Характеристика основних господарських форм феодального ладу. 5 страница

План Юнга. Стурбовані катастрофічним становищем Німеччини, уряди США, Англії, Франції та деяких інших країн вирішили надати їй допомогу. Було розроблено новий репараційний план, названий у честь творця іменем О.Юнга, американського банкіра. Затвердили його на Гаазькій конференції у січні 1930 р. План Юнга передбачав зменшення розмірів щорічних репарацій та платежів (на 20%), ліквідацію всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. У 1930 р., достроково, було припинено окупацію Рейнської області. Проте вже у 1931 р. Німеччина, у зв'язку з поглибленням кризи, відмовилася взагалі від сплати репараційних платежів. У тому ж році план Юнга припинив своє існування, що й підтвердила Лозанська конференція у 1932 р.

46.Світова економічна криза 1929–1933 рр. та шляхи виходу з неї. "Новий курс" Ф.Д. Рузвельта.

США. Криза розпочалася різким падінням цін акцій на нью-йоркській біржі наприкінці жовтня 1929 р. Біржовий крах розорив багато тисяч власників цінних паперів. Одразу ж почався небачений в історії спад промислового вир-ва і торгівлі. Так, випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі скоротилися на 80%. У цілому промислове вир-во і торгівля скоротилися вдвічі. За роки кризи збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Мільйо­ни громадян постраждали, втративши своє майно, нагромаджен­ня, робочі місця. Криза призвела до небаченого росту безробі­ття. На околицях міст виросли "гувервілі" — селища із ха­луп, у яких жили безробітні та їхні сім'ї (названі в "честь" президента США Герберта К. Гувера(1929—1933 рр.). Зроста­ла к-сть голодуючих, жебраків. Мав місце масовий рух без­робітних, "голодні походи" на Вашингтон. Безробіття досягло астрономічної цифри — 17 млн чол.Ек. криза в США поглиблювалася й невпевненими діями уряду, який відмовився від втручання в ек. життя.

"Новий курс" Ф. Рузвельта. Фактично це передвиборна програма Ф. Рузвельта. 1933 — 1938 рр. Перший етап тривав з 1933 по 1934 рр. проведено реформи у фінансово-кред. сфері. У бер 1933 р. було закрито всі банки країни, при­пинено обмін банкнот на золото, яке взагалі вилучалося з обігу.Ф. Рузвельт здійснив екстренну програму порятунку бан­к. системи, допомагаючи перспективним банкам. Кредит­ним установам США заборонялося поєднувати депозитні операції з торгівлею акціями, чим розмежовувався ринок довготермінових і короткотермінових кредитів. Скла­д. част. банк. реформи було страхування дріб­них і середніх депозитів.У 1933 р. було прийнято закон про відбудову промисл. (НІРА). Він передбачав запровадж. у різних галузях промисл. "кодексів чесної конкуренції", які фіксували ціни на продукти, рівень вир-ва, розподіляли ринки збуту, вста­новлювали розміри заробітної платні тощо. Осн. призна­ч. кодексів — підтримка конкурентоздатного вир-ва.У тому ж році розпочав діяти закон про регулювання с/г (ААА), спрямований на підвищення цін на с/г продукцію. Документ, серед інших заходів, передбачав надання грошової компенсації фермерам, які скорочували зернові посіви і поголів'я худоби. Тимчасові труднощі уряд компенсував відпов. фінанс. підтрим­кою. Здійснюв.заходи з інтенсифікації, механізації с/г вир-ва.На другому етапі чинності "нового курсу" (1935—1938 рр.) було прийнято важливі акти соц. хар-ру. У 1935 р. введено в дію закон про трудові відносини (т. зв. закон Вагне-ра). У ньому фіксувалося право робітників на об'єднання у профспілки, провед. страйків і підпис. колективних угод. У тому ж році вперше в історії США вступив у дію за­кон про соц. страхування і допомогу безробітним. У 1938 р. набув чинності закон про справедливий найм робочої сили, що встановлював мінімум заробітної плати і максимум тривалості робочого дня для деяких категорій ро­бітників. Закон заборонив викор. дитячої праці.У тому ж 1938 році було прийнято новий закон про регу­лювання с/г вир-ва. Метою держав­ного регулювання у цій сфері тепер стала боротьба за збере­ження родючості ґрунту. Для цього фермерам виплачували­ся премії за скорочення посівних площ або за введення сіво­змін, які щадять землю. Таким чином, здійснювався і конт­роль за рівнем с/г вир-ва. Державне регулювання ек-и у США успішно викори­стовувалося і в наступні десятиліття. Воно базувалося на ек.й теорії Джона Кейнса ("Загальна теорія зайнятості, процентів і грошей", 1936 р.). За його іменем державне регу­лювання отримало назву "кейнсіанство".

