Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Заказать  
 

Тема: Моделі соціальної роботи як основа соціально-педагогічних технологій



1. Види моделей соціальної роботи.

2. Психолого-орієнтовані моделі соціальної роботи.

3. Соціолого-орієнтовані моделі соціальної роботи.

4. Комплексно-орієнтовані моделі соціальної роботи.

1. Сучасна система соціального захисту України істотно змінює своє обличчя, поступово звільняючись від застарілих стереотипів і формалізованих підходів, адаптуючи найкращі зразки вітчизняного і зарубіжного досвіду. Економічні та соціально-політичні зміни в українському суспільстві поставили питання практичного вирішення проблем соціального захисту населення. Потреба у докорінних змінах у проведені соціальної політики в Україні викликає необхідність звернення до світового досвіду, зокрема, в аспекті використання технологій та методів соціальної роботи. Це і становить актуальність даного дослідження, що має на меті охарактеризувати основні соціальні моделі, технології та методи роботи, що застосовуються нині у світі для вирішення найгостріших питань суспільного життя.

Активна, творча природа людського існування по-різному інтерпретується та враховується у різноманітних технологіях соціальної роботи, які об`єднуються навколо соціальних моделей (концепцій). Спираючись на погляди сучасних дослідників, модель соціальної роботи можна визначити як практико-орієнтоване теоретичне обґрунтування соціальної роботи, що базується на розумінні використання різних парадигм теорії соціальної роботи з урахуванням конкретної соціально-історичної ситуації, можливостей здійснення соціального захисту тих, хто потребує допомоги.

У XIX-XX ст., з моменту перших спроб теоретичного обґрунтування соціальної роботи, широкого розповсюдження набули біля двох десятків моделей її наукового осмислення. У зарубіжній науковій літературі існує два підходи до визначення таких моделей. З позиції суб'єктно-об'єктного підходу визначають індивідуальну, групову, общинну моделі соціальної роботи, а також модель соціального адміністрування та планування. За ознакою спорідненості із суміжними науками про людину і суспільство вирізняють три основні групи моделей, які включають відповідні технології: психолого-орієнтовані, соціолого-орієнтовані та комплексно-орієнтовані, кожна з яких демонструє наявність зв'язків з відповідними науками про людину (соціологією, психологією, педагогікою та ін.), використовує свої форми й методи впливу на особистість, групу, вирішуючи їх соціальні проблеми. Визначення технологій та моделей соціальної роботи за ознакою спорідненості із суміжними науками має універсальніший характер і значною мірою вбирає у себе критерії визначення за суб'єктно-об'єктною ознакою, оскільки як для групової, так і для індивідуальної роботи можуть використовуватися ті чи інші поєднання теоретичних підходів.

2. Насамперед, розглянемо психолого-орієнтовані технології соціальної роботи. Вони спрямовані на допомогу клієнту шляхом оптимізації його власних зусиль для впливу на ситуацію. При цьому значну роль має минулий досвід індивіда, що сягає корінням у дитинство та юність і вплив якого зазвичай не завжди усвідомлюється людьми. Особистий досвід сприяє формуванню стилю поведінки людини, рівня її адаптації до навколишнього середовища, що співвідноситься з психоаналітичною теорією З. Фройда. До психолого-орієнтованих належать психодинамічна, екзистенційна, гуманістична, рольова, комунікативна, кризово-інтервентна, проблемно-орієнтована та біхевіористська концепції.

Одними з найпоширеніших у цьому напрямку соціальної роботи є психодинамічні технології, які почали застосовуватися ще у 20-х рр. минулого століття і можуть використовуватися в усіх сферах соціальної роботи. В основу психодинамічної моделі було покладено можливості психоаналізу. Розглядаючи ситуацію в контексті проблем особистості та соціальних відхилень, за допомогою психоаналізу можна діагностувати динаміку особистісних та соціальних змін у їх взаємодії, прогнозувати подальший розвиток такої взаємодії та її вплив на стан клієнта. Відносини соціального працівника і клієнта у межах психодинамічної концепції характеризуються використанням таких технологій як індивідуалізація клієнта, оцінка специфіки проблеми, що виникла, діагностика її гостроти, використання недирективної терапевтичної технології надання допомоги.

