Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Югославія у 20-х роках



1 грудня 1918 р. було підписано угоду про створення — Королівства сербів, хорватів і словенців. До його складу ввійшли: Сербія, Словенія, Боснія, Герцеговина, Хорватія, Далмація, части­на Македонії та Чорногорія. Нова держава була конститу­ційною монархією на чолі з сербською династією Карагеоргієвичей. Сербська влада виступала за створення центра­лізованої держави і обмеження прав органів влади в націо­нальних районах. В державному апараті, поліції та армії переважали серби. В економічному плані найбільш розвиненими регіонами бу­ли Словенія і Хорватія. Гострі протиріччя наміти­лися в зовнішньополітичній діяльності. Хорватія традицій­но орієнтувалася на Німеччину, Словенія — на Австрію, Сербія — на Росію, а Боснія на мусульманські країни. Найгострішими були релігійні суперечнос­ті: католиками були хорвати і словенці, серби сповідували православ'я, деякі жителі Боснії — іс­лам. У країні почала складатися взаємна релігійна нетер­пимість народів.

15 червня 1921 р. прийнята конституцію Королю конституція надавала великі права: спільно зі скупщиною він здійснював законодавчу владу, через Раду міністрів — виконавчу. Королю належало право проведення зовнішніх відносин, він був верховним головнокомандувачем збройними силами. Конституція закріпила уні­тарний державний устрій і визнала наявність в країні єдиного сербо-хорвато-словенського народу. Конституція містила по­ложення про демократичні свободи й громадянські права, рівність всіх громадян перед законом.

Кризи на соціальному й національному ґрунті регулярно струшували країну. Визначальними були сербо-хорватські протиріччя. Ряд опозиційних хорватських, словенських і мусульманських партій виступали з вимогами вирівнюван­ня прав національностей. Вибухонебезпечна обстановка склалась в Косово між албанцями і сербами. Загострення національ­них суперечностей призвело до військово-монархічного перевороту в січні 1929 р.

6 січня 1929 р. король Олександр скасував Відовданську конституцію й розпустивши Народну скупщину, взяв усю повноту влади до своїх рук. Усі політичні партії та організації, підозрювані в антидержавній діяльності, розпускалися. КСХС було перейменоване на Королівство Югославія, що мало символізувати державну й національну єдність.

Поміркуємо разом: - Які події сприяли відновленню незалежності Польщі?

- Які сили підтримували Юзефа Пілсудського? Хто він: диктатор чи національний герой?

- До якіх проблем у майбутньому могло призвести проголошення Чехословаччини унітарною державою?

- Назвіть спільні ознаки між авторитарним режимом М. Хорті в Угорщині та фашистським режимом Б. Муссоліні в Італії.

- Якими були наслідки війни для Румунії?

-Чому на Вашу думку,в Болгарії в 20 –і рр.була нестабільна політична ситуація?

-Що було найгострішим питанням для королівства СХС? У чому полягала причина загострення цього питання?

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

СВІТ У ПЕРІОД ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ 1929 -1933рр. ТА ПОДОЛАННЯ ЇХ НАСЛІДКІВ

Тема: США, Велика Британія та Франція в період економічної кризи.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Пояснювати причини економічної кризи1929-1933 рр.,

порівнювати та оцінювати наслідки її в США, Великобританії,

Франції;

- давати характеристику діяльності Ф.Д. Рузвельта,визначати

засада «Нового курсу» та його основні наслідки;

- аналізувати внутрішню та зовнішню політику урядів

Великобританії під час кризи та в 30-ті рр..;

- визначати досягнення, прорахунки та причини розпаду уряду

Народного фронту у Франції.

План.

1.Світова економічна криза 1929 - 1933рр.

2.США в роки Великої депресії. «Новий курс» Ф.Д. Рузвельта.

3.Внутрішня і зовнішня політика Великої Британії.

4.Політика уряду Народного фронту.

1. Велика депресія – світова економічна криза 1929 – 1933 рр., яка охопила всі країни індустріального суспільства,за характером - криза перевиробництва.

Причини кризи: порушення економічних зв’язків внаслідок світової війни;споживчий пакет виявився меншим;нестабільність фінансової системи США.

Криза економіки США, що розпочалась у жовтні 1929 р. крахом на Нью-Йоркській фондовій біржі, мала тяжкі наслідки.

Наслідки економічної кризи 1929 —1932 рр.:тисячі банків, промислових і торговельних підприємств збанкрутували. Промислове ви­робництво скоро­тилося майже вдвічі, зросло без­робіття; кількість безробітних у 1933 р. складала 17 млн чол. Сотні тисяч людей, що втратили житло, блукали країною, аби знайти роботу; багато з них голоду­вали. Сільське госпо­дарство зазнало кризи перевироб­ництва. Ціни на аг­рарну продукцію знизились. Фер­мерські господар­ства стали хроніч­но збитковими.

У1932 р. президентом США був обраний кандидат від демократичної партії, ліберал Франклін Де­лано Рузвельт (1882 -1945 рр.). Аби подолати кризу, Рузвельт втілив у життя соціальний, економі­чний, політичний експеримент, що був названий «Новим курсом». «Новий курс» розробляли кращі американські науковці. Рузвельт вдало і послідовно організував його реалізацію.

«Новий курс» Ф. Д. Рузвельта

Цілі   Методи
Відбудова національної промисло- вості та сільського господарства.     Держава активно втручається в управління еко­номікою. Створюються органи управління економікою — Національна адміністрація з оздоровлення про­мисловості (НІРА) та Адміністрація регулювання сільського господарства (AAA).
Зміцнення банківської та фінансової і систем.   Заборона вивозу золота за кордон. Девальвація долара. Укрупнення банків. Надання великим банкам державних кредитів на кілька мільярдів доларів.
Зниження рівня соціальної напруже- ності.   Проведення соціальних реформ, спрямованих на поліпшення умов праці та зростання матеріаль­ного добробуту робітників і службовців, допомога безробітним та нужденним.

Промисловість США було поділено на 17 груп і кожна з них розробила «Кодекс чесної конкуренції», який зайняв центральне місце серед заходів «Нового курсу».

«Кодекс чесної конкуренції» встановлював:

- обсяг виробництва;

- рівень заробітної плати;

- тривалість робочого часу;

- розподіл ринків збуту між фірмами;

- принципи взаємин підприємців та робітників на засадах закону, колективного договору.

В сільському господарстві країни ААА здійснювала скорочення виробництва з відповідною компен­сацією з боку держави та за її рахунок. Це сприяло зростанню цін на сільськогосподарську продук­цію, що в цілому позитивно впливало на розвиток великих господарств.

Важливим досягненням цього періоду в історії США є проведені у 1933 —1936 рр. соціальні реформи: збільшення заробітної плати робітників; с корочення тривалості робочого дня (для 2 млн робітників); введення оплачуваних відпусток (для1млн робітників); введення закону про соціальне страхування (пенсії робітникам, які досягли 65-річного віку, державна допомога хворим та інвалідам); створення державних органів боротьби з безробіттям, що сприяли збільшенню кількості ро­бочих місць, або організовували оплачувані громадські роботи для безробітних; легалізація страйків, пікетів, професійних спілок.

