, цинку) або органічними (дубильні речовини в комбінації з солями важких металів) сполуками, синтетичними смолами. Така обробка надає тканинам підвищену густину, масивність, кращу драпірувальність.

Тканини з штучних віскозних та мідноаміачних ниток не мають природних домішок, а сторонні речовини, що виникають у процесі виробництва цих ниток і тканин (замаслювання, шліхтування тощо) видаляються шляхом відварювання у розчині з певним відсотком мила і кальцинованої соди. Тканини з ацетатних і триацетатних ниток відварюють лише в неміцному мильному розчині, тому що, як відомо, волокна цих ниток являють собою складний ефір целюлози і легко омилюються лугом. Тканини з триацетатних ниток термофіксують гарячою парою або лампами з інфрачервоним випромінюванням. Цю операцію здійснюють при температурі 190⁰С з метою відвернення зміни лінійних розмірів і форми виробів, зняття внутрішніх напруг і фіксації структури переплетення. Обробку тканин з штучних ниток здійснюють з найменшими натягуваннями, щоб зберегти тканину від механічних пошкоджень. Синтетичні тканини відварюють у неміцних лужних розчинах і термофіксують.

- Фарбування – нанесення барвника на волокнистий матеріал, який при цьому змінює свій колір. Барвники – складні органічні сполуки ароматичного ряду, що мають здатність у процесі фарбування чи вибивання надавати певний колір або багатоколірність волокнистим матеріалам і міцно утримуватися на них. Як і всі кольорові тіла, барвники володіють властивостями вибіркового поглинання променів світла, що залежить від їх хімічної будови. Молекули всіх барвників мають хромофорні й ауксохромні групи. Згідно з технічною класифікацією барвники розподіляють на такі, що розчиняються у воді, і такі, що не розчиняються. Крім того, є барвники, що утворюються безпосередньо на волокні. До барвників, що розчиняються у воді належать: прямі барвники, кислотні, металовмісні, активні, катіонові. До барвників, що не розчиняються у воді, відносяться: кубові, сірчані, дисперсні та пігментні.

До барвників, що утворюються на волокні, відносяться: азобарвники і оксидаційні барвники.

Фарбування волокнистих матеріалів – є складним фізико-хімічним процесом, який можна поділити на кілька одночасних процесів: абсорбцію барвника на зовнішній поверхні волокна, дифузію барвника до середини волокна, абсорбцію барвника в середині волокна, фіксацію барвника волокном.

Для того, щоб відтворити малюнок на тканині застосовують візерункове фарбування, що називається вибивання (вибивки) малюнка. Нанесення малюнків на тканини здійснюється за допомогою: ручної вибивки (або друку), способом аерографії, фотофільмдруком, машинним друком, термовибивкою і поліхроматичним способом фарбування.

Кінцева обробка тканин надає їм закінченого товарного вигляду і специфічних властивостей. Таким чином, кінцева обробка тканин складається із звичних обробок, що залежать від волокнистого складу і призначення тканин, та спеціальних обробок. До них належать: спиртівку або легке вибілювання, ширення, крохмальне апретування, каландрування.

Спеціальні види обробки тканин.Підвищення якості тканин і забезпечення довговічності виробів з них можна досягти шляхом створення і застосування під час кінцевої обробки нових технологічних процесів з допомогою спеціальних хімічних препаратів.

ТЕМА 5. ТЕКСТИЛЬНІ МАТЕРІАЛИ ТА ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ ЇХ ВИРОБНИЦТВА І ВИРОБІВ ІЗ НИХ (ПРОДОВЖЕННЯ)

1. Основи технології виробництва трикотажних полотен

Трикотаж – гнучка і міцна полотнина або виріб, що складаються з петель, що переплітаються в подовжньому і поперечному напрямах. Первинним елементом структури трикотажу є петля, що складається з кістяка і сполучного протягання. Кістяк складається з петельних паличок і голкової дуги. Петлі можуть бути відкритими і закритими. У відкриті протягання, що з'єднують сусідні петлі, не перетинаються один з одним, а в закритих – перетинаються. Відкриті петлі додають полотнині гарну розтяжність, еластичність, забезпечують легкість розпускання, закриті – велику формостійкість, тому що перетинання ниток обмежують їх рухливість, розтяжність та розпускання.

