Висновок. Сутність системної моделі полягає у розгляданні об’єкта у якості цілісної сукупності елементів, що знаходяться у багатьох впорядкованих взаємозв’язках.

Сутність системної моделі полягає у розгляданні об’єкта у якості цілісної сукупності елементів, що знаходяться у багатьох впорядкованих взаємозв’язках.

Системний підхід використовує набір об’єктивних та суб’єктивних принципів, що дозволяють проводити наукове пізнання, а також ефективно діяти на будь-кому рівні соціальної практики.

До об’єктивних принципів належать:

- цілісність – не зводимість системи при її розгляданні до суми елементів;

- ієрархічність – необхідність вивчення структурної організації системи;

- відносини – вивчення усіх типів взаємозв’язків системи;

- зв'язок з середовищем через комунікаційний та інформаційний зв'язок.

Суб’єктивні принципи системного підходу – позиція спостерігача, тобто дослідника системи, який згідно зі своїм особистими особливостями обирає мету та виділяє об’єкт та предмет дослідження; а також метод декомпозиції – спосіб сприйняття цілого як міри своїх частин шляхом розбиття його на складові, що інтерпретуються одночасно. У відповідності з цими принципами при аналізі системи використовується певна послідовність дій, від вибору позиції спостерігача до представлення системи у вигляді формальної моделі.

Завдання соціального працівника, що використовує цю модель – виявити ті сторони відносин між клієнтом ти системами, які є джерелами проблем, та допомогти йому у подоланні цих проблем.

Основна цінність застосування системних ідей у соціальній роботі полягає в їх спрямованості на пізнання, зміну людської або соціальної поведінки загалом, а не окремих її елементів. На відміну від роботи з конкретними випадками, яка передбачає сконцентрованість на одному або двох аспектах ситуації, системна модель є ближчою до комбінованої, командної роботи, що дає змогу одночасно долати більшу кількість проблем, беручи до уваги взаємопов'язаність різноманітних підсистем.

Загалом системний підхід відкриває нові пізнавальні можливості, дає змогу побачити проблемні сегменти, елементи взаємодії між клієнтами та їх оточенням. Він є методологічною основою цілеспрямованих, комплексних дій соціальних працівників. Використання теорії соціальних систем у плануванні роботи допомагає виявити існуючі в соціальному бутті клієнтів системи та їхні межі, оцінити їх функціонування або дисфункції, виробити можливі цілі втручання та відповідні стратегії. За системного підходу втручання і зміни спрямовані на ті ситуативні моменти, які впливають на проблему клієнта. Як правило, ці втручання мають на меті забезпечення необхідних для нього змін у сім'ї, громаді, навіть у суспільстві.

Системна модель соціальної роботи у сучасній практиці є найпопулярнішою. Відповідно до неї суспільство постає як складна соціальна система, сформована із сукупності взаємопов’язаних соціальних організацій та інститутів, взаємодія яких впливає на життєдіяльність людини. Ґрунтується ця модель на ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують. Такою системою є сім’я, всередині якої існують взаємини між подружжям, дітьми і родичами; сім’я також включена у взаємодію з різноманітними соціальними інститутами — державою, системою освіти і виховання, економічними й іншими організаціями. З цього погляду завдання соціальної роботи полягає у вивченні оточення клієнта, впливу на нього інших людей, соціальних факторів.

Екологічна модель соціальної роботи розглядає допомогу як діяльність, спрямовану на збереження рівноваги між клієнтом і навколишнім середовищем, як нейтралізацію негативних змін, які можуть спричинити у людини дезадаптивні процеси. Діяльність фахівців, які дотримуються цієї моделі, полягає у використанні активних методів адаптації і соціалізації клієнта, забезпеченні відповідності між його внутрішнім станом і вимогами зовнішнього середовища. Водночас соціальні працівники можуть змінювати зовнішнє соціальне і фізичне середовище, дбаючи, щоб воно якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості.

Поява екологічного підходу в індивідуальній

соціальній роботі викликана тим, що в 1960-х pp.

в окрему сферу знань почала виділятись еко-

логія людини, або соціальна екологія, яка зай-

малась вивченням закономірностей взаємодії

суспільства і навколишнього середовища, а та-

кож проблемами її збереження й охорони. Влас-

не, соціальна екологія почала формуватись у

США на початку XX ст. внаслідок появи робіт

Р. Е. Паркса, Е. У. Бреджеса та Р. Маккензі.