Екзистенційні технології соціальної роботи сформувалися під впливом А. Камю, Ж.-П. Сартра і В. Франкла, які працювали над екзистенційною проблематикою у філософії та психології. У процесі аналізу поведінки клієнта особливої уваги потребує те, як він сприймає та інтерпретує свої уявлення про навколишній світ, як оцінює власний соціальний статус. Потреба у допомозі виникає тоді, коли уявлення клієнта про зовнішній світ неадекватні реаліям унаслідок формування неадекватного уявлення про власний соціальний статус, що, зазвичай, відбувається під впливом минулого соціального досвіду. Підвищення уваги до девіантних відносин і поведінки, а також розширення сфери взаємодії психосоціальної та структурної соціальної роботи призвели до подальшого розвитку екзистенційних технологій. Їх ефективність наочно виявляється при вирішенні проблем етнічних груп, які страждають від протиріччя між їх особистісними реконструкціями зовнішнього світу, сформованими під впливом минулого соціального досвіду, та їх новим соціальним оточенням. Працюючи з такими групами, соціальні працівники йдуть у спільноти, у райони проживання своїх клієнтів та починають активізувати роботу в "соціальних мережах", життєвому середовищі клієнта, аналізуючи причини конфліктів при його спілкуванні з іншими людьми. При цьому використовуються такі технології як референтометрія (спосіб виявлення значимості членів групи для кожного індивіда, що входить у неї) та комунікометрія (спосіб виявлення місця кожного учасника групи у системі міжособистісних комунікацій).

В останні три десятиліття у західній теоретичній традиції сформувалися соціальні технології гуманістичної моделі соціальної роботи, що зазнали впливу К. Роджерса та А. Маслоу, які розвивали гуманістичну психологію, а також Ф. Перлса, який підтримував традиції гештальттерапії. Розглядаючи людину як цілісну особистість, що перебуває у взаємодії зі своїм оточенням, такі технології побудовані на ідеї допомоги клієнтам у самопізнанні та усвідомленні значущості їх особистості в розумінні самих себе та характеру впливу на них оточуючого світу. При використанні цих технологій соціальний працівник насамперед прагне переконати клієнта у своїй щирій зацікавленості у його проблемах, позитивному ставленні до нього, намагається співчувати його емоційному сприйняттю ситуації, що виникла, або світу в цілому. Використовуючи методи індивідуальної роботи з клієнтом, соціальний працівник зорієнтовує його на пошук власного життєвого призначення.

Рольові соціальні технології сформувалися під впливом Я. Морено, засновника соціометрії та групової психіатрії. Ключовим поняттям тут виступає "соціальна роль" - поведінка, яка очікується від людини іншим людьми при виконання ними соціальних функцій. Для соціальних працівників дані технології є засобом розуміння того, як соціальні ролі (родинні, професійні, батьківські та ін.) обумовлюють формування особистості та її поведінку. Особливої уваги потребує тактика взаємовідносин соціального працівника з клієнтом у процесі спілкування, коли перший виконує роль посередника, друга, наставника. Ці ролі можуть змінюватися на різних етапах спілкування. Найбільш розповсюдженими рольовими технологіями соціальної роботи, є наступні:

1) психодрама - створення таких умов, за яких індивідууми, виконуючи ролі, можуть творчо працювати над особистими проблемами і конфліктами;

2) зміна ролей;

3) групова дискусія, предметом якої, зокрема, можуть бути біографія клієнта, міжособистісні стосунки в групі та ін.;

4) групова поведінкова терапія, метою якої є створення нових ролей у групі, корекція за допомогою групи поведінки клієнта;

5) арттерапія, що стимулює активність клієнта та ін.

На сьогодні рольові технології (поряд із гуманістичними) є досить популярними, разом із тим вони мають яскраво виражену тенденцію до комплексності, що дозволяє багатьом науковцям відносити їх до комплексно-орієнтованої соціальної роботи.

