Глибинні насуви

Єдиним типом структур, що можуть трактуватися як глибинні насуви, є так називані зони Беньофа. Вони розташовані на межі материку і океану або острівної дуги і океану, але завжди тільки там, де океан облямовується глибоководним жолобом. Подібні умови існують майже по всьому периметру Тихого океану, а в Атлантичному та Індійському океанах вони спостерігаються вздовж острівних дуг – Антильскої, Сандвічевої і Зондскої.

Зони Беньофа встанавливаются за розташуваннюм осередків землетрусів. У Тихоокеанском сейсмічному поясі, на що вказують дослідження, осередки землетрусів розташовані в зонах, що нахилені під континенти, які облямовують океан, чи острівні дуги. Середній кут їх нахилу близький до 45°. Але американський сейсмолог Г. Беньоф на основі обробки положень великої кількості осередків дійшов до висновку, що у верхній частині (до глибини 300 км) зона нахилена – під кутом близько 30°, а глибше кут її нахилу зростає до 60°. Оскільки у цьому поясі найглибші осередки знаходяться на глибині 720 км, варто припускати, що зона Беньофа проникає в мантію. Потужність зони не перевищує 100 км.

Вивчення механізмів осередків вказує на те, що землетруси які відбуваються в цій зоні, пов'язані переважно із переміщенням насувного типу: висяче крило зони рухається догори, а лежаче – униз. Звідси і виникло представлення про зони Беньофа як про насув кори і верхньої мантії континентів на кору і верхню мантію океанів. Проте, останнім часом стали вважати, що в цих зонах відбувається не насув материкової частини на океанічну, а підсування океанічної літосфери під материкову.