Кваліфікація ексцесу співучасника

При ексцесі одного чи кількох співучасників інші співучасники несуть відповідальність в межах змови. Причому викладені вище положення про можливість співучасті лише в умисних злочинах повністю поширюється і на аналізовану ситуацію. Це означає, що за злочинні наслідки, які становлять ексцес, інші співучасники не можуть нести відповідальність навіть тоді, коли вони допускали можливість їх заподіяння, тобто якщо ексцес охоплювався їх необережною виною. Це інколи не враховується на практиці. Показовою в цьому відношенні є кримінальна справа по обвинуваченні К., ухвалу по якій винесла судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України.

В справі встановлено, що К. підмовила трьох неповнолітніх - М., Т. та Г. - засуджених по цій же справі - побити її співжителя С. Домовляючись з М. та іншими засудженими про побиття С., К. не обмежувала їх стосовно ступеня тяжкості ушкоджень, які мали бути заподіяні потерпілому. Виконавці злочину не лише побили потерпілого, а й проникли в його будинок, заволоділи там різними речами, а вийшовши з будинку, ще заподіли потрпілому ряд ударів, від яких настала смерть. Їх дії були обгрунтовано кваліфіковані за ч.3 ст.142, п. «а» ст.93 КК України 1960 р.. Обласним судом К. була засуджена за підмовництво до вмисного вбивства без обтяжуючих обставин та втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України в своїй ухвалі правильно вказала, що те, що М., Т. і Г. вийшли за межі домовленості з К. і вбили С., не може бути підставою для визнання її винною у підмовленні засуджених до вчинення умисного вбивства, бо ці обставини не охоплювалися умислом К. Далі ж ця судова інстанція прийшла до висновку, що беручи до уваги висновки судово-медичної експертизи щодо тяжкості заподіяних С. ушкоджень, слід перекваліфікувати дії К. зі статей 19 та 94 КК на ст.19 та ч.3 ст.101 цього Кодексу¹³⁴.

З таким рішенням погодитися не можна. Адже не викликає сумніву, що злочин, передбачений ч.3 ст.101 КК, характеризується умислом стосовно тяжкого тілесного ушкодження і необережною виною стосовно смерті потерпілого. Тому така зміна кваліфікації означає не що інше, як визнання того, що К. виступила підмовником до злочину, наслідки якого заподіяні з необережності - визнання можливості співучасті у необрежному злочині. Видається, що виходячи з фактичних обставин справи, діяння К. в цій частині повинно бути кваліфіковане за ч.4 ст.19- ч.1 ст.101 КК. Підмовляючи до злочину пр неконкретизованому умислі, вона повинна нести відповідальність за фактично заподіяну шкоду - найбільшу з тієї, що охоплювалася її умислом.