Комунікативні технології соціальної роботи, розробкою якої займалися О. Свенцицький, О. Леонтьєв та О. Лурія, передбачають аналіз структури засобів комунікації, які полегшують або ускладнюють спілкування, а також характеру спілкування людей у процесі комунікації. У цьомі сенсі комунікативні технології є підставою для виявлення усіх зв'язків клієнта та визначення їх ефективності, особливо у тих групах і ситуаціях, які є ціннісно значимими для індивіда (це, насамперед, родина та інші групи первинного оточення особистості). До комунікативних технологій належать наступні:

1) постановка запитань з метою отримання інформації від клієнта;

2) оцінка отриманої інформації соціальним працівником (він може її приймати, відхилити, вибірково або нейтрально до неї ставитися);

3) подання інформації клієнту у вигляді певних "порцій", завдяки чому соціальний працівник показує, що він приймає інформацію, але кінцеву оцінку зробить наприкінці повідомлення;

4) корегування інформації щодо конкретної проблеми, яку клієнт отримує з різних джерел, що суперечливо або несумлінно дають клієнту цю інформацію.

Кризово-інтервентні технології (або технології кризового втручання) орієнтовані на ідею допомоги клієнтам, які перебувають у стані глибокої психологічної кризи і потребують термінового втручання для виведення з дезадаптивного стану. Під кризовим втручанням розуміють дію, що базується на методах психологічного впливу і перериває серію подій, які призводять до порушення нормального життя людей. До основних технологій кризового втручання належать такі:

1) інтенсифікація зусиль клієнта для досягнення мети та їх спрямування на подолання перешкод, які виникли;

2) пошук та заміна способів реалізації мети;

3) переоцінка ситуації (залучення додаткових можливостей, ресурсів) та ін.

Як зазначають Г. Бернер та Л. Юнссон, у кризу можуть потрапити не тільки окремі особи, але й сім'ї та групи людей, до яких застосовуються нові вимоги, яким вони не можуть відповідати. У такому випадку кризова інтервенція полягає у "входженні" у життєву ситуацію індивіда, сім'ї або групи осіб для надання допомоги з вирішення проблем шляхом мобілізації наявних ресурсів.

Проблемно-орієнтовані технології базуються на ідеях динамічної психології, зокрема его-психології. Вони мають багато спільного з кризовим втручанням - передбачають короткострокове фрагментарне втручання соціального працівника при взаємодії з клієнтом. Однак, якщо кризове втручання перериває серію подій у житті клієнта, що порушують його нормальне життя, то проблемно-орієнтована робота зосереджена на певних проблемах. Якщо кризове втручання передбачає дослідження походження труднощів у різних життєвих сферах, то дана модель розглядає проблеми як такі, щоб вирішувати їх в актуальному плані. У фокусі допомоги - емоційні реакції клієнта на кризу та довгострокові зміни у його здатності подолати щоденні проблеми прагматичним шляхом. Вирішального значення у роботі з клієнтами набувають психологічні технології: чітке визначення життєвих і перспективних цілей, завдань, часових меж їх реалізації, демонстрування досвіду вирішення проблем та ін.

Головною ідеєю біхевіористських технологій є те, що поведінка людини у її загальних рисах визначається впливом зовнішнього середовища, яке контролює її за допомогою різного роду стимулів. Важливого значення набуває ряд принципів, сформульованих американським психологом А. Бандурою, які отримали назву "соціальне навчання", що зводиться до наступного. Більшість людей набувають досвіду, сприймаючи та осмислюючи отримані враження, копіюючи поведінку один одного. Іншими словами, людина, спостерігаючи за зразками поведінки, моделює як оточуючий світ, так і власні дії. Основу соціального навчання такого типу становить процес наслідування, копіювання культурних стандартів способу життя, культури поведінки. У зв'язку із цим цілісність людини як об'єкту пізнання у соціальній роботі може досліджуватися як система культурних зразків, які наслідує особистість. Отже, допомога людині у вирішення проблем може полягати у тому, щоб надати їй можливість побачити реальну поведінку, якої вона боїться або до якої прагне. А головною метою соціального працівника, який використовує біхевіористські технології, є сприяти угасанню, скасуванню небажаних форм поведінки і, навпаки, посилити бажану поведінку людей шляхом її підкріплення та соціального навчання.