2. З 1923 по 1939 р. влада в Великобританії неодноразово переходила від лейбористів до консерваторів.

Внутрішня політика урядів Великобританії (1929 -1939рр.)

Уряд Економічна політика Соціальна політика
Лейбористський Р. Макдональда (1929-1931 рр.) Уряд не зміг вивести країну з еко­номічної кризи. Значно скорочені всі види соціальних виплат.
«Національний» уряд (консервативно-ліберальний) Р. Макдональда (1931 -1935 рр.) 3 метою виведення країни із кризи створено стерлінговий блок з країн, валюти яких залежали від фунта стер­лінгів. Було скасовано свободу торгівлі, протекціонізм для захисту внутрі­шнього ринку від іноземної конку­ренції (в тому числі і ринки домініо­нів Англії). Введений закон про «економію» (за­кон Мея), у відповідності до якого зменшувалися соціальні виплати, збільшувалися непрямі податки.
Консервативний Н. Чемберлена (1937-1940 рр.) Проводив курс на мілітаризацію економіки. Здійснював заходи, що сприяли ви­веденню країни з економічної кризи 1937 р. на засадах зміцнення при­ватного капіталу, монополій. Скорочені витрати на соціальні по­треби.

Важливим фактором внутрішньополітичного розвитку Великобританії була боротьба робітників за економічні та політичні права під проводом профспілок (тред-юніонів).

3. У 1930 р. у Франції розпочалась економічна криза, що продовжувалась до 1935 р.

В 1934 р. французькі фашисти вчинили спробу державного заколоту. Небезпека фашизму приско­рила створення антифашистського Народного фронту - форми організації широких верств населен­ня. До його складу входили соціалісти, радикали, радикал-соціалісти, республіканці-соціалісти. Про­відне місце в Народному фронті належало членам ФКП (Французька комуністична партія, утворена у 1920 р.).

На парламентських виборах 1936 р. Народний фронт здобув перемогу, уряд очолив соціаліст Л. Блюм. Комуністи до складу уряду не увійшли, але висунули вимогу виконувати програму, розроб­лену за ініціативою ФКП. В ній передбачалося: скорочення робочого тижня, збільшення заробітної платні, зменшення безробіття, часткова націоналізація, надання кредитів середнім верствам насе­лення, ліквідація фашистських організацій та ін. Але виконати цю програму повністю не вдалося. У 1937 р. почалася нова економічна криза, в 1938 р. черговий уряд очолив лідер радикалів Е.Даладьє. В своїй декларації він виголошував вірність програмі Народного фронту, але насправді прово­див політику зміцнення великих монополій і підготовки до світової війни. Партії радикалів та ради­кал-соціалістів підтримали політику Даладьє і вийшли з Народного фронту. З 1938 р. уряд обмежив діяльність парламенту: з квітня по грудень парламент проводив скорочені засідання загальним про­тягом лише 50 годин. Активізувалась діяльність фашистських груп усередині країни. В міжнародній політиці Франція проводила курс на «умиротворення» фашистських агресорів (тобто поступок Німеччині).

Поміркуємо разом: -Назвіть вияви кризових процесів у США. Якими були наслідки кризи?

- Що змогла б використати Україна та інші країни з досвіду проведення «нового курсу» президента Рузвельта?

- Чому фашизм не поширився у Великій Британії?

- Поясніть, чим антикризові заходи англійського уряду відрізнялися від «нового курсу» Ф. Рузвельта.

- Поясніть причини приходу до влади Народного фронту.

- Чим було викликано розпад Народного фронту?

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

Тема: Встановлення націонал –соціалістичної диктатури в Німеччині. Іспанія в 30-х роках.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Визначати причини приходу до влади фашистів у Німеччині та Іспанії та встановлення тоталітарного режиму;

-характеризувати політику нацистського режиму;

оцінювати діяльність А.Гітлера, Ф.Франко з позиції

загальнолюдських цінностей.

План

1.Прихід до влади А. Гітлера. Нацизм.

2.Внутрішна політика нацистського режиму.

3.Іспанська революція.

4. Громадянська війна. Диктатура Ф.Франко.

1. В 1929 р. в Німеччині розпочалась економічна криза. Швидкий вихід з кризи гарантувала Націонал-соціалістська німецька робітнича партія (НСНРП), утворена в 1919 р.

За своєю сутністю ця партія була фашистською, її головною метою було встановлення фа­шистської диктатури і підготовка до нової світової війни. Лідером (фюрером) нацистів був А. Гітлер (Шикльгрубер) - популярний у Німеччині політик. Він організував пропагандист­ську роботу партії таким чином, що на початок 1932 р. фашистів почали підтримувати широкі верстви населення. На березневих (1932 р.) виборах у рейхстаг (нижня палата парламен­ту) фашисти отримали 13,7 млн голосів, це дало їм змогу одержати у парламенті 230 місць. Підтримку фашистам надали не тільки трудящі, дрібна та середня буржуазія, але й представ­ники великого фінансово-промислового капіталу (на секретній нараді у Дюссельдорфі за участю 300 представників найбільших монополій Гітлер виклав програму нацистської партії, яку було схвалено).

Програмні цілі НСНРП:встановити порядок в країні, домогтися економічного процвітання, ліквідувати Версальську систему, заволодіти новими землями, необхідними «германській расі», яку оголосили вищою, покли­каною панувати над іншими народами, покінчити з комунізмом та страйковим рухом.

Встановлення фашистської диктатури в Німеччині:

- січень 1933р.- у Кельні відбулася зустріч монополістів з Гітлером, де було вирішено передати владу до рук фашистів;президент Гінденбург призначив Гітлера рейхканцлером; рейхстаг було розпущено;

- лютий –вересень 1933 р. –формується фашистський режим.

З приходом до влади фашисти проводили внутрішню політику, спрямовану на реалізацію головної мети - підготовка до нової світової війни, у ході якої Німеччина не тільки здійснила б, на їх думку, реванш, але й встановила б світове панування.

2. Внутрішня політика фашистського режиму:

Економіка: - проведено перебудову економіки: держава посилила свою роль в управлінні економікою,бу­ли введені жорстке планування та дисципліна; у 1933 р. уряд видав постанову про примусове картелювання, що посилило владу монополій;згідно із законом 1934 р. «Про органічну побудову германської економіки» створив шість імперських господарчих груп (промисловість, торгівля, банки, страхування, енергетика, ремесло), яким підпорядковувались численні галузеві і територіальні господарчі групи. На чолі імперських груп, їх «фюрерами» з широкими повноваженнями були поставлені великі німецькі монополісти; воєнно-промислові концерни отримували численні пільги та кредити; на селі зміцнювались великі та середні господарства,був заборонений виїзд з сільської місце­вості у міста,все сільськогосподарське виробництво було поставлене під суцільний контроль,з 1937р. було введене обов'язкове постачання державі всього продовольчого зерна.

