Поняттям "совість" визначається почуття й усвідом­лення людиною (людністю) відповідальності за свою пове­дінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством

Ця риса допомагає людині контролювати виконання своїх обов'язків перед суспільством і самою собою, що суспільством визнається як показник досконалості та самодостатності. Самооцінний характер совісті виявляється у почутті мораль­ного задоволення своїми вчинками або почутті сорому за них. Наявність феномену совісті засвідчує певний рівень інтелек­туальної досконалості особи, бо здатність перейматися дум­ками та почуттями інших людей – це те, що існує лише як духовне, а не матеріальне.

Наявність совісті безпосередньо виявляється через усві­домлення почуття свободи і відповідальності людини щодо вчиненого нею перед суспільством (самою собою як суспіль­ною істотою), яке обумовлюється суспільними нормами і правилами, що стали власними переконаннями.

Як взірець виявлення честі, совісті та гідності народна уява створила образ героя (окрема особистість, група людей, певна спільнота), неодмінно сильного, мужнього, красиво­го, який перебирає на себе більшу, ніж інші, міру відпові­дальності, володіє гострим відчуттям нагальних потреб сво­го часу, здатен завдяки своїм інтелектуальним, фізичним, морально-психологічним якостям істотно впливати на пере­біг подій. Героїчне буття людини є системою взаємозумовлених духовних, вольових і діяльно-практичних засад, єдністю ідеалів, переконань, моральних особливостей (переконаність, упевненість, почуття обов'язку, хоробрість, відвага, вміння у вирішальний момент мобілізувати вольові зусилля), єдніс­тю замислу, намірів, мотивів і діяльності. Такі взірці розви­вають уяву окремих індивідів, створюють образ певного став­лення суспільства до конкретних вчинків.

Суспільний простір прояву честі, совісті та гідності над­звичайно широкий: сфера політики, науки (експерименталь­но-дослідницька діяльність), виробництво тощо. Кожна істо­рична епоха створила своїх героїв – носіїв честі, совісті та гідності, образи яких відбилися в народній (фольклорній) культурі.

Гідність, честь і совість як поняття, через які люди усві­домлюють свою суспільну сутність, спираються на загальне поняття "порядність", яким визначається ставлення до ін­ших людей в цілому.

Порядність – це почуття і усвідомлення людиною (людністю) причетності та відповідальності стосовно долі інших людей.

У кожному конкретному випадку це поняття визначає зміст певних вчинків через протиставлення порядності і не­порядності. При цьому критеріями слугують суспільні нор­ми оцінки людських дій. Порядна людина є безпосереднім носієм та суб'єктом загальних суспільних цінностей – доб­ра, краси, правди, виявляє себе гідною, достойною, чесною. Як правило, людську порядність вбачають у конкретних по­зитивних вчинках: відповідальності за долю інших людей, особистій причетності до суспільного життя.

Основою порядності людини є її здатність усвідомлювати суспільство як непересічну умову свого існування, тобто най­вищу цінність життя. Тому людська порядність обов'язково відбиває життєву, творчу позицію особи – безпосереднього суб'єкта суспільного життя. І навпаки, непорядна людина являє собою руйнівну силу і для суспільства, і для самої себе.

Зрозуміло, далеко не кожна людина досягла такого інте­лектуального розвитку, що спроможна розуміти та відчувати суспільство як головну умову свого буття. Порядність здебіль­шого пов'язана з певним рівнем розвитку розумових здібно­стей, бо потребує уявлення про таку причину власного буття, яку можна усвідомити лише за допомогою мислення. Достатній рівень розвитку мислення та розумових здібностей для осягнення властивостей буття визначають як інтелігентність.