3. Соціолого-орієнтовані технології зосереджують увагу на соціальному контексті допомоги: соціальних детермінантах виникнення складних ситуацій, соціальних нормах та патології, соціальному контролі за поведінкою індивіда. У якості механізму соціолого-орієнтованої роботи виступає розробка різноманітних соціальних проектів, програм, у яких беруть участь як соціальні служби, так і самі групи нужденних. До основних концепцій соціолого-орієнтованої роботи належать системна, соціально-екологічна, соціально-радикальна, марксистська, культурологічна моделі, а також модель "вирішення проблем".

Одними з найпопулярніших є системні технології, що почали активно використовувати у 70-х-80-х рр. XX ст. Відповідно до основних положень даної концепції суспільство розглядається як складна соціальна система, утворена із сукупності взаємопов'язаних елементів у вигляді соціальних організацій та інститутів, взаємодія яких впливає на життєдіяльність людини. Допомога клієнту полягає у виявленні факторів оточення клієнта (від побутового до рівня суспільства), фіксації впливу на нього інших людей, а також впливу інших соціальних факторів. Після цього соціальні працівники разом із клієнтами шукають можливості досягти поставленої мети, "обходячи" або "усуваючи" обставини, які можуть призвести до небажаних наслідків. У цьому випадку соціальний працівник може використовувати технологію зіставлення норми й патології соціальної поведінки. Особливо ефективно ця технологія може використовуватися при роботі з групами ризику, групами осіб із девіантною поведінкою.

Із системними технологіями пов'язані технології системно-екологічної соціальної роботи (так звана "модель життя"), згідно з якими допомога має на меті збереження рівноваги між клієнтом і навколишнім середовищем, негативні зміни в якому викликають у клієнта дезадаптивні процеси. Навколишнє середовище при цьому розглядається у широкому розумінні та об'єднує природні й соціальні складові, а клієнт у такому середовищі потребує допомоги у пошуках своєї "екологічної ніші". У структурній соціальній роботі системно-екологічна модель наймасштабніше виявляється в організації роботи системи соціального забезпечення та підтримки населення. Вона передбачає і сплановану офіційно-централізовану підтримку окремих груп населення, і масову, а також індивідуальну неформальну допомогу (у тому числі з боку друзів, сусідів, членів родини). Однією з найпоширеніших технологій цього типу можна вважати психогенетичну технологію - виявлення походження індивідуальних психологічних особливостей людини, а також ролі генотипу та навколишнього середовища у їх формуванні.

На відміну від системно-екологічних соціально-радикальні технології концентрують увагу на ідеї допомоги клієнту у розвитку його соціальної самосвідомості й передусім її політичної та правової складових. Мета допомоги – підвищити рівень самоконтролю клієнта, особистої відповідальності, самоактуалізації його можливостей у захисті та обстоюванні своїх прав як людини, протистоянні дискримінації в тих чи інших сферах життєдіяльності беспосередньо індивіда та окремих соціальних груп і громад. Характерно, що соціальна допомога в цих випадках обмежується розвитком соціальних здібностей саме клієнта, не пошироюючись на зміни у соціальних структурах, які його пригнічували. У межах соціально-радикальної моделі можна виділити дві найпоширеніші технології соціальної роботи: технологія захисту та технологія "надання повноважень". Перша полягає у тому, що відповідальність за соціальні зміни (наприклад, вирішення проблем пригнічення за расовими характеристиками, питання національних забобонів та ін.) перекладається на самого клієнта, який відновлює свій життєвий потенціал за допомогою соціального працівника. Технологія "наділення повноваженнями" використовується з метою підвищення самоконтролю клієнта, його особистої відповідальності, самоактуалізації.