Соціально-політична сфера: - Уряд і особисто Гітлер отримали згідно з рішенням рейхстагу надзвичайні повноваження, їм надавалося право видавати закони, які могли і не відповідати конституції. - Урізані чи скасовані численні демократичні права: розпущені всі політичні партії (крім нацист­ської, виголошеної «носієм німецької державності»), профспілки, фабрично-заводські ко­мітети. Скасоване право трудових колективів укладати трудові договори з підприємцями. - Проводились арешти, здійснювалось будівництво концтаборів для «неблагонадійних» та «расово неповноцінних». - В 1934 р. рейхстаг прийняв «Закон про новий устрій держави», який скасовував законо­давчі збори окремих земель (ландтаги) і передавав їх права імперському уряду. Був ліквідо­ваний рейхсрат - верхня (друга) палата парламенту, до якої входили представники урядів окремих земель. Після смерті президента Гінденбурга, у серпні того ж року, Гітлер провів плебісцит і, отримавши повноваження президента, виголосив себе «фюрером і рейхсканцле­ром». - Були зміцнені загони СС і СД. Величезної влади набула таємна поліція - гестапо. - У 1935р.-декрет про примусову трудову повинність для юнаків.     - - юстиції. Ж У 1935 р. було введено декрет про примусову трудову повинність для юнаків, а в 1938 р. во- I на була розповсюджена на все доросле населення країни.

Напередодні 1939 р. Німеччина досягла певних успіхів в економіці.

Економічні успіхи дозволили Німеччині створити потужні збройні сили. У 1935 р. була відновлена за­гальна військова повинність, кількість дивізій збільшилась до 51 (у 1931 р. їх було 10). Правлячі кола Німеччини почали підготовку до світової війни.

Проти цієї політики виступали демократичні сили країни, КПН, але створити єдиний та впливовий антифашистський рух в Німеччині не вдалося.

3. В 1931 р. в Іспанії почалась революція. Головна вимога повстанців - встановлення республіки і демократії.

Квітень 1931 - осінь 1933 рр. На муніципальних виборах перемогли республіканці. Було оголошено про:повалення монархії;утворення Тимчасового уряду;встановлення республіки з однопалатним парламентом (кортеси). Проведені такі реформи:прийнята конституція, що гарантувала демократичні свободи, в тому числі і загальне виборче право;

частина поміщицької землі (за викуп) віддана малоземельним селянам;відновлений 8-годинний робочий день;Каталонія отримала автономію.

Осінь 1933 - жовтень 1934 рр. На виборах у кортеси отримали перемогу партії центру (головна серед них - Республікан­сько-радикальна). У жовтні 1934 р. до іспанського уряду увійшли члени профашистської організації СЕДА ( Конфедерація автономних правих). Жовтень 1934 - липень 1936 рр. У відповідь на введення до складу уряду членів СЕДА розпочався загальний політичний страйк, що в цілому ряді районів країни переріс у збройні повстання. Збройні повстання були швидко придушені всюди, крім Астурії.

В Астурії до кінця жовтня точилися бої повстанців з армією, кинутою на придушення повстан­ня. З метою боротьби проти фашистської загрози тут був утворений єдиний фронт за участю соціалістів, комуністів, анархістів. Організували 20-тисячну армію, а також органи місцевої влади - революційні комітети.

В січні 1936 р. соціалісти, буржуазні республіканці і комуністи уклали пакт Народного фрон­ту. Програма Народного фронту складалася з таких вимог:

- відновлення демократичних свобод;

- підвищення заробітної платні;

- наділення землею селян і батраків;

- зниження податків та орендної плати тощо.

У лютому 1936 р. блок партій Народного фронту отримав на виборах більше половини місць, сформував уряд і дав згоду на проведення демократичних реформ.

4.У відповідь на це в липні 1936 р. почався фашистський заколот.Заколот спалахнув у Іспанському Марокко, а наступного дня розповсюдився по всій країні. Заколот очолив генерал Ф. Франко. Заколотників підтримало 80% армії.

В країні почалась громадянська війна між прибічниками Франко, з одного боку, і прибічниками Народного фронту, республіки - з іншого. Німеччина та Італія надали заколотникам військову допомогу. З ініціативи Франції 27 євро­пейських країн підписали угоду про невтручання у внутрішні справи Іспанії..Але наприкінці 1936 р. Німеччина та Італія порушили цю угоду і ввели свої війська на терито­рію Іспанії. Народному фронту, в якому посилився вплив комуністів (X. Діас, Д. Ібаррурі), СРСР надав, велику політичну, матеріальну і військову допомогу. Іспанії були надані кредити; відправлена значна кількість продовольчих товарів, медикаментів, техніки та зброї. В бойових діях на території Іспанії на боці Народного фронту брали участь 2 тис. радянських добровольців, тисячі бійців інтернаціональних бригад (з 54 країн). До 1939 р. в країні встановилося двовладдя: в ряді районів - влада Народного фронту, в ін­ших - диктатура Франко.

В лютому 1939 р. уряд Франко визнали Франція і Великобританія.

У березні 1939 р. війська Франко за допомогою армій Німеччини та Італії увійшли до Мадри­да, охопленого фашистським повстанням. 1 квітня 1939 р. вся країна опинилася під владою диктатури Франко.

Диктатура Ф. Франко: Франко отримав необмежені повноваження, він став довічним головою держави, лідером Іс­панської фаланги, головою ради міністрів, головнокомандувачем всіх збройних сил. Владу кортесів було обмежено. Всі політичні партії, крім Іспанської фаланги, були заборонені. Всі профспілки були закриті, замість них були створені примусові, так звані «вертикальні профспілки».Закони республіки, а також реформи, проведені Народним фронтом, були скасовані. Страйки оголошувались поза законом. Проти республіканців були проведені репресії. В міжнародник відносинах Іспанія підтримувала Німеччину та Італію.

Поміркуємо разом:

- За яких умов Гітлер став канцлером Німеччини?

- Розкрийте головні риси гітлерівського режиму.

- Чи була в Німеччині альтернатива нацистського режимові?

- Який характер мали події в Іспанії 1931р.?

- Назвіть причини поразки республіканців у громадянській війні.

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

Тема: Країни Центральної та Східної Європи в 30-х роках

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Характеризувати особливості соціально –економічного та

політичного розвитку європейських держав;

хронологічно співвідносити події та явища;

оцінювати діяльність Ю.Пілсудського, М. Горті, Е. Бенеша.

План.

1.Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія в період економічної кризи.

2. Боротьба між демократичними цінностями та тоталітарними тенденціями.

З травня 1926р. в Польщі був встановлений режим «санації» («оздоровлення»).
«Санаційний» уряд проводив терор проти опозиції, що оголосила його фашистським. У Березі Картузькій було створено концентраційний табір. Проводились«пацифікації». Економічна криза (1928 -1935 рр.) зачепила всі сфери економічного життя, була глибшою, ніж у багатьох країнах.У 1935р. була прийнята нова конституція, за якою президент отримував необмежні повноваження, по суті встановлювався авторитарний режим. Після смерті Пілсудського політична ситуація в країні погіршилась. Антифашистський рух перетворити Польщу на державу, подібну до гітлерівської Німеччини.