Становлення соціальної екології як науки особ-

ливо прискорилось у 1960-ті pp., про що за-

свідчив Всесвітній конгрес соціологів 1966 р.

її швидкий розвиток у наступні роки дав змогу

на черговому конгресі соціологів, який відбувся

у Варні 1970 p., створити Дослідницький комі-

тет Всесвітнього об'єднання соціологів з проблем

соціальної екології. Таким чином, було визна-

но її існування як самостійної галузі наукового

знання, предметом якої є основні закони та за-

кономірності взаємодії суспільства та природи,

розвитку системи ≪суспільство — природа≫.

У нашій статті буде розглянуто особливості

екологічної моделі соціальної роботи, описано

її основні концепції, підходи, означено техніки

втручання.

Стосовно соціальної роботи екологічна мо-

дель пропонувала при роботі з клієнтом зверта-

ти увагу на рівень співвідношення особистості з

навколишнім середовищем (фізичним і соціаль-

ним). Якщо раніше особливого значення нада-

вали особистості, її емоційному стану, а навко-

лишнє середовище розглядалося лише як ≪фон

дії≫, то нова теорія стверджувала важливість не

тільки особистості, а й її оточення, а також їхньо-

го взаємообміну. При цьому люди змінюють ото-

чення, оточення змінює людей, тобто йдеться про

взаємне пристосування. Це означає, що у роботі

з клієнтом при здійсненні будь-якої діяльності, а

особливо втручання, необхідно зважати на вплив

середовища. Фізичні й соціальні умови можуть

бути джерелами стресу (відсутність житла, гео-

графічна ізоляція), об'єктами змін (зміна місця

проживання), інструментами допомоги (житло,

родина, друзі, хатні рослини і тварини). Взаєм-

ний обмін у системі ≪особистість — навколишнє

середовище≫ єбезперервним процесом, де кож-

на сторона постійно щось змінює (форму, показ-

ники тощо). Виникає причинно-наслідковий зв'я-

зок складних ситуацій, з якими переважно й має

справу соціальна робота.

Екологічний підхід до соціальної роботи спи-

рається на теорію систем і дає змогу зрозуміти,

яким чином на функціонування людини впливає

її множинна взаємодія з іншими людьми, їхніми

сім'ями, громадами, суспільством у цілому. Оці-

нювання становища клієнта, яке здійснюється з

позицій цього підходу, розглядає баланс між стре-

совими і підтримуючими чинниками, ризиками

та захисними факторами. Відтак наголос робить-

ся на суб'єктивному осмисленні людьми влас-

ного життя, бо індивідуальна інтерпретація своєї

ситуації пов'язана з думками інших членів су-

спільства [1, 105].

У практичній соціальній роботі в рамках еко-

логічного підходу важливе значення мають ос-

новні концепції, розуміння взаємодії яких допо-

магає професіоналу сфокусувати увагу на осо-

бистості, навколишньому середовищі та їхньому

взаємовпливі. До них належать концепція жит-

тєвого стресу, концепція протистояння, концеп-

ція ніші, ареалу, родинності, навичок, самовдос-

коналення і самоповаги.

Концепція життєвого стресу розглядає по-

зитивне або негативне співвідношення ≪люди-

на - навколишнє середовище≫. Воно є позитив-

ним, якщо події сприймаються як виклик, який

відповідає рівню самооцінки і можливостей лю-

дини. І негативним, якщо існуючі (або усвідомлю-

вані) вимоги навколишнього середовища (втра-

ти, конфлікти) або ризик їхньої появи перевищу-

ють наявні (або усвідомлювані) можливості про-

тистояти їм. Такий стрес пов'язаний із відчуттям

небезпеки, яка викликає негативні емоції- неспо-

кій, провину, розлюченість, безпорадність, зне-

віру, занижену самооцінку.

Концепція протистояння пояснює пробле-

ми соціальної адаптації. У разі виникнення внут-

рішнього стресу протистояння виконує функцію

розв'язання проблем та управління емоціями'.