Марксистські технології соціальної роботи побудовані на ідеї допомоги клієнтові шляхом спільних колективних дій, спрямованих на підвищення самосвідомості і здійснення соціальних змін у суспільстві. При цьому допомога з боку соціального працівника може мати як характер соціального нагляду і контролю, так і соціального "стабілізатора", "адвоката", "лікаря" або педагога.

Культурологічні технології соціальної роботи, створені П. Сорокіним та підтримані провідними науковцями західно-європейської культурної традиції (Н. Луманом, П. Бурдьє, Е. Гідденсом, Дж. Смелзером та ін.), побудовані на ідеї системоутворюючої ролі культури для визначення характеру та динаміки життєздійснення суспільства та людини. Відповідно до теорії соціокультурної динаміки П. Сорокіна, дійсність розглядається як процес закономірних змін, який всередині соціокультурних підсистем має суперечливий характер. Вивчаючи вплив соціальних потрясінь на поведінку особистості, П.Сорокін висунув "принцип поляризації", згідно з яким тенденція до моральної індиферентності та рутинної поведінки посилюється у періоди загострення суспільних криз, коли більшість людей шукає гедоністичного задоволення, відповідного йому смислу життя. Разом із тим спостерігається меншість тих, хто зорієнтований на альтруїстичну, релігійну, моральну активність. Важливим у даній моделі є те, що людина тут розглядається як невід'ємна частина того культурного середовища, тих соціокультурних традицій, які обумовлюють її розвиток та характерні для неї проблеми. Регіональний та національно-культурний контекст життя людини набуває у даній моделі істотного значення. Це обумовлює використання таких технологій роботи як соціальна діагностика, прогнозування, соціальне планування мікросоціального середовища, соціально-терапевтична робота, практична робота у соціокультурній громаді та ін.

Технології "вирішення проблем", спрямовані на досягнення таких цілей:

1) допомогти клієнтам побачити та усвідомити себе як "каузальних агентів", здатних до пошуку вирішення існуючих проблем;

2) сформувати правильне сприйняття соціального працівника як спеціаліста, який має знання та уміння, що можуть бути корисними для клієнта;

3) допомогти клієнту сприймати органи соціальної допомоги та суспільство в цілому як складні та частково відкриті для впливу системи.

Основу формування та функціонування даної групи технологій становить завдання скасування або зменшення негативного впливу суспільства або певної групи людей на її окремого члена. Стратегія "вирішення проблем" орієнтує як на підтримку різних соціальних груп, так і на вдосконалення ефективності соціальних послуг у цілому. Інше завдання цієї моделі - допомогти клієнтам оцінити власні потенції у пошуках розв'язання проблем, що виникли. З цією метою здійснюється процес навчання клієнта тому, як можна вирішити такого роду труднощі. У даному випадку використовується технологія "партнерських стосунків": при перших контактах з клієнтом соціальний працівник прагне подолати його негативну реакцію: він визначає, локалізує та скасовує "блоки" негативізму, які сформувалися зазвичай ще у дитинстві (наприклад, сором за бідність родини, за свою інвалідність або когось із членів родини, приналежність до певних етно-національних груп і ін.) та обмежують ефективність виконання клієнтом його соціальних ролей. Після скасування негативних "блоків" посилюється підтримка клієнта, який прагне вирішити проблему. При цьому провідною технологією виступає психологічна допомога - підвищення психологічної компетенції клієнта, виявлення існуючих або формування нових ресурсів, які б дозволили йому вирішити проблеми, подолати труднощі та життєві кризи.

4. Комплексно-орієнтовані технології соціальної роботи об'єднують концептуальні підходи кількох гуманітарних наук - соціології, психології та педагогіки. Таке об'єднання зумовлене складністю та комплексним характером як об'єктів соціальної роботи, так і типових ситуацій допомоги клієнту. Широкого розповсюдження отримали когнітивна, соціально-педагогічна та віталістська моделі соціальної роботи.

