Освіта та нука України в 2 пол 19ст

У другій половині ХІХ ст., як і перше, розвиток української культури відбувався в умовах колонізаторських політичних режимів, що панували в Україні. Найбільше вони дошкуляли народній освіті. Початкових і середніх шкіл не вистачало. До скасування кріпосного права в Російській імперії (1861 р.) освіта в Україні, особливо початкова, занепадала. Дворяни вважали, що освіта селянам не потрібна. Царський уряд майже зовсім усунувся від матеріального утримання початкових шкіл.

В освіті зміни стали відчутними вже на межі 60-х рр. Молода інтелігенція, студенти, що об’єдналися в громади, активно переймалися створенням недільних шкіл. У 1862 р. в Україні їх було понад 110. Викладання в багатьох із них провадилося українською мовою, видано було букварі й підручники, в тому числі «Буквар» Т. Шевченка. Але того ж таки 1862 р. царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багатьох організаторів і викладачів цих шкіл було заарештовано.

Становище стало поліпшуватись після проведення реформ. У 70-х рр. XIX ст. земства сприяли відкриттю нових шкіл, опікувалися змістом і методикою навчання. Вони збільшували асигнування на утримання та будівництво шкіл. З 1871 р. по 1895 р. асигнування зросли у 6 разів. Впроваджувалося вивчення історії, географії, математики.

На Правобережній Україні, де земств не було, система початкової освіти підпорядковувалася Російській православній церкві. Указ 1881 р. зазначав, «що вплив духовенства повинен поширюватися на всі види елементарних училищ». А 1884 р. вийшло Положення про церковно-парафіяльні школи.

У системі середньої освіти Російської імперії існувало кілька типів шкіл: класичні гімназії, реальні, кадетські й духовні училища, семінарії. В одних (класичних гімназіях) перевага надавалася вивченню грецької, латинської мов і логіки, а їх випускники отримували право вступати до університетів, в інших (реальних) – сучасним європейським мовам, математиці, природничим наукам. У 1859 р. в Києві було відкрито першу жіночу гімназію.

На 1876 р. гімназії існували в усіх губернських, а також у деяких повітових містах. У 90-х рр. в Україні було приблизно 150 чоловічих і жіночих гімназій.

Вищими навчальними закладами на українських землях були Київський, Харківський, Одеський, Львівський, Чернівецький університети.

Отже, у другій половині ХІХ ст. в системі освіти на українських землях стались позитивні зрушення, зумовлені потребою часу в освічених спеціалістах. Було зроблено крок у розвиткові загальної початкової освіти. Проте імперські уряди Російської імперії та Австро-Угорської монархії не були зацікавлені в розвої української культури, побоюючись зростання національної свідомості мас.