У 1934 р. «санаційний» уряд підписав польсько-німецький договір про мирне вирішення супе­речностей (договір про ненапад) терміном на 10 років. У 1938 р. Польща захопила у Чехословаччини Тєшинську Сілезію і планувала анексію Литви.У березні 1939 р. Німеччина висунула ультиматум Польщі з вимогою приєднати Гданьськ (Данциг) і дати згоду на будівництво у «польському коридорі» автомобільних та залізничних шляхів. Польща відхилила ці вимоги. В квітні 1939 р. Німеччина розірвала договір 1934 р. з Польщею. У серпні 1939 р. Польща підписала союзний договір з Великобританією, яка зобов'язалась надати Польщі допомогу у випадку загрози її незалежності. Аналогічна декларація була підписана із Францією.Пропозиції СРСР щодо політичної та воєнної співпраці Польщею були відкинуті.1 вересня 1939 р. Німеччина в чинила напад на Польщу і розпочала Другу світову війну.

Економічний розвиток Чехословаччини був нестабільним, зростання економіки змінювалося кризами (1922, 1929-1933р. рр.).Криза вразила всі галузі економіки, за винятком військової, а також національні області – Словаччину, Закарпатську Україну,де зазнали банкрутства сотні дрібних підприємств. Промислова криза перепліталась з аграрною.В економіці країни велику частку складав іноземний капітал (англо-франко-американський). В 1933 р. виробництво скоротилося на 1/3. Кількість безробітних досягла 920 тис. чол. Крім соціально – економічних проблем найгострішою залишалась - національна. В 1933р. була створена Судето – німецьку партію на чолі з К. Генлейном, яка визначила своєю метою приєднання до ІІІ рейху. У 1935 р. президентом став Е. Бенеш.

У вересні 1938 р. в Мюнхені уряди Великобританії і Франції підписали з Німеччиною та Італі­єю угоду про розділ Чехословаччини. Німеччина окупувала спочатку Судетський край, потім чеські землі, що за указом Гітлера були перетворені у «Протекторат Богемії та Моравії»; Польща - Тєшинський край; Угорщина - південні райони Словаччини та Закарпатську Україну.

В 1929- 1933 рр. Румунія переживала гостру економічну кризу (винятком була лише нафтовидобувна галузь, що не зазнала кризи). Аграрну реформу не було завершено, кількість безземельних селян сягала 1 млн чол. 3 1933 р. успішно розвивається металургійна та хімічна промисловість. Але в цілому економіка Румунії була відсталою.

У 1934 р. Румунія взяла курс на зближення нацистською Німеччиною.В умовах кризи конституційно-парламентського ладу король Кароль II у лютому 1938 р. встановив свою дикта­туру. Конституція 1938 р. проголошувала принцип "єдності ру­мунської нації", надаючи румунам привілей обіймати державні посади, опозицію було ліквідовано. Королівська дикта­тура розправилася з опозицією "залізно-гвардійців", що розраховували усунути короля й встановити власну диктатуру, їх було звинувачено в змові, а ватажків у 1938 р. заарештовано. У 1939 р. Румунія уклала економічний договір з Німеччиною. У Відні 30 серпня 1940 р. відбувся так званий "віденський арбітраж". Руму­нія повинна була віддати Угорщині північну частину Тран­сільванії. У липні 1940 р., Румунія змушена була пере­дати СРСР Бессарабію та Північну Буковину. 30 серпня 1940 р. відбулися масові демонстрації. Де­монстранти ви­магали відміни угоди у Відні. Кароль II доручив формування нового уряду генералові Іону Антонеску. 6 вересня 1940 р. Кароль II підпи­сав акт про самозречення й передав керування державою генералові Антонеску. У жовтні 1940 р. гітлерівські війська було введено до Румунії. Румунія перетворилася на плац­дарм гітлерівської агресії на Балканах та проти СРСР. 23 листопада 1940 р. І. Антонеску підписав протокол про приєднання країни до Троїстого пакту. У внутрішній політиці диктатура вела курс на перетворення Румунії на легіонер­ську. "Залізногвардійці" розгорнули масовий терор, роз­правляючись зі своїми політичними супротивниками. Антонеску скасував дію конституції, ліквідував усі громадянські права. Багато підприємств було мілітари­зовано, на них запроваджувалася військова дисципліна. Еко­номіку було повністю підпорядковано стратегічним інте­ресам Німеччини.

Внутрішнє становище Болгарії: У 1929 - 1933 рр. світова економічна криза нанесла відчутний удар по болгарській економі­ці; стрімко скоротилося виробництво, почалось масове розорення селян. 1932 р. Цанков створює фашистську партію - Національно-соціальний рух.1934 р. відбувається новий державний заколот, утворено новий уряд, але у 1935 р. він був розпущений царем Борисом III, що встановив монархо - фашистську диктатуру. У 1938 р. Болгарська комуністична партія об'єдналась з робітничою партією в Болгарську робітничу партію, метою якої була боротьба з фашизмом, за соціалізм.

Наприкінці 30-х років економіка Болгарії потрапила під вплив німецьких монополій.

3 кінця 30-х років Болгарія орієнтується на Німеччину та Італію. Після скасування у 1938 р. військових обмежень, накладених Нейіським мирним договором,Болгарія за допомогою Німеччини швидко озброюється.3 початком Другої світової війни уряд Болгарії виголосив нейтралітет, але співпрацював з Німеччиною.

У січні 1929 р. король Олександр здійснив державний переворот, встановив в Югославії військо­во-монархічну диктатуру, конституція була скасована, скупщина розпущена, всі політичні пар­тії заборонено. Економіка Югославії була відсталою, найбільш розвинутими були словенські землі. У 1931 р. економіку Югославії охопила світова економічна криза. У 1934 р. короля Олександра (прибічника союзу з Францією) було вбито хорватськими фашистами - усташами (їх організація утворилась у 1929 р.) при таємній співучасті Німеччини. На престол був возведе ний 11-річний син Олександра Петро II, регентську раду очолив принц Павло - відвертий прибічник фашистської Німеччини.

Тривала боротьба за демократичний пере устрій Югославії закінчилась виборами у скупщину та наданням Хорватії автономії (1939 р.)Наприкінці 30-х років зростає залежність Югославії від фашистської Німеччини у зовнішній
В 1934 р. Югославія разом з Грецією, Румунією і Туреччиною заснувала Балканську Антанту. У 1937 р. Югославія уклала договір «Про вічну дружбу» з Болгарією та «Про нейтралітет» з Італією. На початку Другої світової війни Югославія виголошує нейтралітет.

Поміркуємо разом: - Який вплив на політичний розвиток країн мала економічна криза?

- Як вирішувалась національна проблема в країнах Центральної та Східної Європи?

- Чому в більшості країнах Центральної та Східної Європи були встановлені диктаторські режими?

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

Тема: Соціалістичне будівництво в СРСР.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Називати основні внутріполітичні події в СРСР;

- аналізувати причини,заходи та наслідки індустріалізації,

колективізації;

- визначати риси та сутність тоталітарного режиму в СРСР,

формування культу особи Й. Сталіна.

План.

1. Політика «прискореної» індустріалізації

2. Суцільна колективізації. Голодомор.

3. Формування культу Й. Сталіна. Сутність тоталітарного режиму в СРСР.