Реалізація кожної з функцій вимагає як внутріш-

ніх, так і зовнішніх ресурсів клієнта. Якщо вони

наявні, то протистояння є успішним і клієнт

може уникнути впливу стресу або подолати йо-

го. За їх відсутності протистояння є недостат-

нім, пережитий стрес призводить до порушень

фізичного здоров'я, суспільних функцій, емо-

ційних розладів. Ці чинники, в свою чергу, по-

силюють стрес, і від нього стає все важче поз-

бутися.

Концепції ніші та ареалу корисні при роботі

в громаді. Вони акцентують увагу на тому, що

людині, як і будь-якому іншому живому орга-

нізму, для виживання, росту і самореалізації по-

трібні певні фізичні і соціальні умови — облаш-

товані міста й села, зручне житло, зайнятість,

забезпеченість тощо, наявність яких підтримує

здоров'я та соціальну діяльність. Проте мільйо-

ни людей через бідність, бездомність, екологічне

забруднення змушені займати ніші, які не відпо-

відають їхнім потребам, що призводить до ізо-

ляції, відчаю, дезорієнтації.

Наступна концепція розглядає родинність як

підтримуючу систему, яку складають не лише

родичі, а й друзі, сусіди, колеги і навіть свійські

тварини. Людина, яка має цю систему соціаль-

ної підтримки, при виникненні стресу менше

страждає від фізичних, емоційних і соціальних

порушень.

Ще одна концепція доводить, що навички є

важливими для розвитку і самодостатнього жит-

тя людини, тому необхідно набувати їх упродовж

усього життя, оскільки обставини змінюються.

Самовдосконалення враховує такі показники, як

духовна і фізична сила, становище в суспільстві

[2, 432-433].

У рамках екологічного виникло три нових під-

ходи:

- метод сімейного центру (робота з сім'ями, що

спирається на вивчення оточення);

- метод навичок (відпрацювання моделей про-

дуктивних взаємин з оточенням);

- метод життєвої моделі (поєднання політики

з допомогою окремим індивідам) [3, 440].

Розглянемо детальніше останній метод, який

також отримав назву ≪модель життя≫. Його за-

пропонували 1980 р. американці К. Гермейн та

А. Гіттерман [4, 187].

Зазначена модель розглядає життєвий простір

людини як три незалежні сфери:

1) життєві переходи (дитинство, дорослість,

старість, зміни статусу і ролі, втрати, кризи, скажі-

мо, хвороба чи смерть одного з членів сім'ї, роз-

лучення, втрата роботи, переїзд на нове місце

проживання, втрата житла);

2) міжособистісні процеси (в парах, сім'ях,

групах, організаціях, сусідських відносинах

тощо, наприклад, експлуатація, примус, невід-

повідність цінностей чи очікувань);

3) властивості середовища (соціальні і фізичні,

наприклад, нерівні можливості для чоловіків та

жінок, брак необхідної інфраструктури, яка може

стосуватися як неможливості влаштувати дитину

в дитячий садок, так і відсутності транспортного

сполучення з місцями, де розташовані школа, лі-

карня, соціальні служби, зміни на ринку праці).

Отже, завдання соціального працівника, який

використовує екологічну теорію,- розглянути

відповідність потреб та можливостей, цілей та

прав клієнта, з одного боку, якостям і властивос-

тям соціального та фізичного оточуючого середо-

вища, з іншого. Якщо людина здатна протистоя-

ти тиску зовнішнього середовища, можна го-

ворити про баланс та позитивне співвідношення

між людиною та довкіллям. Підстав для втручан-

ня соціального працівника в цьому випадку немає.

Інша ситуація — коли наявних ресурсів у людини

недостатньо, щоб протистояти зовнішньому тис-

ку чи змінам,- негативне співвідношення. Така

ситуація викликає життєвий стрес, і для його по-

долання може бути потрібне втручання соціаль-

ного працівника.

Проблеми можуть виникати у будь-якій сфері,

поєднуватися або розвиватися одночасно у всіх

трьох. Клієнтами соціальної роботи часто стають

люди, стресові навантаження яких пов'язані з

кількома або всіма сферами, внаслідок чого можли-

вості протистояння суттєво знижені. Тому під час

оцінювання ситуації необхідно визначити сфе-

ру(и), де виникли проблеми, а потім встановити

джерело стресу. -Якщо не взяти до уваги всіх

сфер, то службові проблеми можуть бути помил-

ково віднесені до сімейних тощо. Потреби сім'ї

та ресурси середовища стосуються низки аспек-

тів, представлених у табл. 1.