Форма петель різноманітна – округла, широка, звужена, подовжена. Округлу форму має петля, що висить на протяганнях відкритої петлі, подовжену – на перехресних протяганнях закритої петлі. За висотою розрізняють петлі нормальні, зменшені і збільшені. Сполучення в полотнині петель різної висоти одержують різна будова лицьової і виворітної сторін, рельєфні й відтіночні ефекти. Петлі, що з'єднують один з одним горизонтально, утворять петельні ряди, а вертикально – петельні стовпчики. Крім петель структура трикотажу може містити елементарні ланки прямолінійної або вигнутої форми, що служать для з'єднання інших елементарних ланок, утворення начосу, зниження розтяжності полотна і т.п.

Для виробництва трикотажу використовують текстильні нитки різних видів – пряжу однорідну з натуральних (бавовняних, вовняних, лляних) і хімічних (віскозних, лавсанових, нітронових, капронових, полівинилхлоридних) волокон; змішану (двох -, трьох - і багатокомпонентну)– вовнелавсанову, вовненітронову, вовневіскозну, бавовнелавсанову, бавовневіскозну, лавсанокапронову, триацетатновіскозну й ін.; штучні і синтетичні комплексні нитки; текстуровані нитки і високооб’ємну пряжу, а також сполучення різної пряжі і ниток.

Нитки, використовувані для виготовлення трикотажу, повинні бути рівномірними по крутці і товщині, міцності і подовженню при розтяганні, не мати таких дефектів, як вузли, смітинки, стовщення тощо, інакше може відбутися поломка голок в'язальних машин і на полотнині виникнуть дефекти.

Підготовка текстильних ниток до в'язання включає такі операції:

- перемотування їх на мотальних машинах з метою збільшення обсягів пакування ниток і одночасно перевірка їх якість;

- парафінування - обробка бавовняної і вовняної для надання пряжі гладкості, рівноти, зниження тангенціального опору;

- емульсування -обробка змішаної пряжі і комплексних ниток для запобігання нагромадження на їх поверхні статичної електрики, додання їм гладкості.

Трикотажні полотна виробляються на поперечнов’язальних (кулірних) і основов’язальних машинах за допомогою петлеутворюючих органів, основними з яких є голки, нитководи, платини, преси.

Принциповою відмінністю трикотажу від тканин є петельна структура, що додає цьому матеріалові ряд специфічних властивостей – розтяжність, еластичність, м'якість, товщину, розпускання тощо. Структура трикотажного полотна визначається формою і розмірами елементарних ланок, їх взаємним розташуванням і зв'язками. У трикотажі петлі створюють рухливу структуру, нитки порівняно легко переміщаються і полотно розтягується в будь-якому напрямі. Трикотаж виробляють не тільки у вигляді полотен, але й у вигляді деталей – заготовок або готового виробу (рукавички, панчішно-шкарпеткові вироби, берети, хустки, шарфи).

Рис. 9. Переплетення гладь: а - лицьовий бік; б – зворотний

Рис. 10. Переплетення ланцюжок: а - із закритими петлями; б - з відкритими петлями

Структура трикотажу визначається способом в'язання – кулірним (поперечнов'язальним) і основов’язальним (повздошно-в'язальним). У трикотажі, виробленому кулірним способом, всі петлі горизонтального ряду можуть бути отримані з однієї нитки шляхом послідовного згинання і пров’язування її в петлі; закінчивши перший ряд петель, нитка переходить у другий, третій, і т.д., в такий спосіб полотно поступово нарощується поперечними рядами.

Поперечнов’язані полотна, як правило, легко розпускаються, тому рекомендується в основному для суцільнов’язаних виробів або купонів. Полотна деяких поперечнов’язаних виробів розпускаються тільки в напрямі, зворотному в'язанню, що дозволяє не обробляти краю деталей (напульсників, манжет, поличок, поясів).

Однією з основних характеристик трикотажних полотнин є вид переплетень, що визначає число і види елементарних ланок і їх взаємозв'язок. Від виду переплетення багато в чому залежать зовнішній вигляд і фізико-механічні властивості трикотажної полотна.

Одинарний трикотаж одержують на машинах з однієї гольницею (фонтурою). Оскільки порядок скидання петель завжди той самий, такий трикотаж має яскраво виражений характер лицьової і виворітної сторін. Подвійний трикотаж виробляють на двофонтурних машинах, голки яких скидають петлі в протилежні сторони, унаслідок чого лицьова і виворітна сторони полотна мають однакову будову.

До основних характеристик трикотажу відносяться:

- висота петельного ряду;

- довжина нитки в петлі;

- щільність розташування петель у трикотажі;

- лінійне заповнення;

- поверхневе заповнення;

- модулі петлі.