1. У 20-ті роки СРСР продовжував відставати в промисловому розвитку від країн Заходу. Внаслідок індустріалізації, розпочатої у 1925 р., СРСР перетворюється у промислово роз­винену країну, що має потужну важку промисловість (легка промисловість розвинута слабко).У грудні 1927 р.XV з'їзд РКП(б) проголосив курс на прискорення індустріалізації(затверджений І п’ятирічний план - 1928/29-1932/33). Перехід до індустріалізації відбувався водночас із запровадженням адмініст­ративно-командних методах керівництва та директивному плануванні: централізація, організації масового виробничого зма­гання. За підсумками І п'яти­річки було введено до ладу гіганти промисловості: Дніпрогес, Туркестансько-Сибірську залізницю, тракторні заводи в Харкові та Челябінську, автомобільні заводи в Москві та Нижньому Новгороді, металургійні комбінати в Магніто­горську й Кузнецьку, "Запоріжсталь" та ін. II п'ятирічка,розрахована на 1933-1937 рр.,продовжувала суперечливі тенденції.. У планах особлива увага приділялася створенню новітньої технічної бази, завершенню будів­ництва й освоюванню нових підприємств. План передбачав програму соціальних перетворень: остаточне витіснення капіталіс­тичних елементів і ліквідацію поділу на класи. За 1933-1937 рр. було введено до дії 4500 підприємств, швидко розвивалися легка й харчова галузі промисловості. Рівень фактичного виконання плану не переви­щував 70-77%. Держава дедалі частіше використовувала ін­струменти примусу щодо своїх громадян. Указом від 26 червня 1940 р. встановлювався 8-годинний робочий день при семиденному робочому тижні; самовільне залишення підприємства кара­лося позбавленням волі до 4 місяців, прогул — до 6 місяців. Випуск неякісної продукції за указом від 10 липня 1940 р. класифікувався як прояв шкідництва. Такими засобами фор­мувалася дисципліна в країні та на виробництві. Прискорено розвивались галузі, що виробляли стратегічну сировину, боєприпаси,техніку:штурмовики ІЛ-2, бомбардувальники ІЛ-4, ПЕ-2, винищувачі ЯК-1, ЛАГ-3,військові машини,артилерійське озброєння.

2. Гасло суцільної колективізації було проголошене на листопадо­вому (1929 р.) пленумі ЦК ВКП(б). Метою стане створення колгоспів для контролю над селянами та для безперешкодного вилучення сільськогосподарської продукції з метою її продажу за кордоном і вкладанням грошей в промисловість.

Основними елементами колективізації були: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, худоби, позбав­лення селян прав розпоряджатися вирощеною продукцією через обов'язкові постачання державі за значно нижчими цінами, ніж ринкові; розкуркулення, позбавлення громадянських прав і виселення до Сибіру тих селян, що чинили опір.У січні 1930 р. було опубліковано постанову ЦК ВКП(б) "Про темпи колективізації й про заходи допомоги держави колгоспному будівництву". Загальну колективізацію було заплановано як комунізацію з утворенням госпо­дарств максимального рівня усуспільнення. Така практика зустріла різкий опір селян. З'явилася постанова ЦК ВКП (б) "Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі". Місцевим партійним організаціям пропонувалося відмовитися від адміністративного тиску на селян. З 1930 р. вільну торгівлю фактично заборонили, однак продуктивність сільського господарства різко зменшилася через відсутність матеріальної зацікавленості. Виріше­но знищити найбільш заможний прошарок селянства. 1 лютого 1930 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постано­ву "Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективіза­ції, щодо боротьби з куркульством". Держава постійно збіль­шувала плани постачання зерна, забираючи у селян від 60 до 70% зібраного врожаю. Невиконання плану каралося позбавленням окремих господарств, а то й цілих районів промислового обладнання. Посилювалася хвиля репресій проти керівників.

Політика викачування продовольства із села призвела до голоду 1932-1933 рр. в Україні, на Кубані, Волзі та Дону, від якого загинуло, за різними даними, більше 7 млн. чол.У1932-1933 рр.уряд посилив особисту й колективну відповідальність селян за плани хлібопостачання: указом від 7 серпня 1932 р. десятки тисяч селян було заарештовано за самовільне зрізування невеликої кількості колосся пше­ниці. На 1935 р. 98% всього земельного фонду СРСР перебувало в колективізо­ваних господарствах. Але вирішити проблему забезпечення країни продовольством у необхідному обсязі не вдало­ся. Тільки перед1935 р. була скасована карткова система на продукти харчування, але обсяг с/г виробництва так і не досяг показників періоду НЕПу.

3. СРСР сформувався як тоталітарна держава, основою якої була командно-адміністративна си­стема, що складалася з партійних і державних органів влади. Посилилась влада Й. Сталіна (Генерального секретаря ЦК ВКП(б), що після смерті В. Леніна у 1924 р. фактично стає одноосібним керівником держави). Сталіну вдалося знищити залишки внутрішньо­партійної демократії й поступово затвердити свою особис­ту владу в партії і в країні. 1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна в боротьбі за владу. Цей рік був початком затвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР. Цьому сприяло: відсутність традицій політичної демократії в країні; низь­кий рівень політичної культури; готовність до безмовної покори; поступове зрощування партійного і дер­жавного апаратів; монополізм політичної влади в руках однієї партії; різка деінтелектуалізація керівництва ВКП (б); переростання диктатури класу в диктатуру партії; гранично централізована система управління економікою.

Політична система, що сформувалася напр. 20-х — на поч. 30-х рр., і демократія, що зберегла всі зовнішні атри­бути (з'їзди Рад, колективні органи влади тощо), фактично перетворюється на тоталітарну - режим особистої влади Сталіна. Основними методами встановлення та підтримки існування такого режиму були тотальний контроль та по­стійний терор проти всіх верств суспільства. Відбувалися масові репресії, порушувались законність і права людини. Першими жертвами сталінського режиму стали спеціалісти — інженерно-технічні робітники з доре­волюційною підготовкою. Влітку 1928 р.- "шах­тинський процес" над групою спеціалістів Донецького басейну. Піком репресій в СРСР став 1934 р. У січні—лютому 1934 р. на XVII з'їзді ВКП(б) група делегатів спробувала усунути Сталіна з поста гене­рального секретаря— з 1966 делегатів з'їзду більше 1100 було репресовано. 1 грудня 1934 р. в Ленінграді було вбито С. М. Кірова. Після цього розпочалися найбільші "хви­лі" репресій. 28-29 грудня 1934 р. відбувся закритий процес над членами "Ленінградського центру", обвинуваче­них було засуджено до смертної кари. 5-16 січня 1935 р. — судовий процес у Москві за сфабрикованою справою "Московського центру". В антипартійній та антидержавній діяльності було звинувачено 19 чоловік, серед них Л. Каменєв, Г. Зінов'єв, Г. Євдокімов, Г. Федоров. 11 червня 1937 р. —винесення закритим засіданням військового трибуналу смертного виро­ку звинуваченому в шпигунстві та зрадництві маршалу Тухачевському, воєначальникам Якіру, Уборевичу та інш. Лише у 1937-1938 рр. було репресовано біля 10 млн. чол. З них 2-3 млн. знищено фізично. Внаслідок масових репресій у 30-ті роки було знекровлені інтелектуальні сили радянського су­спільства: в політиці, армії, науці. Величезну владу над долями людей отримав НКВС. Вся командно-адміністративна система і особисто Й. Сталін використовують як засіб управ­ління політичне лицемірство і брехню, виголошуючи СРСР демократичною державою (особ­ливо після прийняття конституції 1936 р.).Посилено пропагується патріотизм, готовність віддати усі сили або навіть життя за щастя своєї Батьківщини. Велику роль в цьому відіграють не тільки ВКП(б), але й комсо­мол, громадські організації, твори мистецтва, система освіти. Ці ідеологічні установки стають основою командно-адміністративної системи. За ними приховується справжній політичний стан країни. Уряд жорстоко розправляється з будь-якими спробами опору тоталітарному режимові. Більше того, народ СРСР майже беззаперечно визнає наявність «ворогів народу», які ще вчора були рідними і друзями. Стрімко зростає кількість в'язнів ГУЛАГу.

