Методи контролю стану струмоприймачів

Статична характеристика струмоприймача є об'єктивним показником його експлуатаційного стану. Зняття статичної характеристики струмоприймача і перевірку його стану проводять, як правило, на відкритому повітрі (відкриті ПТО, піскозаправочні пристрої, тракційні шляхи депо), де є можливість зняття напруги з контактної мережі і її заземлення. У роботі беруть участь начальник ЕЧК, електромеханік або електромонтер 6-го розряду; електромонтер 4-го розряду і працівник локомотивного депо. Роботу виконує із зняттям напруга, по наряду і наказу енергодиспетчера.

Після зняття напруги контактну мережу шляху заземляють заземляючими штангами. Бригада піднімається на дах електровоза або електропоїзда і встановлює вертикально на підставі струмоприймача вимірювальну рейку з ціною ділення 100 мм (нульове ділення повинне відповідати висоті повністю опущеного струмоприймача). За допомогою звичайного індикаторного (стрілочного) динамометра вимірюють величину натиснення на контактний дріт в діапазоні змін робочої висоти струмоприймача через кожних 100 мм в межах переміщення полоза при плавному опусканні (пасивне натиснення), а потім при плавному підйомі (активне натиснення). Отримані дані порівнюють з табличними.

Натиск - основна характеристика будь-якого струмоприймача. Якщо натиснення вище норми- збільшується вірогідність механічних пошкоджень струмоприймача і пристроїв контактної мережі (під фіксаторами, повітряними стрілками, в штучних спорудах). Якщо натиснення менше норми, можливі пережоги контактних проводів при стоянці або троганні ЕРС і інтенсивний знос електричною дугою контактних вставок (пластин) і контактного дроту. Різниця активного і пасивного натиснення характеризує величину тертя в шарнірах струмоприймача. Перевищення цієї величини говорить про необхідність зменшення тертя, що досягається мастилом шарнірів. Якщо тертя після змазування не зменшилося, необхідно знайти і усунути натяг і перекоси рам струмоприймача.

Значні зміни активного і пасивного натиснення в робочому діапазоні при односторонньому русі полоза указують на неправильність регулювання важелів головних валів, до яких приєднані підйомні пружини. Загальне завищення або заниження статичного натиснення, в порівнянні з регламентованим для даного струмоприймача, указує на ненормальне натягнення підйомних пружин.

Перевірку статичних характеристик проводять відразу ж після підйому струмоприймача без попереднього його розгойдування, а при температурі -20 °С і нижче - на відкритому повітрі (поза приміщеннями депо або ПТО). При цьому визначають по секундоміру час підйому струмоприймача до максимальної робочої висоти і його опускання до складеного положення кілька разів і порівнюють його з даними, приведеними в таблиці. 5.1.

Якщо струмоприймач опускається дуже поволі, він може ушкодитися сам або пошкодити контактну мережу при проїзді знаку «Опустити струмоприймач». Сповільнений підйом може привести до перепалу контактного дроту із-за передчасного включення машиністом допоміжних електричних машин ЕПС (наприклад, мотор-компресора).

Перевірку стану полозов струмоприймача і його контактних пластин (вставок) проводять візуально зовнішнім оглядом. Сумісна експлуатація на одній і тій же ділянці струмоприймачів з металевими контактними пластинами і пластинами з міді не допускається; вирішується одночасне застосування тільки вугільних вставок і метало-керамічних пластин. Установка на полозі контактних пластин або вугільних вставок повинна відповідати типовим кресленням. На ділянках постійного струму і (починаючи з II гололедного району) на ділянках змінного струму кожен полоз має бути обладнаний трьома рядами вугільних вставок і контактних пластин. Довжина середнього (внутрішнього) ряду має бути не менше 900 мм; він повинен знаходитися на одному рівні із зовнішніми або нижче за них, але не більш, ніж на 1 мм. Кінці внутрішнього ряду мають бути запилені під кутом на 5-6 мм в довжину. Полози з пластинами із спеченого матеріалу або міді мають бути заправлені сухим графітовим мастилом по всій довжині робочої зони полоза.

