Украї́нська мо́ва і її міце в розвитку української національної культури

Украї́нська мо́ва — належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї, національна мова українців. Число мовців - близько 45 млн., більшість яких живе в Україні. Є державною мовою в Україні, офіційною мовою Придністров'я. Поширена також у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Словаччині, Казахстані, Аргентині, Бразилії, Великій Британії, Канаді, США та інших країнах, де мешкають українці. Українською мовою в світі послуговуються від 41 до 45 млн. осіб, вона є другою чи третьою слов'янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу.

Наука про українську мову називається лінгвістична україністика, або українознавство. Довкола походження та становлення української мови існує декілька гіпотез — праслов'янська, давньоруська, південноруська 10-11 століття та інші. У 18 — 20 століттях українська мова зазнавала утисків з боку польської та російської влади.

Для запису української мови використовують адаптовану кирилицю («гражданка»), зрідка — латинку у різних варіантах. Правила української мови регулює Національна академія наук України, зокрема Інститут української мови НАНУ (історія, граматика, лексикологія, термінологія, ономастика, стилістика та культура мови, діалектологія, соціолінгвістика), Український мовно-інформаційний фонд НАНУ (комп'ютерна лінгвістика, словники), Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАНУ (українська мова у зв'язках з іншими мовами). Щороку 9 листопада в Україні відзначається День української писемності та мови.

Українська мова вплинула на інші сусідні слов'янські мови, особливо на польську та російську літературні мови, меншою мірою на білоруську. До багатьох мов світу увійшли українські слова «гопак», «козак», «степ», «бандура», «борщ»

Також українська мова вплинула на діалекти сусідніх мов, як-от гутор донських козаків («злыдарить» — злидарювати, «кидаться» — скидатися, «вон зарас гутарить» — він зараз говорить).

На початку 18 ст. указом російського царя Петра І у Східній Україні було заборонено друкувати українською мо­вою релігійну літературу. Це позначилося на книгови­давничій справі в цілому. Староукраїнська літературна мова силоміць витіснялася російською. Українська мова функці­онувала фактично лише на західноукраїнських землях, які перебували в складі Австро-Угорщини.

З кінця 18 ст. зароджується нова українська літературна мова на народній основі. Основоположником її став Іван Котляревський. Тарас Шевченко своєю творчістю під­ніс українську літературну мову до рівня загальнонародної. Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості Пантелеймон Куліш, І. Я. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський та інші письменники. У 60—80-х рр. 19 ст. розвиток української літературної мови галь­мувався царськими заборонами (Валуєвський циркуляр 1863, Емський акт 1876).

З початку 20 століття українська літературна мова була представлена не тільки у художній, а й у науковій та публіцистичній літературі. Особ­ливо бурхливо вона розвивається після віднов­лення української державності (1917) і практично до кінця 1-ї третини 20 ст. Вона входить у всі сфери суспільного буття, ставши знаряддям освіти, науки й культури. З її допомогою виросла нова українська інтелігенція. І хоч у роки більшовицьких репресій робилося усе, щоб загальмувати процес роз­витку української мови, однак знищити мову, укорінену в системі освіти й культури, засобах масової ін­формації, було вже неможливо. Новий наступ на неї здійснено в часи застою: вона почала зникати з навчальних закладів, науки, інших сфер суспільного життя.

1989 року завдяки зусиллям патріотичної української громадськості BP республіки прийняла Закон УPCP «Про мови в Українській PCP», який на­дав У. м. статус державної. Цей статус закріпле­но в Конституції України 1996.