На міжнародній арені СРСР виступає як миролюбна країна; неодноразово радянський уряд пропонує створити систему колективної безпеки в Європі. У 1934 р. СРСР вступає до Ліги На­цій. Укладати колективні угоди про взаємодопомогу, запобігання агресії з боку Німеччини СРСР не вдалось. З одного боку, це було обумовлено недовірою до СРСР як до тоталітарної держави, а з іншого - Англія, Франція, а також ряд інших європейських держав розраховували за допомогою Німеччини послабити СРСР.У 1939 р. відбувається зближення СРСР та Німеччини. Внаслідок цього СРСР і Німеччина під­писують пакт про ненапад, договір про «дружбу і кордони» У 1938 - 1940 рр. СРСР був змушений пройти через «малі війни»: бої поблизу озера Хасан і ріки Халхін - Гол з японськими агресорами; війну з Фінляндією(листопад 1939р. – березень 1940р).

Поміркуємо разом:

- Чим відрізнялася індустріалізація в СРСР від аналогічних процесів у розвинених державах Заходу?

- Яку мету переслідувала політика колективізації?

- У чому полягала причина тотального політичного терору в країні?

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

Тема: Країни Азії та Латинської Америки в 20-30 ті роках.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Називати ключові події періоду 30-хроків; описувати хід

національних рухів в Китаї, Індії, називати особливості розвитку країн.

План.

1.Основні тенденції розвитку Японії 20-30 –ті роки

2.Китай в 30-ті роки. Боротьба проти японської агресії.

3.Національний рух Індії в 30-роки.

4. Особливості економічних і політичних процесів в Латинській Америці.

1. В першій половині 20-х років поглиблюється економічна криза, зумовлена нестачею ринків збуту та джерел сировини. Загострюються соціальні конфлікти. Посилився демократичний рух, який висунув такі вимоги: розширення виборчих прав насе­лення, демократизація управління державою, скорочення воєнних витрат, припинення агре­сивної зовнішньої політики, проведення соціальних реформ.Значний вплив на демократичний рух справляли утворена у 1922 р. Комуністична партія Японії (нелегальна) і Робітничо-селянська партія (легальна).У 1927р. уряд Японії очолив генерал Танака, були проведені арешти учасників демократич­ного руху, заборонені ліві партії. Активізувалися фашистські організації, що виникли напри­кінці 20-х років. Винуватцем уряд називає США за витіснення Японії з Китаю. Єдиним виходом бачать силове захоплення зовнішніх ринків. Країна мілітаризується. 1927 р. уряд на чолі з генералом Танака.У липні 1927 р. генерал Танака надіслав імператорові меморандум, у якому викладалися агресивні плани щодо завоювання Китаю, а потім Індії, Малої Азії, Центральної Азії. Проголошувалася неминучою війна з СРСР та США через Китай.Уряд посилив у країні поліцейський режим, з розпочав жорстокі репресії проти опозиційних партій і членів лівих профспілок. У 1930-1935 рр. збройні сили Японії збільшилися з 250 до 400 тис. чол., в тому числі військово-морський флот — з 75 до 100 тис. чол. У 1931 - 1932 рр. японські війська захопили Манчьжурію, проголосивши створення на її території маріонеткової держави Маньчжоуго на чолі з імператором Пу І. 27 березня 1933 р. вийшла з Ліги Націй. 7 липня 1937 р. Японія розпочала війну проти Китаю.

2. Національно-визвольну боротьбу в Китаї очолювали партія Гоміньдан (орієнтувалася на капіталізм) і КПК (Комуністична партія Китаю).У 1925-1927рр.відбулася національно-визвольна революція, у ході якої розпочалася гро­мадянська війна між прибічниками соціалізму та капіталізму.Сунь Ятсен на чолі партії Гоміньдан (Національна партія) 1923 р. прийшов до влади в Південному Китаї, в провінції Гуандун (Гуаньчжоу). 1 липня 1925 р. в Гуаньчжоу уряд проголосив себе Національним урядом Китаю й розпочав боротьбу за об'єднання країни. У липні 1926 р. гоміньданівські війська на чолі з Чан Кайші виступили у Північний похід, наслідком якого було приєднання до територій, контрольованих, Шанхая, Нанкіна, Ухані та ряду інших великих міст і провінцій. Чан Кайші навесні 1927 р. проголосив у Шанхаї власний Національний уряд. Об'єднання Китаю на цьому було фактично завершене.

В 1931 р. у зв'язку з окупацією Японією земель Китаю Гоміньдан і КПК прийняли рішення про припинення громадянської війни і спільну боротьбу з японською агресією. З приходом до влади в КПК Мао Цзедуна (1935 р.) боротьбу з японцями комуністи вирішили вести відособлено. 1931 р. він проголо­сив створення Китайської Радянської Республіки у провінції Цзянсі, але через три роки війська Чан Кайші вибили комуністів з цього укріпленого райо­ну. СРСР відкрито став на бік лідера комуністів, надавав підтримку зброєю, фінансами й продовольством, поси­лав інструкторів.У квітні 1937 р. КПК і Гоміньдан уклали угоду про співробітництво. Гоміньданівські ліде­ри обіцяли відмовитися від війни проти КПК та її армії. У квітні 1938 р. в районі Тайерчжуана відбулася велика битва. Китайські війська одержали перемогу. Японці втра­тили ЗО тис. вбитими і пораненими, 10 тис. солдатів і офіцерів утекли. З червня 1938 р. японці розпоча­ли великомасштабний наступ в районі Уханя, що тривав до жовтня 1938 р. їм вдалося захопити Ухань і порт Гуаньчжоу. Японські війська продовжували наступ і наприкінці 1938 р. фактично окупували більшу частину території Китаю.

3. Світова економічна криза 1929-1933 рр. призвела до падіння цін на сільськогосподарські продукти, скорочення посівних площ, зростання заборгова­ності селянства, його обезземелювання. Чимало районів Індії було охоплено голодом. Почалося масове розорення ремісників, а також деяких середніх і дрібних підприємців. Зростає безробіття.

