Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Заказать  
 

Міжродові форми



Виокремлення літературних родів зовсім не означає, що ці словесні форми мають чіткі межі. Виникнувши із синкретичної творчості, вони й досі схильні до взаємодії, внаслідок чого в одному творі поєднуються принципи зображення, притаманні різним родам.

Лірику й епос синтезують у собі поеми, романи у віршах, лірична новелістика (поезія в прозі), байки, балади, ліричні відступи в епічних творах. В українській літературі творцями поем були І. Котляревський, Т. Шевченко, І. Франко, М. Рильський, Д. Павличко.

Поезію в прозі писали В. Стефаник, Ольга Кобилянська, М. Коцюбинський. Досить тривалою є традиція байкарства – від Г. Сковороди до Л. Глібова, С. Руданського, А. Косматенка, М. Годованця. Не менш традиційна в українському письменстві балада, започаткована у фольклорі і розвинута у творчості Т. Шевченка, В. Забіли, І. Франка, П. Тичини, В. Союсюри, І. Драча, Ліни Костенко, О. Ірванця. Яскраві приклади роману у віршах – «Дон Жуан» Дж. Байрона, «Пан Тадеуш» A. Міцкевича, «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна, а в українській літературі – «Скелька» І. Багряного, «Поліська трилогія» О. Підсухи, «Емігранти» М. Тарнавського, «Маруся Чурай» та «Берестечко» Ліни Костенко.

Епічна драма є результатом епізації драми, тобто найширшого використання драматичним мистецтвом змістових і формальних ознак епосу. Фундатор епічної драми та її теорії – німецький письменник Б. Брехт, а її творцями в літературі стали Л. Курбас, М. Куліш, B. Мейєрхольд, В. Маяковський.

До міжродових утворень зараховують драматичну поему, яка синтезує драматичні, ліричні та епічні способи відображення дійсності. Її початки сягають творчості Й.-В. Гете («Фауст»), Г. Ібсена («Святий Людовік»), О. Пушкіна («Камінний гість»), а в українській літературі драматична поема утвердилася передусім у художній спадщині Лесі Українки («Кассандра», «У пущі», «Бояриня», «Лісова казка»). Ця традиція мала продовження у творах О. Олеся («Над Дніпром»), М. Рильського («Бенкет»), І. Кочерги («Свіччине весілля », «Ярослав Мудрий»), І. Драча («Дума про вчителя», «Соловейко-Солвейг»), Ліни Костенко («Сніг у Флоренції», «Дума про братів неазовських»), Б. Стельмаха («Тарас»).

У нових за часом працях з теорії літератури пропонують виокремити позародові форми – твори, яким неповною мірою властиві ознаки епосу, лірики чи драми. Наприклад, сучасний російський теоретик літератури Валентин Халізєв відносить до позародових форм нариси, літературу «потоку свідомості» (М. Пруст, Дж. Джойс, Н. Саррот), есеїстику.

У постмодерній літературі відбувається активна взаємодія словесних родів, що зумовлено переглядом літературних канонів і пошуком нових форм художнього вираження. У цьому творчому процесі розмиваються межі між окремими родами, дедалі частіше практикуються міжродові форми, у яких синтезуються найрізноманітніші властивості епосу, лірики і драми.





Дата публикования: 2014-12-11; Прочитано: 1132 | Нарушение авторского права страницы | Заказать написание работы



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2019 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.002 с)...Наверх