Поверхня полозов має бути ретельно вирівняна, контактні пластини (вставки) повинні щільно прилягати по всій довжині до полоза.

Контактна поверхня полоза має бути захищена від електрокорозії за допомогою закріпленої на нім мідної підкладки або покрита з внутрішньої сторони полоза антикорозійною пастою. Кінці підкладки виводять до шунтів, між сусідніми рядами пластин виконують перемичку. Кріплення контактних пластин до полоза здійснюють за допомогою латунних гвинтів з конусною головкою з кутом конуса 60°. На незношеній пластині головка гвинта має бути втоплена на 1-1,5 мм. Вугільні вставки кріплять до полоза окремими плашками або суцільною смугою, зазор між вставками має бути не більше 0,8 мм, а між контактними пластинами - не більш 1 мм. Стики між ними загладжують так, щоб ковзання контактного дроту по вставши кам було плавним.

Не допускаються до експлуатації і підлягають заміні полози, що мають наступні дефекти (мал. 5.4):

задираки, пропалення, відставання від каркаса кінців крайніх накладок, нещільне закріплення контактних пластин і вугільних вставок;

поперечна тріщина на вугільній вставці при закріпленні її окремими плашками або дві тріщини при закріпленні суцільною смугою;

скол упоперек вугільної вставки розміром більше 50 % ширина вставки;

товщина в найбільш зношеній частині менше 2,5 мм (у контактних пластин) і 10 мм і менш (у вугільних вставок);

відстань від поверхні вугільної вставки до краю кріпильних елементів 1 мм влітку і 2 мм взимку;

хвилевий знос при крутизні підйому хвилі більш 20°;

пропіли з крутизною лунки більш 20°;

промовці над поверхнею контактних пластин головки кріпильних болтів або наявність болтів із зношеними головками;

відсутність, виснаження або вифарбовування сухого графітного мастила між контактними пластинами по всій довжині робочої зони полоза;

графітове мастило нанесене вище за рівень контактних пластин.

Перевіряють наявність мастила в шарнірних з'єднаннях, стан і кріплення гнучких шунтів, ізоляторів, повітряних рукавів, підйомно-опускаючих механізмів.

Не допускаються до експлуатації струмоприймачі, з наступними дефектами:

«заїдання» в шарнірних з'єднаннях;

обрив більше 25 % жив хоч би в одному з гнучких шунтів або ослаблення його кріплення;

видимі пошкодження ізоляторів, забруднення їх поверхні або наявність слідів перекриття або трекінгу;

видимі пошкодження повітряних рукавів;

тріщини, пропалення або вигини труб;

обрив або тріщина на будь-якому витку пружин;

перекіс струмоприймача вліво або вправо від вертикальної осі (при найбільшій робочій висоті) більше 30 мм;

різниця по висоті одного краю полоза по відношенню до іншого більше 20 мм;

розчіплення або будь-яка несправність в каретках для кріплення полозов.

Для роботи струмоприймачів в зимових умовах гумові манжети для циліндрів пневмоприводів мають бути заповнені мастилом ЖТ-72, а кожаниє-жт-72 або ЖТКЗ-65; для шарнірних з'єднань застосовують мастило ЖТКЗ-65.

Рисунок 5.4. Загальний вигляд і основні пошкодження струмоприймача.

Обов'язково перевіряють документацію на манжети, оскільки гума для манжет має бути групи I по ГОСТ 6678. Термін придатності гуми 2 року з моменту виготовлення незалежно від стану. Рік виготовлення (дві останні цифри) указується на внутрішній поверхні зовнішньої кромки манжети. Вибіркову перевірку проводять розтином циліндра пневмоприводу.

Після закінчення робіт заземляючі штанги знімають, відновлюють живлення контактної мережі, дають повідомлення енергодиспетчерові. За результатами перевірки і вимірювань оформляють акт, який відправляють керівництву депо і ЕЧ.