Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Жанрова система



Розвиток, збагачення та урізноманітнення художніх форм у літературі поступово складаються в систему, яка функціонує в культурному просторі як певна єдність. Її основою є естетична природа словесного мистецтва, а також потреба в реалізації духовного, творчого потенціалу етносу чи нації.

Жанри – явище інтернаціональне, але у процесі літературного творення вони можуть набувати національних ознак, виражати ментальні особливості своїх творців. Жанр у літературному житті існує не ізольовано, а постійно взаємодіє з іншими жанрами, що забезпечує системність літературного процесу.

Жанрова система – сукупність різноманітних жанрів (епічних, ліричних, драматичних), які функціонують у межах історичної епохи, зумовлені нею і мають між собою розвинуті зв’язки.

Своя система жанрів була в античності, в середні віки, є вона і в сучасній літературі. Система жанрів перебуває в постійному розвитку: одні жанри історично, художньо вичерпуються і поступаються іншим, деякі зазнають трансформації, а синкретичні розпадаються на декілька.

Літературні жанри в кожному письменстві набувають національної специфіки. Світова хронографічна традиція давніх часів на Русі знайшла вираження в синкретичному жанрі літопису, в якому водночас існували зародки таких епічних жанрів, як оповідання, повість, новела. Публіцистичні жанри (послання, памфлет, інвектива) функціонували як одне ціле в українській полемічній прозі. Національної самобутності набули байка, романс, елегія, псалом, взаємодіючи з традиціями народної творчості.

Мають національну специфіку і роман, оповідання, новела, поема, ліричний вірш, зорова поезія. Річ не лише в їхньому тематичному та художньому самовираженні, а й у новаторстві, яке надавало жанрам певного колориту. Літературний жанр є відносно самостійною художньою одиницею, однак деяким творам притаманний жанровий синкретизм.

Жанровий синкретизм (грец. sуnkretismos – об’єднання) – існування у творі елементів кількох жанрових форм, які мають нерозчленований, нерозвинутий характер. Прикладом жанрового синкретизму може бути літопис, у якому виявляються жанрові ознаки епічної хроніки, військової повісті, оповідання, притчі, житія, легенди, переказу. Паломницький твір «Мандри» В. Григоровича-Барського (перша половина XVIII ст.) має жанрові форми роману-подорожі, оповідання, новели, нарису, житія, новели.

Жанровий синкретизм слід відрізняти від жанрового синтезу (грец. synthesis – з’єднання, складання), який передбачає поєднання ознак кількох жанрів в одному творі. Наприклад, у романі «Дім на горі» Вал. Шевчука переплелися літературні ознаки роману-епопеї, міфу, притчі, параболи. Те саме можна сказати і про інший твір – «Стежка в траві, або Житомирська сага», де вгадується «слід» таких епічних жанрів, як епопея, хроніка, сага.

Жанровий синкретизм характерний для полемічних трактатів, проповідей, водевілів, мелодрам, епічних драм, драматичних поем, байок, модерних романів. З розвитком літератури відбувається розмежування жанрових форм – виокремлення з одного виду творчості кількох жанрів.

Однак література не знає «чистих» жанрів, що цілком природно для історичного розвитку літератури.

Вибір письменником жанру залежить від його творчого задуму, естетичних уподобань, літературної традиції, жанрової системи, що в даний час функціонує, теми й дібраного матеріалу. Як правило, більшість літераторів працює в одному або декількох жанрах: В. Стефаник – новеліст; М. Коцюбинський – автор оповідань, новел, повістей; М. Стельмах – романіст; О. Гончар – автор романів та оповідань; І. Кочерга – автор історичних драм; Т. Шевченко – ліричних віршів, поем та повістей.

Жанрово багата творчість І. Франка, Лесі Українки, В. Винниченка, І. Багряного, П. Загребіельного, Є. Гуцала, В. Шевчука, Ю. Андруховича, О. Забужко. Письменник шукає художньо оптимальні шляхи реалізації задуму, і вибір жанру допомагає йому в цьому.

Однак правильний вибір жанру не завжди веде до успіху: все залежить від того, наскільки вдало і майстерно письменник зуміє використати його можливості. Наприклад, у романі автор повинен виявити масштабність епічного мислення, вміло користуватися способами побудови сюжетних ліній і самого твору як своєрідної художньої конструкції, досконало володіти прийомами характеротворення, мовним багатством. Ліричний жанр вимагає від поета тонкого розуміння внутрішнього життя людини, уміння образно відтворювати дійсність, одухотворювати її ліричним почуттям. Майстерність письменника проявляється і в тому, що він не сприймає жанрові вимоги як догму, а навпаки, виявляє свободу художнього мислення, знаходить простір для новаторських пошуків.

Залежно від читацької публіки, критики і теоретиків літератури в різні історичні періоди складається ієрархія (розташування в певному порядку) жанрів. В античні часи розрізняли «високі» та «низькі» жанри: до «високих» належала трагедія, до «низьких» – комедія; у Середні віки до «високих» жанрів зараховували житія, патерики, богословські трактати, до «низьких» – апокрифи, пародії, «побрехеньки-єресі»; у Нові часи високо цінували роман, а до «низьких» жанрів зараховували «бульварну» літературу, романс. Нині серед жанрових лідерів – проза «потоку свідомості», рефлексійна, зорова поезія, психологічна новела, детектив, фентезі.





Дата публикования: 2014-12-11; Прочитано: 5379 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.005 с)...