Критерії діагностики АД

І. Обов’язкові ознаки:

1. Свербіж.

2. Типова морфологія та ділянки ураження: у дітей на обличчі й розгинальних поверхнях кінцівок, у дорослих в ділянках ліктьових і підколінних складок.

3. Хронічний, рецидивний перебіг.

4. Особистий чи родинний анамнез, обтяжений атопічними хворобами (АД, атопічна бронхіальна астма, атопічний риніт).

ІІ. Додаткові ознаки:

1. Ксероз (сухість шкіри).

2. Посилення шкірного малюнка на долонях.

3. Негайна реакція шкірної гіперчутливості.

4. Високий рівень Ig E в крові.

5. Початок у дитячому віці.

6. Часті стафілококові та герпетичні інфекції шкіри внаслідок зниження клітинного імунітету.

7. Екзема сосків.

8. Хейліти (запалення слизової оболонки губ).

9. Складка Дені-Моргана на нижніх повіках.

10.Кератоконус.

11. Рецидивні кон’юнктивіти.

12.Передня субкапсулярна катаракта.

13.Блідість чи еритема обличчя.

14.Перифолікулярна локалізація висипки.

15.Складки на передній поверхні шиї.

16.Білий дермографізм.

17.Свербіж після посиленого потіння.

18.Підвищена чутливість до вовни та ліпідних розчинників.

19.Харчова непереносимість.

20.Вплив емоційних і середовищних чинників на перебіг хвороби. Діагноз АД вважають доведеним, якщо в хворого є 3 або 4 обов'язкові ознаки і 3 та більше додаткових ознак.

Принципи лікування атопічного дерматиту:

• виключення харчових (риба, яйця, шоколад, арахіс, молоко, соя, пшениця), респіраторних алергенів та інших зазначених вище чинників, що можуть провокувати загострення;

• курортотерапія (морський чи гірський клімат залежно від індивідуальної реакції на ці чинники);

• використання антигістамінних та антисеротонінових препататів: кетотіфен (задітен, бронітен, астафен), цинаризин (стугерон), фенкарол, перитол, лоратадин, еріус тощо, які, проте, не завжди дають бажані результати. Рекомендують також ангіопротектори: пармідин (продектин), ксантинолу нікотинат, непряме ендолімфатичне введення Т-активіну, делагіл. При вираженій нічній сверблячці — амітриптилін у юнаків і дорослих. Застосовують також вітаміни А, Е, С, Н (біотин), В6, піридоксальфосфат тощо. Хворих переконують не терти і не розчухувати шкіру. В тяжких випадках — короткий курс кортикостероїдів всередину.

Стосовно місцевої терапії, рекомендують уникати частого миття у ванні або під душем з милом; категорично забороняють ванни із піною. Слід застосовувати нейтральні або кислі мила, у ванну додавати жирні олії фабричного виготовлення, а для маленьких дітей робити «ванну Клеопатри» (1 склянку молока емульгують із столовою ложкою маслинової олії і виливають у ванну). Після миття шкіру, особливо в ділянці складок, необхідно змастити кремом (топікрем) або жиром, носити треба білизну із бавовняних тканин, безпосередньо на шкіру не одягати вовняних виробів і виробів із штучних тканин. У випадках ускладнення піодермією рекомендують еритроміцин. При загостреннях застосовують певний час кортикостероїдні креми і мазі (елоком, адвантан).

ЕКЗЕМА (ECZEMA)

Класифікація. Єдиної класифікації екзем немає. Враховуючи різні погляди, можна запропонувати такий варіант:

Розрізняють такі стадії розвитку екзематозного процесу:

• еритемна;

• папульозна;

• везикульозна;

• мокнення;

• кірочкова;

• сквамозна;

• імпетигінозна;

• стадія ліхеніфікації.

На тлі еритеми виникають ексудативні папули, мікровезикули, які розміщуються під роговим шаром епідермісу і тому швидко руйнуються, особливо під впливом розчухів, утворюючи мікроерозії (точкові ерозії), на поверхні яких виступають крапельки серозного ексудату, наче роса (серозні, або екзематозні колодязі). Це явище точкового мокнення дуже характерно для екзематозного процесу. Згодом ексудат засихає, утворюючи кірочки, при відпаданні яких залишається лущення.

Характерним вважають чергування уражених і неуражених ділянок шкіри («архіпелаг островів»). Висипка симетрична, супроводжується вираженою сверблячкою. При затяжному перебігу шкіра потовщується, інфільтрується, посилюється її малюнок. Отже, можна виділити характерні особливості справжньої екземи:

• початок хвороби без видимої причини на незміненій шкірі;

• мікровезикуляція, явища мокнення;

• серозні, або екзематозні, колодязі;

• справжній і несправжній поліморфізм;

• нечіткі контури вогнищ;

• симетричність;

• схильність до дисемінації, рецидивів;

• сверблячка.

Лікування. У випадках обмеженого процесу можна обмежитись тільки місцевою терапією. При вираженому мокненні застосовують примочки (2 % розчин борної кислоти; 0,25 % розчин амідопірину, 0,25 % розчин нітрату срібла, відвар кори дуба, звіробою тощо) або аерозолі (полькортолон, оксикорт). На невеличкі ділянки мокнення можна призначати кортикостероїдні креми, а не мазі. В підгострих випадках лікування починають відразу із призначення кортикостероїдних мазей (дипросалік, бетасалік, целестодерм, ультралан, флуцинар, дермовейт, синафлан, фторокорт та інші). При мікробній, паратравматичній екземі використовують фукорцин. Можна використати і некомбіновані стероїдні мазі (синалар, флуцинар, синафлан та інші).

При варикозних екземах — хірургічне лікування варикозу.

У випадках дисемінованих екзем показана загальна терапія: антигістамінні препарати (астемізол, фенкарол, феністил, терфенадин, дипразин, тавегіл, перитол та інші), заспокійливі (діазепам, гідазепам, реланіум, терален, еленіум та інші) і снодійні (радедорм, нітразепам), рибоксин. Коли немає різкого загострення, можна використати гістаглобулін. В гострих випадках — тіосульфат натрію 30 % по 10 мл в/в, хлористий кальцій чи глюконат кальцію 10 % по 10 мл в/в, сечогінні (фуросемід) впродовж 3-4 днів.

Фітотерапія — застосування протиалергійних зборів (квіти бузини, пижми, трава звіробою, фіалки триколірної), відвару коренів валеріани, настоянки валеріани, глоду, глухої кропиви та інші.

Курортотерапія показана при хронічних випадках у фазі ремісії.

Прогноз при гострій екземі сприятливий, може настати повне одужання. Варикозна, паратравматична екземи при усуненні варикозу, загоєнні ран, нориць теж можуть бути повністю вилікувані. Справжня (істинна) екзема більш резистентна до терапії, схильна до рецидивів.

Профілактика рецидивів зводиться до раціональної терапії екзем, усунення чинників, які можуть загострювати процес, виключення алкогольних напоїв, харчових алергенів, екстрактивних страв, подразнення шкіри хімікатами (цемент, пральні порошки, пасти, фарби, лаки тощо), синтетичною і вовняною тканинами, нормалізація функції шлунково-кишкового тракту. При варикозній екземі рекомендують оперативне видалення розширених вен, користування еластичними бинтами, раціональне лікування трофічних виразок.