Таким чином, соціальні працівники, діючи на

основі екологічної теорії, виконують роль ≪дос-

лідників≫; вони йдуть за проблемою туди, ку-

ди вона може вести, творчо обдумуючи з клієн-

том способи допомоги. Починаючи роботу разом,

вони мають визначити проблеми, пріоритети та

обов'язки кожного. Це доцільно робити на етапі

обговорення та укладання контракту.

До певної міри альтернативною до моделі

життя є модель екосистем Керол Мейер (1983).

Вона зосереджена на оцінці мережі сім'ї та її

підтримці з боку навколишнього середовища.

Соціальні працівники, котрі дотримуються цієї

моделі, використовують як візуальні засоби еко-

логічні мапи (екомапи) та генеалогічне дерево

(генограму).

Екомапа — діаграма стосунків у родині, роз-

роблена Е. Хартман у 1980-х pp. її викорис-

товують соціальні працівники, психотерапевти

та інші фахівці для виявлення низки взаємних

впливів між клієнтом та людьми, пов'язаними з

клієнтом, відповідними соціальними інституці-

ями, оточенням [5, 114]. Інформація, яка відоб-

ражається в екомапі, стосується таких аспектів:

стать та вік; композиція сім'ї (біологічні діти,

пасинки, всиновлені діти, батьки тощо); сімей-

ний статус (теперішній статус, розлучений/на,

вдівець, вдова); структура сім'ї (хто, чия дитина

та батько і мати); склад домогосподарства (хто

живе в будинку/квартирі); ситуація з роботою/

безробіття; використання ресурсів громади (еко-

номічна підтримка, медична допомога, школа,

соціальні служби); неформальні ресурси і ≪при-

родні помічники≫ (розширена сім'я, родичі,

друзі, сусіди, групи самодопомоги); соціальна

активність та інтереси (хобі, рекреаційна ак-

тивність і т. п.); формальні асоціації (належність

до церковної громади, участь у профспілках,

членство в клубах, організаціях тощо); джерела

підтримки та стресу в соціальних взаємодіях між

людьми та між людьми і системами громади).

Екомапа (див. приклад на рис. 1) - надзви-

чайно корисний і простий засіб для запису базо-

вої соціальної інформації про клієнта, а генограма (див. приклад на рис. 2) може бути її части-

ною, а може використовуватися й самостійно.

Соціальні працівники з досвіду знають, як не-

легко буває розібратися в стосунках членів сімей,

де батьки одружені вдруге чи втретє, де є інші

родичі, які мешкають разом чи в сім'ї, коли в

родині багато дітей, найстарші з яких мають влас-

них дітей, тощо. У таких випадках генограма та

екомапа допомагає в роботі з сім'єю, причому

якщо є можливість, варто складати її разом з

клієнтом та зображувати на одному аркуші па-

перу.

Для зображення генограми та екомапи вико-

ристовують спеціальні символи (див. рис. 3), але

можна додавати також свої, не забуваючи наво-

дити їх значення, щоб ваша мапа була зрозуміла

для інших.

Екологічний підхід застосовують у випадках,

коли необхідно змінити ситуацію, коли основна

мета втручання полягає у покращенні взаємовід-

носин ≪людина- навколишнє середовище≫. Зміст

роботи спеціалістів полягає в тому, щоб за допо-

могою активних методів адаптації і соціалізації

клієнта досягнути особистісних змін задля відпо-

відності між станом індивіда й вимогами навко-

лишнього середовища або у впливі на зміну умов які використовують при складанні екомап та генограм

оточення, з тим щоб соціальне й фізичне середо-

вище якомога більше відповідало правам, потре-

бам і життєвим цілям особистості.

До основних функцій соціальних працівників,

які діють у рамках екологічної теорії, належать:

надання можливостей, навчання, полегшення,

посередництво, представництво, організація.

Особливого значення набувають дві останні

функції, бо завдання працівників полягає насам-

перед у віднайденні можливостей для клієнта

долучитися до ресурсів, створити чи розвинути

мережі підтримки та взаємодії. Наголос при цьому

робиться не на тому, щоб клієнт став незалеж-

ним, а радше на тому, щоб він став частиною

мережі взаємообмінів та взаємодії. Після того як

соціальний працівник припиняє безпосередню

роботу з певною сім'єю, вона залишається в ме-

режі, і соціальний працівник, знаючи про її мож-

ливості та ресурси, може залучати її для допо-

мог чи навчання інших своїх клієнтів.