47.Особливості економічної кризи 1929-1933 рр. для Німеччини, Англії, Франції.

Німеччина. Для неї криза мала катастрофічні наслідки. Незважаючи на величезні ек. здобутки, зумовлені "да-уесизацією", країна опинилася у глибокій кризі. Різко скоро­тилося промислове вир-во, з'явилася велика кількість банкрутств (біля ЗО тис. виробників). Припинили свою робо­ту навіть окремі галузі (сталеплавильна). Катастрофічне змен­шився експорт. Якщо у 1929 р. він оцінювався у 13483 млн марок, то у 1934 р. впав до 4167 млн. Кількість безробітних у Німеччині досягла 8 млн чол. Німеччина не мала змоги випла­чувати репарації. План Юнга. Стурбовані катастрофічним становищем Ні­м, уряди США, Англії, Франції та деяких інших країн вирішили надати їй допомогу. Було розроблено новий репара­ційний план, названий у честь творця іменем О. Юнга, амер банкіра. Затвердили його на Гаазькій конференції у січні 1930 р. План Юнга передбачав зменшення розмірів щорічних репарацій та платежів (на 20%), ліквідацію всіх форм і видів контролю над ек-кою і фінансами Нім. У 1930 р., достроково, було припинено окупацію Рейн­ської області. Проте вже у 1931 р. Нім, у зв'язку з по­глибленням кризи, відмовилася взагалі від сплати репарацій­них платежів. У тому ж році план Юнга припинив своє існу­вання, що й підтвердила Лозанська конференція у 1932 р.Ек. криза у Німеччині тривала до початку 1934 р., коли намітились ознаки стабілізації. Внаслідок кризи у Німеч­чині до влади прийшов один із найжорстокіших в історії люд­ства політ. режимів — нацистський.

Англія. Ек. криза розпочалася дещо пізніше (в кінці 1929 р.). Найбільші труднощі виникли у зв'язку з пе­ревир-вом, з реалізацією товарів. Існувала проблема кре­дитів. Зупинялися тисячі підприємств, зростала кількість без­робітних. У 1932 р. промислове вир-во скоротилося на 25% порівняно з 1929 р. план Дж.Мея: 1спроби зберегти стійкість фінанс. сист. за рахунок бюджетної рівноваги,2 У 1931 р. було створено "стерлінговий блок" 25 держав. Саме вони допомогли Англії подолати ек. кризу. 3ліквідація у 1931 р. золотого стандарту фунту стерлінга. 3підвищ. цінової конкурентноспром. товарів, що посилювало протекц. в інших країнах=)Англія відмов. від фрітредерства і перейшла до протекц.

Франція у 1929 р. зуміла уникнути руйнівної дії св ек. кризи. Проте у 1930 р. "велика депресія" торк­нулася її ек-ки. Ек. криза у Франції була затяжною і тривала до 1936 р. Найб удару зазнала легка промисл., під­пр-ва якої знаходились у приватному секторі. Вир-во вовняних і шовкових тканин скоротилося вдвічі. Криза промисл. переплелася з аграрною кризою. Різко знизив­ся (на 10%) рівень с/г вир-ва. У цій країні особливо відчутними були "ножиці цін". Деякі галузі промисл. так і не вийшли із кризи, а їхній занепад про­довжувався до другої св війни.

48.Становище провідних країн у світовому господарстві напередодні Другої світової війни.