Клас машини характеризує щільність в'язання полотна, тому що він визначається за кількістю голок на одиницю довжини гольниці. Визначеному класові відповідає межа товщини нитки, що переробляється на цій машині.

Трикотажні полотна, а також купони і регулярні вироби піддають різним операціям обробки залежно від призначення полотна, сировинного складу і від того, з яких ниток (сувора або пофарбована) вироблена ця полотнина. Мета обробки – додання нових або закріплення наявних властивостей полотнин, поліпшення їх зовнішнього вигляду.

Трикотажні полотна проходять наступні оздоблювальні операції: промивання, відварювання, біління, фарбування, друкування, апретування, ворсування, стабілізацію, ширення і декатирування, а регулярні вироби ще і формування. Окремі полотна просочують водотривкими складами. Щоб уникнути зайвої електризованості полотна з хімічних ниток обробляються антистатиками. Деякі полотна, що містять велику кількість термопластичних волокон, піддають тисненню для одержання на поверхні рельєфного малюнка або плісируванню.

2. Основи технології виробництва нетканих полотен

Нетканим називається полотно, виготовлене із одного або кількох видів текстильних матеріалів або їх сполук з нетекстильними матеріалами, із закріпленою структурою елементів, крім тканих і трикотажних полотен, а також повсть. Виробництво нетканих полотен, порівняно з виробництвом тканин, відрізняється значно меншою кількістю технологічних переходів і видів обладнання, що застосовуються. Їх можна виготовляти з різних видів сировини залежно від призначення, властивостей і технології виробництва. Для отримання нетканих текстильних полотен застосовують сировину, практично непридатну для текстильної промисловості, волокнисті відходи, вторинну текстильну сировину.

Виробництво нетканих полотен складається з таких основних операцій:

- Полотноформування – сукупність технологічних операцій виготовлення полотна із волокон і ниток. Цей процес можна здійснювати механічним, аеродинамічним, гідродинамічним і фільєрним способами. Механічний – формування полотна шляхом укладання шарів волокон і (або) ниток з допомогою механічних засобів. Аеродинамічний – формування полотна в повітрі. Гідродинамічний – формування полотна диспергуванням волокон в рідинах. Фільєрний – формування полотна шляхом витискання крізь фільєри струменів розплаву або дисперсії полімеру.

- Ув’язування волокон, ниток та інших структурних елементів між собою здійснюють механічними (в’язально-прошивний і голкопробивний), фізико-хімічними (клейовий, термічний, аутогенний) і комбінованим способами.

- Обробка нетканих полотен залежить насамперед від волокнистого складу і способу виготовлення полотна. Так, наприклад, обробка полотна із бавовни складається із операцій обпалювання, відварювання, вибілювання, сушіння, фарбування (вибивки), апретування, ворсування тощо.

За необхідності неткані полотна можуть піддаватися і спеціальним видам обробки: незминальній, малоусадковій, вогнезахисній тощо.

За видами сировини неткані полотна та поштучні вироби поділяються на такі, що складаються з натуральних волокон і пряжі; хімічних волокон, натуральної пряжі й хімічних ниток; відходів різних волокон й ниток; різних сполучень волокон, пряжі й ниток.

За структурою розрізняють полотна і поштучні вироби пласкі, об’ємні, махрові, ворсові.

За способом виготовлення – полотнопрошивні (в’язально-прошивні полотна на основі волокнистого полотна), нитко-прошивні (в’язально-прошивні полотна на основі однієї або двох взаємоперехресних систем ниток), тканинопрошивні (в’язально-прошивні полотна із застосуванням тканини і утворенням ворсової петлі), голкопробивні (виготовлені голкопробиванням волокнистого полотна або в сполученні його з тканиною чи полімерною плівкою); клеєві (виготовлені із волокнистого полотна, полотна із елементарних ниток, ниток і (або) тканини, з’єднаних з використанням дисперсії, розчинів полімеру).

Залежно від призначення неткані полотна й поштучні вироби поділяються на такі групи: полотна – для одягу (платтяно-костюмні, блузково-сорочкові, для комплектів спортивного й пляжного одягу, для дитячої білизни, підкладкові, докладні, утеплюючі); взуттєві (для виготовлення верху взуття, підкладкові, устілкові, підошвенні, докладні); рушникові (гладкі й махрові); декоративні (для портьєр, штор, гардинно-тюлеві); меблеві (облицювальні, докладні, підоблицювальні); докладні текстильно-галантерейні; поштучні вироби – ковдри, пледи, покривала, серветки і клеєві декоративні покриття для підлоги.