Когнітивні технології зайняли сильні позиції у світовій практиці соціальної роботи у 80-х рр. XX ст., коли став очевидним їх взаємозв'язок із соціологічними дослідженнями, соціально-психологічною проблематикою. Представники даного напряму вважають важливим те, що людина думає про світ, як здійснює вибір з численних можливостей, приймає рішення та як діє у межах історично визначенної соціальної реальності. Ця соціальна модель ґрунтується на ідеї допомоги клієнту, орієнтуючись на особливості його мислення, настанови та забобони, які спрямовують його соціальні дії відносно себе та відносно оточуючих. У процесі адаптації до соціального середовища у межах когнітивної концепції виділяють три етапи:

1) реакція на зовнішній світ, обумовлена "Я" клієнта, його цілями та прагненнями;

2) стабілізація положення клієнта у соціальному середовищі, що особливо важливо при вивченні соціальних якостей клієнта, які можуть мати негативний резонанс;

3) виявлення потреб клієнта, пов'язаних зі зміною його світогляду відповідно до його цілей та настанов.

Однією з когнітивних технологій є навчання клієнта свідомо "відпрацьовувати" адекватні механізми своїх вчинків відповідно до загальних соціальних умов або конкретної соціальної ситуації, у якій він опинився. Когнітивна модель соціальної роботи також передбачає використання технологій пояснення, основу якого складає раціональний контроль соціального працівника за життєдіяльністю клієнта, прагнення зорієнтувати його на свідому поведінку. Крім того, соціальні працівники можуть застосовувати технологію моделювання (коли для клієнта реконструюють життєві ситуації, знайомі для нього, щоб він міг зіставити процеси сприйняття та усвідомлення проблеми, що виникла), а також технологію референтних груп, що полягає у заохоченні його наслідувати приклад інших людей, чиї вчинки та думки клієнт схвалює, з метою усвідомлення ним факторів, що дестабілізують його дії.

Соціально-педагогічні технології системи соціального захисту ґрунтуються на ідеї допомоги шляхом виховного впливу на процес соціалізації індивіда або соціальної групи, який здійснюється через систему соціальних інститутів - сім'ю, школу, позашкільні заклади. Ці інститути мають корегувати формування соціальних якостей особистості відповідно до суспільно значущих цінностей, обмежувати або активізувати вплив тих чи інших факторів. Прибічники соціально-педагогічного підходу соціальної роботи спираються на те, що виховання - це частина процесу соціального становлення людини, свідомий цілеспрямований вплив на індивіда, соціальну групу з боку суб'єктів виховної діяльності, які ставлять собі за мету набуття вихованцями певних соціальних якостей. Саме школа починає формувати соціальний статус людини, допомагаючи їй адаптуватися до життя суспільства на різних рівнях та етапах її розвитку. Відповідно до цього реалізуються такі функції соціальної роботи як профілактична, прогностична та функція соціального контролю. Школа, з одного боку, сприяє формуванню вільно діючих, "автономних" соціальних суб'єктів, а з іншого, розвиває "структуру розумного" в межах якої індивіди можуть існувати, не вступаючи у конфлікт із суспільством. У цьому випадку метою соціальної роботи є соціально-психологічна реабілітація індивіда та оптимізація механізмів реалізації його можливостей та потреб. Серед педагогічних технологій роботи виділяють три основні групи:

1) технології формування свідомості особистості (понять, суджень, переконань, оцінок);

2) технології організації пізнавальної, практичної діяльності та поведінки (доручення, завдання, вправи, створення спеціальних виховних ситуацій);

3) технології стимулювання діяльності та поведінки індивіда (оцінка, заохочення, осудження та ін.).

Головною особливістю цих технологій є те, що вони застосовуються, як правило, у певних сполученнях та спрямовані на розвиток особистості, її соціалізацію, одночасно впливаючи на її свідомість, діяльність та поведінку.

Віталістські (вітально-орієнтовані) технології комплексної соціальної роботи вважаються найбільш перспективними. Вони пов'язані з вирішенням наступних завдань:

1) подолання загостреної реакції клієнта на негативні оцінки;

2) забезпечення здатності клієнта бачити себе готовим практично вирішувати свої проблеми;

3) локалізація та скасування блоків гальмування позитивного розвитку ситуації у клієнта, посилення підтримки успішного вирішення його проблем, віри в успіх;

4) підвищення поінформованості клієнта щодо можливостей вирішення його проблем, насамперед, щодо прав, які становлять основу для цього;

5) вирішується проблема переконання клієнта у здатності соціального працівника надавати нужденним реальну допомогу.