США. Вихід з ек. кризи початку 30-х років у США пов'язаний з іме­нем президента Франкліна Делано Рузвельта. Програма ви­ходу із кризи відома під назвою "новий курс". Здійснювався "новий курс" упродовж 1933 — 1938 рр. Перший етап чинності "нового курсу" тривав з 1933 по 1934 рр. Насамперед проведено реформи у фінансово-кредит­ній сфері. У березні 1933 р. було закрито всі банки країни, при­пинено обмін банкнот на золото, яке взагалі вилучалося з обігу.Ф. Рузвельт здійснив екстренну програму порятунку бан­ківської системи, допомагаючи перспективним банкам.У 1933 р. було прийнято закон про відбудову промисл. (НІРА). Він передбачав запровадження у різних галузях промисл. "кодексів чесної конкуренції", які фіксували ціни на продукти, рівень вир-ва тощо. У тому ж році розпочав діяти закон про регулювання с/г (ААА), спрямований на підвищення цін на с\г продукцію. На другому етапі чинності "нового курсу" (1935—1938 рр.) було прийнято важливі акти соц. характеру. У 1935 р. введено в дію закон про трудові відносини (т. зв. закон Вагнера). У ньому фіксувалося право робітників на об'єднання у профспілки, проведення страйків і підписання колективних угод. У 1938 р. набув чинності закон про справедливий найм робочої сили, що встановлював мінімум заробітної плати і максимум тривалості робочого дня для деяких категорій ро­бітників. Закон заборонив використання дитячої праці.У тому ж 1938 році було прийнято новий закон про регу­лювання с/г вир-ва. Державне регулювання ек-ки у США успішно викори­стовувалося і в наступні десятиліття. Воно базувалося на ек. теорії Джона Кейнса ("Загальна теорія зайнятості, процентів і грошей", 1936 р.). За його іменем держ. регу­лювання отримало назву "кейнсіанство".

Англія, як і США, подолала наслідки ек. кризи. Проте виходила вона з неї дуже повільно. Наприкінці 30-х років у країні панувало значне безробіття. Англійська промисл. залишалася на рівні 1929 р. У багатьох галузях деп­ресію не було ліквідовано. Спостерігалися суперечливі тен­денції розвитку старих і нових галузей. Так, у вугільній, мета­лургійній галузях був застій, а в автомобільній, хімічній, енергетичній— прогрес, значний приріст продукції. С/г Англії у 30-х роках відставало від промисл. Воно перебувало у стані застою і лише на 35% задовільняло потреби населення в с\гпро­дукції. Якщо внутрішня торгівля Англії дещо нормалізувалася, то зовнішня переживала значні труднощі в зв'язку з посиленням конкуренції з боку США, Японії, Німеччини. Хоча Англія до самої другої світової війни зберігала перше місце в світовій торгівлі, однак впритул до неї підходили США, які зуміли відтіснити її на друге місце в світовому експорті, значно по-ступаючись, правда, за розмірами імпорту.Але особливо небезпечним для Англії виявився ек. і політичний наступ фашистської Німеччини, яка швидко витісняла англійські товари в Західній і Південно-Східній Європі та Латинській Америці. Наприкінці 1937 р. в Англії вибухнула нова ек. криза, яка привела до спаду вир-ва. З цієї кризи країні вда­лося вийти лише в обстановці підготовки до нової світової війни, яка потребувала збільшення воєнного вир-ва. Франція. Розвиток ек-ки Франції у 30-х роках виявився особливо повільним, затяжним. Застій у головних галузях був тривалішим порівняно з іншими країнами. Збері­галося дрібне вир-во, де було зосереджено близько 40% всіх промислових робітників. Загалом французька промисл. за рівнем механізації і продуктивності праці відста­вала від всіх провідних держав. Не могло вийти зі стану кризи французьке с/г. Хоч обсяг його вир-ва порівняно з 1913 р. зріс на 10%, однак цього було замало, щоб забезпечити країну хар­човими продуктами. Держава почала ввозити їх з-за кордону. У Франції посилився процес концентрації фінансово-кре­дитних установ. Банки охоче вкладали капітали в промисл., не­рідко за межами країни. Лише в 1936—1938 рр. з Франції вивезли 100 млрд франків. Внаслідок цього вдвічі скоротився нац. золотий запас Французького банку. Похитнулася нац. валюта — франк. Знизився курс продажу акцій на біржах, здійснювалася емісія облігацій, інших цінних па­перів, скоротилися вклади громадян у банки. Погіршувалося міжнародне ек. становище Франції, її питома вага в світовому промисловому вир-ві знизи­лася з 7% в 1913 р. до 4% в 1938 р.

