Собор Святого Павла. Лондон

Класицизм як основний напрям архітектури сформувався в Англії у першій половині XVII ст. У його становленні визначну роль відіграла творчість великого англійського архітектора Ініго Джонса (1573-1652), послідовника італійського архітектора XVI ст. Андреа Палладіо. У спорудах Інго Джонса повністю зникають риси готики, що довго зберігалися в англійській архітектурі, навіть у добу Відродження. Послідовники Ініго Джонса розвивали цей стиль, він імпонував англійській буржуазії. Англійський класицизм досяг свого розвитку в кінці XVII - на початку XVIII ст. в творчості архітектора Крістофера Рена (1632-1723). Від великої пожежі 1666 р. згоріло в Лондоні тринадцять тисяч двісті будинків. Весь лондонський центр - Сіті треба було зводити заново. Керівництво цією роботою було доручено Крістоферу Рену. Йому довелося збудувати безліч споруд, адже одних тільки церков згоріло понад п’ятдесят. Велику роботу проводив Рен по плануванню лондонського центру. Та основною його роботою було спорудження собору святого Павла, що тривало з 1675 по 1710 р. Новий собор Лондона мав стати символом міцності й влади англійської церкви. Ця споруда не повинна була поступатися ні за розмірами, ні за багатством оформлення перед собором святого Петра в Римі. На будівництво собору парламент виділив кошти, підвищивши ціни на вугілля, тобто стягнувши ці гроші з трудового народу. Довжина собору 175,5 м, висота - 111 м. За типом - це трьохнефна базиліка з трансептом, двома вежами перед західним фасадом і великим куполом над перехрестям трансепту і центрального нефа. Форми собору цілком класицистичні, проте позначився і вплив барокко: подвійні колони, пілястри, своєрідне завершення веж і купола.

До собору веде гомінка лондонська вулиця, де розмістилися численні редакції газет. Цей район був дуже зруйнований німецько-фашистською авіацією під час другої світової війни. Чудом зберігся собор, правда, було пошкоджено його східну частину. Здалеку видно величний купол споруди - він і зараз піднімається над численними висотними спорудами.

Реп врахував помилку Модерни: нартекс перед собором святого Петра в Римі з непропорційно великим ордером портика. Рен зробив портик собору двоярусним. Верхній ярус завершується високим трикутним фронтоном з барельєфом на релігійні теми. Купол діаметром. 32 м Рен поставив на високий двоярусний п’єдестал, оточений колонадою в нижньому ярусі. За своєю конструкцією купол дуже цікавий. Покрівля лежить на стропильних фермах. Зверху на купол поставлено світловий ліхтар з високим завершенням. Нижче - півсферичний купол з круглим отвором. Всередині собору центральний неф відокремлюють від бокових широкі арки, які нагадують римські тріумфальні споруди. Стовпи оформлено пілястрами корінфського ордера. Усе тут величне, урівноважене, багате. При цьому відчувається деяка сухість у трактуванні класичних форм, що, певно, відповідає нуднуватому характеру англіканських церковних відправ. У соборі привертають увагу ковані ґрати - робота Жана Тижу - та різьблені дерев’яні лави, виготовлені відомим англійським скульптором Гіббсоном.

Цікаві надгробки Нельсона і Веллінгтона та відомих англійських діячів мистецтв. Серед них найвиразнішою є плита над могилою Крістофера Репа. На ній лише один напис: «Якщо ти шукаєш пам’ятник будівничому, то поглянь довкола!»

Дрезденський Цвінґер (Німеччина). Дрезденський Цвінґер (нім. Zwinger) - історичне місце в Дрездені, комплекс з чотирьох будов. Назва походить від його розташування - у середні віки «цвінґером» називали частину фортеці між зовнішньою і внутрішньою кріпосними стінами. Перша будова Дрезденського цвінґера була побудована саме між кріпосними стінами міста. Сьогодні тут розташовані різні музеї, серед яких найзнаменитіша Дрезденська картинна галерея. У кінці 17 - на початку 18 ст. Саксонія переживала економічний розквіт. У Рудних горах збільшили видобуток срібла та олова. Саксонський курфюрст вдало перехопив авантюрного алхіміка на ім’я Йоганн Фрідріх Беттгер. І той разом з фахівцями та науковцями курфюрста винайшов першу європейську порцеляну, яку поціновували дорожче за золото. Торгівля тільки мейсенською порцеляною приносила курфюрсту значні прибутки.

Також вдало курфюрст перехопив корону Польщі, що підняло його статус і спонукало до значного будівництва резиденцій. У Дрездені на цей час скупчився значний осередок видатних майстрів, що давало змогу втілювати в реальність розкішні проекти.

У 1709 р. в Дрездені пишно вітали короля Данії. Задля палацових свят і побудували дерев’яний амфітеатр з триумфальними арками на честь вельможного гостя. Роботи виконав архітектор курфюрста - Матеус Пьопельман. Ідея сподобалась. І багатий курфюрст наважився перебудувати дерев’яний амфітеатр на кам’яний, але більш розкішний.

Курфюрст-замовник відрядив Пьопельмана в Австрію та Італію, видатні центри архітектури бароко, де Матеус Пьопельман вивчав устрій античних арен, цирків та палаців.

Цвінгер за їдеєю і надалі планували використовувати для свят, турнірів. Звідси відкриті пласкі покрівлі, що поєднували усі будівлі комплексу та багато прозорих галерей, які призначалися для вельможних гостей та придворних. Лише в деяких містах над пласкими покрівлями галерей височили павільйони. Особливістю комплексу була відсутність палацу, який планували побудувати в майбутньому. Поступово проект насичували новими ідеями. Так, виникла ідея створити декілька карильйонів в павільйонах, створити фонтани на подвір’ї, зробити каскад (сад).

З їх появою Цвінґер все більше втрачав характер арени для турнірів і перетворювався на регулярний сад бароко з партерами, фонтанами, стримано введеними квітниками.

Будівництво тривало 20 років і не було доведено до кінця. Створення парадного облямування двору почали з побудови оранжереї та її цетральної частини - Вальпавільйону. Аркади оранжереї і задали той трохи монотонний ритм галерей, притаманний першому поверху комплексу. Його збагачують барокові сходи, балюстради, вази, скульптури.

Цвінгер - це парадний, майже квадратний двір 106 на 107 м, збагачений підковоподібними двориками з павільйонами в центрах дугоподібних галерей навпроти один одного. Другу вісь ансамблю починала вежа Кронентор, що виходила на розімкнену частину комплексу, відкриту на річку Ельба. Ця частина палацового комплексу так і не була забудована за часів курфюрста та Пьопельмана. Лише в 19 ст. її заповнили будівлею в стилі неоренесанс, де розмістили картинну галерею (архітектор Готфрід Земпер). Лише після цього комплекс набув замкненого, відокремленого від середовища характеру.