Творчість Пітера Рубенса

У середині ХVІ ст. Нідерланди вели боротьбу за звільнення від іспанського гноблення. Північні райони у результаті цієї боротьби отримали незалежність, і там утворилась Голландська республіка. У південних районах, У Фландрії (на території сучасної Бельгії), зберігся вплив іспанської корони та католицької церкви. Духовний прийом, якого зазнали фламандці під час визвольного руху, мав великий вплив на мистецтво. У ньому потужно зазвучали життєстверджуючі, переможні теми.

Особливості фламандського живопису ХVІІ ст. найвиразніше виступають при порівнянні її з творами голландських художників цього періоду. Спільною рисою обох художніх шкіл була любов до життя, до її земних радощів. Але в той час як голландські художники зображували побут, повсякденне буденну дійсність, фламандські живописці, часто пов’язані замовленнями католицької церкви і знатних дворян, зверталися до релігійних та міфологічних тем.

У Голландії був розвинений тип скромного, точного документального портрета, а у Фландрії більше поширення отримав парадний портрет. Голландські натюрморти прості по композиції і включають, як правило, нечисленні предмети, а фламандський художник кожен натюрморт прагнув перетворити на гімн багатства і достатку дарів природи. Фламандському мистецтву було властиве прагнення створювати героїчні образи, великі багатофігурні сцени, різноманітні за змістом і характером.

Центральною фігурою фламандського мистецтва того часу був Пітер Пауел Рубенс. Рубенс був видатною особистістю. Він вільно володів сімома мовами, відмінно знав античну культуру, колекціонував старовинні монети та геми, а також картини та статуї. Але перш за все він був художником. Майстерня Рубенса стала школою не лише для живописців, але й для скульпторів, архітекторів, майстрів шпалерної справи (шпалера – настінний ворсовий килим-картина).

Після років учнівства, проведених переважно в Антверпені, жив в Італії (1600-1608) при дворі мантуанських герцогів Гонзага. Там він міг вивчати твори античних і сучасних майстрів, серед яких його увагу передусім привертали Мікеланджело, Караваджіо та художники венеціанської школи – Тіціан і Веронезе, в яких він запозичив багатоколірну палітру. Посланий з дипломатичною місією до Мадрида, він копіював твори Тіціана з королівської колекції. Як і у великих італійців, талант Рубенса проявлявся у різноманітних жанрах живопису. Потім Рубенс був призначений художником при дворі Габсбургів в Антверпені, де виробив власний стиль, драматичний і емоційний, завдяки чому став найзнаменитішим художником у країнах Північної Європи. Творча сила та працездатність Рубенса вражають уяву. Він виконує грандіозні живописні цикли: пише 39 картин для церкви святого Карла Борромея в Антверпені та створює серію «Життя Марії Медичі» з 24 картин. Його талант створювати складні ракурси в багатофігурних композиціях, динамічних і сповнених гармонії, проявився в численних полотнах на релігійні і світські сюжети.

Полотнам Рубенса властиві напружена патетика, динамізм образів, невгамовна енергія пристрастей і почуттів. Герої його картин – засмаглі чоловіки могутньої статури та пишні світловолосі жінки з ніжною шкірою. Рубенс показував життя у різноманітних проявах, вічному русі, безмежності. Він був співцем активних життєвих сил, що виявляється у його полотнах на релігійні сюжети, у зображеннях полювань, портретах, пейзажах і картинах на улюблені ним міфологічні та алегоричні теми.

Античні та християнські легенди, давня та сучасна історія, битви та свята, портрети та пейзажі – усе надихало Рубенса, живило його творчу фантазію. У роботах Рубенса знайшов своє завершене вираження стиль бароко. Але в його творах відсутні містика, екзальтація. Вони життєстверджуючі, повні руху та драматизму: «Поставлення хреста» та «Зняття з хреста», «Персей та Андромеда», «Наслідки війни». Звертаючись до тем, почерпнутих із Біблії й античної міфології, митець трактував їх з винятковою сміливістю і свободою. Фігури людей, античних божеств тварин, зображені на тлі квітучої і плодючої природи або величної фантастичної архітектури, сплітаються в його картинах у складні композиції, то гармонійно урівноважені, то пронизані буйною динамікою. У його творах завжди присутнє радісне та могутнє відчуття життя, руху. Його герої сповнені духовної сили та енергії. Тілесна міць, напруга пристрастей та почуттів – таким є світ картин Рубенса, світ піднесений, героїчний, але пов’язаний із земною реальністю.

Рубенс часом нагадує дрімаючий вулкан. Але іноді темперамент і довго стримуване творче напруження перемагають, і тоді з’являються твори, в яких Рубенс розкриває свою титанічну натуру. Такі його полотна, що зображають полювання, написані в 1616-1618 рр. Рубенс часто звертається до тем боротьби людини з природою, до сцен полювання: “Полювання на кабана” Дрезден, Картинна галерея), “Полювання на левів” (біля 1615 р., Мюнхен, Стара пінакотека; ескіз – Санкт-Петербург, Ермітаж). Відчай бою, фізична і духовна напруга доведені до максимального накалу. Життя передане художником в усіх проявах матеріального світу, його природних формах. Неймовірні ракурси фігур, лютого руху, грізні звірі. У картині «Полювання на левів» переможців немає. Смерть витає над кожним її учасником. Звичайно, Рубенс не забув твори, фрагменти яких він копіював в Італії, - «Битви під Ангарі» великого Леонардо. Але хіба хто-небудь з попередників Петера Пауля писав левів, вовків і леопардів у настільки важких і несподіваних позах?