Німеччина. Ек. криза призвела до кризи політич­ної і приходу до влади нацистів на чолі із А. Гітлером. Його уряд вже у перші роки свого правління пішов на нечуване для мирного часу розширення державного регулювання господар­ського життя. Напередодні другої світової війни в ек-ці було здійсне­но радикальні зміни. Приватна власність зберігала­ся, великі підприємці входили до складу керівництва держа­вою, вони ж керували галузевими і територіальними органа­ми управління. Однак свобода підприємництва була суттєво обмежена. Ри­нок товарів і послуг, ринок праці були замінені державною регламентацією. Найкращі умови для розвитку отримали ви­робники металу, палива, хімічних речовин, але не готової про­дукції, не товарів широкого вжитку. Вийшло так, що не ви­робники кінцевої продукції, а виробники сировини та напівфаб­рикатів почали визначати страте­гію розвитку нім. ек-ки. Це призвело до занепаду експортних галузей, а зовнішня торгівля жорстко контролю­валася. Зменшувалася залежність країни від імпорту. Такий комплекс заходів приско­рив вихід Німеччини із кризи. Вже у 1935 р. було досягнуто докризового рівня вир-ва, а до 1939 р. значно його пе­ревищено. Однак в цілому ек-­ка Німеччини потрапила у зачароване коло: пріоритетний роз­виток військових галузей гальмував інші, в т. ч. й ті, що пра­цювали на експорт, що, у свою чергу, підривало позиції військо­вих галузей. Ек. експансія замінювалася військовою, в рез. якої нацисти планували встановити свою гегемо­нію в Європі.

Японія, як і Німеччина, виходила з ек. кризи 1929— 1933 рр. шляхом мілітаризаціїУ 1937 р. їй вдалося захопити деякі провінції на півночі, а згодом — і в інших частинах Китаю. Війна набу­ла затяжного характеру. На неї Японія витрачала понад 80% державного бюджету, що покривався за рахунок емісії папе­рових грошей. Закон про загальну мобілізацію нації фактично довів робіт­ників і службовців до становища кріпаків. Профспілки було розігнано, робочий день продовжено до 14—16 год, заробітну плату зведено до мінімуму. З великим напруженням працював в умовах війни аграр­ний сектор. Основна маса землі належала самураям. Лише 30% її перебувало у власності безпосередніх виробників — селян. За оренду вони віддавали поміщикам половину врожаю. Проте завдяки надзвичайній працьовитості японських селян країна забезпечувалася, хоч і не в повній мірі, продуктами харчування. У 30-х роках посилився вивіз японського капіталу у краї­ни Пд-Сх Азії. Його обсяг лише в 1939—1941 рр. збільшився вдвічі. З такою торгово-фінансовою експансією Японії не могли змиритися інші країни, насамперед США та Великобританія.

49.Економічні причини та наслідки Другої світової війни для світового господарства.

Причини: 1)загострення суперечностей між великими державами внаслідок ек. кризи 29-32рр.,2) бажання перерозподілу світу між Нім, Італією та Японією, а з іншого боку збереження існуючого стану речей з боку США, Англії та Франції.3) невдоволення Німеччиною існування Версальсткого договору 4)політика „умиротворення агресора”.

1 вересня 1939 року фашистська Німеччина розпочала другу світову війну, яка за руйнуваннями і людськими жертвами значно перевищила втрати першої світової війни. Господарство воюючих країн було переведено на воєнні рейки, пріоритетним стало виробництво зброї, боєприпасів, бойової техніки.

Німеччина. Тут щорічно в роки війни вироблялося 25 тисяч бойових літаків, 20 тисяч танків, 50 тисяч гармат і мінометів. Все це стимулювало розвиток важкої промисловості, а легка – набагато відстала від неї.

Після поразки Франції в червні 1940 року Німеччина повернула собі Ельзас і Лотарінгію. В роки війни військова промисловість в загальній вартості валової продукції становила 80%, тут трудилося 5 млн. чол.. З кінця 1943 року Німеччина відчула серйозні труднощі в усіх галузях господарства, були порушені зв’язки між окремими економічними комплексами, відчувалась гостра нестача сировини, палива, фінансових і людських ресурсів. З другої половини 1944 року наступає економічний крах.

Англія. Зазнала ворожого вторгнення, масові повітряні бомбардування були спрямовані на Лондон, Бірмінгем, Ковентрі, морські комунікації були блоковані німецькими кораблями, колонії Англії – Бірма, Сінгапур, Малайї були окуповані. Англія втратила велику частину торгового і морського флоту. У вугільній промисловості виробництво знизилося на 21%, у легкій – більш, ніж вдвоє.

