Портрети В.Сєрова

У російському мистецтві ХІХ ст. розквіт портретного жанру пов’язаний з іменами передвижників. У своїх картинах вони звеличували простих людей праці, а також кращих представників інтелігенції, показували їхню шляхетність та мудрість.

Сєров Валентин Олександрович (1865-1911), російський живописець, народився 7 січня 1865 р. в Петербурзі в сім'ї відомого композитора А. Н. Серова. Відтоді, як Валентин Олександрович пам'ятав себе, його оточувало мистецтво. Окрім музикантів, в їх будинку бували М. М. Антокольській, І. Е. Рєпін. До того ж сам батько майбутнього художника був пристрасним любителем малювання. Рідкісна спостережливість і здібності до малювання прокинулися у хлопчика рано, а умови, в яких він ріс сприяли розвитку дарування.. Вчився в юності у І. Репина (в Парижі і в Москві) і в петербурзькій Академії мистецтв в 1880-1885 рр., у П. Чистякова. Творчість Серова раннього періоду формувалася під впливом реалістичного мистецтва Репіна і сурової пластичної системи Чистякова. Великий вплив на Сєрова справив живопис старих майстрів, з творчістю яких він познайомився в музеях Росії і Західної Європи, дружба з М. А. Врубелем, а пізніше з А. Коровіним. Друзі художника, його сучасники відзначали надзвичайні людські якості його натури, рідкісну прямоту і чесність. Велике значення у формуванні художніх поглядів мало життя Серова в Абрамцево і Домотканово. Російська природа з гаями, галявинами ярами, перелісками, з околицями російських сіл полюбилася художнику з дитячих літ, а будинок Мамонтова, де над ескізами декорацій працювали Коровін і Врубель, де була майстерна майоліки, де з успіхом йшла приватна опера надихнули художника на щасливі творчі успіхи. У віці двадцяти двох-двадцяти трьох років Сєров створює твори, які стали класичними в російському мистецтві. В Абрамцево він пише знаменитий портрет дванадцятирічної Віри Мамонтової "Дівчинка з персиками". В Домотканово був створений портрет двоюрідної сестри "Дівчина, освітлена сонцем". Ці твори засвідчили незвичайний, самобутній талант живописця. Новизна художнього письма, його простота і розкутість, чистота кольору і відчуття свіжості – у цих рисах проявився ранній російський імпресіонізм.

«Дівчинка з персиками» дивує своїм святковим, світлим настроєм, бадьорістю, красою, безпосередністю і щирістю. На картині зображена дочка відомого промисловця й купця Сави Мамонтова - Віра Мамонтова. В. Сєров побачив Віру за столом і попросив її посидіти. Дівчинка сидить спокійно, але скільки в ній чарівності, радості життя, свіжості. Смугляве обличчя дівчинки з проступаючим крізь загар рум'янцем, живий погляд її карих очей, відкинуте з лоба непокірне темне волосся, спокійні і водночас рухливі руки лежать на столі, накритому білою скатертиною; поряд лежать ніж, персики. За вікном - сад у пізню пору літа. Сєров надзвичайно виразно передає чистоту тонів, сріблястий потік світла, яке крізь вікно наповнює кімнату. Це світло сяє на стіні, на фарфоровій тарілці, бліками відображається на стінках стільців, м'яко лягає на скатертину і обгортає фігуру дівчинки. Створення цього світлового середовища і стало найвищим досягненням живопису Сєрова. Створюючи «Дівчинку з персиками», Сєров намагався передати враження від чарівної правди натури. Це було повне захоплення художника сонячним світлом, прозорими рефлексами літнього дня на обличчі, в очах чудової дівчинки. Точність тонів і їх співвідношень створює таку саму музику живопису, яка є в природі. Картина “Дівчинка з персиками”, написана в 1887 р.і, вразила тодішню Москву, але по закінченні більше 100 років вона так само дивує новизною й заворожує своєю поривчастістю в сполученні зі спокоєм і шляхетністю. За картину "Дівчинка з персиками" Сєров отримав премію Московської спілки любителів мистецтв, а другий портрет негайно купив П. М. Трет'яков.

У 1887 р. Сєров одружувався на Ользі Федорівні Трубниковій. Сім'я була великою і дружною. Дітей В. А. Сєров ніжно любив і із задоволенням писав їх. Портрет-картина "Діти", де зображені сини художника Юра і Саша, малюнок "Сестри Боткіни", портрет Мікі Морозова привертають увагу ліричністю і тонким розумінням дитячого характеру. Тонкий психологізм, уміння побачити і показати, "якого духу людина перед ним", роблять Сєрова ведучим портретистом Росії.