Виготовлені неткані полотна за призначенням можна поділити на побутові й технічні. До побутових відносяться полотна для одягу, взуття і домашнього вжитку. Полотна для одягу можна поділити на полотна для верху одягу, полотна докладні й полотна для утеплення.

Виготовлення нетканих текстильних полотен – це нова прогресивна галузь текстильної промисловості. Вона базується на технологічних принципах, які різко покращують продуктивність праці і скорочують загальний цикл виробництва.

Найпоширенішими є технології виготовлення нетканих матеріалів механічними способами: в’язальним, голкопробивним, в’язально-войлочним і прошивним. Вони включають ефективне застосування і включає багато окремих елементів класичних процесів переробки текстильної сировини. Наприклад, із процесу прядіння – тріпання і полотноутворення; з процесів в’язання і шитва – петлеутворення і стіжкоутворення на трикотажних і швейних машинах. Ці технології дають можливість переробляти сировину низької якості, короткі штапельні і навіть непрядоні волокна); всі види регенерованої волоконної сировини з лоскутів і ганчірок.

Асортимент виробів із нетканих матеріалів класифікують на такі головні групи: промислового і побутового вжитку; декоративно-художнього та іншого призначення.

Пошуки нових технологічних рішень призвели до створення трьох головних способів виготовлення нетканих полотен: механічного, фізико-хімічного і комбінованого. Сутність виробництва цих матеріалів заключається у вищеназваних трьох (механічному, фізико-хімічному або в комбінованому) способах з’єднання одного або декількох шарів плоских текстильних структур (волокнистого полотна, неточного шару, тканин, трикотажу) в єдине полотно. Розроблена технологія трубчастої структури нетканих матеріалів. Часто в структуру полотна включають й нетекстильні матеріали: плівки полімерні, сітки металічні та ін.

Волоконне полотно являє собою декілька разів прочесаний матеріал, який виробляють на чесальній машині. Закріплення цього полотна, ниткової основи або їх з’єднання з іншими плоскими структурами (каркасом) виконується пров’язуванням або прошиванням. Пров’язування або прошивка здійснюється за рахунок проколювання голками із заправленими в них нитками. Нитки протягують через полотно або через полотно та інші наповнювачі. Таким чином, відбувається закріплення волоконного полотна в трикотажному переплетенні. В зв’язку із великою кількістю методів закріплення волокнистого полотна – існує багато різноманітних термінів самої назви цих матеріалів. Відомо багато варіантів класифікацій НТП запропонованих вченими різних країн. Але жодна із них не загально прийнята у всьому світі.

Неткані текстильні полотна залежно від методів їх виробництва розрізняють:

· А – на основі механічної технології

· Б – на основі фізико-хімічної технології

· В – на основі механічної і фізико-хімічної технології.

На другій стадії класифікації деталізуються методи виробництва. Наприклад, механічні технології розрізняють 3 методи:

Ø – валяльно-войлочний;

Ø – голкопробивний;

Ø – в’язально-прошивний.

НТП на основі фізико-хімічних технологій розрізняють 5 методів виробництва:

Ø – клеєвий твердими в’яжучими,

Ø – клеєвий з рідкими зв’язуючими,

Ø – клейовий з набухаючими зв’язуючими,

Ø – клейовий з розплавом формуючих волокон,

Ø – різні фізико-хімічні способи.

В – на основі механічної і фізико-хімічної технології включає тільки дев’ять способів (комбіновані).

На третій стадії класифікації НТП представляють текстильну базу:

Ø 01 – на базі волоконного полотна;

Ø 02 – на базі системи ниток;

Ø 03 – на базі плоских структур (полотен, плівок, тканин).

Класифікація НТП на основі механічних технологій заключається в наступному: В залежності від виду застосованої сировини НТП поділяють на 4 таких групи:

Ø волоконні безниткові

Ø волоконно-ниткові;

Ø ниткові;

Ø комбіновані.

Товарознавчі характеристики НТП, хоча б в межах однієї країни будуть тоді повноцінними, коли будемо дотримуватись єдиної термінології професійних понять: пров’язування, прошивання, полотнопров’язування, каркасно-прошивні полотна, каркасно-в’язані, тафтингові та ін.