Витрати на війну склали 25 млрд. ф. ст., державний борг зріс утричі. Податки в розрахунку на душу населення зросли більше, як утроє, вартість життя – на 72%. Війна стала джерелом збагачення монополій, які отримали на воєнних поставках великі прибутки. Для покриття витрат Англія залучила третину своїх закордонних капіталовкладень з колоніальних країн – Індії, Канади, Австралії, Південно - Африканського Союзу, з Латинської Америки і США.

Франція. В роки війни зазнала величезних збитків. Чотири роки французькою економікою повністю розпоряджалися німці. В 1944 р. рівень промисловості порівняно з довоєнним становив 38%. Виробництво с/г продукції зменшилося в 2 рази. 600 тисяч французів фашисти вивезли на роботи до Німеччини. Більшість шахт, електростанцій, суднобудівних заводів було зруйновано, втрачений весь торговий і військовий морський флот. Франк зазнав девальвації. Капіталовкладення за кордоном зменшилися в 10 разів. Загальні втрати в війні склали 1440 млрд. довоєнних франків.

Японія. На початковому етапі війни мала певний успіх. Захопила Філіппіни, Бірму, Індонезію, В’єтнам, але витримати тривале суперництво з американською економікою не змогла. Але війна спричинила до концентрації виробництва, а розміри контролюючого капіталу в компаніях “Міцубісі” й “Сумітомо” зросли у 10 разів, у “Міцуї” – більше, ніж у 6 разів.

Після американських бомбардувань Нагасакі і Хіросіми у серпні 1945 року Японія капітулювала.

США. Напад Японії на амер. базу Пірл – Харбор (7 грудня 1941 р.) змусив США розпочати війну і переорієнтувати своє господарство на військовий лад. США надали країнам антигітлерівської коаліції в позику чи оренду зброю, боєприпаси, стратегічну сировину, продовольство (лендліз). Це сприяло росту з 1939 р. по 1944 р. промислового виробництва більше, ніж вдвічі. В 6 разів зросло виробництво алюмінію, у 16 – випуск літаків. 60% світового промислового вир-ва давали США. Було введено в дію промислові підприємства військового призначення вартістю 25 млрд. дол.

У США сконцентрувалося 2/3 світових запасів золота, що привнесло корективи у механізм міжнародних валютних відносин. Єдиною індустріальною країною, яка переживала справжнє економічне піднесення були США. Наслідки ДСВ: 1) поштовх для розвитку науки і техніки(зокрема воєнна промисл.)2)поштовх соц., антиколоніальному і визвольному руху, що зрештою призвело до падіння колоніальних імперій і демократизації конституцій ряду європ.країн 3)посилення ролі у світі СССР і США, що призвело до гонки озброєнь 4)усвідомлення того, що війну краще не допустити, ніж потім зупинити.

50.Мета, суть, економічні наслідки плану Маршалла та програми Доджа – Макартура і відмінності між ними.

План Маршалла.

Ек. становище країн Західної Європи, особливо Німеччини, було катастрофічним і негативно впливало на світову ек-ку. Більше того, США, нагромадивши в роки війни величезні багатства, не могли успішно розвиватися ізольовано від інших країн, прагнули до економічної інтеграції, перш за все з розвинутими європейськими державами. Реконверсія ек-ки США відповідно до потреб мирного часу зумовила їх прагнення до перебудови міжнародних економічних відносин. Такій меті повинен був служити план Маршалла— програма відбудови і розвитку Європи після другої світової війни шляхом надання їй економічної допомоги з боку США. Ідея створення плану була висунута державним секретарем США Джорджом Кетлеттом Маршаллом (1880-1959 рр.) 5 червня 1947 р. у виступі в Гарвардському університеті, її підтримали Великобританія та Франція.

Паризька нарада міністрів іноземних справ США, Великобританії, Франції та СРСР (червень-липень 1947 р.) вирішили створити організацію, яка займалася б вивченням ресурсів і потреб європейських країн, визначала розвиток основних галузей промисловості тощо. СРСР та його союзники відмовилися від участі у плані. Погодилися 16 країн — Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція і Туреччина. У липні 1947 р. ці країни уклали конвенцію про створення Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка розробила спільну програму відбудови Європи.

