Принципи організації пошуку та підрахунку резервів

Здійснюючи пошук резервів, варто керуватися такими принципами:

1. Науковість, тобто пошук резервів повинен ґрунтуватися на положеннях матеріалістичної діалектики, знаннях економічних законів, досягнень науки і техніки. Необхідно добре знати економічну сутність резервів, джерела й основні напрями їх пошуку, методику підрахунку та узагальнення резервів.

2. Комплексність і системність. Комплексний підхід передбачає всебічне виявлення резервів у всіх напрямах господарської діяльності. Системність означає вміння виявляти й узагальнювати резерви з урахуванням взаємозв’язку та взаємозалежності досліджуваних явищ (із метою більш повного виявлення резервів і запобігання їх повторному підрахунку).

3. Запобігання повторному підрахунку резервів. Цей принцип випливає безпосередньо з попереднього. Повторний підрахунок резервів виникає при їх узагальненні, коли не враховується взаємодія різних факторів, що впливають на результати господарської діяльності, а також якщо резерви визначені за суміжними джерелами (наприклад, резерви збільшення обсягу виробництва за рахунок поліпшення використовуваних матеріалів, трудових ресурсів, засобів праці).

4. Забезпечення комплектності резервів, тобто збалансованості за засобами праці, предметами праці й трудовими ресурсами. Резерв буде комплектним тоді, коли він забезпечений усіма необхідними ресурсами не тільки у вартісній оцінці, але і за натурально-речовинним складом.

5. Економічна обґрунтованість резервів, тобто при їх підрахунку необхідно враховувати реальні можливості підприємства, а розрахункова величина цих резервів повинна бути підкріплена відповідними заходами.

6. Оперативність. Чим вона вище, тим ефективніше відбувається процес пошуку резервів. Найбільш важливе скорочення часу між виявленням і реалізацією резервів.

7. Плановість пошуку резервів, який повинен бути систематичним, щоденним, а не дискретним.

8. Масовість пошуку резервів, тобто залучення до цього процесу всіх працівників, що дозволяє більш повно виявляти резерви, а також розвиток та вдосконалення суспільних форм економічного аналізу.

9. Виділення «ведучої ланки» і «вузьких місць» у підвищенні ефективності виробництва. Виділяють ділянки виробництва, де систематично не виконуються плани чи наявні великі втрати сировини, виробничий брак, простої устаткування тощо. Таким способом визначаються основні напрями першочергового пошуку резервів, що підвищує його ефективність.