Кваліфікація не обіцяного заздалегідь переховування організованої злочинної діяльності

Питання кваліфікації заздалегідь не обіцяного переховування організованої злочинної діяльності мають вирішуватися з врахуванням того, що така діяльність описана законодавцем в окремій кримінально-правовій нормі, передбаченій ст.256 КК. Особливо дискусійним є положення про співвідношення норм, передбачених ст.256 та 396 КК.

В ч.6 ст.27 КК чітко визначено, що заздалегідь не обіцяне приховування злочину (а те, що приховування і укриття це одне й те ж саме не викликає сумніву), придбання предметів, здобутих злочинним шляхом тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, передбачених ст. 198 та 396 цього Кодексу. Таким чином існує колізія, яка характеризується тим, що:

1) встановлення відповідальності не заздалегідь не обіцяне приховування злочину у ст.256 КК суперечить положенням Загальної частини КК;

2) відповідальність за не обіцяне заздалегідь приховування злочинної діяльності учасників злочинної організації, як і будь-якого іншого тяжкого чи особливо тяжкого злочину може наставати лише за ст.396 КК (відповідно до вимог ч.6 ст.27 КК);

3) відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування злочинної діяльності учасників злочинної діяльності встановлена в окремій статті Особливої частини КК ст.256 КК, вона містить спеціальну норму, яка має пріоритет перед загальною, передбаченою ст.396 КК.

Таку колізію (як і відзначену в попередньому підрозділі щодо кількості злочинів, які повинні мати на меті вчинити учасники злочинної організації), не можна вирішити на основі існуючих правових норм - в чинному законодавстві вони просто не передбачені. Можливо, такого роду колізійні норми й не потрібні, адже, “неузгодженість” між Загальною і Особливою частиною одного й того ж кодексу виходить за межі того, що можна припустити в ході законотворення. Однак, існуючи ситуацію потрібно якось вирішувати не чекаючи змін в КК. Видається, що тут знову ж таки слід керуватися одним із принципів кримінально-правової кваліфікації - відповідно до якого спірні питання вирішуються на користь особи, дії якої кваліфікуються.

Застосування вказаного принципу пов’язано в даному випадку з порівнянням правових наслідків, передбачених щодо злочинів, регламентованих ст.256 та 396 КК. Аналіз санкцій цих статей показує, що пріоритет доведеться віддати нормі, встановленій в ст.396 КК. При цьому ідея законодавця про посилення відповідальності за причетність (у форму заздалегідь не обіцяного переховування) до організованої злочинної діяльності залишиться по суті не реалізованою. Тим більш це стосується кваліфікованого виду злочину, передбаченого ст.256 КК.