План Маршалла здійснювався з квітня 1948 р. по грудень 1951 р. Його реалізація розпочалася фактично після прийняття у США закону про чотирирічну програму «допомоги іноземним державам». Закон цей передбачав надання допомоги західноєвропейським країнам на основі двосторонніх угод. Угоди були підписані у 1948 р. з усіма вищеназваними країнами (крім Швейцарії). Згідно з ними, країни-учасниці плану Маршалла зобов'язувались сприяти розвитку вільного підприємництва, заохочувати приватні американські інвестиції, співпрацювати у зниженні митних тарифів, постачати у США окремі види товарів, забезпечувати фінансову стабільність, створювати спеціальні фонди у національній валюті, яка вивільнялася внаслідок отримання американської допомоги. США встановлювали контроль за витратами цих фондів. Країни - учасниці плану звітували про використання наданої допомоги.

Загальний контроль за виконанням плану здійснювала Адміністрація економічного співробітництва, яку очолювали відомі американські фінансисти і політичні діячі. Сама допомога надавалась з федеративного бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. З квітня 1948 р. по грудень 1951 р. СШАвидали за планом Маршалла майже 17 млрд, дол., причому основну частку (майже 60%) отримали Великобританія, Франція, Італія і ФРН, на яку також поширювався план. Двостороння угода між США і ФРН була підписана у грудні 1949 р.

30 грудня 1951 р. план Маршалла офіційно припинив свою чинність і був замінений законом «про взаємну безпеку», прийнятим конгресом США 10 жовтня 1951 р., який передбачав одночасне надання країнам Західної Європи економічної і військової допомоги.

План Маршалла позитивно вплинув на відновлення економічного потенціалу та ринкових господарств в країнах Західної Європи. Вже на початку 50-их років було досягнуто довоєнного рівня виробництва.

На грудень 1948р. промислове виробництво Японії вже становило близько 70% довоєнного, а темпи інфляції у річному вимірі скоротилися (менше 5% у другій половині того ж року). Тому жорстке державне управління японською економiкою було скасовано введенням у 1949р. плану Доджа. Ним передбачалися запровадження жорсткої бюджетної та грошової полiтики з досягненням балансу бюджету, унiфiкацiя обмiнного курсу, скорочення субсидiй та зменшення номенклатури цiнового контролю з 63тис. наприкiнцi 1948р. до 80тис. наприкiнцi 1950р., заборона випуску боргових зобов'язань та видачi позик Фiнансової корпорацiї. Здiйснено податкову реформу. Нова податкова система, названа "системою Шоупа", проiснувала до 1989р. Вона спиралася на принципи соціальної справедливостi, прямих податкiв i прогресивного прибуткового податку.

За планом Доджа, з метою ефективного використання фiнансової допомоги вводився спецiальний бюджетний рахунок "Допомога вiд США". Як і при реалізації плану Маршалла, отриманi кошти передусім витрачалися на iмпорт продовольства з Америки. Потiм надходження вiд реалiзацiї iмпорту використовувалися на погашення державного боргу та будiвельнi iнвестицiї (у 1949р. вiдповiдно 55% та 45%). У 1946-1948рр. Японія отримала від США 980млн дол., або 4,2% ВВП, а у 1949-1952рр. - 1,2млрд дол., або 2,3% ВВП. Таким чином, здійснюючи монетарні рестрикції, японський уряд одночасно широко використовував схеми перерозподілу коштів на економічну відбудову через бюджетну систему.

На відміну від плана Маршалла, план Доджа не передбачав великої фінансової допомоги, а зосереджувався на перехід Японії від мілітаризму до лібералізму,тому цей план мав назву „зворотній курс”. Його основні напрямки – демонополізація, земельна і податкова реформи, ліберальне трудове законодавство.

51.Основні тенденції економічного розвитку США після Другої світової війни та причини зниження темпів зростання в 50–60-ті роки.

Сполучені Штати Америки у перші ж повоєнні роки зуміли швидко та ефективно переорієнтувати свою економіку на випуск мирної продукції. У 1948 р. було збільшено мінімальну заробітну плату, прийнято црограму будівництва дешевого житла. Досить важливу роль у політиці уряду США в 40-ві роки відіграли початок «холодної війни» та план Маршалла. За рахунок прибутків від воєнних замовлень було переобладнано підприємства, збільшено зайнятість, піднято заробітну плату. Війна в Кореї, яка розпочалася у 1950 р., дала змогу ще збільшити воєнні видатки, що також забезпечувало зайнятість населення, але піднесення економіки, обумовлене цією війною, виявилося нетривалим. Уряд був змушений скоротити золоті та валютні резерви, збільшити внутрішній борг, скоротити соціальні витрати тощо. У результаті економіка США втрачає динамізм, на деяких напрямках на початку 60-х років стало помітним відставання. Досить вагомим чинником, який обумовив уповільнення темпів економічного зростання в економіці США, став розпад колоніальної системи, в результаті якого утворюється досить місткий ринок для американських капіталів. Негативним фактором для економіки США стало й утворення двох нових промислових центрів у світовій економіці — західноєвропейського на чолі з ФРН та азіатського на чолі з Японією.