Світова криза загост­рила суперечності між індійським народом і британ­ськими колонізаторами. Продовжувався рух за надання Індії самоврядування, його очолювали IHK (Індійський націо­нальний конгрес) та Мусульманська ліга. Відбувалися кампанії громадянської непокори (мирний протест) під керівництвом лідера IHK -М. Ганді. Учасники кампанії громадянської непокори вимагали незалежності Індії і демократичних реформ. Формувався соціалістичний, комуністичний рух (Комуністична, партія Індії утворилася у 1925 р.).Колоніальна влада проводила репресії проти учасників національно-визвольного руху, а та­кож арешти учасників численних страйків, демонстрацій, повстань. 26 січня 1930 р. ІНК оголосив кампанію громадянської непокори. 30 січня 1930 р. Ганді публікує звернення до віце-короля, у якому зажадав задовольнити вимоги з 11 пунктів: скоротити земельний податок, ліквідувати монополію на сіль, зменшити витрати на військову і цивільну адмініс­трацію, звільнить всіх політичних в'язнів."Соляний похід" було призначено на 11 березня 1930 р. Передбачалося пройти шлях 400 км. Протягом квітня—травня 1930 р. англійська влада заарештувала понад 60 тис. конгресистів. За таких умов керівництво ІНК прийняло рішення піти на компроміс з англійцями й укласти угоду під назвою Делійський пакт, або Пакт Ганді—Ірвіна. Про­голошувалася загальна амністія політичних в'язнів. Скасо­вувалася монополія на сіль. Конгрес визнавався офіцій­ною політичною партією.Англійці розпалювали індусько-мусульман­ську ворожнечу.

М. К. Ганді висунув "конструктивну про­граму" приватних реформ: пропаганда ручного ткацтва;боротьба з алкоголізмом;ліквідація "недоторканості".Ручне прядіння проголошувалося засобом врятування селян від злиднів.

У 1935 р. англійський парламент прийняв Акт про управління Індією (конституцію). Відповідно до цього закону частково розширювались автономні права Індії, були проведені у 1937 р. ви­бори у провінціальні законодавчі збори, перемогу одержав IHK.

Загострилися релігійні та міжетнічні суперечності. Мусульманська ліга вимагала поділу Індії та утворення мусульманської держави Пакистан. Промисловість та сільське господарство знаходились у колоніальній залежності від Великобританії і були слабко розвинені.

4. Політичні процеси в країнах Латинської Америки

Незалежні держави Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гватемала, Домінікан­ська республіка, Колумбія, Коста-Ріка, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Сальвадор, Уругвай, Чилі, Еквадор.
Країни - колонїї Багама, Барбадос, Гайана, Гондурас, Тринідад і Тобаго, Ямайка -колонії Великобританії; Гаїті - протекторат США.
Втручання США у внутрішні справи країн Латинської Америки Окупація військами США території Домініканської республіки (1916- 1924 рр.); Куби (1917- 1922 рр.); Нікарагуа (1912, 1926- 1933 рр.); Панами (1918 р.). Контроль над бюджетом (Домініканська республіка, Панама, Куба). Причетність до державних заколотів (або контроль за прове­денням виборів): Панама, Нікарагуа, Мексика, Куба, Доміні­канська республіка та ін.
Внутрішньполітична бо­ротьба (основні напрямки За буржуазні реформи. За незалежність (в колоніях); справжній суверенітет (в еконо­мічно залежних країнах). За соціальні (подекуди - соціалістичні) реформи. Проти спроб встановити диктаторську форму правління.
Основні підсумки політичного розвитку (напередодні 1939 р.) В деяких країнах вдалося провести буржуазно-демократичні реформи, прийняти закони про працю та ін. (Колумбія, Куба, Мексика, Парагвай, Еквадор, Чилі). В багатьох країнах активно діяли політичні партії різних на­прямів: ліберальні, консервативні, соціалістичні (комуністич­ні), селянські; громадські організації; профспілки. Всі ці орга­нізації вели боротьбу за реформи (буржуазні чи соціалістичні) і поліпшення життя народу.В ряді країн були встановлені диктатури: у Бразилії (1930 р., Варгас); Венесуелі (до 1935 р., Гомес); Гватемалі (1898-1920; 1931 рр.); Домініканській республіці (з 1924 р.); Кубі (з 1934 р., Батіста); Мексиці (1929 -1934 рр.); Нікарагуа (з 1934 р., Сомоса); Парагваї (з 1939 р.); Перу (1919 - 1930 рр.); Саль­вадорі (з 1931 р.); Уругваї (з 1933 р.), Чилі (у 1924,1925,1927 рр.)

Особливості економічного розвитку країн Латинської Америки Економіка країн Латинської Америки залежала від іноземного капіталу (США, Великобританії, Німеччини та ін.).В економіці ряду країн зберігалися феодальні відносини (особливо в сільському господарстві), кустарна промисловість, технічна відсталість, важкі умови і низька оплата праці. Економіка країн Латинської Америки, як правило, була монокультурною. Розвивалися галузі, що виробляли продукцію на експорт (цукрова тростина, кава, цитрусові тощо).Внутрішній ринок був слаборозвинений, тому рівень життя населення лишався низьким.

Поміркуємо разом: - Назвіть особливості розвитку країн в 30-ті роки, чому в більшості були встановлені диктаторські, мілітаристські режими.

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

Тема: Культура країн світу 1900-1939 роках.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Визначати найважливіші досягнення в галузі освіти,науки і техніки;

-характеризувати основні ідеї і течії в розвитку культури п.ХХст.;

-аналізувати нові напрями в культурі.

План.

1.Освіта.Наука. Техніка.

2.Література.

3.Мистецтво.

4.Особливості культури в тоталітарних державах.

1. Для 20 ст. характерним був бурхливий розвиток усіх напрямків людської діяльності, в тому числі й культури. При цьому до головних напрямків у розвитку культури можна віднести такі:

- прискорення технічного та інформаційного розвитку;

- вплив індустріалізації на розвиток культури;

- нові форми передачі культурної інформації;

- розвиток інтеграції у сфері культури;

- розвиток “масової культури”.

З одного боку, стрімко зростає значення науки і техніки для подальшого розвитку суспільства. З іншого – у світі, де вкрай загострилися суперечності між окремими країнами, де не були вирішені проблеми повоєнного облаштування, досягнення інженерної та наукової думки сприяли вдосконаленню зброї і нарощуванню її виробництва.

Наука Техніка
Лідером у розвитку науки стає природознавство (фізика); гуманітарні науки відстають у своєму розвитку. -вивченн атома та атомного ядра; -створено квантову механіку; -відкрито нейтрон,ізотопи;розщеплення ядер урану за допомогою теплових нейтронів; -отримано штучну радіоактивність. Астрономія та астрофізика: -відкрито і доведено спостереженнями не стаціонарність Всесвіту; -ропочато дослідження космічних променів; -встановлено структуру Галактики,її обертання; -відкрито 9 планету Сонячної системи- Плутон, створено радіотелескоп. -Виникли нові науки – хімічна фізика,біохімія,біофізика,геохімія. -Зростає кількість виробленої електроенергії,збільшуеться потужність електричних станцій; - електрика впроваджується у всі сфери; -поширення двигунів внутрішнього згорання;повітряно –реактивні двигуни; -Стрімкий розвиток машинобудування: -впровадження напівавтоматичних та автоматичних верстатів,електрозварювання; -стандартизація виробів,автоматизація робочих операцій,створення перших автоматичних верстатів. -Розвивається чорна та кольорова металургія (мартенівський спосіб, електроплавильні печі,зростання виробництва алюмінію); -Розвиток хімічної технології:синтез аміаку,метанолу,синтетичного рідкого палива і синтетичного каучука. -Прогрес у літакобудуванні. -Поява і розвиток радіотехніки (виникнення телебачення,звуковий та кольоровий кінематограф тощо).  