З 90-х рр. головним жанром у творчості В.О.Сєрова став портрет. Досягаючи правдивого відображення моделі, у суворому пластичному тлумаченні художник прагнув передати психологічну характеристику людини. Він створив портрети діячів культури: К.Коровіна, І.Левітана, М.Лєскова, М. Римського-Корсакова, Ф.Шаляпіна та ін. У портретах спостерігається відхід від багатоколірного живопису, натомість переважають чорно-сірі та коричневі кольори, імпресіонізм у них вже ледве помітний. Галерея артистичних портретів Сєрова цього часу представляє своєрідну гру з художніми спогадами. У живописі кожного портрета можна знайти аналогію в мистецтві минулих епох, неначебто художник перевтілювався згідно своєму уявленню про модель: "Цю людину міг би написати Веласкес - я напишу його, як Веласкес". Саме так, "під Веласкеса", написаний портрет італійського співака Анджело Мазіні, що виступав з гастролями в столицях. Дещо стомлений, злегка капризний, ставний артист, одягнений в чорне, як аристократи на полотнах старих майстрів, поблажливо позує молодому художнику. Портрет іншого знаменитого тенора, Франчесько Таманьо, де співак зображений в береті (артистичний аксесуар), з гордо піднятою головою, натхненним поглядом, спрямованим вдалечінь, повз глядача, виглядає етюдом для парадного портрета. Сєров пише голову Таманьо так, начебто він спостерігав за співаком, стоячи біля підніжжя сцени, на якій прославлений артист приймає аплодисменти публіки. Портрети Мазіні і Таманьо утворюють пару, будучи варіаціями на тему "артист в житті і в мистецтві". Подібним же чином римуються два інші портрети, виконані на початку 1890-х років - зображення художників Костянтина Коровіна і Ісаака Левітана. Портрет Коровіна написаний таким чином, що примушує пригадати живопис самого Коровіна. Він позував Сєрову у себе в майстерні, серед розкритих ящиків з фарбами і розвішених по стінах етюдів - художник у хвилини відпочинку.

У портреті Левітана ніщо не вказує на те, що зображений саме художник (хоча відомо, що Левітан також позував у своїй майстерні). Сєров тут вибирає манеру малюнка, що нагадує портрети Крамського: похмурий фон, коричневі тони, сухуватий живопис. "Левітан був розчарованою людиною, завжди сумний. Він жив якось не зовсім на землі, завжди зачарований таємницею поезією російської природи", - пише про свого друга Коровін. Ця байронічна туга і меланхолія воскрешають у пам'яті мистецтво романтичної епохи.

У 1890 – на початку 1900-х рр. у В. Сєрова з’явилися нові жанрові мотиви (“Баби у возі”, “Стригуни на водопою”). Потім він остаточно відійшов від імпресіонізму й звернувся до стилю модерн, але при цьому дотримувався принципу реалістичного пізнання світу людини і природи (портрети М.Горького, Ф.Шаляпіна, М.Мамонтова). Якщо у 1890-е рр. Сєрова цікавило різноманіття "артистичних проявів", що знайшло віддзеркалення в різноманітності живописних манер, то портрети Горького, Єрмолової, Шаляпіна, створені в 1905 році, виражають іншу концепцію творчої особистості. Тепер персонажі сєровських портретів – це герої в повному розумінні слова, відзначені винятковістю, гордою самотностю, немов вознесені на якийсь п'єдестал. Сам тривожний революційний час, мабуть, викликав до життя подібні образи, близькі світовідчуттю романтизму. "Це пам'ятник Ермолової!" - писав в березні 1905 р. архітектор Федір Шехтель про портрет видатної актриси. І, мабуть, це саме те, чого і прагнув Сєров у портреті. Станкове полотно наділене якостями монументального твору. Фігура Ермолової уподібнена скульптурній статуї або навіть архітектурному елементу - колоні. Голова написана на фоні дзеркала, в якому відображається інтер'єр з фрагментом стелі. Разом з тим обрис силуету схожий на контур що підноситься увись струменем. Живопис портрета майже монохромний, домінують улюблені Сєровим у пізній період сіра і чорна фарби, образотворча мова наближається до мови графіки. Портрет Шаляпіна написаний вугіллям на полотні. Шаляпін зображений саме як артист - в концертному костюмі, з акторською виправкою, в ситуації дещо афектованого позування. У той час він був на вершині слави, сучасники відзначали його гордовитість і навіженість, властиві розпещеній успіхом "зірці". Дійсно, Шаляпін був людиною нервовою і образливою; часто скаржився, що варто йому показатися де-небудь в ресторані або просто вийти на вулицю, як оточуючі, впізнавши його, відразу починають чекати якоїсь незвичайної поведінки від "знаменитості". Не випадково сучасники деколи відчували в його вигляді "меланхолійний відтінок", а в очах – «незвичайно ушляхетнююче страждання», мабуть, страждання людини, втомленої від нескінченної "гри в амплуа".

