Отримання незалежності

У лютому 1947 англійський прем'єр-міністр Клемент Річард Еттлі заявив у парламенті Великобританії, що влада в Індії буде передана центрального або обласним урядам не пізніше червня 1948. При цьому Великобританія залишила за собою право вирішувати, хто конкретно отримає владу. Висловлювання Еттлі наелектризовані обстановку: індуси зрозуміли, що можливо розчленовування Індії, а мусульмани усвідомили, що для них не виключена ймовірність жити при уряді більшості в новій державі. У березні 1947 в Індію прибув новий віце-король Луїс Маунтбеттен для виконання прийнятих рішень.

У червні 1947 була досягнута остаточна домовленість, що дозволила британському парламенту прийняти Закон про незалежність Індії, який набув чинності 15 серпня 1947. У цьому документі викладалися принципи розділу, згідно з якими ряду областей надавалася можливість визначитися - вступати в Індійський Союз чи Пакистан і декларувалося право кожного з цих домініонів на самоврядування з правом виходу зі Співдружності. Припинявся також сюзеренітет англійської монархії над індійськими князівствами, а також дію укладених з ними договорів. Стався також розділ двох провінцій - Бенгалії і Пенджабу. Населення Східної Бенгалії і Західного Пенджабу зробило вибір на користь Пакистану, а жителі Західної Бенгалії і Східного Пенджабу висловилися за входження до складу Індійського Союзу.