52.Структурні кризи та їх вплив на економічний розвиток США в 70-ті – на початку 80-х років. "Рейганоміка" та її результати.

У 1974-1975 рр. провідні індустріальні країни пережили гостру ек.у кризу, яка супроводжувалася значним абсолютним падінням виробництва: у США на 3%, у ФРН —на 7,5%, в Японії — на 14%. Майже подібний спад мав місце в інших розвинутих країнах. Різке погіршення кон'юнктури пояснювалося рядом причин, які в сукупності свідчили про початок переходу від індустріальної до постіндустріальної економіки. Одна із причин кризи — різке підвищення цін на нафту і нафтопродукти (у декілька разів) країнами-експортерами нафти у 1973 р. Внаслідок цього зросли витрати, вартість товарів і відповідно зменшився попит з боку споживачів. Подорожчання енергоресурсів зачепило не лише товаровиробників, а й домашні госп.а, сімейні бюджети. Внаслідок цього скоротився приватний попит на велику кількість товарів. Найважчі наслідки мали місце в експортних галузях промисловості. Країни-імпортери змушені були через різке зростання цін зменшити свої замовлення, що призвело до скорочення виробництва і відповідно зменшення товарообороту.

Вихід із кризи проходив відносно швидко і вже у 1976-1977 рр. було подолано «нафтовий шок» і досягнуто значного росту виробництва, причому знову у традиційних галузях.

Монетарна концепція успішно пройшла апробацію у 1969-70 рр., коли Фрідмен був радником президента Ніксона, але тріумфом його теорії стала концепція стабілізації американської економіки 80-х рр. – “рейганоміка”, яка дозволила США подолати труднощі спаду, послабити інфляцію, зміцнити долар. Фрідмен також брав участь у розробці концепції побудови ринкової економіки у Чілі. Разом з тим, чимало країн Заходу, а згодом і Сходу, які вдавалися до монетаристських методів боротьби з інфляцією, згодом поступово відмовляються від них. Для багатьох країн спад виробництва і втрати, яких внаслідок цього зазнала економіки, виявилися значно більшими, ніж позитивний ефект від зниження темпів інфляції.

53.Причини економічного піднесення ФРН в 50-х роках ХХ ст.

Німеччина. Швидкій відбудові в значній мірі зобов’язана грошово-ціновій реформі німецького уряду, яка зупинила інфляцію, сприяла ліквідації “чорного ринку”. 30 вересня 1949 р. було завершено процес утворення ФРН. Вже в 1951 р. загальний обсяг виробництва був на третину вищим, ніж у 1936 році, а в 1956 році подвоївся. Середньомісячний приріст промислової продукції склав за 1950 – 1960 роки 9,6% проти 4% у США і 3% в Англії. Цьому сприяло:

- вдалося зберегти промисловий потенціал західної частини країни;

- репараційні платежі на користь США, Англії, Франції були меншими;

- було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн. німців із Східної Прусії;

- особливості менталітету німецького народу (висока працездатність, схильність до дисципліни, порядку);

- був збільшений робочий тиждень, а заробітна плата на 35% менша від довоєнної;

- надання 3,9 млрд. доларів США “стартової допомоги” згідно з планом Маршалла, надходження 32% коштів з федерального бюджету;

- заміна застарілого обладнання, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки);

- великий попит на всі види промислової продукції, як виробничого призначення, так і на товари широкого вжитку;

- можливість у 50-х роках робити грошові заощадження, не маючи військових витрат.

Золотий запас ФРН на початку 60-х років перевищував запаси Англії, Франції та Скандинавських країн разом взятих.

Визнаним архітектором німецького “економічного дива” був Л.Ерхард, міністр економіки в уряді К.Аденауера. Він разом з групою економістів – неолібералів створив теорію “соціального ринкового господарства”, в якій вдало поєдналась особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція з елементами державного регулювання:

- держава повинна підтримувати нормальне функціонування системи цін;