На рубежі 1890-1900 рр. художник звертається до минулого російській історії. З'являється цикл малюнків олівцями, гуашшю, аквареллю, картин темперою, маслом. Невеликі композиції здаються надзвичайно життєвими, ніби написані з натури ("Виїзд на полювання Петра II і Єлизавети Петрівни). Героїчна епоха Петра I, сувора і небувала, заволодіває уявою художника. Одна з кращих композицій - темпера "Петро I" Петро на "журавлиних ногах", грізний і стрімкий, рухається назустріч сильному вітру. У стрімкому кроці Петра назустріч новому будівництву, у вируючій воді, в тоненьких щоглах кораблів, в хмарах, що мчать, - у всьому відчуття динаміки перетворень, які стали можливими завдяки волі, енергії вихровому натиску мужніх людей.

У 1900 р. майстер пише портрет Миколи II, офіційний і в той же час по-своєму «домашній» – імператор зображений в простій тужурці Преображенського полку; цю картину часто вважають кращим портретом останнього Романова.

Коли Сєрову замовили портрет царя, художник знаходився в зеніті слави. Відомо, що він відмовлявся від багатьох робіт на замовлення, але це був не той випадок. Проте, як майстер, що знає собі ціну, він терпіти не міг, щоб замовник втручався в його роботу порадами і вказівками. Сєров по своєму душевному і творчому складу найменше був пристосований до амплуа «придворного портретиста».

Фелікс Юсупов, портрет якого згодом писав Сєров, згадував, що «за вдачею він був незалежний і безкорисливий і не міг приховувати того, що думає. Розказав мені, що, коли писав портрет государя, государиня щохвилини докучала йому порадами. Нарешті він не витримав, подав їй пензель і палітру і попросив докінчити за нього.

Портрет імператора довго не вдавався. Він писався з натури, робота просувалася через силу, і в якийсь момент Валентин Олександрович вирішив відмовитися від замовлення.. Цар в простій куртці офіцера Преображенського полку з непідробленим смутком сів за стіл і поклав на нього руки. І тут Сєров побачив все те, чого йому так не вистачало. Він блискавично уловив і загальний вигляд, і особливий погляд царя.

Портрет написаний дивно легко. По манері портрет майже ескізний, але продумано цілісний і гармонійний. Відмовившись від багатобарвного, соковитого за кольором живопису другої половини 1880-х рр., Сєров в цей період віддавав перевагу одній домінуючій гаммі чорно-сірих або коричневих тонів, хоча і додавав їм велику кількість відтінків. Таким є і цей твір.

Микола зображений не як імператор, володар величезної імперії в період її процвітання (війни, революції, розпад країни, смерть в Катеринбурзі – все це ще попереду), але як проста людина, особа – з своїми турботами, труднощами, внутрішніми переживаннями і коливаннями.

Через багато років, знаходячись в еміграції в Парижі, Костянтин Коровін напише: «Сєров першим з художників уловив і відобразив на полотні м'якість, інтелігентність і разом з тим слабкість імператора...».

У 1907 р. Сєров повернувся з подорожі до Греції. Формально уславлеий художник їздив на натуру, тобто хотів побачити реальні грецькі краєвиди, грецькі камені і рослини, залишки античних міст. Його запосили зробити панно в новобудованому Музеї красних мистецтв в Москві. Панно призначалося для створення відповідної атмосфери Відділу античних відливків скульптури.

У цей час набули міці процеси перегляду мистецтва Стародавньої Греці.Митці різних країн жадібно вивчали твори різних періодів історії Греції і відтворювали імпульси призабутих епох в своїх творах(античні теми у Пікассо, Івана Мештровича,пізніше у Бурделя, Арістида Майоля тощо).Серов, що відвідував Париж, добре знав про ці пошуки і сам робив спроби розкрити імпульси, що йшли від контактів культур Сходу і Заходу, від періферії і столиці, архаїчного і сучасного.

Античність Серова надзвичайно наближена до реальності і навіть побутовості.В картині «Одісей і Навзікая» мотив античного оповідання трактований з незвичною простотою і без жодних слідів академізму, що монополізував античність на той час.Навзікая править колісницею, а він поспіша за нею, наскоро замотавшись у одяг, що та йому дарувала.Зближені тони картини малюють реальне узбережжя.І лише хмари, осяяні сонцем, дивують як свято порятунку героя.

Шедевром стало полотно «Викрадення Європи». Сєров звернувся до техніки гуаші, що нагадувала фреску.Було зроблено декілька варіантів композиції, бо Серов намагався зробити максимально лаконічну композицію. Це йому вдалося і він відтворить сюжет і в скульптурі.

У творчому доробку майстра важко виділити головні і неголовні твори. Він натхненно і завзято брався до всякої роботи і тому написав велику кількість шедеврів мистецтва.

Помер Валентин Олександрович Сєров 22 листопада 1911 р. в Москві.

Учні Сєрова: П. Ковалів, Н. Сапунов, М. Сарьян, З. Петров-Водкин, Н.П.Ульянов,. Ф.Юон.