Тема: Технології роботи соціального педагога-організатора дозвілля

1. Актуальність проблеми організації дозвілля різних вікових груп населення.

2. Діяльність соціального педагога щодо організації дозвілля.

1. Дозвілля є об’єктом вивчення багатьох наукових дисциплін: соціології, психології, педагогіки дозвілля та ін. Тому виділилася особлива галузь наукового знання – дозвіллєзнавство. Предметом дозвіллєзнавства є дозвілля як самостійний і важливий аспект духовної сфери людської діяльності. Однозначного визначення поняття дозвілля не існує.

Дозвілля – це діяльність, окреслена певним періодом часу і передбачає розподіл бюджету часу людини на робочий та неробочий. Дозвілля ототожнюється з позаробочим часом, вивчається як вільний час людини і набуває характерних ознак вільного часу людини загалом; розглядається як істотна складова вільного часу, що звільняє людину від усіх побутових, робочих та сімейних обов'язків, має рекреаційне та розважальне наповнення.

Дозвілля характеризується специфічнимиознаками, пріоритетними серед яких є:

- свобода вибору дозвіллєвої діяльності, свобода від обов’язків;

- добровільна участь у дозвіллєвій діяльності;

- бажання отримати радість та задоволення;

- самодостатність та самоцінність;

- компенсаційність дозвілля.

Головною ознакою дозвілля вважається свобода від обов’язків та добровільність участі.

Головними соціальними функціями дозвілля є: рекреаційна, комунікативна, соціальна, творча, ціннісно-орієнтаційна, пізнавальна та виховна.

Рівні організації дозвілля у сім’ї:

ü високий рівень – батьки і діти віддають перевагу творчості у виборі видів дозвіллєвої діяльності, часто проводять вільний час разом, стосунки в сім’ї добрі, дружні, дитина любить проводити з батьками свій вільний час і відкрито ділиться з ними своїми проблемами, переживаннями, інтересами, батьки і діти виділяють достатньо часу для проведення спільного активного дозвілля;

ü середній рівень: батьки і діти віддають перевагу активному споживанню у проведенні свого дозвілля, лише інколи виходять на рівень творчості, також лише інколи проводять свій вільний час разом, оскільки не мають на це часу, стосунки в сім’ї часто бувають напруженими, дитина дуже рідко ділиться з батьками своїми думками і переживаннями і не завжди полюбляє проводити з ними свій вільний час, віддаючи перевагу друзям;

ü низький рівень: батьки і діти віддають перевагу пасивному споживанню у проведенні свого дозвілля, на дозвіллі разом майже ніколи не проводять часу, оскільки їм не цікаво разом, стосунки в сім’ї напружені, часто конфліктні, батькам і дітям не подобається проводити разом дозвілля, хоча час на це є, дитина не ділиться з батьками своїми проблемами і віддає перевагу самотності.

Експериментальне опитування, проведене в одній із шкіл показує, що із 100% респондентів – 55% мають низький рівень організації сімейного дозвілля, 30% – середній і 15% – високий рівень. Це свідчить про важливість і необхідність соціально-педагогічної роботи із сім’єю по організації дозвілля.

2. Форми організації дозвілля (класифікація Звєрєвої І.):

1) за кількісним складом учасників: індивідуальні (бесіда, гра), колективні

(конкурс, диспут, прес-конференція, усний журнал, відеолекторій, аукціон), масові (свято, концерт, акція, фестиваль);

2) за складністю побудови: прості (бесіда, диспут, вікторина), складні (конкурс, ярмарок, змагання, заочна мандрівка, театралізована постановка, тематичний вечір, ігрова програма), комплексні (тематичний день, тематичний тиждень, місячник, фестиваль);

3) за характером змістового наповнення: інформаційні (бесіда, лекція, диспут, зустріч, круглий стіл, тематичний вечір), практичні (виставка, похід, змагання, конкурс умільців, вулична ігротека), інформаційно-практичні (гра мандрівка, тематична акція, конкурс).

Методи педагогіки дозвілля – це шляхи і способи здійснення виховного і освітнього процесів у сфері вільного часу. Вибір того або іншого методу залежить від форми реалізації дозвільної діяльності – групової або масової.

Для групових форм реалізації дозвілля головним методом є метод педагогічної організації спільноти на основі сумісної дозвільної діяльності.

Для масових форм реалізації дозвілля – метод створення педагогічних ситуацій.

Для індивідуальної роботи характерними повинні бути методи, які задовольняють потреби людини в спілкуванні, враженнях розважального або пізнавального характеру, співпереживанні і емоційній розрядці:

ü емоційної інтеграції;

ü зняття психологічної дистанції;

ü концентрації форм спілкування з активізацією ігрового спілкування;

ü режисури контактів.

Найефективніші методи:

Методи гри й ігрового тренінгу. Гра – самостійний і законний дуже важливий вид діяльності. Гра виявляє знання, інтелектуальні сили. Вона показує рівень організаторських здібностей, розкриває творчий потенціал.

Методи театралізації. Дозвілля має нескінченну безліч сюжетів і соціальних ролей. Метод театралізації реалізується через особливий словник спілкування, обряди, ритуали. Театралізація знайомить з різноманітними сюжетами життя.

Методи змагання. Змагання – внутрішня «пружина» розкручування творчих сил, стимулювання до пошуку, відкриття, перемог над собою.

Методи рівноправного духовного контакту. Вони засновані на спільній діяльності дітей і дорослих «на рівних» в усьому. Організатори, соціальні педагоги та учасники – рівноправні члени шкільного клубу, драмгуртка, творчих об’єднань, заснованих на демократичному, гуманізованому спілкуванні.

Методи створення виховуючих ситуацій, тобто покликаних до життя процедур, самореалізації, довіри, уявної довіри, недовіри, організованого успіху тощо. Ситуація, яка виховує – це спеціально створені вихователем умови.

Методи імпровізації. Імпровізація – дія, не усвідомлена й не підготовлена заздалегіть, експромт. Імпровізація виводить на практичну й творчу заповзятість. Мистецтво імпровізації – це породження спокуси творчого зусилля. Імпровізація базується на синдромі наслідування з привнесенням авторського.