Вирішення цих завдань передбачає реалізацію даної моделі на структурному та психосоціальному рівні організації соціальної роботи. В основі здійснення структурної соціальної роботи виступає теорія еволюції життєвих сил населення у сучасному суспільстві, формування, здійснення та реабілітація суб'єктності особистості, сім'ї, колективу, соціальної групи, соціуму у певних суспільних умовах. Важливого значення при цьому набуває цільове, адресне виділення коштів для підтримки й активізації самозахисту найслабших суспільних груп, які опинилися у складній життєвій ситуації. На психосоціальному рівні дана модель виступає у вигляді інтегративної основи різних моделей та технологій, орієнтованих на оптимізацію процесу життєдіяльності індивіда. Ця діяльність здійснюється у спеціальних соціальних службах (наприклад, соціальні служби у школі, територіальні центри соціальної допомоги населенню та ін.).

В межах віталістської моделі соціального захисту використовуються такі технології:

1) експертиза рівня розвиненості життєвих сил індивіда, будь-якого соціального суб'єкта, якому надається допомога;

2) експертиза найважливіших характеристик життєвого простору, в якому існував або існує клієнт, об'єкт піклування соціального працівника;

3) написання соціальних біографій, де досліджується еволюція життєвих сил суб'єкта життєздійснення, генезис становлення його життєвих сил, анамнез їх деградаційних змін;

4) встановлення типових форм життєдіяльності об'єкта допомоги, тобто найважливіших характеристик його образу та стилю життя, що дає ключ для пошуку ефективних шляхів реабілітації, а також соціальної підтримки тих, хто її потребує. Крім того, віталістська концепція усе більше орієнтується на використання різних методик реабілітації індивіда соціальними, психологічними, медичним, правовими та соціально-економічними засобами. Отже, віталістська модель практичної допомоги нужденним поліваріантна та комплексна, вона орієнтується на цілісну підтримку життєвих сил клієнта. У цьому вбачається її універсальність та очевидні переваги.

Тема. Зміст та завдання технологій соціально-педагогічної діяльності. Специфіка технологій соціально-педагогічної діяльності.

План

1. Технології соціально-педагогічної діяльності як галузь соціальних технологій.

2. Структура технологічного процесу.

3. Основні етапи технологічного процесу.

4. Зміст технологій соціально-педагогічної діяльності.

“Через слабкий розвиток соціальних наук, людство до цих пір є безсилим у боротьбі з соціальними бідами і не уміє утилізувати соціально-психологічну енергію, найвищу із всіх видів енергій. Ми не вміємо дурного робити розумним, злодія – чесним, безвольового – вольовою істотою. Часто не знаємо, де “добро”, де “зло”, а якщо і знаємо, то ще частіше не здатні боротись із “спокусами”. Якщо біологічна медицина ще дуже далека від досконалості, то “соціально-педагогічна” медицина перебуває лише у зародковому стані. Тому не дивно, що наша боротьба з соціальними бідами наглядно ілюструє історію людської недалекості. Злочинців ми лікуємо ешафотом і тюрмами, психічно хворих – інтернатами, здатними здорового зробити ідіотом, але ніяк не навпаки; суспільні тривоги та хвилювання зцілюємо кулеметами, незнання – роками багатолітнього отупіння в класній кімнаті, голод – смертю, розпусту – будинками терпимості…”

П. Сорокін

Однією з форм швидкого реагування на кризові ситуації, інструментом впровадження соціальної політики виступає професійна соціально-педагогічна діяльність. Змістом її є надання допомоги людям, що потрапили у складну життєву ситуацію, шляхом діагностування їхніх проблем, прогнозування, посередництва, інформаційно-консультативної діяльності, прямої педагогічної і психологічної підтримки, яка стимулює власні сили клієнтів. Комплексність проблем соціально-педагогічної роботи, складність об’єктів і суб’єктів соціальних перетворень, необхідність при обмеженому об’ємі соціальних ресурсів одержання максимально значимого і ефективного результату – все це вимагає технологізації соціально-педагогічної роботи, а специфіка цього виду діяльності визначає характер тих технологій, які використовуються соціальними педагогами.