Пров’язування НТП здійснюється за рахунок проколювання, наприклад, волоконного полотна голками, в котрі заправлені комплексні нитки або пряжа. Ці нитки або пряжу протягують через полотно, а потім – через раніше утворені в цих нитках петлі. Цим здійснюється впровадження полотна в трикотажне основов’язане переплетення. Полотно є наповнювачем і характеризує в основному фізичні властивості полотна (повітропроникність, гігроскопічність та ін.), а трикотажне переплетення – механічні параметри (міцність, видовження і т.п.).

Прошивка наповнювача, здубльованих текстильних або інших структур виконується в основному крученими за допомогою багатоголкових човночних стібків.

Сутність виготовлення нетканих полотен “в’язально-прошивним” способом трактується як з’єднання або зкріплення декількох шарів текстильних матеріалів тобто наповнювачів – волоконного, ниткового, тканого, трикотажного й інших або їх комбінувань з нетекстильними плоскими структурами – полімерними плівками, металічними сітками та ін. Ці з’єднання здійснюють класичними методами петле- і стібкоутвореннями за допомогою трикотажних або на швейних машин.

Валяльно-войлочний метод базується на здатності шерстяних волокон звойлачуватися тобто зчіплятися поміж собою під впливом механічних навантажень (особливо у волого-тепловому середовищі).

Голкопробивний спосіб базується на використанні в якості механічних в’яжучих елементів волокон різних за походженням, різних структур. Може здійснюватись на базі волоконного полотна(безкаркасні полотна) і в сполученнях з текстильними та іншими полотнами (каркасні).

Холстопров’язані полотна виготовляються за рахунок з’єднання одного або декількох шарів волоконного полотна пров’язуванням основов’язаними переплетеннями з комплексних ниток або пряжі. Волоконне холстполотно становить теплоізоляційну основу полотна, а переплетення з ниток або з пряжі надає йому необхідну міцність. Ці полотна одержують ще й за рахунок з’єднання одного або декількох шарів волоконного полотна пров’язуванням пучками волокон. Основов’язані і утоков’язані полотна є практично різними модифікаціями трикотажних основов’язаних переплетень, охарактеризованих вище. Появився й новий термін “в’язаноткані” полотна. Це звичайний поперечнов’язаний (кулірний) трикотаж із прокладеними в повздовжньому та в поперечному напрямах утоковими нитками.

Каркасно-прошивні полотна одержують внаслідок прошивання одного каркасу, а також декількох здубльованих шарів волоконного полотна або текстильних та інших плоских структур відкритих човниковими стібками.

Тафтингові полотна виготовляють внаслідок проведення ниток або пряжі через каркас і утворення відкритих петельних стібків з ниток.

Каркаснов’язані полотна одержують з’єднанням окремих шарів текстильних матеріалів і других плоских структур (каркасів) або їх сполучень з волоконним полотном методом пров’язування основов’язаними плюшевими та другими переплетеннями.

НТП застосовуються в різних галузях народного господарства. Галузі їх застосування обумовлюються характерними особливостями цих полотен: об’ємністю, повітропроникністю, хорошою тепло- і звукоізоляцією, великою пружністю та гнучкістю і ін. Тому їх застосовують у виробництві НТП: для технічного, побутового або медичного призначення.

Технічні цілі або промислове застосування – це фільтри, транспортирні стрічки, брезенти, ізоляційні, оздоблювальні, утеплюючи і інші полотна. Суттєва їх кількість застосовується в якості основи штучної шкіри.

НТП побутового призначення ще більш розповсюджені, а тому їх ділять на такі 2 групи: одягові і домашнього застосування. Одягові – це полотна для пальто, костюмів, плаття, купальних халатів, підкладки, прокладки. Домашні – ковдри, полотенця (рушники), білизна, шпалери, покриття для підлоги, гардини, скатертини, салфетки, ковдри та ін.

НТП в медицині застосовуються для лікувально-профілактичних і санітарно-гігієнічних заходів. Найпоширенішими є матеріали одноразового застосування: хірургічні і акушерські тампони, хірургічні халати і куртки, шапочки, маски, салфетки, полотенця, пелюшки і підгузники, різноманітні перев’язочні, компресні та інші матеріали. Одноразове застосування цих виробів у медицині скорочує витрати на стерилізацію, полегшує боротьбу з вторинними інфекціями і зменшує чисельність допоміжного обслуговуючого персоналу. Велику питому вагу в асортименті НТП займають полотна для медичних побутових виробів короткотермінового користування: натільна і постільна білизна, медичні халати, уніформа для службовців і т.п. Вважають, що НТП побутового призначення в нашій країні становлять понад 20% загального об’єму їх виробництва.