Істина як процес

Форму вираження об'єктивної істини, що залежить від конкретних історичних умов, що характеризує ступінь її точності, строгості і повноти, яка досягнута на даному рівні пізнання, називають відносною істиною. Весь розвиток людського пізнання, у тому числі і науки, є постійна заміна одних відносних істин іншими, більш повне і точне пізнання об'єктивної істини.

Зовсім повне, точне, усебічне, вичерпне знання про яке-небудь явище називають абсолютною істиною. Часто запитують, чи можна досягти і сформулювати абсолютну істину? Агностики на це питання відповідають негативно. На доказ вони посилаються на те, що в процесі пізнання ми маємо справу лише з відносними істинами. Кожна з них, стверджують вони, виявляється згодом не цілком точною і повною. Отже, повне, вичерпне знання недосяжне. І чим складніше те чи інше явище, тим сутужніше досягти абсолютної істини, тобто повного, вичерпного знання про нього. І все-таки абсолютна істина існує, її треба розуміти як ту межу, ту мету, до якої прагне людське пізнання. Кожна відносна істина - це сходинка, крок, що наближає нас до цієї мети.

Таким чином, відносна й абсолютна істини - це лише різні рівні або форми, об'єктивної істини. Наше знання завжди відносно, тому що залежить від рівня розвитку суспільства, техніки, стану науки і т.д. Чим вище рівень нашого пізнання, тим повніше ми наближаємося до абсолютної істини. Цей постійний процес переходу від одних відносних форм об'єктивної істини до інших є прояв діалектики в процесі пізнання. Отже, кожна відносна істина містить у собі частку абсолютної. І навпаки: абсолютна істина - це межа нескінченної послідовності істин відносних.