Рубенс відомий своєю пристрастю до зображення пишних жіночих фігур. З дивовижною майстерністю він передавав оголене тіло. Його красуні квітнуть, мають пишні тіла, саме такою є його біблейська Вірсавія – одна з дружин царя Давида.

У пізніших творах стиль Рубенса стає спокійнішим. Одруження з набагато молодшою Єленою Фоурмен (1630) стало приводом для написання автопортрета з дружиною і сином у пейзажі, насиченому натхненними класичними мотивами. Надалі, придбавши замок Стен, він захоплюється пейзажним живописом. Спокійні ландшафти Рубенса, пронизані повітрям і світлом, дуже відрізняються від абстрактних класицистичних пейзажів сучасних йому французів Клода Лоррена і Пуссена.

Протягом своєї творчості Рубенс працював і як портретист, хоч ця область мистецтва ніколи не була для нього основною. Кращі його портрети це не парадні зображення багатих замовників, а ті, які він писав з людей, близьких йому або чим-небудь особливо привернули його увагу. До них належить портрет камеристки Інфанти, що зберігається в Ермітажі «Ізабелли, володарки Нідерландів» (бл. 1625) - один із найчудовіших портретів XVII ст. по своїй натхненності і майстерності живопису.

На портреті зображена скромна дівчина, камеристка іспанської дами у Фландрії. Ім’я її нам невідоме. Рубенс з любов’ю написав її великі зеленуваті очі, майстерно передав тонку шкіру особи, красиві контури носа і рота, пасма рудуватого волосся. А скільки жвавості і розуму, задумливості і ніжностей в особі камеристки! Існує думка, згідно якій цей портрет є дещо ідеалізоване посмертне зображення старшої дочки художника.

Привабливий жіночий образ, створений Рубенсом і на іншій картині «Портрет Олени Фоурмен з дітьми» (після 1636, Лувр, Париж).

З того часу, як Рубенс повернувся до Антверпена, він написав безліч портретів, і всі вони мали великий успіх. У цьому жанрі він також перевернув всі традиційні уявлення.

Нідерландські художники завжди вважалися майстрами портретного живопису.

Рубенс розвинув портретний жанр у чисто декоративному напрямі. Гра тканин і коштовностей, комірців, пер і інших аксесуарів дозволяє художнику не дуже уважно вдивлятися в обличчя моделі, і не тому, що він ними не цікавиться, а тому, що воно перетворюється для нього на одну з деталей.

Навіть коли Рубенс пише автопортрет, він не вважає потрібним заглиблюватися у вивчення самого себе.

Він двічі пише себе без капелюха. Спочатку в «Чотирьох філософах». На портреті він зобразив себе разом з Юстом Ліпсієм, Воверіусом і братом Філіпом, хоча, по суті, серед тих, хто зображений на цій картині, немає жодного філософа. Єдиний філософ на картині - це Сенека, ідол всіх чотирьох, представлений скульптурним зображенням.

Потім художник зобразив себе в 1620 і 1628 рр.

Декілька автопортретів з’явиться і в 1630х роках, але оскільки Рубенс почав рано лисіти, відтепер він завжди приховуватиме свій лоб під великим широкополим капелюхом.

До Рубенса в світовому мистецтві ніхто не писав так багато автопортретів, як він. Після нього серед найвідоміших живописців світу тільки Рембрандт і в деякій мірі Вінсент Ван Гог значно перевершували його в цій області портретної творчості.

Всі автопортрети Рубенса написані без пишноти і аксесуарів. Немає в них і вульгарного самолюбовання, швидше вони - інтимні автобіографії живописця.

Особливо виділяється в цьому відношенні автопортрет з домашньої колекції Рубенса в Антверпені, де вся увага зосереджена на зображенні обличчя художника, на добром і живому виразі красивих карих очей.

Автопортрети Рубенса - щоденник художника, на них відображено все його життя. Радісний і задумливий хлопець - в «Автопортреті з мантуанськими друзями». Молодий, упевнений у собі чоловік - в «Автопортреті з Ізабеллою Брант» («Жимолостева альтанка»). Зрілий чоловік, дипломат і всемогутній, відомий усій освіченій Європі живописець - на автопортретах в музеї Уффіци і в королівському зібранні Віндзорського замку в Англії. Досвідчена і повна власної гідності людина, злегка презирлива і сумна - такий Рубенс в автопортреті з Музею історії мистецтва у Відні. У цьому останньому автопортреті Рубенс предстає перед нами величним і спокійним. Він твердо пройшов свій життєвий шлях, знайшовши славу, багатство, знатність, всі радощі сімейного і домашнього вогнища. Роки позначаються на його загальному фізичному вигляді.

Насичений колорит, піднесеність і емоційність художньої мови, контрастність образів – усе це забезпечило творам Рубенса популярність не тільки у Фландрії, а й за її межами.Майстерня Рубенса стала центром формування нового фламандського мистецтва, для якого характерним відчуттям повнокровності буття у його єдності й розвитку.

Полотна Рубенса – величний гімн на честь життя, його багатства і невпинного руху. «Піснею радості» назвав творчість Рубенса один із його послідовників А. ван Дейк. Рубенс залишив школу послідовників та учнів. Це такі майстри, як А. Ван Дейк, Ф.Снейдерс, Я.Йорданс.

Розквіт фламандського мистецтва тримав дуже недовго. Після смерті Рубенса почався його занепад, і у другій половині ХVІІ ст. вже не було великих майстрів.