Простий контактний дерматит

Клініка: виділяють гострі та хронічні форми простого контактного дерматиту. В залежності від характеру речовини, що впливає на шкіру, і індивідуальних особливостей проникності епідермісу може розвинутися один з трьох варіантів гострого контактного дерматиту: еритематозні, бульозний або некротичний.

Еритематозний дерматит проявляється почервоніння і набряком контактировавшего з подразником ділянки шкіри. Хворобливість і свербіж виражені слабо. Можлива сухість шкіри і поява на ній тріщин.

Бульозний варіант простого контактного дерматиту представлений міхура різна розміру, наполненними прозорою рідиною. Бульбашки з'являються на гиперемованими тлі і лопаються з утворенням ерозій. Характерна хворобливість, відчуття жару або печіння.

Некротичний дерматит виникає при впливі їдких речовин і характеризується утворенням виразок, поверхня яких покрита струпом. Виражений больовий синдром. Після того, як відбувається загоєнню виразок, на шкірі залишаються рубці.

Хронічна форма простого контактного дерматиту розвивається при багаторазових впливі слабкого подразника. Найбільш часто уражається шкіра рук. Захворювання, як правило, пов'язане з використанням засобів побутової хімії або професійною діяльністю. Хронічний дерматит характеризується посиленням малюнка шкіри, застійної гіперемії, інфільтрацією, сухістю шкіри та гіперкератозом. У Деяких випадках спостерігаються атрофічні процеси в шкірі. Суб'єктивні відчуття слабо виражені і мало турбують хворого.

Діагностика простого контактного дерматиту

Діагноз простого контактного дерматиту встановлюється дерматологом за характерними клінічних проявів і чітко простежується зв'язку виникнення симптомів з впливом на шкіру дратівної речовини. При підозри на алергічний характер контактного дерматиту необхідна консультація алерголога і проведення нашкірних алергічних проб. Поява ознак гнійного запалення говорить про інфікованості місця ураження і є показанням для бакпосева відокремлюваного з обов'язковим складання антибіотикограми.

Гістологічної дослідження зразка ураженої шкіри виявляє усередині верхніх шарів епідермісу бульбашки, що містять скупчення нейтрофілів. При хронічних простому контактному дермато спостерігається акантоз, гіперкератоз, розширення і подовження дермальних сосочків.

Лікування простого контактного дерматиту

Основний принцип лікування – це визначення і усунення причини появи простого контактного дерматиту.

Еритематозний дерматит зазвичай не потребує лікування і самостійно проходить при усуненні причинного фактора. Для зменшення симптомів запалення можливе застосування протизапальних присипок або кремів. При бульозної варіанті виробляють проколювання крупних міхурів без видалення їх покришки. Для профілактики вторинного інфікування змащують область бульбашок розчином перманганату калію або анілінових барвників. У лікуванні некротичного дерматиту застосовують загоюють мазі.

У важких випадках гострого простого контактного дерматиту можливо місцеве застосування глюкокортикоїдних мазей і системне призначення малих доз кортикостероїдів. Приєднання вторинної інфекції є показанням для проведення антибіотикотерапії.

При хронічних варіанті дерматиту рекомендується регулярне використання пом'якшувальною мазей і кремів, при ураженні рук – застосування захисних рукавичок.

АТОПІЧНИЙ ДЕРМАТИТ (DERMATITIS ATOPICA)

Клініка. Виділяють тріаду атопії:

• атопічний дерматит;

• атопічна бронхіальна астма;

• атопічний риніт.

Близько 20 % хворих на атопічний дерматит страждають епізодичними чи постійними проявами респіраторної алергії, у багатьох розвиваються сезонні кон’юнктивіти, шлунково-кишкові дисфункції, ураження жовчних шляхів, нирок. Особливо часті зрушення з боку нервової системи, судинно-вегетативні дисфункції, зниження імунітету до вірусних, бактерійних, грибкових чинників. Такі хворі схильні до анафілактоїдних реакцій на сироватки, пеніцилін, новокаїн, аспірин, укуси комах, у них є підвищена чутливість до вовняних тканин (посилення сверблячки).

Ознаки атопії в дерматології поділяють на абсолютні і неабсолютні. До абсолютних ознак належать: ураження обличчя і розгинальних поверхонь кінцівок у дітей; ліхеніфікація (потовщення шкіри з підсиленим малюнком) у великих складках (ліктьові, підколінні) у підлітків і дорослих; хронічний перебіг. До неабсолютних віднесені: індивідуальний або сімейний анамнез (атопічний дерматит, алергійний риніт, астма, кропив’янка, екзема, поліноз, непереносимість ліків тощо); білий демографізм; сухість шкіри внаслідок зниження потовиділення; дисхромія у старших дітей і дорослих (ділянки гіпо- і гіперпігментації); інтенсивна сверблячка, сезонність (загострення в холодну погоду); часті попрілості ретроаурикулярних (за вухами) ділянок (еритема, тріщини, кірочки); випадання брів у латеральній зоні.