Екологічні підходи й екологічна теорія можуть

застосовуватися в багатьох сферах соціальної

роботи, насамперед у роботі з сім'єю та дітьми,

з людьми похилого віку, з термінальне хворими

та деякими групами людей, які мають психічні

розлади, з бездомними, безробітними тощо. Так,

ідея такої форми роботи, як Центр по роботі з

сім'єю, походить саме з екологічної теорії; на

елементах екологічної теорії Грунтується і робо-

та соціальної служби підтримки сім'ї, створена

в Київські області [7].

Прикладом застосування такого підходу може

слугувати дослідження американськими вченими

того, як впливає на встановлення фактів жорсто-

кого ставлення до дітей наявність чи відсутність

підтримуючих соціальних мереж у громаді. Отже,

важливість екологічного підходу для соціальної

роботи пов'язана зі здатністю виявляти складне

≪павутиння≫ соціальної взаємодії, що позначаєть-

ся на індивідуальній поведінці і яке потрібно

брати до уваги при плануванні профілактичного

та терапевтичного втручання [1, 105].

Одна з особливостей екологічної моделі поля-

гає в тому, що вона надто абстрактна. Водночас

вона слугує інформаційною основою для біль-

шості моделей загальної практики, які застосо-

вують для навчання соціальних працівників [8,

309]. І хоча екосистемний підхід не пропонує

жодних рекомендацій стосовно можливого втру-

чання, він є свого роду метатеорією, що змальо-

вує комплексність певних явищ [5, 114].

Насамкінець зауважимо, що після того як пси-

хоаналітична модель перестала відігравати про-

відну роль у зарубіжній соціальній роботі, саме

екологічний підхід став тим другим напрямом,

що найбільше вплинув на сучасну практичну

діяльність соціальних працівників. Власне, його

основна ідея - зв'язок людини з її оточенням -

відображена у сучасному міжнародному визна-

ченні соціальної роботи, у якому стверджується,

що соціальна робота виникає там, де має місце

взаємодія людей з їхнім оточенням [9, 114-145].

Таким чином, екологічний підхід до соціаль-

ної роботи пропонує при роботі з клієнтом звер-

тати увагу на рівень співвідношення особистості

з навколишнім середовищем (фізичним і соціаль-

ним). А конкретні техніки втручання,розроблені

в рамках цього підходу, дають можливість появи

особистісних змін задля досягнення відповід-

ності між станом індивіда й вимогами навколиш-

нього середовища, або вплинути на зміну умов

оточення з тим, щоб соціальне і фізичне середо-

вище якомога більше відповідало правам, потре-

бам і життєвим цілям особистості.

1. Jack G. Ecological Approach to Social Work // The Blackwell

Encyclopedia of Social Work / Ed. by M. Davies.- Oxford:

Blackwell Publishers, 2000.

2. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник.-

К.: УДЦССМ, 2002.

3. Джермен К., Гиттерман А. Экологический подход // Эн-

циклопедия социальной работы: Пер. с англ.- В 3 т.- М.:

Центр общечеловеческих ценностей, 1993- Т. 3.

4. Пейн М. Сучасна теорія соціальної роботи: Пер. з англ.- К.,

2000.

5. Barker R. L. The Social Work Dictionary.- 3d ed.- Washington:

NASW Press, 1995.

6. Hartman A., LairdJ. Family-Centered Social Work Practice.-

New York, Toronto, Oxford: The Free Press, 1983.

7. Соціальні служби - родині: Розвиток нових підходів в

Україні / За ред. І. М. Григи, Т. В. Семигіної.- К., 2002.-

126 с.

8. Блайт Б. Д., Браэр С. Практика социальной работы: тен-

денции и проблемы // Энциклопедия социальной работы:

Пер. с англ.— В 3 т.— М.: Центр общечеловеческих ценно-

стей, 1993- Т. 2.

9. Семигіна Т., Брижовата О. Міжнародне визначення соці-

альної роботи // Соціальна політика і соціальна робота.-

2002.- № 3-4.__