На сьогоднішній день існують два аспекти розуміння соціально-педагогічних технологій: по-перше, їх можна розуміти як способи застосування теоретичних висновків тієї чи іншої науки у розв’язанні практичних завдань; по-друге, під соціально-педагогічними технологіями розуміють сукупність прийомів, методів і впливів, які застосовуються для досягнення поставлених цілей в процесі соціального розвитку, для розв’язання тих чи інших соціальних проблем.

Розрізняють дві основні форми застосування соціально-педагогічних технологій:

1) створення програм, які містять засоби і способи діяльності;

2) здійснення діяльності, побудованої на основі таких програм.

Виходячи з сказаного вище, можна дати таке визначення поняття “соціально-педагогічні технології”:

Соціально-педагогічні технології – це способи діяльності соціального педагога на основі раціонального розподілу на прийоми і операції з їх наступною координацією, а також визначенням оптимальних засобів та методів їх виконання.

Іншими словами, соціально-педагогічна технологія – сукупність прийомів, методів та впливів, що використовуються соціальними педагогами з метою досягнення успіху у вирішенні соціальних проблем та забезпечення ефективності надання соціально-педагогічної допомоги населенню.

Термін “соціально-педагогічна технологія” з’явився порівняно недавно. Однак, це зовсім не означає, що соціально-педагогічні технології взагалі в країні не використовувались. В даному випадку можна відмітити той же феномен, що і в соціальній роботі: соціальною роботою, як професійною, так і непрофесійною займались, але називалась вона іншими термінами.

Технології, які застосовуються в соціально-педагогічній роботі, виступають у формі:

– знань (наука);

– знань та умінь (навчання);

– знань, умінь, досвіду і практики (діяльність).

Діяльнісний підхід до трактування соціально-педагогічних технологій передбачає застосування їх у таких видах соціально-педагогічної роботи, як: вплив на процес соціалізації особистості, здійснення соціально-педагогічного контролю, соціально-педагогічна профілактика, терапія, реабілітація, соціально-педагогічне опікунство та посередництво.

Аналіз літератури з теорії і практики соціальної педагогіки дозволяє виділити наступні етапи використання соціальних технологій:

1) теоретичний, який передбачає обґрунтування мети і об’єкту технологічного впливу, виділення складових компонентів соціального процесу та з’ясування зв’язків між ними;

2) методичний, який пов’язаний з підбором методів та засобів впливу, збором та аналізом інформації, визначенням принципів перетворення результатів аналізу у висновки та рекомендації;

3) процедурний, що пов’язаний з практичною діяльністю по апробації розробленого алгоритму використання методів і засобів.

Таким чином, структура будь-якої технології в соціально-педагогічній роботі визначається наявністю:

а) науково-обгрунтованої програми, згідно якої розв’язується дана проблема;

б) заданого алгоритму як системи послідовних операцій на шляху досягнення результату;

в) певного стандарту діяльності як критерію успішності.

Що стосується загального алгоритму вирішення соціально-педагогічної проблеми, то його можна подати у вигляді наступних схем:

Схема 1.

Мета соціально-педагогічної діяльності

Завдання соціально-педагогічної роботи


Зміст соціально-педагогічної роботи

       
   
 
 


Форми Методи

       
 
   


Результати соціально-педагогічної роботи

або

Схема 2.

Діагностика проблеми

Пошук рішення

 
 


Вибір технології корекція


Розробка технології

 
 


Вирішення проблеми


Оцінка вирішення проблеми

       
   
 
 


Позитивна Негативна,

або частково негативна





Дата публикования: 2014-12-11; Прочитано: 7414 | Нарушение авторского права страницы | Заказать написание работы



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2019 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.018 с)...Наверх