Протягом 20 ст. відбувається вдосконалення системи освіти. Парламенти встановлюють освітній рівень, гарантований державою. В одних країнах – це обов’язкова початкова освіта, в інших – дев’ятирічна, у більш передових – загальна середня освіта.

Високого рівня досягла освіта у Великобританії,Франції,Німеччині. Центрами освти і зосередження кращих наукових сил країни стали: Лондонський,Кембриджський,Оксфордський,ЕдинбурзькийГейдельберзький,Кельнський,Лейпцизький університети.

2. Зростає кількість письменників,стають більш різноманітними форми творчості,художні засоби та прийоми відображення дійсності,відбувається швидка зміна художніх стилів:

- авангардизм (руйнівне новаторство; відкидання попередніх традицій;засудження буржуазного суспільства)- Ф.Кафка, Д.Лоуренс, Т.Еліот, У.Фолкнер та інш.

- реалізм (дійсний)–Б.Шоу, Г.Уеллс, Р.Роллан, Т.Драйзер, С.Цвейг, І.Бунін, С.Льюіс, Ю.О`Ніл

соціалістичний реалізм»- О.Горький,М.Шолохов,Л.Леонов,М.Погодін,В.Маяковський.

3. Модернізм (авангардизм) - сукупна назва сформованих у 1900-і роки художніх тенденцій, для яких характерне програмне, виражене в полемічно-бойовій формі протиставлення себе колишнім традиціям творчості, так само як навколишнім соціальним стереотипам. Модернізм був націлений на радикальне перетворення людської свідомості засобами мистецтва, на естетичну революцію, що зруйнувала б духовну відсталість існуючого суспільства. У мистецтво модернізму усе активніше входить архаїка, магія, стародавність, примітив і фольклор (у вигляд запозичень з мистецтва негрів Африки, з інших «некласичних» сфер творчості). Діалог культур. Модерністичне мистецтво початку XX ст. рухалось у напрямку звільнення змісту, композиції і форми художнього твору від усіляких правил і обмежень; суб’єктивність, свободи митця.

У 1905 р. першу «незалежну» виставку зробила група художників фовізму - М. Вламінк, А. Матісс, Ж. Руо, А. Дерен. Художники обирали звучні, яскраві, чисті кольори, поєднуючи їх у найнеймовірніші сполучення, надаючи предметам довільного забарвлення.

У Німеччині виникає експресіонізм, головною метою якого було вираження (експресія) духовного світу художника, причому вираження домінує над зображенням, художній образ – над предметною дійсністю, духовне – над тілесним, матеріальним. Створене у 1905 р. в Дрездені об’єднання «Міст», до якого входили Ернст Людвіг Кірхнер, Еріх Хеккель, Карл Шмідт-Ротлуфф, Еміль Нольде та ін. Експресіоністи вважали, що тільки малюючи «безпосередньо», віддавшись на волю внутрішнім спонукам, можна передати саму «експресію» речей, їх трагічну сутність.

Іспанець Пабло Пікассо пише картину «Авіньонські діви», яка мала вирішальне значення для появи нового напряму - кубізму. Вагомий внесок у розвиток кубізму зробили Жорж Брак, Жак Ліпшиць і Олександр Архипенко. Ґрунтуючись на принципах П. Сезанна, кубісти розчленовували предмети натури й застосовували прийом симультанного (одночасного) показу їх з різних ракурсів і точок зору, що розцінювалось художниками як шлях до аналізування речі, пізнання її сутності.

Якщо кубісти відображали у своїй творчості сучасну міську, промислово-технічну цивілізацію, сприймаючи її досягнення дещо відсторонено, з побоюванням, то італійські футуристи палко вітали її, перетворивши динамізм та силу на свою релігію. Футуризм був націлений на майбутнє, проголошував себе мистецтвом прийдешнього, як проголошував його лідер руху поет Т. Марінетті (1876-1944). Місто, насичене машинами – це ідеал футуристів, в якому вони бачать образ майбутнього. Людина повинна розчинитись у техніці.

Абстракціонізм –напрямок «безпредметного», нефігуративного мистецтва, що проголосив у живопису й скульптурі відмову від зображення форм реальної дійсності й прагнучи до «гармонізації» або відвернених колірних сполучень, або геометричних форм, площин, прямих і ламаних ліній, які повинні викликати найрізноманітніші асоціації. Особливістю є відсторонення художніх образів від конкретного сюжета, об’єкта. Серед фундаторів цього напрямку В. Кандинський, С.Малевич, П. Мондріан.

4. Одразу після більшовицької революції в Радянській Росії було створено цензуру, заборонено політичні партії, громадські та культурні об´єднання, що не стояли на комуністичних позиціях. З бібліотек вилучали «ідеологічно шкідливу літературу», оголошено війну релігії і церкві. З країни змушений був емігрувати цвіт інтелігенції. Залишки духовного опору серед інтелігенції остаточно ліквідовано в 1922 p., коли за кордон вивезли десятки вчених, філософів, письменників із світовим ім´ям. В 30-х роках знищено революційний авангард у мистецтві та архітектурі, оскільки, на думку партійних ідеологів, він був чужим простому народові. Художнє новаторство засуджувалося як буржуазне шкідництво. Було оголошено поза законом мистецькі експерименти Д. Шостаковича, С. Маршака і К. Чуковського, Б. Пастернака. Прийняттям постанови «Про перебудову літературно-художніх організацій» (1932) більшовицька партія взяла їх під свій жорсткий контроль. Мистецтво повинно активно втручатися в життя, оспівувати героїку революційних перетворень та виробничої тематики, бути тільки оптимістичним.

Культура в нацистській Німеччині в 30 - 40-х роках також підпорядковувалась тотальному контролю з боку влади та держави. Вищою інстанцією було геббельсівське міністерство пропаганди. В культурній політиці нацизму пріоритет віддавався традиціям нації, доленосності арійської раси, що повинна нести світу свою високу культуру. Першою «культурною акцією» нацистів було масове спалення літератури. З Німеччини почали емігрувати видатні діячі культури. Згідно з наказом нацистського керівництва у 1937 р. у Мюнхені одночасно було відкрито дві художні виставки. Одна – «істинно німецького», інша, як її назвали культурологи III Рейху, "дегенеративного, іудо-більшовицького" мистецтва. На задум організаторів цієї акції, народ міг порівняти реалістичні та неокласичні витвори митців рейху із «модерністськими викрутасами» та сам винести їм вирок. Після виставки, більшість із 700 експонованих на ній картин німецького експресіонізму були знищені.

Поміркуємо разом: - Які факти свідчать про вдосконалення освіти?

-Що таке «масова культура»?

-Чи не вважаєте Ви,що відсутність якогось одного,загальновизнаного, напряму в мистецтві свідчила про естетичну кризу в післявоєнному світі?

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005





Дата публикования: 2015-10-09; Прочитано: 5588 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.05 с)...