Агропромислова інтеграція й агропромисловий комплекс

Важливим напрямом аграрної реформи є створення ефективного агропромислового комплексу. Процес агропромислової інтеграції - це встановлення сталих прямих зв'язків селянських господарств з підприємствами й організаціями суміжних галузей (сфери заготівлі, зберігання, переробки і реалізації продукту а також обслуговування сільського господарства. Форми агропромислової інтеграції:

у масштабі всієї країни і в великих регіонах_- посилення міжгалузевих зв'язків с/г, формування і розвиток галузевих та регіональних агропромислових комплексів _г

на рівні підприємств і районів утворення різних агропромислових формувань - агропромислових підприємств, об'єднань, комбінатів, агрофірм, районних агропромислових об'єднань, виробничих і науково виробничих систем.

Завдяки взаємозв'язку і взаємодії сільського господарства з іншими галузями народного господарства формується цілісна багатогалузева організаційно-економічна система, орієнтована на виробництво продукції із сільськогосподарської сировини та її реалізації споживачем.

У результаті агропромислової інтеграції формується агропромисловий комплекс (АПК) АЖ:

• це організаційно-економічна форма інтеграції
сільськогосподарських і промислових видів діяльності;

• сукупність галузей народного господарства, саме тих
виробництвом сільськогосподарської продукції, її
зберіганням, переробкою і доведенням до споживача;

• виробництвом відповідних засобів виробництва.

Структура АПК визначається особливостями взаємодії різних груп факторів і законів -природно-біологічних і соціально-економічних.

В складі АПК виділяють такі сфери:

І — ресурсна: галузі які забезпечують АПК засобами виробництва і виробничими послугами

П - аграрно-сировинна: власне сільське господарство і лісне господарство

Ш - переробка: галузі, що займаються заготівлею, зберіганням, переробкою, транспортуванням та реалізацією с/г продукції IV - виробнича і соціальна інфраструктура: загальні умови соціально-економічного розвитку (шляхо-транспортне господарство, зв'язок, підготовка кадрів, житлові і культурно-побутові об'єкти)

В Україні склалася структура АПК, характерна для країн з відносно низьким рівнем господарського розвитку.

Основна частина капіталу і робочої сили зайняті у галузях І і І сфери, тобто у самому с/г й виробництві засобів виробництва, у Ш сфері задіяно непропорційно мало ресурсів. Недостатньо розвинута виробнича та соціальна інфраструктура IV сфера. Усе це зумовлює низьку загальну ефективність АПК, значні втрати продукції на шляху до споживача.

(Підраховано, що якби всю вироблену продукцію зберегти і переробити, то це б дало приріст обсягу виробництва і продовольства становить 25%, а за деякими видами продукції -35-40%). У країнах з розвинутою ринковою економікою структура АПК інша, за рахунок більшої питомої ваги Ш та IV сфери.

АПК один з найважливіших секторів народного господарства України. Тут зосереджено близько 30% основних фондів, працює майже третина загальної чисельності

працівників, зайнятих у народному господарстві, виробляється третина національного доходу, формується 70% роздрібного товарообігу. Продукція АПК є однією з основних статей експорту. Порівняльні переваги української економіки зосереджуються головним чином у с/г. За оцінками експертів, Україна належить до числа країн із найвищим рейтингом щодо потенційних можливостей АПК.

г

Основні складові рейтингу:

1. Концентрація найродючиших земель (65% ґрунтового
покрову країни - чорнозем)

2. Висока кваліфікація і працелюбність українських селян.

4. Державна політика регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва.

'". ' •'..-' '. -

Досвід розвинутих країн,еистема агробізнесу яких тривалий час формувалася під впливом держави, переконливо засвідчує, що в умовах ринкової економіки життеНіяльніст с/г підприємств,ефективність аграрного виробництва і відносна стабільність соціальної сфери в сільській місцевості значно зумовлені державним регулюванням

Головним завданням державного регулювання в країнах з розвиненою ринковою економікою в аграрній сфері е:

1. підвищення прибутковості сільського господарства і
розширення експорту основних видів продовольчих товарів

2. попередження перевиробництва окремих видів с/г
продукції

3. обмеження монополізму в суміжних із сільським
господарством галузях промисловості.

Потребу й особливості державного регулювання АПК визначають об'єктивні чинники:

1. нестабільність цін і доходів в агропромисловому виробництві

2. конкурентне середовище в сільському господарстві і високий
ступінь монополізації в ресурсних та переробних сферах

3. низька привабливість інвестування аграрного виробництва

4. різноманітність природнокліматичних умов

5. проблема екологізації сільського господарства, проведення
наукових досліджень

6. страхування сільськогосподарської діяльності

7. особливості формування соціальної інфраструктури села.

Політика держави відносно аграрного сектору не може бути раз і назавжди дикою. Для кожної конкретної країни у певний період її історичного розвитку складається одна з трьох типових ситуацій:

• коли існує дефіцит с/г продукції

• коли попит на с/г продукцію та її пропозиція відносно
збалансовані

• коли пропозиція с/г продукції перевищує попит на неї.

В усіх цих випадках політика держави буде різносторонньою. Політика в аграрному секторі залежить від рівня економічного і соціального розвитку держави, збалансованості попиту і пропозиції на аграрних ринках.

В умовах ринкового реформування економіки України державне регулювання аграрної сфери має бути ширшим і різноманітнішим.

Воно повинно охоплювати:

1. Постійне спостереження за рухом ринкових цін- на
продукцію АПК, за дохідністю галузей і формуванням витрат
виробництва.

2. Відпрацювання механізму підтримання доходів с/г
товаровиробників шляхом регулювання мінімальних цін,
фінансування і кредитування.

3. Погодження цінової і фінансово-кредитної політики на
продовольчому та ресурсному ринках з іншими країнами.

4. Сприяння розвитку міжнародних зв'язкі, насамперед у
галузі техніки і технології виробництва переробки с/г
продукції.

5. стимулювання з боку держави збільшення виробництва та
підвищення якості продукції харчування і сировини.

Вирішення цих завдань визначає зміст реформи аграрних відносин. Наведемо ключові напрями реформ.

1. Реальне реформування колективних с/г.підприємств на
засадах приватної власності.

2. перехід на земельно-орендні відносини між власниками землі
та суб'єктами господарювання.

3. Розвиток особистих підсобних господарств і перетворення
найбільших з них у товарні господарства селян міні
фермерські господарства.

4. Розвиток інфраструктури ринку с/г продукції, забезпечення
його прозорості, паритетності, створення рівних умов для
конкуренції всіх учасників аграрного ринку.

5. Удосконалення економічних і фінансово-кредитних відносин
на селі.

6. Удосконалення управління агропромисловим комплексом та
регулювання економічних відносин на ринкових засадах

7. Суттєве вдосконалення правового забезпечення проведення
аграрної реформи.